Постанова

Іменем України

24липня 2020 року

м. Київ

справа № 523/845/18

провадження № 61-11995св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Дикий Сергій Петрович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Осіпенка Ігоря Валерійовича на постанову Одеського апеляційного суду від 16 травня 2019 року у складі колегії суддів: Ващенко Л. Г., Колеснікова Г. Я., Сєвєрової Є. С.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про витребування майна від добросовісного набувача, і, остаточно уточнивши позов 04 липня 2018 року просив: визнати за ним право власності на транспортний засіб, автомобіль марки ВМW X5 легковий універсал, чорного кольору, номер кузову

№ НОМЕР_1 , рік випуску - 2007 та витребувати у ОСОБА_2 , як добросовісного набувача, на його користь транспортний засіб, автомобіль марки ВМW X5 легковий універсал, чорного кольору, номер кузову

№ НОМЕР_1 , рік випуску - 2007 (далі - автомобіль).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01 серпня 2014 року, позивач придбав зазначений автомобіль.

У серпні 2015 року автомобіль потрапив у дорожньо-транспортну пригоду (далі -ДТП). Позивач передав автомобіль ОСОБА_6 (на даний час є померлим) для ремонту й передав останньому ключі та технічний паспорт на автомобіль і сплатив йому 3 000,00 доларів США за ремонт автомобіля. Протягом року ОСОБА_6 запевняв позивача, що автомобіль ремонтується. Приблизно 04 грудня 2017 року позивачу стало відомо, що він вже не є власником автомобіля.

08 грудня 2017 року дружина позивача ОСОБА_1 , оскільки позивач перебував у рейсі, звернулась до УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НП України (надалі матеріали були передані до Шевченківського ВП Приморського ВП в місті Одесі ГУНП) із заявою про вчинення злочину, зокрема про те, що не встановлена особа у 2015 року, шляхом обману заволоділа транспортним засобом, що належав її чоловіку на праві власності. На підставі заяви внесенні відповідні відомості до Єдиного державного реєстру досудового розслідування № 12017161500003937 від 08 грудня 2017 року за ознаками кримінального правопорушення передбаченого частиною третьою статті 190 КК України.

В ході проведення слідчо-оперативних заходів встановлено, що належний позивачу автомобіль неодноразово перереєстровувався на різних осіб і станом на червень 2018 року зареєстрований за відповідачем ОСОБА_2 .

Посилаючись на те, що спірний автомобіль вибув з його володіння поза його волею і незаконно, позивач просив позов задовольнити.

Ухвалою Суворовського районного суду міста Одеси від 26 червня 2018 року замінено неналежного відповідача ОСОБА_5 на належного - ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 02 жовтня 2018 року позовні вимоги задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на транспортний засіб, марки BMW X5 легковий універсал, чорного кольору, номер кузову № НОМЕР_1 , рік випуску - 2007 рік.

Витребувано від ОСОБА_2 , як добросовісного набувача, на користь

ОСОБА_1 транспортний засіб - марки BMW X5 легковий універсал, чорного кольору, номер кузову № НОМЕР_1 , рік випуску - 2007 рік.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 704,80 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 , на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії - № НОМЕР_2 , яке видане 01 серпня 2014 року Центром ДАІ 5103 є власником автомобіля марки ВМW X5 легковий універсал, чорного кольору, номер кузову № НОМЕР_1 , рік випуску - 2007, вибув з володіння позивача поза його волею, оскільки довіреність ВРП 187785 від 04 квітня 2015 року за № 546 приватним нотаріусом Диким С. П. не посвідчувалась і в Єдиному реєстрі довіреностей не реєструвалась.

Постановою Одеського апеляційного суду від 16 травня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Єфімової Л. Я. задоволено.

Рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 02 жовтня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог

ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 2 114,40 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що автомобіль вибув з володіння позивача з його волі на підставі цивільно-правових угод, які, у встановленому законом порядку, не визнані недійсними. Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову позивача, як власника, про витребування автомобіля з чужого незаконного володіння від добросовісного набувача ОСОБА_2 з підстав частини першої статті 388 ЦПК України.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

21 червня 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Осіпенко І. В. через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, з урахуванням уточненої редакції, просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 16 травня 2019 року та залишити в силі рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 02 жовтня 2018 року.

Касаційна скарга, з урахуванням уточненої редакції, мотивована тим, що судом першої інстанції на підставі наявних в матеріалах справи доказів та пояснень приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Дикого С. П. зроблено правильний висновок про те, що позивач згоди на відчуження належного йому транспортного засобу не давав, транспортний засіб вибув з власності позивача без його відома та згоди.

Апеляційний суд неправомірно, ігноруючи докази наявні в матеріалах справи та обставини справи, які були дійсно встановлені судом першої інстанції з метою обґрунтування власної незаконної позиції, зазначає про доведеність і неоспорення сторонами обставин дійсності довіреності ВРП 187885 від 04 квітня 2015 року зареєстрованої у реєстрі правочинів за № 546.

Доводи інших учасників справи

27 вересня 2019 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу представника

ОСОБА_1 - адвоката Осіпенка І. В. залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного суду від 16 травня 2019 року залишити без змін.

Відзив мотивовано тим, що твердження позивача щодо підробки довіреності

від 04 квітня 2015 року є лише припущенням, яке не спростовано іншими доказами.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 21 серпня 2019 року поновлено представнику

ОСОБА_1 - адвокату Осіпенку І. В. процесуальний строк на касаційне оскарження постанови постанову Одеського апеляційного суду від 16 травня 2019 року. Відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Суворовського районного суду міста Одеси.

У вересні 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ТРЕТЬОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Осіпенка І. В. на постанову Одеського апеляційного суду від 16 травня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Короткий зміст фактичних обставин справи

У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що

01 серпня 2014 року, позивач придбав автомобіль марки ВМW X5 легковий універсал, чорного кольору, номер кузову № НОМЕР_1 , рік випуску - 2007 рік, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії - № НОМЕР_2 , яке видане 01 серпня 2014 року Центром ДАІ 5103.

04 квітня 2015 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Диким С. П. посвідчено довіреність на бланку ВРП № 187785 від імені ОСОБА_1 на представництво інтересів ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , зокрема з правом розпорядження та експлуатації автомобіля марки ВМW X5 легковий універсал, чорного кольору, номер кузову № НОМЕР_1 , рік випуску - 2007 рік, який належав на праві власності ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії - № НОМЕР_2 , яке видане 01 серпня

2014 року Центром ДАІ 5103.

22 березня 2017 року між ТОВ «Бриз» і ОСОБА_1 в особі представника

ОСОБА_3 укладено договір комісії з приводу продажу спірного автомобіля та складено акт технічного стану автомобіля, крім того, між ТОВ «Бриз» та

ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу спірного транспортного засобу.

08 грудня 2017 року до ЄДРДР внесені відомості на підстав заяви ОСОБА_1 про заволодіння не встановленою особою у 2015 році майном, чим спричинено матеріальну шкоду у великих розмірах на суму 450 000,00 грн за ознаками частини третьої статті 190 КК України.

19 березня 2018 року приватний нотаріус Дикий С. П. надав письмові пояснення про те, що довіреність від 15 квітня 2015 року за № 546, яка знаходиться в матеріалах справи на ім`я ОСОБА_1 ним не посвідчувалась і в Єдиний реєстр довіреностей не вносилась, під реєстровим номером, вказаним у довіреності ОСОБА_1 зареєстрована інша нотаріальна дія з іншою датою щодо іншої особи.

04 травня 2018 року між ПП «Каролінні» і ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу автомобіля марки ВМW X5 легковий універсал, чорного кольору, номер кузову № НОМЕР_1 , рік випуску - 2007 рік.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Звертаючись до суд уз цим позовом, який в подальшому було уточнено, ОСОБА_1 , як на підставу заявлених позовних вимог посилався на те, що спірний автомобіль вибув поза його волею, а ОСОБА_2 є добросовісним набувачем, що відповідно до правил частини першої статті 388 ЦК України є підставою для витребування спірного автомобіля з чужого незаконного володіння.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (стаття 388 ЦПК України).

Апеляційним судом встановлено, що 04 квітня 2015 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Диким С. П. посвідчена довіреність на бланку ВРП № 187785 від імені ОСОБА_1 на представництво інтересів

ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , зокрема з правом розпорядження та експлуатації автомобіля марки ВМW X5 легковий універсал, чорного кольору, номер кузову

№ НОМЕР_1 , рік випуску - 2007 рік, який належав на праві власності ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії -

№ НОМЕР_2 , що видане 01 серпня 2014 року Центром ДАІ 5103.

22 березня 2017 року між ТОВ «Бриз» і ОСОБА_1 в особі представника

ОСОБА_3 укладено договір комісії з приводу продажу спірного автомобіля та складено акт технічного стану автомобіля. Крім того, 22 березня 2017 року між

ТОВ «Бриз» та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу спірного транспортного засобу.

Згідно з частиною третьою статті 244 ЦК України довіреність є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Отже, односторонній правочин є дією однієї сторони, яка створює обов`язки лише для особи, яка видала довіреність. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє (частини перша, друга статті 238 ЦК України).

Відповідно до статті 240 ЦК України представник зобов`язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Він може передати своє повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє. Представник, який передав своє повноваження іншій особі, повинен повідомити про це особу, яку він представляє, та надати їй необхідні відомості про особу, якій передані відповідні повноваження (замісника). Невиконання цього обов`язку покладає на особу, яка передала повноваження, відповідальність за дії замісника як за свої власні. Правочин, вчинений замісником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Згідно з частиною п`ятою статті 202 ЦК України до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Частинами першою, третьою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що належний їй на праві власності автомобіль був відчужений усупереч його волі та зазначив, що не мав волевиявлення на вчинення правочину.

Правило статті 204 ЦК України встановлює презумпцію правомірності правочину, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, скасовуючи рішення районного суду та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні в матеріалах справи докази і надавши їм належну оцінку, встановивши відсутність належних та допустимих доказів того, що позивач не укладав довіреність від 04 квітня 2015 року та не уповноважував ОСОБА_3 розпоряджатися спірним автомобілем, дії останньої не відповідали волі позивача та того, що він не схвалив у подальшому вчинений від його імені правочин, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки автомобіль вибув з володіння позивача з його волі на підставі цивільно-правових угод, які, у встановленому законом порядку, не визнані недійсними (презумпція правомірності правочину).

Такі висновки суду апеляційної інстанції є правильними, відповідають обставинам справи та ґрунтуються на вимогах закону.

Доводи касаційної скарги щодо незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення апеляційного суду, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, порушення норм матеріального та процесуального права при його ухваленні не знайшли свого підтвердження і спростовуються належними та допустимими доказами у справі.

Інші доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржниками норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову Одеського апеляційного суду від 16 травня 2019 року - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Осіпенка Ігоря Валерійовичазалишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 16 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

С. Ю. Мартєв

В. М. Сімоненко