Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 16.09.2020 року у справі №410/2775/12

Постанова

Іменем України

17 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 410/2775/12

провадження № 61-13019св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, правонаступником якої є ОСОБА_3, ОСОБА_4, Дніпропетровська районна державна адміністрація,

треті особи: Кіровська селищна рада Дніпропетровської області, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Сидоревич Валентина Азисівна, державний нотаріус третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Янкова Ірина Володимирівна, Відділ Держкомзему в Дніпропетровському районі Дніпропетровської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5, на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28 вересня 2016 року у складі судді Озерянської Ж.

М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 липня 2020 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, правонаступником якої є ОСОБА_3, ОСОБА_4, Дніпропетровської районної державної адміністрації (далі - РДА), треті особи: Кіровська селищна рада Дніпропетровської області, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Сидоревич В. А., державний нотаріус третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Янкова І. В., Відділ Держкомзему в Дніпропетровському районі Дніпропетровської області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку, визнання договорів купівлі-продажу та розпорядження недійсними.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку від 03 квітня 2008 року він придбав у ОСОБА_6 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані на земельній ділянці 6 240 кв. м за адресою: АДРЕСА_1, у тому числі, під будинком і господарськими будівлями та спорудами - 41 кв. м, двір - 427 кв. м., під городом - 5 772 кв. м.

Рішенням Кіровської селищної ради Дніпропетровської області від 23 грудня 2008 року № 454 йому надано дозвіл на розробку землевпорядної документації. Відділом Держкомзему у Дніпропетровському районі було погоджено документацію із землеустрою щодо передачі йому у власність земельної ділянки площею 0,5490 га, у тому числі: 0,15 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та 0,3990 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель присадибного фонду в межах населеного пункту Кіровське на АДРЕСА_1. Головним архітектором відділу регіонального розвитку, містобудування та архітектури Дніпропетровської райдержадміністрації також погоджено документацію із землеустрою щодо передачі йому у власність зазначеної земельної ділянки площею 0,5490 га за рахунок земель присадибного фонду у межах населеного пункту Кіровське на АДРЕСА_1. Рішенням Кіровської селищної ради від 17 лютого 2009 року № 493-25/У затверджено вказану землевпорядну документацію, та передано земельну ділянку йому у власність.

У ході виготовлення та погодження зазначеної документації були встановлені та закріплені довгостроковими межовими знаками межі земельної ділянки, на якій розташоване домоволодіння АДРЕСА_1. Між його земельною ділянкою та земельною ділянкою суміжного землекористувача - ОСОБА_3, у 2008 року встановлено паркан по всій довжині його ділянки, геодезична зйомка здійснювалась згідно з межею ділянки по паркану.

Розпорядженням голови Дніпропетровської РДА Дніпропетровської області від 02 грудня 2010 року № 3873-р йому надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 0,35 га за рахунок земель резервного фонду (рілля) за межами населеного пункту на території Кіровської селищної ради.

Розпорядженням Голови Дніпропетровської РДА від 22 лютого 2011 року № 363-р вказаний проект затверджено, а земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,3281 га за рахунок земель резервного фонду (рілля) за межами населеного пункту на території Кіровської селищної ради передано у його власність.

Однак, при внесенні інформації про земельну ділянку до бази даних ДЗК виявилось, що вона вже перебуває у власності ОСОБА_7 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 20 грудня 2010 року ЯЛ № 049993.

Ним було з'ясовано, що ОСОБА_7 є зареєстрованим власником земельної ділянки (землекористувачем), право власності на яку набула внаслідок укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки з ОСОБА_2 28 вересня 2011 року. У свою чергу, ОСОБА_2 отримала вказану земельну ділянку у власність шляхом безоплатної її передачі - приватизації.

Крім цього, вказував, що приватизація земельної ділянки ОСОБА_2 була проведена з порушеннями норм чинного законодавства, внаслідок чого не був дотриманий існуючий порядок приватизації земельної ділянки та порушені права та інтереси суміжних землекористувачів.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд: визнати недійним розпорядження голови Дніпропетровської РДА Дніпропетровської області від 04 лютого 2011 року № 322-р з моменту його прийняття; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 22 лютого 2010 року ЯИ № 482057, виданий на ім'я ОСОБА_2 з моменту його видачі; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 28 вересня 2011 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Сидоревич В. А. та зареєстрований у реєстрі 28 вересня 2011 року за № 805 з моменту укладення; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 20 грудня 2010 року ЯЛ № 049993, виданий на ім'я ОСОБА_7, з моменту його видачі; визнати недійним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 30 грудня 2010 року, посвідчений державним нотаріусом Третьої державної нотаріальної контори м. Дніпропетровська Янковою І.

В. та зареєстрований у реєстрі 30 грудня 2010 року за № 5-7070, з моменту укладення; припинити право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку (кадастровий номер 1221455400010190413), яка є власником на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 30 грудня 2010 року, посвідченого державним нотаріусом Третьої державної нотаріальної контори м.

Дніпропетровська Янковою І. В. та зареєстрованого у реєстрі 30 грудня 2010 року за № 5-7070; зобов'язати відділ Держкомзему в Дніпропетровському районі Дніпропетровської області скасувати реєстрацію Державних актів на право власності на земельну ділянку від 20 грудня 2010 року ЯЛ № 049993, виданого на ім'я ОСОБА_7 та від 22 лютого 2010 року ЯИ № 482057, виданого ім'я ОСОБА_2, а також скасувати інші відомості щодо реєстрації прав власності на вказану земельну ділянку (кадастровий номер 1221455400010190413) та внести відповідні зміни до земельно-кадастрової документації; усунути йому перешкоди у користуванні земельною ділянкою (кадастровий номер 1221455400010190413), що знаходиться у нього у користуванні та є частиною домоволодіння з боку ОСОБА_7 та ОСОБА_4, зобов'язавши їх не використовувати вказану земельну ділянку та не чинити перешкод йому у користуванні вказаною земельною ділянкою та в оформленні прав на неї; зобов'язати ОСОБА_7 та ОСОБА_4 повернути земельну ділянку у придатному для її використання стані до земель державної власності.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28 вересня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що під час оформлення технічної документації на право власності на земельну ділянку 0,6 га ОСОБА_2, ОСОБА_7 та ОСОБА_4 порушень законодавства не допускалося.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28 вересня 2016 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивачем не було надано суду будь-яких належних доказів на підтвердження того, що розпорядженням голови РДА Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 04 лютого 2010 року № 322-р, яким був затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, та передана у власність ОСОБА_2 земельна ділянка площею 0,6 га за рахунок земель резервного фонду (рілля) для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Кіровської селищної ради, а також отриманням державного акту на право власності на земельну ділянку ЯИ № 482057 ОСОБА_2 12 лютого 2010 року, порушуються його права щодо користування земельною ділянкою, оскільки розпорядження голови районної державної адміністрації Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 02 грудня 2010 року № 3873-р, яким ОСОБА_1 був наданий дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 0,35 га за рахунок земель резервного фонду (рілля) за межами населеного пункту на території Кіровської селищної ради, розпорядження від 22 лютого 2011 року № 363-р, яким було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Кіровської селищної ради, було винесено значно пізніше, ніж винесення вищевказаних розпоряджень щодо земельної ділянки, наданій ОСОБА_2.

Доказів на підтвердження того, що дійсно існує накладення меж земельних ділянок, переданих ОСОБА_2 та позивачу за вказаними розпорядженнями, суду не надано.

Крім того, апеляційний суд вказав, що ОСОБА_8 не є стороною оскаржуваних договорів купівлі-продажу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2020 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5,посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та направити справу на новий розгляд.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами взагалі не враховано той факт, що він є землекористувачем спірної земельної ділянки, ще з 2008 року, тобто значно раніше, ніж вона була виділена ОСОБА_2. Вказує, що суди безпідставно не застосували норми статті 120 ЗК України у частині переходу права користування спірною земельною ділянкою до ОСОБА_1.

Зазначає, що розпорядження голови Дніпропетровської РДА Дніпропетровської області від 04 лютого 2011 року № 322-р, яким затверджено проект землеустрою ОСОБА_2 не відповідає містобудівній документації, земельна ділянка не була вільною, тобто були перешкоди для надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою, а відтак, таке розпорядження є незаконним.

Посилання суду на те, що позивачем не доведено факт накладання земельних ділянок, є безпідставним, оскільки відповідачі визнавали цей факт.

Крім того, вказує, що факт незаконності спірного розпорядження було підтверджено проведеною у справі судовою експертизою з питань землеустрою, проте апеляційний суд не навів аргументів, чому він не погоджується з висновком експертизи.

Відзив на касаційну скаргу учасники процесу до суду не подали.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 жовтня 2020 рокувідкрито провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2021 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 03 квітня 2008 року ОСОБА_8 є власником житлового будинку, загальною площею 19,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, розташованого на земельній ділянці площею 6 240 кв. м.

Розпорядженням голови районної державної адміністрації Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 01 грудня 2009 року № 4880-р ОСОБА_2 був наданий дозвіл на підготовку матеріалів погодження місця розташування земельної ділянки площею 0,6 га, яка передавалася для ведення особистого селянського господарства на території Кіровської селищної ради за межами населеного пункту, за адресою: АДРЕСА_1.

Розпорядженням голови районної державної адміністрації Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 31 грудня 2009 року № 5867-р ОСОБА_2 наданий дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки площею 0,6 га у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель резервного фонду (рілля) за межами населеного пункту на території Кіровської сільської ради.

Розпорядженням голови районної державної адміністрації Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 04 лютого 2010 року № 322-р затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розроблений ТОВ "Земельні реформи", та передана у власність ОСОБА_2 земельна ділянка площею 0,6 га ріллі за рахунок земель резервного фонду (рілля) для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Кіровської селищної ради.

На підставі розпорядження голови районної державної адміністрації Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 04 лютого 2010 року № 322-р ОСОБА_2 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку від 12 лютого 2010 року серії ЯИ №482057, відповідно до якого ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,6 га (кадастровий номер 1221455400:01:019:0413) у межах згідно із планом меж земельної ділянки, що розташована на території Кіровської селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області для ведення особистого селянського господарства.

За нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 28 вересня 2010 року, зареєстрованим у реєстрі № 805, ОСОБА_2 продала вказану вище земельну ділянку ОСОБА_7. На підставі вказаного договору купівлі-продажу ОСОБА_7 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку від 16 грудня 2010 року серії ЯЛ №049993, відповідно якого ОСОБА_7 є власником земельної ділянки площею 0,6 га (кадастровий номер undefined) у межах згідно з планом меж земельної ділянки, що розташована на території Кіровської селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області для ведення особистого селянського господарства.

ОСОБА_7 за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 30 грудня 2010 року, зареєстрованим в реєстрі № 5-7070, продала вказану вище земельну ділянку ОСОБА_4.

Розпорядженням голови районної державної адміністрації Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 02 грудня 2010 року № 3873-р ОСОБА_1 був наданий дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 0,35 га, за рахунок земель резервного фонду (рілля) за межами населеного пункту на території Кіровської селищної ради.

Розпорядженням голови районної державної адміністрації Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 22 лютого 2011 року № 363-р затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Кіровської селищної ради.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині 2 статті 389 ЦПК України

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник вказує неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17 (провадження № 14-487цс19), постановах Верховного Суду від 15 лютого 2018 року у справі № 910/5702/17, від 01 серпня 2018 року у справі № 369/6516/16-ц, від 06 березня 2019 року у справі № 917/535/18, від 27 листопада 2019 року у справі № 461/2328/16-ц, що передбачено пунктом 1 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5,задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому частини 1 статті 4 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Аналіз норм процесуального права, а також норм статей 4, 15, 16 ЦК України дає підстави стверджувати, що захисту в суді підлягає не будь яке право особи, а саме порушене.

Звертаючись до суду з позовом, особа повинна довести як те, що її права були дійсно порушеними, так і особу, яка їх порушила.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1 статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України.

Згідно із частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).

У частині 1 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суди попередніх інстанцій правильно правильно виходили з того, що ним не доведено порушення його прав спірними розпорядженнями та правочинами.

Суд апеляційної інстанції правильно вказав, що позивачем не було надано суду будь-яких належних доказів на підтвердження того, що розпорядженням голови РДА Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 04 лютого 2010 року № 322-р, яким був затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, та передана у власність ОСОБА_2 земельна ділянка площею 0,6 га за рахунок земель резервного фонду (рілля) для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Кіровської селищної ради, а також отриманням державного акту на право власності на земельну ділянку ЯИ № 482057 ОСОБА_2 12 лютого 2010 року, порушуються його права щодо користування земельною ділянкою, оскільки розпорядження голови районної державної адміністрації Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 02 грудня 2010 року № 3873-р, яким ОСОБА_1 був наданий дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 0,35 га за рахунок земель резервного фонду (рілля) за межами населеного пункту на території Кіровської селищної ради, розпорядження від 22 лютого 2011 року № 363-р, яким було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Кіровської селищної ради, було прийнято значно пізніше, ніж прийняття вищевказаних розпоряджень щодо земельної ділянки, наданій ОСОБА_2.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що судами не враховано той факт, що він є землекористувачем спірної земельної ділянки ще з 2008 року, не заслуговують на увагу, оскільки ним не доведено цієї обставини належними доказами, що було його процесуальним обов'язком відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України).

Доводи ОСОБА_1 про визнання відповідачами факту накладення земельних ділянко з посиланням на положення частини 1 статті 81 ЦПК України, є безпідставними, оскільки ОСОБА_9, на яку посилається заявник, не є учасником цієї справи, а сам факт оскарження його розпоряджень про виділ землі не є фактом, який підтверджує накладення земельних ділянок.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. При цьому, ОСОБА_1 не надано судам належних доказів того, що виділена ОСОБА_2 земельна ділянка накладається на його земельну ділянку, чи в будь-який інший спосіб порушує його права.

Посилання заявника на те, що суд повинен був із власної ініціативи збирати докази, є безпідставним, оскільки цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1 статті 12 ЦПК України), а відповідно до положень частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України.

При цьому суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:

1) керує ходом судового процесу;

2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;

3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;

4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України;

5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

Згідно із частинами 1 , 2 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до частинами 1 , 2 статті 13 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених частинами 1 , 2 статті 13 ЦПК України випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених частинами 1 , 2 статті 13 ЦПК України. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених частинами 1 , 2 статті 13 ЦПК України.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених частинами 1 , 2 статті 13 ЦПК України (частина 7 статті 81 ЦПК України).

Враховуючи наведені норми процесуального законодавства, суди не могли збирати докази за власної ініціативи у цій справі, оскільки обставин, за яких у суду є таке право, у межах цієї справи встановлено не було.

Доводи заявника щодо невідповідності розпорядження голови Дніпропетровської РДА Дніпропетровської області від 04 лютого 2011 року № 322-р, яким затверджено проект землеустрою ОСОБА_2 містобудівній документації, тощо, не беруться Верховним Судом до уваги, оскільки ці обставини не підлягали перевірці у цій справі у зв'язку з недоведенням позивачем самого факту порушення його прав, а, отже, й можливості оскарження спірних розпоряджень та правочинів.

Отже, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно із частиною 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частиною 1 статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 - залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28 вересня 2016 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Р. А. Лідовець Ю.

В. Черняк