Історія справи

Постанова КЦС ВП від 25.06.2025 року у справі №274/3360/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2025 року

м. Київ

справа № 274/3360/22

провадження № 61-4342св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 нарішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області у складі судді Хуторної І. Ю. від 27 грудня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду у складі колегії суддів: Шевчук А. М., Коломієць О. С., Талько О. Б., від 22 січня 2025 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до

ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позовну заяву мотивовано тим, що з 05 лютого 2005 року до 17 січня 2019 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, під час якого ними за спільні кошти було придбано квартиру АДРЕСА_1 , а також автомобіль FORD С-МАХ, 2012 року випуску, який 26 лютого 2019 року без згоди позивачки був відчужений відповідачем третій особі.

Посилаючись на те, що сторони добровільно не можуть поділити спірне майно, позивачка просила визнати за нею право власності на частку квартири та стягнути з відповідача компенсацію вартості частки спірного автомобіля у розмірі 189 226 грн, а також кошти за розмитнення цього автомобіля у розмірі 49 300 грн.

ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому посилався на те, що за час спільного проживання з ОСОБА_1 ними також було придбано меблі та побутову техніку, а саме: котел «Арістон», вартістю 32 000 грн, холодильник «Арістон», вартістю 14 000 грн, духову піч і варочну панель «Арістон», вартістю 15 000 грн, мікрохвильову піч «Самсунг», вартістю 6 000 грн, витяжку, вартістю 2 000 грн, пральну машину «Арістон», вартістю 10 000 грн, телевізор «Самсунг», вартістю 25 000 грн, телевізор LG, вартістю 5 000 грн, акустичну систему «Самсунг», вартістю 5 000 грн, кондиціонер, вартістю 10 000 грн, пилосос «Самсунг», вартістю 6 000 грн, комп`ютер «Леново», вартістю 10 000 грн. Всього майна на загальну суму 140 000 грн. Крім того, під час спільного проживання сторін за його особисті кошти в розмірі 5 000 доларів США придбано торгову точку № 244 на Центральному ринку м. Бердичева, яку використовує відповідачка для здійснення підприємницької діяльності.

ОСОБА_2 погодився із первісними позовними вимогами щодо поділу квартири, однак вважає необґрунтованими вимоги щодо стягнення компенсації вартості частки автомобіля, оскільки цей транспортний засіб придбаний за кошти його рідного брата, а не за спільні кошти подружжя.

Посилаючись на вищевикладене, просив залишити зазначену побутову техніку відповідачці, а з неї стягнути на користь його половину вартості цього майна у розмірі 70 000 грн, а також половину вартості торгової точки у розмірі

91 400 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області

від 27 грудня 2023 року первісний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

В порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності за кожним по частці квартири

АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості частки транспортного засобу автомобіля марки FORD C- MAX, 2012 року випуску, у розмірі 189 226 грн.

У задоволенні решти первісного позову ОСОБА_1 відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок компенсації судових витрат 700 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що за час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі ними за спільні кошти була придбана квартира, яка підлягає поділу у рівних частинах по частці кожному. Також сторонами за спільні кошти був придбаний автомобіль FORD C- MAX, 2012 року випуску, який без згоди ОСОБА_1 був відчужений ОСОБА_2 третій особі, а тому з останнього на користь колишньої дружини підлягає стягненню компенсація вартості частки цього автомобіля. При цьому суд відмовив у стягнення коштів, витрачених за розмитнення автомобіля, оскільки за положенням СК України поділу підлягає майно та борги подружжя, проте не витрати, понесені подружжям за час шлюбу.

Також суд відмовив у зустрічному позові ОСОБА_2 , оскільки останній не надав доказів вартості придбаної сторонами побутової техніки, а щодо торгової точки, то вона перебуває не у власності одного із подружжя, а в оренді, тому не підлягає поділу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

ОСОБА_2 оскаржив рішення суду першої інстанції в частині стягнення компенсації вартості частки автомобіля та відмови у зустрічному позові про стягнення компенсації вартості частки побутової техніки, а також в частині розподілу судових витрат.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 22 січня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 27 грудня 2023 року змінено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 389,80 грн за проведення судово-оціночної експертизи від 21 серпня 2023 року №586/08-2023.

У решті рішення в частині первісного позову щодо стягнення грошової компенсації вартості частки транспортного засобу та відмови у задоволенні зустрічного позову залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що автомобіль був придбаний за спільні кошти подружжя, ОСОБА_2 презумпцію спільної сумісної власності на це майно не спростував та не довів належними та допустимими доказами придбання транспортного засоби за його особисті кошти чи за кошти рідного брата, а тому місцевий суд правильно стягнув з відповідача за первісним позовом компенсацію вартості частки автомобіля, який був відчужений без згоди колишньої дружини. Що стосується поділу побутової техніки, апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про відмову у його поділі через відсутність у матеріалах справи жодних доказів про дійсну вартість всього рухомого майна на час розгляду спору. Окрім того, суд врахував, що ОСОБА_2 просив визнати все рухоме майно за

ОСОБА_1 , а йому сплатити лише грошову компенсацію половини його вартості, з чим ОСОБА_1 категорично не погодилася.

Суд апеляційної інстанції вважав за необхідне стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 половину понесених останнім витрат на проведення судово-оціночної експертизи щодо визначення вартості спірної квартири, висновок якого було покладено в основу судового рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

04 квітня 2025 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просив їх скасувати в частині задоволення первісного позову про стягнення з нього на користь ОСОБА_1 вартості частини транспортного засобу та в частині відмови у задоволенні його зустрічного позову та ухвалити в цій частині нове, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову про стягнення з нього на користь ОСОБА_1 вартості частини транспортного засобу, а його зустрічний позов задовольнити частково, визнати право власності

ОСОБА_1 та виділити їй у власність:

- котел «Арістон» вартістю 32 000,00 грн;

- холодильник «Арістон» вартістю 14 000,00 грн;

- духову шафу і варочну панель «Арістон» вартістю 15 000,00 грн;

- мікрохвильову піч «Самсунг» вартістю 6 000,00 грн;

- витяжку вартістю 2 000,00 грн;

- пральну машину «Арістон» вартістю 10 000,00 грн;

- телевізор «Самсунг» вартістю 25 000,00 грн;

- телевізор LG вартістю 5 000,00 грн;

- акустичну систему «Самсунг» вартістю 5 000,00 грн;

- кондиціонер вартістю 10 000,00 грн;

- пилосос «Самсунг» вартістю 6 000,00 грн;

- комп`ютер «Леново» вартістю 10 000,00 грн, а всього загальною вартістю 140 000,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на його користь 1/2 компенсації вартості вказаного майна в сумі 70 000,00 грн. У іншій частині судові рішення залишити без змін.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 08 травня 2022 року у справі № 209/3085/20, від 23 жовтня 2019 року у справі

№ 917/1307/18, від 13 березня 2018 року у справі № 914/881/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не звернули уваги на те, що

ОСОБА_1 визнала позовні вимоги щодо спільності майна подружжя побутової техніки на суму 50 000 грн, окрім комп`ютера, телевізора LG та акустичної системи, а тому помилково відмовили у поділі цього майна. Позивач за зустрічним позовом виходив із ринкових цін на зазначене майно на день подання позову, оскільки призначити експертизу не мав змоги через перебування цього майна у власності ОСОБА_1 . При цьому остання, не погоджуючись із наданими ним доказами, будь-яких доказів на їх спростування не надала. Вважає, що суди помилково взяли до уваги наданий ОСОБА_1 звіт про оцінку автомобіля, оскільки він був складений не на час розгляду справа, а станом

на 07 листопада 2022 року.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі.

Встановлені судами фактичні обставини справи

З 05 лютого 2005 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 17 грудня 2019 року (справа №274/3967/19).

У період перебування у зареєстрованому шлюбі, за договором купівлі-продажу від 30 серпня 2012 року сторони набули у власність квартиру АДРЕСА_1 , а також 16 жовтня 2018 року автомобіль

FORD C-МАХ, 2012 року випуску.

Зазначений автомобіль ОСОБА_2 відчужив без згоди ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу від 26 лютого 2019 року ОСОБА_3 за 200 000 грн.

Згідно зі звітом від 07 листопада 2022 року ринкова (дійсна) вартість автомобіля FORD C-МАХ, 2012 року випуску, на момент здійснення оцінки (дата оцінки

07 листопада 2022 року) становить 378 452 грн.

Також сторонами під час шлюбу набуто побутову техніку, що визнається ОСОБА_1 , зокрема: витяжку Ventolux, мікрохвильову піч Samsung, котел Ariston, пральну машину Ariston, пилосос Samsung, холодильник Ariston, духову піч і варочну панель Ariston, телевізор Samsung, кондиціонер TCL.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Оскільки судові рішення оскаржуються лише в частині поділу рухомого майна (побутової техніки та транспортного засобу), то відповідно до статті 400 ЦПК України їх законність в частині поділу квартири

АДРЕСА_1 колегією суддів не перевіряється.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (частина перша статті

63 СК України).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Вирішуючи спори між подружжям про майно, потрібно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.

Системний аналіз наведених норм матеріального права свідчить про існування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Водночас законодавство передбачає можливість спростування поширення правового режиму спільного сумісного майна одним із подружжя, що є процесуальним обов`язком особи, яка з нею не погоджується. Тягар доказування обставин для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17(провадження № 14-325цс18).

