Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 11.07.2019 року у справі №202/1812/17

Постанова

Іменем України

13 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 202/1812/17

провадження № 61-12557св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Курило В. П.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня 2018 року у складі судді Волошина Є. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 липня 2019 року у складі колегії суддів: Каратаєвої Л.

О., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що сторони у справі з 17 серпня 2002 року перебували у зареєстрованому шлюбі. В період шлюбу за спільні кошти, позивачем та відповідачем була придбана квартира АДРЕСА_1. Право власності на цю квартиру було зареєстровано за відповідачкою ОСОБА_2.

Відповідно до статті 60 СК України зазначена квартира є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та між сторонами не досягнуто домовленості про поділ (виділ) майна в натурі.

На підставі вказаного, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд здійснити поділ спільного майна подружжя, а саме - квартири АДРЕСА_1, виділивши позивачу та відповідачу по Ѕ частині квартири; поділити в натурі квартиру АДРЕСА_1, передати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і визнати за ними право приватної власності на відокремлені частини квартири, що відповідають розміру Ѕ частки кожній із сторін у спільному майні.

У липні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до ОСОБА_1 із зустрічним позовом про визнання права особистої приватної власності та поділ майна подружжя.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що грошових коштів на придбання спірної квартири ОСОБА_1 не надавав. Зазначає, що сам по собі факт придбання спірної квартири в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя. Спірна квартира була придбана за кошти, отримані від продажу квартири ОСОБА_3 (бабусі ОСОБА_2) та подаровані ОСОБА_2 з метою придбання квартири. Отже, ця квартира є особистою приватною власністю ОСОБА_2.

Під час перебування сторін у шлюбі, 08 січня 2013 року, вони за сумісні кошти подружжя придбали автомобіль "Пежо 206", 2007 року випуску, який був зареєстрований за ОСОБА_1. Проте, ОСОБА_2 стало відомо, що станом на 31 травня 2017 року цей автомобіль, який є сумісною власністю подружжя, перереєстровано на іншого власника. Зазначає, що автомобіль ОСОБА_1 відчужено без її згоди, коштів від реалізації спільного сумісного майна ОСОБА_2 не надавав. Відповідно до оцінки вартості майна середня вартість автомобіля "Пежо 206", 2007 року випуску, складає 5 499 доларів США, що за курсом НБУ станом на момент подання зустрічного позову складає 143 633 грн.

На підставі вказаного, уточнивши вимоги, ОСОБА_2 просила визнати квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 64,7 кв. м, особистою приватною власністю ОСОБА_2; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію у розмірі 71 816,50
грн в рахунок вартості Ѕ частки автомобіля "Пежо 206", 2007 року випуску, що є спільним неподільним майном подружжя сторін та який був відчужений без відома позивачки.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1, загальною площею 64,7 кв. м, житловою площею 37,9 кв. м.

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1, загальною площею 64,7 кв. м, житловою площею 37,9 кв. м.

В іншій частині первісного позову відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію в розмірі 24 500 грн в рахунок вартості частки автомобіля Пежо 206,2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, код НОМЕР_2.

В іншій частині зустрічного позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна квартира придбана сторонами під час зареєстрованого шлюбу, тому належить їм на праві спільної сумісної власності. При цьому ОСОБА_2 не надано належних та допустимих доказів придбання цього майна за її особисті кошти. У зв'язку з чим, у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, наявні правові підстави для визнання за кожним право власності на Ѕ частину цієї квартири.

Відмовляючи у задоволенні первісних позовних вимог щодо поділу майна в натурі, місцевий суд виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів існування технічної можливості виділу частки або поділу квартири відповідно до часток співвласників, у зв'язку із чим суд позбавлений можливості перевірити необхідні умови для вирішення цього питання.

Стягуючи з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в рахунок компенсації вартості Ѕ частки відчуженого ним автомобіля 24 500 грн, місцевий суд виходив із вартості зазначеного транспортного засобу, визначеної відповідно до договору купівлі-продажу цього транспортного засобу від 07 вересня 2016 року. При цьому суд зазначив, що доказів використання в інтересах сім'ї грошових коштів, отриманих ОСОБА_1 від продажу автомобіля, суду не надано.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня 2018 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя скасовано та відмовлено в задоволені цих позовних вимог.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня 2018 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності та поділ майна подружжя скасовано з ухваленням нового рішення в цій частині.

Визнано квартиру, загальною площею 64,7 кв. м, житловою площею 37,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 особистою приватною власністю ОСОБА_2.

В решті рішення суду залишено без змін.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спірна квартира є особистою приватною власністю ОСОБА_2, оскільки придбана нею за особисті кошти, які отримані нею від продажу квартири, що належала її бабусі.

Також апеляційний суд зазначив, що, вирішуючи питання про стягнення з відповідача за зустрічним позовом в рахунок компенсації вартості відчуженого не в інтересах сім'ї автомобіля грошових коштів у розмірі Ѕ частини вартості транспортного засобу, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та вірно визначив ціну, яка підлягає стягненню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні його позовних вимог за первісним позовом та в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_2 за зустрічним позовом, скасувати постанову апеляційного суду повністю. Ухвалити нове судове рішення про задоволення первісного позову в повному обсязі та про відмову у задоволенні зустрічного позову.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник зазначає, що спірна квартира є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки придбана сторонами під час зареєстрованого шлюбу.

Твердження ОСОБА_2, що ця квартира придбана за кошти її бабусі, які були отримані від продажу іншої квартири, є необґрунтованими та безпідставними, оскільки не відповідають дійсності і будь - яких доказів на підтвердження того, що кошти, отримані від продажу квартири, були спрямовані на купівлю спірної квартири суду не надані.

Також в касаційній скарзі зазначено, що апеляційним судом залишено поза увагою, що спірний автомобіль, придбаний під час зареєстрованого шлюбу, було відчужено ще до звернення ОСОБА_2 до суду із позовом про розірвання шлюбу, і тому ОСОБА_2 була обізнана про цю угоду. Отже, стягнення грошової компенсації у рахунок вартості частки автомобіля є неправомірним.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Полтавець Т. О. зазначає, що, крім іншого, факт надання грошових коштів ОСОБА_3 своїй онучці ОСОБА_2 також підтверджується нотаріально посвідченою довіреністю, виданою 21 лютого 2014 року, відповідно до якої бабуся уповноважує онучку зняти її з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_3 та зареєструвати за адресою: АДРЕСА_2.

Відповідно до довідки Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційне підприємство № 53" у спірній квартирі було зареєстровано три особи, а саме: ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3. Позивач за первісним позовом у квартирі ніколи не був зареєстрований, в зв'язку з тим, що йому добре відомо, що ця квартира придбана за гроші ОСОБА_3 та є особистою приватною власністю ОСОБА_2 ОСОБА_3 до моменту смерті (ІНФОРМАЦІЯ_1) постійно проживала за адресою: АДРЕСА_2, спірна квартира була її єдиним житлом.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою та витребувано цивільну справу.

06 серпня 2019 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про розгляд справи за його участю, справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 17 серпня 2002 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Індустріального районного суду м.

Дніпропетровська від 27 квітня 2017 року розірваний.

Під час зареєстрованого шлюбу, а саме - 11 березня 2014 року, ОСОБА_2 була придбана квартира АДРЕСА_1, загальною площею 64,7 кв. м, житловою площею - 37,9 кв. м.

Установлено, що ОСОБА_3 належала квартира АДРЕСА_4.

20 березня 2000 року ОСОБА_3 склала заповіт на випадок своєї смерті, яким усе належне їй майно заповіла онучці ОСОБА_6.

Відповідно до довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Литвиненко І. В. 21 лютого 2014 року, ОСОБА_3 уповноважила ОСОБА_2, бути її представником по питанням: зняття її з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_3; реєстрації її за адресою: АДРЕСА_2.

11 березня 2014 року ОСОБА_3 уклала договір купівлі-продажу, відповідно до якого продала квартиру АДРЕСА_4 за 339 727 грн. Договір було посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Олійник С. В. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно рішення про державну реєстрацію прав прийнято нотаріусом 11 березня 2014 року.

Відповідно до пункту 3 договору грошові кошти за продану квартиру ОСОБА_3 отримала від покупців особисто до підписання цього договору.

11 березня 2014 року, на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_2 придбала трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 за 149 000 грн. Договір було посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Павловською Г. О.

08 січня 2013 року ОСОБА_1 було придбано транспортний засіб - автомобіль марки "Пежо", модель 206,2007 року випуску, чорного кольору, номер кузову НОМЕР_2, д. н. н. НОМЕР_1, який був зареєстрований на ОСОБА_1

07 вересня 2016 року вищезазначений автомобіль, відповідно до договору купівлі-продажу транспортного засобу № 1242/2016/054024, був відчужений ОСОБА_1 на користь ОСОБА_8 за 49 000 грн.

Своєї згоди на укладання вищезазначеного договору купівлі-продажу транспортного засобу ОСОБА_2 не надавала.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 квітня 2017 року про розірвання шлюбу встановлено, що між сторонами шлюбні стосунки були фактично припинені з 2015 року.

07 червня 2017 року ОСОБА_2 повторно зареєструвала шлюб та змінила прізвище на ОСОБА_2.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до частини 1 статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду у повній мірі не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно користується, володіє та розпоряджається своїм майном.

Володіння та розпорядження об'єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Відповідно до частини 1 статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

У статті 68 СК України закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, придбане нею чи ним за час шлюбу, але за кошти, які належали йому особисто.

Частиною 1 статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Суди встановили, що спірна квартира набута ОСОБА_2 за час шлюбу з ОСОБА_1.

Позивач за зустрічним позовом у своїй позовній заяві просила визнати указану квартиру її особистою приватною власністю, і, спростовуючи презумпцію спільності права власності подружжя на спірне майно, посилалась на те, що дане житло придбано нею за її особисті кошти, отримані від продажу квартири, що належала її бабусі.

При цьому достатніх належних та допустимих доказів того, що кошти, отримані ОСОБА_3 від продажу своєї квартири були подаровані онучці- ОСОБА_2 та в подальшому спрямовані останньою на купівлю квартири АДРЕСА_1 суду надано не було.

У відповідності до частини 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Разом із тим, доводи ОСОБА_2 на обґрунтування свого зустрічного позову та надані на їх підтвердження докази є лише припущенням укладення 11 березня 2014 року договору дарування між нею та її бабусею ОСОБА_3, у відповідності до якого позивачка за зустрічним позовом отримала в якості подарунка певну суму грошових коштів, яку в подальшому витратила на придбання спірної квартири.

Наявність складеного 20 березня 2000 року ОСОБА_3 заповіту на випадок своєї смерті, яким усе належне їй майно заповіла онучці ОСОБА_2, також свідчить лише про можливий перехід права власності до спадкоємця на спадкове майно в майбутньому та жодним чином не підтверджує дарування грошей саме 11 березня 2014 року.

Не підтверджує дарування грошей і наявність виданою 21 лютого 2014 року довіреності, відповідно до якої бабуся уповноважує онучку зняти її з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_3 та зареєструвати за адресою: АДРЕСА_2, оскільки зміст вказаної довіреності надає лише підстави для наявності певних припущень щодо обставин придбання житла.

При таких обставинах суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відсутні підстави вважати, що спірна квартира була придбана ОСОБА_2 за кошти, які належали їй особисто.

Таким чином, суд першої інстанції правильного вирішив, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя, а частки вказаного майна сторін є рівними.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають обставинам справи та ґрунтуються на вимогах закону.

Апеляційний суд вказане до уваги не прийняв та помилково скасував рішення суду першої інстанції у зазначеній частині.

Також, відмовляючи у задоволенні первісних позовних вимог щодо поділу майна в натурі, суд першої інстанції, з висновками якого в цій частині погодився апеляційний суд, правильно виходив із того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів існування технічної можливості виділу частки або поділу квартири відповідно до часток співвласників, у зв'язку із чим суд позбавлений можливості перевірити необхідні умови для вирішення цього питання.

Щодо позовних вимог ОСОБА_2 про компенсацію вартості Ѕ частки відчуженого ОСОБА_1 автомобіля Верховний Суд зауважує наступне.

Судами встановлено, що під час перебування у шлюбі сторонами придбано автомобіль Пежо 206,2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, код НОМЕР_2.

Вказане майно було оформлено на ім'я ОСОБА_1.

Згідно з договором купівлі-продажу № 1242/2016/054024 від 07 вересня 2016 року ОСОБА_1 продав зазначений автомобіль Пежо 206 ОСОБА_8 за 49 000 грн.

Частиною 1 статті 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини 1 , 2 статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина 2 статті 364 Цивільного кодексу України).

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що вищезазначене майно є спільним майном подружжя й підлягає поділу. Оскільки ОСОБА_1 розпорядився автомобілем на власний розсуд проти волі іншого з подружжя та без письмової згоди ОСОБА_2, то остання має право на грошову компенсацію Ѕ вартості спірного транспортного засобу.

Ухвалюючи рішення в цій частині позовних вимог, суди попередніх інстанцій врахували правові висновки, викладені Верховним Судом України у постанові від 08 квітня 2015 року у справі № 6-7цс15, за якими суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості майна, відчуженого не в інтересах сім'ї.

При цьому слід ураховувати, що доказів того, що отримані від продажу автомобіля грошові кошти були витрачені в інтересах сім'ї чи на її потреби суду не надані.

Крім того, рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 квітня 2017 року про розірвання шлюбу встановлено, що між сторонами шлюбні стосунки були фактично припинені з 2015 року. Тобто на час продажу спірного автомобіля шлюбні стосунки між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були вже фактично припинені.

При таких обставинах доводи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо відсутності підстав для стягнення грошової компенсації у рахунок вартості частки автомобіля, оскільки ОСОБА_2 була обізнана про цю угоду, так як на момент відчуження сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, є безпідставними.

Стягуючи з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в рахунок компенсації вартості Ѕ частки відчуженого ним автомобіля 24 500 грн, місцевий суд виходив із вартості зазначеного транспортного засобу, визначеної відповідно до договору купівлі-продажу цього транспортного засобу від 07 вересня 2016 року.

Рішення судів в частині визначення вартості Ѕ частки відчуженого спірного автомобіля в касаційному порядку не оскаржено, а тому, відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України, в цій частині касаційним судом не переглядається.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права та на підставі повно, всебічно з'ясованих обставин справи, а тому це рішення відповідно до статті 413 ЦПК України необхідно залишити в силі. Відповідно, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та в частині задоволених зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю.

Щодо судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, то з ОСОБА_2 на користь позивача за первісним позовом підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1 600 грн.

Крім того, постанова Дніпровського апеляційного суду від 05 липня 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2 400 грн підлягає скасуванню.

Керуючись статтями 141, 402, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 липня 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю скасувати, рішення Індустріального районного суду м.

Дніпропетровська від 12 жовтня 2018 року у цій частині залишити в силі.

Скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 липня 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судового збору у розмірі 2 400

грн.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 липня 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошової компенсації в розмірі 24
500 грн в рахунок вартості частки автомобіля Пежо 206,2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, код НОМЕР_2, та в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ квартири в натурі залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 600 (одну тисячу шістсот) грн судового збору, сплаченого за розгляд справи в суді касаційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. П. Курило