Історія справи

Постанова

Іменем України

28 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 452/2631/17

провадження № 61-34825св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - начальник Самбірського комунального підприємства «Об'єднане»,

представник відповідача - ОСОБА_2

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Самбірського міськрайонного суду Львівської області у складі судді Сенечин В. М. від 03 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Львівської області у складі колегії суддів: Павлишина О. Ф., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І. від 20 березня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до начальника Самбірського комунального підприємства «Об'єднане» (далі - СКП «Об'єднане») про повернення кіоску та його установку, відшкодування майнової та немайнової шкоди, притягнення до відповідальності начальника СКП «Об'єднане».

Ухвалою Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 03 листопада 2017 року позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачу.

Повертаючи позовну заяву суд першої інстанції виходив з того, що заявником не виконано вимоги ухвали цього ж суду про залишення позову без руху.

Постановою апеляційного суду Львівської області від 20 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 03 листопада 2017 року - без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду, що позивачем вимоги ухвали від 23 жовтня 2017 року не виконано і недоліки позовної заяви не усунуто, дійшовши висновку, що рішення про визнання позовної заяви неподаною і повернення позивачеві відповідає положенням статті 121 ЦПК України в редакції, чинній на момент постановлення оскаржуваної ухвали.

У червні 2018 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати ухвали судів попередніх інстанцій та розглянути справу по суті.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховані подані ним до позовної заяви та апеляційної скарги довідки на підтвердження його матеріального стану та стану здоров'я, у зв'язку із чим вимоги сплати судового збору є дискримінаційними.

Відзив до суду не надходив.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суд установив, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до начальника СКП «Об'єднане» про повернення кіоску та його установку, відшкодування майнової та немайнової шкоди, притягнення до відповідальності начальника СКП «Об'єднане».

Ухвалою Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 23 жовтня 2017 року позовну заяву залишено без руху та надано п'ятиденний строк для усунення недоліків, а саме: зазначення повного найменування відповідача, конкретного змісту позовних вимог, викладення обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, а також сплати судового збору.

На виконання вимог ухвали суду від 23 жовтня 2017 року заявник подав доповнення та уточнення позовної заяви та клопотання про звільнення від сплати судового збору. Ухвалою Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 03 листопада 2017 року позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачу.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред'явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (Рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia») від 20 лютого 2014 року, пункт 111).

Національне законодавство передбачило процедуру, яка дозволяє реалізувати особам право на доступ до правосуддя, навіть за умови відсутності у них фінансової можливості сплатити судовий збір.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на момент прийняття оскарженого рішення), враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Аналогічні положення містила і стаття 82 ЦПК України 2004 року.

Верховний Суд враховує, що положення статей ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» не містять визначеного (чіткого) переліку документів, які можна вважати такими, що підтверджують майновий стан особи. У кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі наданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням. Водночас підстави для відмови суду у подібних клопотаннях мають бути аргументовані.

Позивач ОСОБА_1, на виконання вимог ухвали суду про залишення позову без руху, подав клопотання про звільнення його від сплати судового збору.

Отже, таке клопотання підлягало розгляду судом першої інстанції з ухваленням відповідного процесуального рішення. При його вирішення суду належало надати оцінку документам, наданим заявником у підтвердження свого майнового стану, проте, в порушення положень статті 82 ЦПК України 2004 року, клопотання заявника не було вирішено.

Без вирішення указаного клопотання, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про визнання неподаною та повернення позовної заяви.

При цьому судом не враховано, що відповідно до змісту частини першої статті 73 ЦПК України 2004 року, суд може продовжити строк, встановлений для вчинення процесуальних дій (аналогічні положення закріплено у статті 127 ЦПК України 2017 року).

Положення статті 121 ЦПК України щодо повернення заяви застосовуються в тому випадку, коли особа в установлений строк не виконає вимоги ухвали про усунення недоліків.

За змістом наведених норм закону, повернення заяви з тих підстав, що особа не виконала вимоги ухвали про усунення недоліків, можливо лише в тому випадку, коли особа отримала відповідну ухвалу суду, але ухилилась від виконання вимог, вказаних в ухвалі. Проте, якщо особа на виконання ухвали суду про залишення заяви без руху, подає суду відповідне клопотання щодо зазначених в ухвалі недоліків, воно повинно бути вирішене, з наведенням у процесуальному рішенні відповідних мотивів та висновків щодо такого клопотання. У разі, якщо суд дійде до висновку, що клопотання не підлягає задоволенню, він зобов»язний продовжити процесуальний строк на усунення недоліків заяви.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, а справу передати на розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 411 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 03 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Львівської області від 20 березня 2018 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:Н. О. Антоненко В. І. Журавель В. М. Коротун В. П. Курило