Історія справи

Постанова КЦС ВП від 24.10.2023 року у справі №753/12661/19
Постанова КЦС ВП від 24.10.2023 року у справі №753/12661/19

Постанова

Іменем України

24 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 753/12661/19

провадження № 61-12286св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідачі:ОСОБА_4 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Анохіна Вікторія Михайлівна, Дарницький районний відділ державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 , в інтересах якої діє представник - адвокат Балаклицький Вячелав Вікторович,на постанову Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Коцюрби О. П., Білич І. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Історія справи

У червні 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Анохіної В. М., Дарницького районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві про визнання незаконним та скасування акта державного виконавця, визнання недійсним свідоцтва про придбання нерухомого майна, витребування майна із чужого незаконного володіння, визнання права власності, скасування рішення державного реєстратора та обтяження.

Позовна заява мотивована тим, що 05 листопада 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено нотаріально посвідчений договір позики грошових коштів, відповідно до умов якого ОСОБА_1 , як позичальник, отримав від ОСОБА_4 , як позикодавця, грошові кошти у позику у розмірі 338 800 грн, що еквівалентно 42 350 доларів США. У цей же день між ОСОБА_4 , як іпотекодержателем, та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , як іпотекодавцями, було укладено договір іпотеки, за умовами якого вони, як іпотекодавці, на забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором позики передали іпотекодержателю в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 , яка належить їм на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 19 січня 2004 року.

01 березня 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М. за заявою ОСОБА_4 вчинено виконавчий напис № 378 про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , у рахунок погашення заборгованості за договором позики у розмірі 638 404 грн.

19 березня 2012 року державним виконавцем державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві Тертичною В. В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 зі строком добровільного погашення боргу до 26 березня 2012 року. 12 квітня 2012 року державним виконавцем складено акт опису та арешту майна боржника, а саме: квартири АДРЕСА_1 . Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М. на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження з накладенням арешту здійснено реєстрацію обтяжень, номер запису про обтяження у Державному реєстрі речових прав на майно 1636075 у вигляді арешту нерухомого майна.

23 травня 2013 року державним виконавцем видано акт № 336/22 про реалізацію предмета іпотеки, відповідно до якого покупцем спірного нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 , визнано іпотекодержателя ОСОБА_4 .

Про існування виконавчого напису приватного нотаріуса Зінченко В. О. довідався у 2012 році із постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 19 березня 2012 року № НОМЕР_2. У зв`язку із тим, що вчинення виконавчого напису приватним нотаріусом було здійснено із порушенням положень закону, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Анохіної В. М., третя особа - відділ державної виконавчої служби управління юстиції у м. Києві, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 10 червня 2013 року у справі № 753/21348/13-ц заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено, заборонено відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві вчиняти будь-які дії щодо проведення виконавчих дій у ВП № НОМЕР_2 у межах стягнення з ОСОБА_1 на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Анохіної В. М. від 01 березня 2012 року № 387 суми 638 404 грн шляхом звернення стягнення на спірну квартиру до вирішення спору у цій справі.

12 липня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М. видано свідоцтво про придбання ОСОБА_4 нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 , на підставі рішення приватного нотаріуса від 12 липня 2013 року індексний номер 3925353.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 22 вересня 2014 року у справі № 753/21348/13-ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 10 грудня 2014 року, позов ОСОБА_1 задоволено, виконавчий напис, вчинений 01 березня 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М. за реєстровим номером № 387, відповідно до якого звернуто стягнення у рахунок погашення позики у розмірі 638 404 грн на квартиру АДРЕСА_1 , визнано таким, що не підлягає виконанню.

Позивачі вказують, що 31 січня 2019 року невідомі особи намагалися проникнути у спірну квартиру, вчиняли протиправні дії та погрожували їм, зазначали, що ОСОБА_1 та члени його сім`ї не є власниками квартири АДРЕСА_1 та, проживаючи у ній, порушують права ОСОБА_4 , як законного власника цього нерухомого майна. Зазначають, що про порушення своїх прав щодо спірної квартири вони довідалися саме у січні 2019 року. До цього про набуття ОСОБА_4 права власності на квартиру АДРЕСА_1 їм відомо не було.

Отже, протиправними діями відповідачів було порушено права позивачів на спірне нерухоме майно, яке вибуло з власності поза їх волею.

Посилаючись на викладені обставини та уточнивши в подальшому позовні вимоги, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 просили суд:

- визнати незаконним та скасувати акт державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 22 травня 2013 року № 336/22;

- визнати недійсним свідоцтво про придбання нерухомого майна від 12 липня 2013 року, видане на ім`я ОСОБА_4 ;

- витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_4 на користь кожного з позивачів по 1/3 частці квартири АДРЕСА_1 ;

- визнати за кожним з позивачів право спільної часткової власності на 1/3 частку квартири по АДРЕСА_1 ;

- скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Анохіної В. М. про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру та скасувати реєстрацію обтяження від 12 липня 2013 року індексний номер 3925353;

- скасувати реєстрацію обтяжень, номер запису про обтяження у Державному реєстрі речових прав на майно 1636075 у вигляді арешту нерухомого майна, зареєстрованого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М. на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження з накладенням арешту, виданої 19 березня 2012 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 17 лютого 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 22 вересня 2014 року у справі № 753/21348/13-ц, що набрало законної сили,позов ОСОБА_1 задоволено, виконавчий напис, вчинений 01 березня 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М. за реєстровим номером № 387, про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 у рахунок погашення заборгованості за договором позики у розмірі 638 404 грн, визнано таким, що не підлягає виконанню. Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 є обґрунтованими. Разом із цим суд вважав, що позивачі звернулися до суду з пропуском строку позовної давності, про застосування якого заявлено ОСОБА_4 .

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 через представника - адвоката Почерняк І. С. звернулись до суду з апеляційною скаргою.

Постановою Київського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 лютого 2021 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.

Не погодившись із вказаними судовими рішеннями, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 через представника - адвоката Почерняк І. С. звернулись до суду з касаційною скаргою.

Постановою Верховного Суду від 23 лютого 2022 року постанову Київського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що апеляційний суд належним чином не перевірив доводів позивачів про те, що вони об`єктивно не могли очікувати, що усупереч вищевказаному рішенню суду про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконання, відбудеться його виконання, а за ОСОБА_4 після постановлення ухвали суду про забезпечення позову (10 червня 2013 року) буде зареєстровано 12 липня 2013 року право власності на спірну квартиру, унаслідок чого порушено їх законні права на єдине житло, в якому вони проживали.

При цьому суд касаційної інстанції зазначив, що при новому розгляді справи апеляційному суду слід дослідити, чи могли позивачі об`єктивно довідатися про порушення своїх прав; перевірити доводи позивачів про те, що фактично вони дізналися про реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_4 лише у січні 2019 року, після того як невідомі особи намагалися проникнути у належну їм квартиру; з`ясувати чому відповідачка лише через чотири роки стала виселяти позивачів зі спірної квартири щодо якої судовим рішення виконавчий напис нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки вже було визнано таким, що не підлягає виконанню.

Короткий зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 лютого 2021 року скасовано та ухвалено у справі нове судове рішення, яким позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано акт державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки № 336/22 від 22 травня 2013 року, складеного головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції м. Києва Тертичною В. В., затвердженого 23 травня 2013 року начальником відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції м. Києва Ярушевською І. І. при примусовому виконанні виконавчого напису від 01 березня 2012 року, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М. за реєстровим номером № 387 про звернення стягнення на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним свідоцтво про придбання нерухомого майна -двокімнатної квартири АДРЕСА_1 з прилюдних торгів, виданого нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М. 12 липня 2013 року та зареєстрованого в реєстрі за № 1939.

Витребувано від ОСОБА_4 із чужого незаконного володіння на користь позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 по 1/3 частин квартири АДРЕСА_1 .

Скасовано рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Анохіної В. М. про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 103918880000); індексний номер рішення 3925353 від 12 липня 2013 року.

У задоволенні позову в іншій частині вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, апеляційний суд виходив з того, що під час розгляду цивільної справи № 753/21348/13-ц Дарницьким районним судом м. Києва, за наслідком розгляду якої визнано виконавчий напис нотаріуса Київського міського нотаріального округу Анохіної В. М. від 01 березня 2012 року за реєстровим номером № 387 таким, що не підлягає виконанню, відбулось відчуження спірної квартири на користь ОСОБА_4 , чим порушено права позивачів. Позивачі дізналися про порушення свого права лише у січні 2019 році, до вказаного моменту їм не було відомо про відчуження квартири ОСОБА_4 .

Будучи обізнаними про наявність рішення Дарницького районного суду м. Києва від 22 вересня 2014 року у справі № 753/21348/13-ц, яким було визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М., яке набрало законної сили, позивачі об`єктивно не могли очікувати заволодіння спірною квартирою ОСОБА_4 .

Також апеляційний суд зазначив, що спір у позивачів виник з ОСОБА_4 щодо порушення нею їх права власності на квартиру внаслідок дій останньої щодо реєстрації за собою такого права, а тому державний реєстратор не є належним відповідачем у цій справі. Тому позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до державного реєстратора, якого позивачі визначили відповідачем.

Також суд вказав, що задоволення позовної вимоги про визнання за позивачами права власності на нерухоме майно не призведе до відновлення володіння вказаним майном, тому зазначені вимоги не є ефективним засобом захисту у цій справі. Спірна квартира перебувала у власності позивачів в рівних долях та вибула з власності поза їх волею, а тому після визнання недійсним свідоцтва про придбання нерухомого майна та витребування його із чужого незаконного володіння від ОСОБА_4 , їх право власності на квартиру автоматично відновлюється.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо скасування реєстрації обтяжень у вигляді арешту нерухомого майна, апеляційний суд виходив з того, що прийняття рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень чи відмову у реєстрації за наявності для того передбачених законом підстав належить до виключної компетенції органу державної реєстрації прав, у зв`язку із чим суд не вправі втручатися у діяльність органу державної реєстрації прав, зобов`язуючи його приймати такі рішення.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

08 грудня 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_4 , в інтересах якої діє представник - адвокат Балаклицький В. В., в якій заявник просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року в частині задоволених позовних вимог та залишити в силі рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 лютого 2021 року у відповідній частині вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом попередньої інстанції судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

10 січня 2023 року на адресу Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду через засоби поштового зв`язку від представника позивачів - адвоката Почерняк І. С. надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення- без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою, витребувано матеріали цивільної справи та зупинено дію оскаржуваної постанови апеляційного суду.

27 грудня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 у рівних долях належала квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності на житло від 19 січня 2004 року № НОМЕР_1 .

05 листопада 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено нотаріально посвідчений договір позики грошових коштів, за умовами якого ОСОБА_1 , як позичальник, отримав від ОСОБА_4 , як позикодавця, грошові кошти у позику у розмірі 338 800 грн, що еквівалентно 42 350 доларів США.

05 листопада 2010 року між ОСОБА_4 , як іпотекодержателем, та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , як іпотекодавцями, було укладено договір іпотеки, за умовами якого іпотекодавці на забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором позики передали іпотекодержателю в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 , яка належить їм на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 19 січня 2004 року.

01 березня 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М. за заявою ОСОБА_4 вчинено виконавчий напис № 378 про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , у рахунок погашення заборгованості у розмірі 638 404 грн.

19 березня 2012 року державним виконавцем державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві Тертичною В. В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2. 12 квітня 2012 року державним виконавцем складено акт опису та арешту майна боржника, а саме: квартири АДРЕСА_1 .

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М. на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження з накладенням арешту здійснено реєстрацію обтяжень, номер запису про обтяження у Державному реєстрі речових прав на майно 1636075 у вигляді арешту нерухомого майна.

23 травня 2013 року державним виконавцем видано акт № 336/22 про реалізацію предмета іпотеки, відповідно до якого покупцем спірного нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 , визнано іпотекодержателя ОСОБА_4 .

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 10 червня 2013 року у справі № 753/21348/13-ц заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено, заборонено відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві вчиняти будь-які дії щодо проведення виконавчих дій у ВП № НОМЕР_2 у межах стягнення з ОСОБА_1 на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Анохіної В. М. від 01 березня 2012 року № 387 суми 638 404 грн шляхом звернення стягнення на спірну квартиру до вирішення спору у цій справі.

12 липня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М. видано свідоцтво про придбання ОСОБА_4 нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 , на підставі рішення приватного нотаріуса від 12 липня 2013 року, індексний номер 3925353.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 22 вересня 2014 року у справі № 753/21348/13-ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 10 грудня 2014 року, позов ОСОБА_1 задоволено, виконавчий напис, вчинений 01 березня 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М. за реєстровим номером № 387, відповідно до якого звернуто стягнення у рахунок погашення позики у розмірі 638 404 грн на квартиру АДРЕСА_1 , визнано таким, що не підлягає виконанню.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Постанова Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року у частині відмовлених позовних вимог у касаційному порядку не оскаржена, а тому у вказаній частині, в силу приписів статті 400 ЦПК України, не є предметом касаційного розгляду.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Статтею 628 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено зміст договору, який становить умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

За змістом статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Згідно із статтями 1, 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

У справі, яка переглядається, встановлено, що 05 листопада 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено нотаріально посвідчений договір позики грошових коштів, за умовами якого ОСОБА_1 , як позичальник, отримав від ОСОБА_4 , як позикодавця, грошові кошти у позику у розмірі 338 800 грн, що еквівалентно 42 350 доларів США.

05 листопада 2010 року між ОСОБА_4 , як іпотекодержателем, та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , як іпотекодавцями, було укладено договір іпотеки, за умовами якого іпотекодавці на забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором позики передали іпотекодержателю в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 , яка належить їм на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 19 січня 2004 року.

01 березня 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М. за заявою ОСОБА_4 вчинено виконавчий напис № 378 про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_1 .

23 травня 2013 року державним виконавцем видано акт № 336/22 про реалізацію предмета іпотеки, відповідно до якого покупцем спірного нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 , визнано іпотекодержателя ОСОБА_4 .

У червні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Анохіної В. М., третя особа - ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 10 червня 2013 року у справі № 753/21348/13-ц заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено, заборонено відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві вчиняти будь-які дії щодо проведення виконавчих дій у ВП № НОМЕР_2 у межах стягнення з ОСОБА_1 на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Анохіної В. М. від 01 березня 2012 року № 387 суми 638 404 грн шляхом звернення стягнення на спірну квартиру до вирішення спору у цій справі.

12 липня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М. видано свідоцтво про придбання ОСОБА_4 нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 , на підставі рішення приватного нотаріуса від 12 липня 2013 року, індексний номер 3925353.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 22 вересня 2014 року у справі № 753/21348/13-ц виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М. 01 березня 2012 року за реєстровим номером № 387, відповідно до якого звернуто стягнення суми 638 404 грн на квартиру АДРЕСА_1 , визнано таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 10 грудня 2014 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 22 вересня 2014 року залишено без змін.

Ураховуючи, що відчуження спірної квартири на користь ОСОБА_4 відбулось під час розгляду цивільної справи № 753/21348/13-ц, за наслідками розгляду якої виконавчий напис нотаріуса визнано таким, що не підлягає виконанню, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про порушення права власності позивачів.

Таким чином, судом правильно встановлено, що право та охоронюваний законом інтерес позивачів, за захистом якого ті звернулися до суду, порушені.

Разом з тим, у справі, яка переглядається, відповідачка ОСОБА_4 заявила клопотання про застосування наслідків сливу позовної давності до спірних правовідносин.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Дотримання строку звернення до суду є однією з умов реалізації права на позов і пов`язано з реалізацією права на справедливий судовий розгляд. Інститут позовної давності запобігає виникненню стану невизначеності у правових відносинах.

Установивши, що позивачі дізналися про порушення свого права лише у січні 2019 році, до вказаного моменту їм не було відомо про відчуження квартири ОСОБА_4 , а з позовною заявою звернулися до суду у червні 2019 року, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності.

При таких обставинах апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання незаконним та скасування акту державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки № 336/22 від 22 травня 2013 року, визнання недійсним свідоцтва про придбання нерухомого майна та скасування рішення державного реєстратора приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 спірної квартири.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просили також витребувати з незаконного володіння ОСОБА_4 по 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 з посиланням на те, що указане нерухоме майно вибуло з їх володіння поза їх волею.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України).

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такі правові висновки наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

Встановлено, що спірна квартири вибула з володіння позивачів на підставі виконавчого напису, вчиненого 01 березня 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М. за реєстровим номером № 387, який у подальшому рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 22 вересня 2014 року був визнаний таким, що не підлягає виконанню, а отже не з їх волі.

З огляду на викладене, апеляційний суд зробив правильний висновок, що позовні вимоги в частині витребування спірного майна підлягають задоволенню та на користь позивачів від ОСОБА_4 підлягає витребуванню по 1/3 частин квартири АДРЕСА_1 .

Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених постановах Верховного Суду є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої та апеляційної інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Разом із цим встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду в оскаржуваній частині - без змін, оскільки підстави для його скасування відсутні.

За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ураховуючи, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України, Верховний Суд поновлює дію ухваленого у справі рішення суду апеляційної інстанції, що зупинена ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2022 року.

Керуючись статтями 400 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 , в інтересах якої діє представник - адвокат Балаклицький Вячелав Вікторович,залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Поновити дію постанови Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов