Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.08.2018 року у справі №278/1151/17

Постанова

Іменем України

27 травня 2020 року

м. Київ

справа № 278/1151/17

провадження № 61-39493св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Управління Держгеокадастру в Житомирському районі Житомирської області, Іванівська сільська рада Житомирського району Житомирської області, ОСОБА_3 ,

третя особа - ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 05 березня 2018 року у складі судді Дубовік О. М. та постанову Апеляційного суду Житомирської області від 29 травня 2018 року у складі колегії суддів: Талько О. Б., Коломієць О. С., Шевчук А. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Управління Держгеокадастру в Житомирському районі Житомирської області, ОСОБА_5 , Іванівської сільської ради Житомирського району Житомирської області, третя особа - ОСОБА_4 , про захист права власності.

Позов обґрунтовано тим, що 11 серпня 2000 року позивач придбала у ОСОБА_6 за договором купівлі-продажу житловий будинок АДРЕСА_1 , а також земельну ділянку площею 0,4017 га, яка знаходиться за вказаною адресою та призначена для обслуговування будинку і господарських будівель, ведення особистого підсобного господарства.

Надалі вона належним чином оформила право власності на вказану земельну ділянку та на її ім`я були видані державні акти на право власності на земельну ділянку площею 0,1736 га площею 0,2281 га.

18 листопада 2009 року вона обміняла належний їй житловий будинок АДРЕСА_1 квартиру, розташовану в м. Житомирі, яка належала ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . Крім того, згідно з договором дарування останні набули право власності на належну їй земельну ділянку площею 0,0936 га, яка знаходиться в с. ІванівкаЖитомирського району.

Також ОСОБА_1 зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер. Після його смерті спадщину прийняв його син ОСОБА_2 , який ІНФОРМАЦІЯ_2 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 0,1400 га, розташовану на території Іванівської сільської ради Житомирського району Житомирської області.

При замовленні технічної документації щодо землеустрою ОСОБА_2 не погодив з нею суміжну межу між вказаними земельними ділянками.

На належній ОСОБА_2 земельній ділянці розташований житловий будинок з господарськими спорудами, власниками якого на цей час є сім`я ОСОБА_10 .

Надалі ОСОБА_2 продав вказану земельну ділянку ОСОБА_4 , який, у свою чергу, здійснив відчуження вказаного нерухомого майна на користь ОСОБА_5 .

Позивач посилалась на те, що зазначені дії свідчать про порушення її права власності на земельну ділянку, придбану за договором купівлі-продажу у ОСОБА_6 .

Уточнивши позовні вимоги ОСОБА_1 просила визнати недійсними і скасувати записи та рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 , а також право власності ОСОБА_5 на земельну ділянку площею 0,1400 га.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 05 березня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,1400 га недійсним не визнавалося, тому він як належний володілець майна мав право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, зважаючи на те, що державні акти, які посвідчували право власності позивача на суміжну земельну ділянку, яка з належною наразі належить ОСОБА_5 , визнані недійсними.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Житомирської області від 29 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 05 березня 2018 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_6 був власником земельної ділянки, площею 0,5417 га, з яких 0,4017 га відчужено на користь ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу від 11 серпня 2000 року. Розмір земельної ділянки, що залишилась у власності ОСОБА_6 , становив 0,1400 га. Ця земельна ділянка надалі була успадкована ОСОБА_2 .

Оскільки межі належної ОСОБА_1 земельної ділянки, а також межі земельної ділянки, яка набута у власність в порядку спадкування ОСОБА_2 , не встановлені в натурі, то земельна ділянка розміром 0,5417 га стала об`єктом їх спільної часткової власності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду від 18 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У грудні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

У квітні 2020 року згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа передана судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2020 року вказану справу призначено до судового розгляду у складі колегіїз п`яти суддів.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тому, що рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 26 листопада 2015 року, залишеним без змін рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 31 березня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2016 року, у справі № 2-1997/12 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Управління Держземагентства у Житомирському районі Житомирської області, ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , третя особа - Іванівська сільська рада Житомирського району Житомирської області, про захист права власності та визнання недійсними державних актів про право власності на земельну ділянку, позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки, проте це не позбавляє її права власності на дане нерухоме майно, оскільки договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, укладений між нею та ОСОБА_6 , є чинним та ніким не скасований. Крім того, належна ОСОБА_2 земельна ділянка не виділялась в натурі, рішення про затвердження технічної документації не приймалось.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини другої розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

11 липня 2000 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 укладені договори купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 , а також земельної ділянки площею 0,4017 га, яка розташована на території Іванівської сільської ради та призначена для обслуговування житлового будинку та ведення особистого селянського господарства (т. 1, а.с. 7).

На підставі вказаного договору купівлі-продажу 07 квітня 2009 року на ім`я ОСОБА_1 видані державні акти на право власності на земельні ділянки: серії ЯД № 557804 - на земельну ділянку площею 0,1736 га, призначену для ведення особистого селянського господарства; серії ЯД № 557806, - на земельну ділянку площею 0,2281 га, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

18 листопада 2009 року ОСОБА_1 здійснила обмін житлового будинку АДРЕСА_1 , на належну ОСОБА_8 , ОСОБА_7 та ОСОБА_9 квартиру у м. Житомирі.

ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спадщину після його смерті прийняв ОСОБА_2 та 23 травня 2008 року отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 0,1400 га, розташовану в с. Іванівка Житомирського району Житомирської області, призначену для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства.

Рішенням Виконавчого комітету Іванівської сільської ради від 21 травня 2015 року вказаній земельній ділянці присвоєно адресу: АДРЕСА_2 .

Набута ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу земельна ділянка, загальною площею 0,4017 га, є суміжною із земельною ділянкою площею 0,1400 га, яка увійшла до спадкової маси після смерті ОСОБА_6

12 червня 2017 року ОСОБА_2 продав вказану земельну ділянку ОСОБА_4 , який 06 листопада 2017 року здійснив відчуження цієї земельної ділянки на користь ОСОБА_5 . Вказані обставини підтверджуються нотаріально посвідченими договорами купівлі-продажу.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 26 листопада 2015 року визнано недійсними державні акти на право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1736 га, призначену для ведення особистого селянського господарства, а також на земельну ділянку площею 0,2281 га, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Вказане рішення в частині визнання недійсними державних актів залишене без змін рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 31 березня 2016 року.

Також судами встановлено, що ОСОБА_6 був власником земельної ділянки площею 0,5417 га, з яких 0,4017 га відчужено на користь ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу від 11 серпня 2000 року. Розмір земельної ділянки, що залишилась у власності ОСОБА_6 , становив 0,1400 га. Дана земельна ділянка надалі була успадкована ОСОБА_2 .

Судами також встановлено, що межі належної ОСОБА_1 земельної ділянки, а також межі земельної ділянки, яка набута у власність у порядку спадкування ОСОБА_2 , не встановлені в натурі.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 15 та частиною першою статті 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частиною першою статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Аналогічні приписи містяться і у статті 1 ЗК України.

Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Підстави набуття права на землю шляхом передачі ділянок у власність встановлюються нормами ЗК України.

Відповідно до частини першої статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Частинами першою-другою статті 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

У пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз`яснено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту.

За положеннями частини першої статті 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову у їх задоволенні.

Згідно зі статтею 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно виходив з того, що позивачем суду не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували порушення її прав відповідачем.

Судами встановлено, що ОСОБА_6 був власником земельної ділянки, площею 0,5417 га, з яких 0,4017 га відчужено на користь ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу від 11 серпня 2000 року. Розмір земельної ділянки, що залишилась у власності ОСОБА_6 , становив 0,1400 га. Дана земельна ділянка надалі була успадкована ОСОБА_2 .

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що оскільки межі належної ОСОБА_1 земельної ділянки, а також межі земельної ділянки, яка набута у власність у порядку спадкування ОСОБА_2 , не встановлені в натурі, то земельна ділянка розміром 0,5417 га стала об`єктом їх спільної часткової власності.

Стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації.

Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а з мотивів відмови.

Отже, оскільки чинне законодавство не обмежує право на приватизацію земельної ділянки у зв`язку із відмовою суміжного землекористувача від підписання акта погодження меж земельних ділянок, така відмова не є перешкодою для завершення позивачем процедури приватизації земельної ділянки.

Аналогійний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 (провадження № 14-730цс19).

Таким чином, доводи касаційної скарги про те, що належна ОСОБА_2 земельна ділянка не виділялась в натурі, а межі суміжних ділянок із позивачем не погоджувались, є безпідставними, оскільки ОСОБА_1 не доведений факт порушення її права власності.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову у цій справі, ухваливши законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів стосовно установлених обставин справи, містять посилання на факти, які були предметом дослідження й оцінки судами, який їх обґрунтовано спростував. У силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що усуді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 05 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Житомирської області від 29 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк