Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 04.03.2019 року у справі №344/13144/17

Постанова

Іменем України

28 листопада 2019 року

м. Київ

справа №344/13144/17

провадження №61-3798св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

відповідачі: виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради, Івано-Франківська міська рада,

третя особа - об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Парковий двір",

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 жовтня 2018 року у складі судді Татарінової О.

А. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 28 січня 2019 року у складі колегії суддів Мелінишин Г. П., Пнівчук О. В., Ясеновенко Л. В.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Івано-Франківської міської ради, третя особа - об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Парковий двір" (далі - ОСББ "Парковий двір"), в якому просили визнати за ними право власності на підвальне приміщення, позначеного на плані цифрами VII (площею 11,66 м. кв. ), та VIII XI, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Позов мотивовано тим, що на підставі договору найму житлового приміщення від 26 липня 1961 року квартиру АДРЕСА_2 надано у користування ОСОБА_4. Згідно акту здачі-прийому квартири разом з квартирою передано і підвал. В подальшому 22 листопада 1973 року на вказану квартиру видано ордер ОСОБА_2.

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 16 листопада 1996 року квартира є спільною власністю ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_3 та ОСОБА_7.

З часу отримання ордеру на квартиру позивачі добросовісно, відкрито та безперервно користуються підвальними приміщеннями будинку, позначеними на плані цифрами VII (площею 11,66 кв. м), VIII та ХI, що відповідно до положень статті 344 ЦК України є підставою для визнання за ними права власності за набувальною давністю на вказані приміщення у рівних долях.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 30 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 28 січня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що спірні підвальні приміщення не можуть бути об'єктом набувальної давності, оскільки є допоміжним приміщенням, право володіння, користування та розпорядження яким мають всі мешканці багатоквартирного будинку, а тому воно не може бути передано у власність позивачів.

Позивачі користувалися спірними приміщеннями на підставі відповідного правового акта, не могли не знати про те, що такі приміщення належать усім власникам квартир. Водночас лише сам факт користування спірним приміщенням не дає підстав для задоволення позовних вимог про набуття права власності на нього на підставі статті 344 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2, не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити позов.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не надано належної оцінки тим обставинам, що підвальне приміщення було передано згідно договору найму жилого приміщення від 26 липня 1961 року разом із квартирою, про що вказано в додатку до договору - акті здачі-прийомки квартири, в якому зазначено, що разом з квартирою передано і підвал. З часу отримання ордеру на найм квартири позивачі користуються підвальним приміщенням позначеним на плані цифрами VII (площею 11,66 м. кв. ) VIII та XI.

Судами не враховано покази свідків - мешканців будинків АДРЕСА_4 будинків АДРЕСА_5, АДРЕСА_6, АДРЕСА_7, АДРЕСА_8, АДРЕСА_9, АДРЕСА_10, які підтвердили, що позивачі користуються підвальними приміщеннями № VII, VIII та XI в будинку АДРЕСА_1. Інших осіб, які б мали право на дане нерухоме майно не має. Позивачі продовжують користуватися підвальним приміщенням добросовісно та безперервно, володіють ним.

Отже, оскільки позивачі більше десяти років відкрито, безперервно володіють підвальним приміщенням, то за ними може бути визнано право власності на це майно за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзивах на касаційну скаргу, виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради та ОСББ "Парковий Двір", заперечують проти доводів ОСОБА_2 та просять залишити ухвалені у справі рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Звертаючись до суду з даним позовом, позивачі посилаються на те, що вони більше десяти років відкрито володіють підвальними приміщеннями будинку АДРЕСА_1, що позначені на плані цифрами VII (площею11,66 кв. м), VIII та ХI, а тому набули право власності на нього за набувальною давністю.

Особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України (частина 1 статті 344 ЦК України).

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині 1 статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнішній строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна, повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18).

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

У справі, яка переглядається, судами установлено, що будинок АДРЕСА_1 є багатоквартирним будинком.

25 липня 2017 року власниками квартир цього будинку створено ОСББ "Парковий двір". Протоколом загальних зборів ОСББ №2 від 12 жовтня 2017 року визначено порядок та спосіб використання підвальних приміщень з урахуванням технічної документації на будинок.

Згідно з технічною документацією вищевказане підвальне приміщення є допоміжним, в ньому знаходиться технічне обладнання будинку (комунікації). Зокрема, містяться інженерні мережі, технічне обладнання, комунікаційні, газо-транзитні та водні мережі, димові вентиляційні канали та інші вузли, внутрішньо будинкові системи, необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов і безпечної експлуатації жилих квартир, а також для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців

Відповідно до частини 2 статті 382 ЦК України власникам квартир у дво- або багатоквартирному будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежилих приміщень, які розташовані у житловому будинку.

За змістом рішення Конституційного Суду України від 2 березня 2004 року №4-рп/2004 допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні тощо) передаються безоплатно в спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків.

Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього (п.1.1).

Таким чином, право володіння, користування та розпорядження допоміжними приміщеннями мають усі співвласники житлового будинку.

Установивши, що спірні підвальні приміщення знаходяться у багатоквартирному будинку, є допоміжним приміщенням, право володіння, користування та розпорядження яким мають усі співвласники житлового будинку, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що вказане майно не може бути об'єктом набувальної давності.

Суди дійшли обґрунтованого висновку, що позивачі користувалися спірними приміщенями на підставі відповідного правового акта, не могли не знати про те, що такі приміщення належать усім власникам квартир, а сам лише факт користування спірним приміщенням не дає підстав для задоволення позовних вимог про набуття права власності на нього на підставі статті 344 ЦК України.

Положення наведеної статті не підлягають застосуванню у випадках, коли володіння майном протягом тривалого часу здійснювалося на підставі договірних зобов'язань, чи у будь-який інший передбачений законом спосіб, оскільки право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника.

Позивачі не надали доказів, а матеріали справи таких не містять, про те, що вони володіють майном не за волею власника і не знали, хто є власником.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів саме в тому контексті, який, на думку позивача, підтверджує обґрунтованість заявлених у цій справі позовних вимог.

Вказані доводи касаційної скарги не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки в силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не може вдаватись до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваних рішеннях, не вирішує питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанції.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 жовтня 2018 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 28 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська