Історія справи

Постанова КЦС ВП від 24.11.2019 року у справі №442/8062/14

Постанова

Іменем України

21 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 442/8062/14

провадження № 61-28552св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи", яка підписана представником Бачинським Остапом Михайловичем, на рішення апеляційного суду Львівської області від 19 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Левика Я. А., Струс Л. Б., Шандри М.

М.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (далі - ТОВ "Кредитні ініціативи") звернулося із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 28 листопада 2012 року між публічним акціонерним товариством "Сведбанк" (далі - банк), правонаступником акціонерного комерційного банку "ТАС-Комерцбанк" та факторинговою компанією "Вектор Плюс" (далі - ФК "Вектор Плюс"), укладено договір факторингу. Відповідно до пунктами
2.1,2.2. договору банк відступає ФК "Вектор Плюс" свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, право на вимогу якої належить банку на підставі документації.

28 листопада 2012 року між ТОВ "ФК "Вектор Плюс" та ТОВ "Кредитні ініціативи" укладено Договір факторингу. Відповідно до пунктів 2.1,2.2. Договору Клієнт (ТОВ "ФК "Вектор Плюс ") відступає Фактору (ТОВ "Кредитні ініціативи") свої права вимоги заборгованості за кредитним договором, укладеним з боржниками, право на вимогу якої належить клієнту на підставі документації.

12 жовтня 2007 року АКБ "ТАС-Комерцбанк" (правонаступник ВАТ "Сведбанк", який в свою чергу правонаступник ПАТ "Сведбанк"), та фізична особа ОСОБА_1, уклали кредитний договір № 1303/1007/88-269, з подальшим внесенням змін та доповнень, за яким банк зобов'язався надати ОСОБА_1 кредит у сумі 30 000,00 доларів США, а ОСОБА_1 зобов'язався повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором.

Банк (кредитор) свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши ОСОБА_1 кредит у сумі 30 000,00 доларів США.

ОСОБА_1, неналежно виконує взяті на себе зобов'язання, чим грубо порушує істотні умови кредитного договору, в результаті чого станом на 01 серпня 2014 року має прострочену заборгованість: за кредитом - 28 928,00 доларів США, що за курсом НБУ на дату розрахунку складає - 346 073,76 грн; по відсотках - 23 982,55
доларів США., що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку складає - 286 909,96
грн; пеня - 38 727,75 доларів США, що по курсу НБУ на дату розрахунку складає -463 310,92 грн; розмір неустойки (пеня) становить - 93 143,11 грн.

В забезпечення виконання зобов'язань позичальника, що випливають з основного договору, відповідно до статті 553 ЦК України, 12 жовтня 2007 року АКБ "ТАС-Комерцбанк" (правонаступник ВАТ "Сведбанк", який в свою чергу правонаступник ПАТ "Сведбанк") та фізична особа ОСОБА_2, уклали договір поруки №1303/1007/88-269-Р-1.

Умови договору порушені позичальником ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зобов'язання не виконується, кредит не повертається, а тому ТОВ "Кредитні ініціативи" змушене звернутися з даним позовом в суд за захистом порушених прав.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 05 листопада 2015 року позов ТОВ "Кредитні ініціативи" задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" заборгованість за кредитним договором № 1303/1007/88-269 від 12 жовтня 2007 року у розмірі - 726
126,83 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не здійснює платежів в рахунок погашення суми кредиту та нарахованих процентів, чим порушує прийняті на себе договірні зобов'язання, в результаті чого, станом на 01 серпня 2014 року прострочена заборгованість по кредиту.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 19 квітня 2017 року скасовано рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 05 листопада 2015 року в частині задоволення позову та стягнення солідарно з ОСОБА_2 поряд з ОСОБА_1 726 126,83 грн заборгованості за кредитним договором та судових витрат та ухвалено в цій частині нове рішення. У задоволенні позову ТОВ "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_2 відмовлено. В іншій частині рішення суду залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що позивач звернувся до суду з вимогою, зокрема, і до поручителя по спливу шести місяців після закінчення строку виконання основного зобов'язання, тобто після порука припинилась, вимоги до поручителя слід вважати такими, що задоволенню не підлягають.

Короткий зміст вимог наведених у касаційній скарзі

У червні 2017 року ТОВ "Кредитні ініціативи" подало касаційну скаргу, яка підписана представником Бачинським О. М., у якій просить оскаржене рішення апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував частину 4 статті 559 ЦК України та частину 2 статті 1050 ЦПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин). Суд апеляційної інстанції не врахував висновки по застосуванню частини 4 статті 559 ЦК України та частини 2 статті 1050 ЦК України (у редакції, чинні на момент виникнення спірних відносин), викладені у постановах Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-190цс14, від 17 вересня 2014 року у справі № 6-41цс14, від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16.

Отже судове рішення оскаржується лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2, тому в іншій частині судом касаційної інстанції не перевіряється.

Аргументи інших учасників справи

Заперечення на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

У серпні 2017 року справа надійшла до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

10 червня 2019 року справу передано судді-доповідачу Дундар І. О.

Позиція Верховного Суду

Апеляційним судом встановлено, що 12 жовтня 2007 року між АКБ "ТАС-Комерцбанк" і ОСОБА_3 укладено кредитний договір №1303/1007/88-269.

12 жовтня 2007 року укладено договір поруки №1303/1007/88-269-Р-1, за яким ОСОБА_2 зобов'язався відповідати солідарно з ОСОБА_1 перед банком за виконання зобов'язань ОСОБА_1 як позичальником за кредитним договором №1303/1007/88-269 від 12 жовтня 2007 року.

У пункті 10 договору поруки передбачено, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання і строком припинення поруки є повне виконання позичальником та поручителем своїх зобов'язань передбачених основним зобов'язанням (тобто кредитним договором).

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині 2 статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до частині 2 статті 1050 ЦК України.

Апеляційним судом встановлено, що 22 квітня 2013 року ТОВ "Кредитні ініціативи" заявлено вимогу до ОСОБА_1 про дострокове повернення кредиту, нарахованих відсотків та штрафних санкцій у строк до 30 днів з дати отримання цієї вимоги, але не пізніше тридцяти семи днів з моменту відправлення вимоги.

У статті 554 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до частини 4 статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

У постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1451цс16 зроблено висновок, що "відповідно до частини 1 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина 1 статті 252 ЦК України). Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина 2 статті 251 та частина 2 статті 252 ЦК України). З договорів поруки вбачається, що у них не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки (пункт 4.2 договору поруки) про його дію до припинення всіх зобов'язань боржника за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині 1 статті 251 та частинні 1 статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини 4 статті 559 ЦК України. Згідно із частини 4 статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Непред'явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обов'язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов'язанням".

У постанові Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі № 3-42гс15 зроблено висновок, що "припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності. Регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв'язку із закінченням строку її чинності, частина 4 статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини 4 статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя (друге речення частини 4 статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позов до поручителя (третє речення частини 4 статті 559 ЦК України).

Встановивши, що у листопаді 2013 року настав строк виконання основного зобов'язання, а банк звернувся до суду 16 жовтня 2014 року, тобто після припинення поруки, апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову до поручителя.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що рішення апеляційного суду в оскарженій частині ухвалене без додержання норм матеріального та процесуального права, і зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржене рішення без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи", яка підписана представником Бачинським Остапом Михайловичем, залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Львівської області від 19 квітня 2017 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованостізалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

В. І. Крат