Згідно із частиною третьою статтею 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).

У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Ключовим для вирішення питання про компенсацію одним із подружжя іншому компенсації вартості відчуженого спільного сумісного майна є не лише наявність на це письмової згоди іншого з подружжя, а використання виручених від продажу грошових коштів не в інтересах сім`ї чи на її потреби.

Відповідно до приписів частин першої та третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Установивши, що ОСОБА_2 без згоди ОСОБА_1 відчужив транспортний засіб FORD C- MAX, 2012 року випуску, який набуто ними під час перебування у зареєстрованому шлюбі та за спільні кошти, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсації вартості частки зазначеного автомобіля у розмірі 189 226 грн.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди помилково взяли до уваги наданий ОСОБА_1 звіт про оцінку автомобіля від 07 листопада 2022 року, оскільки він був складений не на час розгляду справа, а станом на 07 листопада 2022 року, колегією суддів відхиляються, оскільки зазначений звіт складено під час розгляду справи, провадження у якій відкрито 04 жовтня 2022 року

(а. с. 89-101 т. 1). При цьому ОСОБА_2 не надав доказів на спростування цього звіту та не довів, що вартість спірного автомобіля є іншою від вартості, зазначеної у звіті від 07 листопада 2022 року.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не довела належними та допустимими доказами, що отримані внаслідок відчуження транспортного засобу кошти були використані ОСОБА_2 не на потреби сім`ї, є необґрунтованими, оскільки факт використання коштів, отриманих від продажу спільного майна в інтересах сім`ї, повинен доводити той із подружжя, хто відчужив таке майно без згоди на це іншого подружжя, чого ОСОБА_2 зроблено не було.

Аналогічний висновок висловлений Верховним Судом у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 158/2229/16-ц (провадження

№ 61-19420св18) та від 10 червня 2022 року у справі № 544/856/20 (провадження № 61-21406св21).

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову про поділ побутової техніки, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що ОСОБА_2 не довів належними та допустимими доказами вартість цього майна на час розгляду справи, хоча це є його процесуальним обов`язком.

Посилання у касаційній скарзі на те, що ОСОБА_1 визнала позовні вимоги щодо спільності майна подружжя побутової техніки, окрім комп`ютера, телевізора LGта акустичної системи, не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки, дійсно, остання частково визнала придбання побутової техніки під час перебування у зареєстрованому шлюбі, однак заперечила її вартість, яку зазначив ОСОБА_2 у позовній заяві без надання відповідних доказів, а тому у даному випадку у судів була відсутня можливість поділити зазначене майно без доказів вартості побутової техніки на час розгляду справи.

Аргументи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_1 не спростувала зазначену ним у зустрічному позові вартість побутової техніки помилкові.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Оскільки ОСОБА_2 на підтвердження своїх доводів зустрічної позовної заяви про вартість побутової техніки не надав відповідних доказів, відповідно, у ОСОБА_1 не виник обов`язок спростовувати такі доводи колишнього чоловіка, а у суду - обов`язок вважати доведеною та встановленою таку обставину, про яку стверджує ОСОБА_2 , то колегія суддів погоджується із висновками судів про відмову у поділі зазначеного рухомого майна через недоведеність позовних вимог.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 08 травня 2022 року у справі № 209/3085/20, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 13 березня 2018 року у справі № 914/881/17, помилкові, оскільки зроблені судами попередніх інстанцій висновки не суперечать висновкам, зробленим у зазначених справах судом касаційної інстанції.

Зокрема, у справі № 209/3085/20 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що частини четверта та п`ята статті 71 СК України не передбачають обов`язкову згоду відповідача на присудження позивачеві грошової компенсації замість частки останнього у праві спільної сумісної власності на майно, а також не передбачають обов`язкове внесення відповідачем на депозитний рахунок суду грошової компенсації у спорах, у яких про припинення своєї частки у праві спільної сумісної власності й отримання компенсації на свою користь просить позивач.

У справі № 914/881/17, де предметом позову було визнання недійсним звіту про оцінку майна, Верховний Суд дійшов висновку про те, що звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання висновки та його дії стосовно реалізації своєї практичної діяльності з визначених питань, що унеможливлює здійснення судового розгляду справ у спорах про визнання такого звіту недійсним. У справі, яка переглядається, предметом первісного позову є стягнення компенсації вартості частки автомобіля, а не визнання недійсним звіту про оцінку майна, а тому правовідносини у справах не є подібними.

У справі № 917/1307/18 Верховний Суд дійшов висновку про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій дотрималися зазначеного принципу змагальності сторін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суди попередніх інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, оскаржувані судові рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 27 грудня 2023 року у незміненій судом апеляційної інстанції частині тапостанову Житомирського апеляційного суду від 22 січня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара