Історія справи

Постанова КЦС ВП від 28.01.2025 року у справі №750/2310/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2025 року

м. Київ

справа № 750/2310/23

провадження № 61-6219св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє його представник - адвокат Семенюк Ірина Миколаївна, на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 січня 2024 року у складі судді Логвіної Т. В. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 27 березня 2024 року ускладі колегії суддів:Шарапової О. Л., Євстафіїва О. К., Скрипки А. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог позову

У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним.

В обґрунтування позову посилався на те, що 17 лютого 2020 року при розгляді іншої цивільної справи(№ 750/1340/20) йому стало відомо про існування договору дарування від 04 серпня 1995 року, посвідченого державним нотаріусом Першої Чернігівської державної нотаріальної контори Пилипенко Н. С. і зареєстрованого в реєстрі за № 1-3919, укладеного між ним та ОСОБА_4 , предметом якого виступав житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач стверджує, що договору купівлі-продажу щодо вказаного нерухомого майна він не укладав.

На той час йому виповнилося 64 роки, він був одиноким чоловіком, не мав дітей та дружини, тому потребував стороннього догляду та допомоги.

При цьому ОСОБА_4 тоді йому пояснив, що після переоформлення вказаного будинку буде доглядати за ним та допомагати йому до кінця його днів.

Позивач ніколи не бажав безоплатної передачі свого майна ОСОБА_4 , а отже, помилявся щодо природи укладеного договору, вважаючи, що підписує договір довічного утримання.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, а його спадкоємцями є відповідачі: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Посилаючись на викладені обставини, позивач просив суд визнати недійсним договір дарування житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який посвідчено державним нотаріусом Першої Чернігівської державної нотаріальної контори Пилипенко Н. С. та зареєстровано в реєстрі за № 1-69-19 04 серпня 1995 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 січня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що належних та допустимих доказів, які б могли свідчити про помилку позивача при укладенні угоди, а також які б давали підстави для визнання угоди недійсною, стороною позивача не надано.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою.

Короткий зміст постанов суду апеляційної інстанції

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 27 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 січня 2024 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

25 квітня 2024 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Семенюк І. М.звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 січня 2024 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 27 березня 2024 року.

В касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення у справі, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, а також без урахування правового висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 07 травня 2024 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

21 травня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 05 липня 1971 року, посвідченого держаним нотаріусом Першої Чернігівської державної нотаріальної контори Сіліченко Е. І. і зареєстрованого за № 1-6074, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , останній набув право власності на будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 . Домоволодіння в цілому складається з будинку, житлова площа якого становить 33,3 кв.м, та сараю.

04 серпня 1995 року укладено договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_1 подарував, а ОСОБА_4 прийняв у дар незакінчений будівництвом та не зданий в експлуатацію житловий будинок з надвірними будівлями, процент зносу якого становить 10% і процент готовності - 100%, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний договір посвідчений державним нотаріусом Першої Чернігівської державної нотаріальної контори Пилипенко Н. С. і зареєстрований в реєстрі за № 1-3919.

Згідно з пунктом 1 указаного договору обов`язки по закінченню будівництва жилого будинку та здачі його в експлуатацію переходять обдаровуваному.

Відповідно до пункту 6 договору дарування зміст статей 101 і 226 ЦК УРСР сторонам роз`яснено.

Жодних посилань на зобов`язання ОСОБА_4 надавати ОСОБА_1 довічно матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги укладений 04 серпня 1995 договір дарування не містить, як і не містить застереження щодо недопущення відчуження будинку набувачем за життя відчужувача.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

Спадкоємцями після смерті ОСОБА_4 є ОСОБА_2 (син) та ОСОБА_3 (дружина).

Під час розгляду справи судом першої інстанції стороною відповідача заявлено про застосування строку позовної давності.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), який набрав чинності 01 січня 2004 року, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Оскільки оспорюваний договір дарування був укладений в 1995 році, то спір про визнання цього правочину недійсним має вирішуватися на підставі норм, які були чинними в момент їх укладення, тобто Цивільний кодекс Української РСР (далі - ЦК Української РСР) в редакції, чинній на момент укладення договору дарування).

Частиною першою статті 41 ЦК Української РСР встановлено, що угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.

Недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом (стаття 48 ЦК Української РСР).

Договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди (стаття 153 ЦК Української РСР).

Відповідно до статті 243 ЦК Української РСР за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.

Договір дарування опосередковує перехід майна від однієї особи до іншої, при цьому дарувальник і обдарований є юридично рівноправними суб`єктами.

Для договору дарування необхідна наявність взаємного волевиявлення сторін, без якої цей договір не вважається укладеним. Договір дарування завжди є безоплатним договором. У зв`язку з цим дарувальник не має права вимагати від обдарованого зустрічних дій майнового характеру. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому, і тому він належить до реальних договорів. Майно, що передається за договором дарування, переходить у власність від однієї особи (дарувальника) до іншої (обдарованого).

Договір дарування укладається в формі, яка визначається загальними правилами цивільного законодавства про форму договорів (статті 43 44 46 ЦК Української РСР).

Договір дарування нерухомого майна повинен бути нотаріально посвідчений (частина третя статті 244, частина перша статті 227 ЦК Української РСР ).

Відповідно до статті 425 ЦК Української РСР за договором довічного утримання одна сторона, що є непрацездатною особою за віком або станом здоров`я (відчужувач), передає у власність другій стороні (набувачеві майна) будинок або частину його, взамін чого набувач майна зобов`язується надавати відчужувачеві довічно матеріальне забезпечення в натурі у вигляді

житла, харчування, догляду і необхідної допомоги.

Згідно із положеннями статті 426 ЦК Української РСР договір довічного утримання повинен бути нотаріально посвідчений (стаття 47 цього Кодексу). В договорі довічного утримання повинна бути зазначена оцінка

відчужуваного будинку, що визначається за згодою сторін, а також

види матеріального забезпечення, що надаються набувачем майна

відчужувачеві, та їх грошова оцінка, яка визначається за згодою

сторін.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що під час укладання договору дарування від 04 серпня 1995 року він помилявся щодо правової природи цього договору, вважаючи, що підписує договір довічного утримання.

Згідно з частиною першою статті 56 ЦК Української РСР угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, обравши способом захисту своїх прав визнання договору дарування недійсним, як укладеного внаслідок помилки, що має істотне значення, позивач, у силу положень ЦПК України, в редакції, чинній на час подання позову, щодо змагальності сторін, зобов`язаний був довести правову та фактичну підстави своїх позовних вимог.

Установивши, ОСОБА_1 не надано будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження наявності помилки на час укладання оспорюваної угоди, зокрема не доведено, що він не усвідомлював, який саме договір він укладає, його юридичні наслідки, і що він не бажав укладення саме цього договору, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання договору дарування недійсним.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судове рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення в оскаржуваній частині без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє його представник - адвокат Семенюк Ірина Миколаївна, залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 січня 2024 рокута постанову Чернігівського апеляційного суду від 27 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов