Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 17.01.2019 року у справі №1522/12102/12

Постанова

Іменем України

15 травня 2019 року

м. Київ

справа № 1522/12102/12

провадження № 61-398св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представники позивача: Губський Анатолій Валерійович, ОСОБА_3,

відповідач - Одеська міська рада,

представники відповідача: Лапчинська Ольга Василівна, Юраш Віталій Віталійович,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_6,

представникОСОБА_6 - ОСОБА_10,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Губського Анатолія Валерійовича, на постанову Апеляційного суду Одеської області від 29 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д., Дрішлюка А. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Одеської міської ради про визнання права власності.

Позовна заява мотивована тим, що він є власником квартир АДРЕСА_1, загальною площею 121,8 кв. м.

У вказаному будинку є приміщення напівпідвалу, яке складається з п'яти кімнат, загальною площею 100,5 кв. м. Цим приміщенням тривалий час ніхто з мешканців будинку не користувався, воно знаходилося в аварійному стані.

У зв'язку з тим, що вищевказане напівпідвальне приміщення межує з його квартирою, він бажав провести ремонт приміщення і використовувати його в якості житлового приміщення, а інші співвласники будинку не заперечували проти проведення ремонтних робіт та виділення спірної частини напівпідвального приміщення у його власність.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1, уточнивши позовні вимоги, просив суд визнати за ним право власності на напівпідвальне приміщення, площею 100,5 кв. м, яке знаходиться по АДРЕСА_2.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 вересня 2012 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на напівпідвальне приміщення, площею 100,5 кв. м, яке знаходиться по АДРЕСА_2.

Задовольняючи позов ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що усі співвласники квартир та інших приміщень у багатоквартирному будинку по АДРЕСА_2 є співвласниками всіх допоміжних приміщень у будинку, у тому числі спірного напівпідвального приміщення. У зв'язку з тим, що напівпідвальне приміщення межує з квартирою ОСОБА_1, він користується ним з моменту отримання у власність квартири зі згоди інших співвласників, між якими склався певний порядок користування всіма допоміжними приміщеннями, він бажав виділити у власність в натурі спірне напівпідвальне приміщення, оскільки воно було в аварійному стані та ним були отримана письмова згода співвласників будинку, суд на підставі статті 370 ЦК України, статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" визнав за ОСОБА_1 право власності на напівпідвальне приміщення, площею 100,5 кв. м, яке знаходиться по АДРЕСА_2.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 29 листопада 2018 року апеляційну скаргу представникаОСОБА_6 - ОСОБА_10, задоволено частково.

Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 вересня 2012 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Одеської міської ради про визнання права власності на напівпідвальне приміщення відмовлено.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, виходив з того, що спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.

При цьому суд першої інстанції не залучив до участі у справі ОСОБА_6, вирішивши питання, що стосуються її прав та обов'язків, оскільки вона є власником квартири АДРЕСА_3.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Губський А. В., подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 1522/12102/12 з Приморського районного суду м. Одеси.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У лютому 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2019 рокусправу за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради про визнання права власності на допоміжне підвальне приміщення призначено до розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції прийняв до розгляду та задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_6, яка не брала участі у розгляді справи, її права, свободи та інтереси не вирішувались заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 вересня 2012 року, а право власності на квартиру АДРЕСА_3 вона набула на підставі договору купівлі-продажу від 15 травня 2014 року. Проте ЦК України не передбачає правонаступництва за договором купівлі-продажу.

13 червня 2018 року на адресу Апеляційного суду Одеської області була надіслана заява представника позивача про закриття апеляційного провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 3 частини 1 статті 362 ЦПК України, проте указана заява розглянута не була, чим порушені норми процесуального права.

Доводи ОСОБА_6 щодо обмеження доступу до мереж загального користування водопроводу та каналізації, обмеження користування під'їздом є безпідставними, оскільки згідно з відповіддю директора ЖУ фірми "Ренесанс" від 08 квітня 2018 року ОСОБА_6 з 2012 року не зверталися зі скаргами про вчинення обмежень у доступі до мереж спільних комунікацій та водопостачання. До мереж спільних комунікацій є вільний доступ. Всі комунікації знаходяться в окремому приміщенні.

Окреме приміщення, де знаходяться спільні комунікації, не входить до складу напівпідвального приміщення.

Напівпідвальне приміщення під квартирою ОСОБА_6 та напівпідвальне приміщення під квартирою ОСОБА_1 - це два окремі приміщення, відмежовані під'їздом.

Під час розгляду справи Одеською міською радою не було надано жодних заперечень щодо позову.

Отримавши рішення суду першої інстанції, ОСОБА_1 були здійснені заходи щодо звільнення приміщення від сміття, укріплення балок та несучих конструкцій.

Скасування рішення суду першої інстанції через 6 років порушує права позивача, гарантовані статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що підтверджується низкою рішень Європейського Суду з прав людини, зокрема, у справах: "Брумареску проти Румунії", "Нелюбін проти Російської Федерації".

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1, громадянин Швейцарії, є власником квартир АДРЕСА_1, загальною площею 121,8 кв. м на підставі договору дарування від 16 грудня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Крицьким О. В., право власності на яке зареєстровано 20 грудня 2011 року комунальним підприємством "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості".

У вказаному будинку є приміщення напівпідвалу, яке складається з п'ятикімнат, загальною площею 100,5 кв. м, та знаходиться в аварійному стані, що підтверджується відповідним актом від 18 квітня 2012 року, затвердженим проректором Одеського національного університету імені І. І. Мечнікова.

У зв'язку з тим, що вказане напівпідвальне приміщення межує з квартирою ОСОБА_1, він бажав провести ремонт цього підвального приміщення, його очищення, провести осушувальні роботи, вивезти сміття, укріпити основні опірні конструкції будинку і використовувати його в якості житлового приміщення.

Інші співвласники будинку не заперечували проти проведення ОСОБА_1 ремонтних робіт та виділення спірної частини напівпідвального приміщення у власність позивача, що підтверджується відповідними заявами від 27 лютого 2012 року (а. с. 13,14).

ОСОБА_6 на праві власності належить квартира АДРЕСА_3, яка складається з п'яти житлових кімнат, загальною житловою площею 85,8 кв. м та підсобних приміщень, загальна площа квартири - 165,6 кв. м, на підставі договору купівлі-продажу від 15 травня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Орзіх В. М., право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15 травня 2014 року (а. с. 77-81).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Губського А. В., підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

У частині 2 статті 382 ЦК України передбачено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004 року у справі про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін. ) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09 листопада 2011 року № 14-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

За змістом статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення). Спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

Частинами 1 та 2 статті 5 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" визначено, що спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.

Співвласники мають право вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників. Реалізація співвласником своїх прав не може порушувати права інших співвласників (пункт 1 частини 1 та частина 2 статті 6 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку").

Статтею 392 ЦК України передбачено, що позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.

Відповідно до статті 328 ЦК набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, чи у який передбачений законом спосіб позивач набув права власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту у порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина 1 статті 15 ЦК України, частина 1 статті 4 ЦПК України).

У абзаці 2 ~law29~ судам роз'яснено, що, оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини 1 та 2 статті 3 ЦПК України 2004 року), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Таким чином, суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи та інтереси цих осіб, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Крім того, оскільки допоміжні та нежилі приміщення - це різні частини багатоквартирного будинку, які відрізняються між собою своїм призначенням, тому при розгляді спору слід виходити не лише з характеристики спірного приміщення, але й з того, чи є це приміщення допоміжним, в якому чи в частині якого може знаходитися технічне обладнання будинку (інженерні комунікації та технічні пристрої, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов та безпечної експлуатації квартир тощо), без доступу до якого експлуатація житлового будинку є неможливою, чи використовувалось воно, чи якась з його частин, для обслуговування будинку.

Від вирішення цього питання залежить те, чи є спірне приміщення спільною частковою власністю власників приватизованих квартир, оскільки відповідно до цивільного законодавства України розпорядження майном при спільній частковій власності проводиться за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом.

У порушення статей 89, 263, 264, 382 ЦПК України апеляційний суд: у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, не надав належної правової оцінки доводам і доказам сторін, не з'ясував, яким є спірне приміщення - нежитловим чи допоміжним, що має важливе юридичне значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до пункту 1 частини 3 та 4 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалено з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини 3 та 4 статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Губського Анатолія Валерійовича, задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Одеської області від 29 листопада 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

Ю. В. Черняк