Історія справи

Постанова КЦС ВП від 24.04.2024 року у справі №523/2519/20
Ухвала КЦС ВП від 10.11.2020 року у справі №523/2519/20

Постанова

Іменем України

24 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 523/2519/20

провадження № 61-14250св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення розміру заборгованості з оплати аліментів та їх стягнення

за касаційною скаргою адвоката Ореза Валентина Павловича як представника ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2022 року у складі судді Сувертак І. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Назарової М. В., Лозко Ю. П., Стахової Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила встановити розмір заборгованості ОСОБА_2 зі сплати аліментів згідно із заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 25 квітня 2013 року у справі № 523/3648/13 станом на 15 лютого 2020 року в розмірі 1 089 406,50 грн; стягнути з ОСОБА_2 на її користь заборгованість за аліментами згідно із заочним рішенням Суворовського районною суду м. Одеси від 25 квітня 2013 року у справі № 523/3648/13 станом на 15 лютого 2020 року в розмірі 1 089 406,50 грн.

На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначала, що заочним рішенням суду від 25 квітня 2013 року у справі № 523/3648/13-ц стягнено з відповідача на її користь аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 06 березня 2013 року і до закінчення навчання, а саме до 01 серпня 2016 року, та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , починаючи з 06 березня 2013 року і до повноліття сина, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти у розмірі 1/3 частки всіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. 24 травня 2013 року видано відповідний виконавчий лист, який з 21 червня 2013 року перебуває на примусовому виконанні в різних відділах державної виконавчої служби.

Однак, на думку позивача, заборгованість за аліментами розраховується не з фактичного доходу відповідача, а виходячи із середньої заробітної плати працівника для відповідної місцевості. Проте всі її доводи, заяви, клопотання та відповідні судові рішення, які зобов`язують державного виконавця витребувати від відповідача відомості про його дійсний дохід, перетинання ним державного кордону тощо, та здійснити розрахунок боргу за аліментами виходячи із дійсного доходу відповідача, залишаються без уваги та виконання.

ОСОБА_2 08 червня 2017 року під час розгляду справи № 523/18259/16-ц про поділ майна подружжя пояснив, що він після ухвалення рішення про стягнення аліментів працював на суднах під закордонним прапором та отримував приблизно 3 000,00 дол. США за місяць роботи.

Ураховуючи наведене, відповідач зобов`язаний щомісяця сплачувати аліменти в розмірі 1/3 від його доходу, тобто 3 000/3 = 1 000 дол. США за один місяць перебування відповідача в рейсі (коли він працює за кордоном), що всупереч статті 129-1 Конституції України він не здійснював. Станом на 15 лютого 2020 року борг зі сплати аліментів становить 1 089 406,50 грн, однак відповідач їх не сплачує, а державні виконавці рішення суду належним чином не виконують та ігнорують ухвали суду, якими їх зобов`язано вчинити певні дії для забезпечення належного виконання заочного рішення у справі № 523/3648/13-ц.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Суворовський районний суд м. Одеси рішенням від 14 грудня 2022 року позов залишив без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивоване недоведеністю позивачем заявлених вимог.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Одеський апеляційний суд постановою від 05 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє ОСОБА_5 , залишив без задоволення, а рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2022 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована законністю й обґрунтованістю рішення суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги, її узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, адвокат Орез В. П. як представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 та постанові Верховного Суду від 20 січня 2022 року; суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

На обґрунтування касаційної скаргизаявник зазначає про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Незважаючи на наявність ухвали Суворовського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2020 року у справі № 523/8603/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення частки в об`єкті права спільної сумісної власності подружжя., яка набрала законної сили і яка містить обставини, що підтверджують доводи позивача, мають преюдіційне значення для справи № 523/2519/20, суди її не врахували та жодної оцінки не надали, мотивів відхилення не навели.

Крім цього, позивач просила апеляційний суд визнати обґрунтованим заявлений нею відвід судді Сувертак І. В., тим більше що суд в цьому складі умисно, з надуманих підстав відмовляв у витребуванні доказів, причому в подальшому сам послався на цю штучно створену відсутність доказів як на підставу для відмови у позові. Проте апеляційний суд всупереч статті 2, статтям 263-265 ЦПК жодних мотивів відхилення цих доводів не навів.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

12 березня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 25 квітня 2013 року у справі № 523/3648/13-ц стягнено з відповідача на користь позивача на утримання доньки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 06 березня 2013 року і до закінчення навчання, а саме до 01 серпня 2016 року, та на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , починаючи з 06 березня 2013 року і до повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти в розмірі 1/3 частки всіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

На підставі заочного рішення 24 травня 2013 року видано виконавчий лист, який з 21 червня 2013 року і до дня пред`явлення цього позову перебуває на примусовому виконанні в різних відділах державної виконавчої служби.

За клопотаннями позивачки ухвалою суду від 24 листопада 2020 року витребувано від Державної прикордонної служби України відомості про перетин кордону України за останні 5 років дотепер із зазначенням мети виїзду/в`їзду з/в України/у, на підставі яких документів відбувався перетин кордону, держави прямування, виду транспорту, кількості фактів перетинання тощо боржником, а саме щодо ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а. с. 100-102).

Згідно з витягом від 08 лютого 2021 року № 3052, наданим Державною прикордонною службою України, ОСОБА_2 з 01 лютого 2016року до 16 жовтня 2020 року 15 разів виїжджав з території України, проте такі виїзди тривали лише двічі по 5 місяців - з 22 березня до 01 серпня 2016 року та з 02 жовтня 2019 року до 15 жовтня 2020 року, а в усіх інших випадках - від декількох годин до одного -семи днів.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 09 травня 2023 року задоволено клопотання позивача та витребувано від ОСОБА_2 відомості про фактичний розмір усіх видів його заробітку (доходу) в період з 01 березня 2013 року до 10 лютого 2020 року, а також документи, які підтверджують отримання цих доходів, включаючи довідки з роботи за контрактами на суднах, ці контракти, правочини про відчуження, придбання майна, посвідчення (паспорт) моряка.

На виконання вказаної ухвали відповідач надав відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків станом на 17 травня 2023 року за період з 2013 року, з яких відомо, зокрема, що за зазначені періоди з березня до серпня 2016 року відповідач отримав дохід від фізичної особи в розмірі 4 975,00 грн за ІІ квартал 2016 року, 6 000,00 грн за ІІІ квартал 2016 року, а за період з вересня 2017 року до лютого 2018 року - жовтня 2019 року за ІІІ квартал 2017 року - 7 885,28 грн.

Вказані відомості про отримані доходи відповідають відомостям, наданим на запит апеляційного суду відповідачем з Пенсійного фонду України з Реєстру застрахованих осіб (Форма ОК-5).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з частиною третьою статті 181 СК України (в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції) за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Встановлено, що заочним рішенням суду від 25 квітня 2013 року у справі № 523/3648/13-ц стягнено з відповідача на користь позивача аліменти на утримання дітей у розмірі 1/3 частки всіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Порядок стягнення аліментів визначено у статті 74 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV) та у статті 71 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), а також у статтях 194-197 274 СК України.

Відповідно до частини третьої статті 71 Закону № 1404-VIII визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України. Аналогічне положення є й у статті 74 Закону № 606-XIV.

У цій справі ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому, зокрема, просила визначити розмір заборгованості зі сплати аліментів, яка утворилась у зв`язку з тим, що відповідач у справі № 523/18259/16-ц про поділ між сторонами майна подружжя пояснив, що він після ухвалення рішення про стягнення аліментів, працював на суднах під закордонним прапором та отримував приблизно 3 000,00 дол. США за місяць роботи. Однак ці доходи не були враховані державним виконавцем під час визначення розміру аліментів.

Відповідно до частини першої статті 195 СК України у редакції, чинній до 08 липня 2017 року, заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення.

Частиною першою статті 195 СК України у редакції, чинній з 08 липня 2017 року, передбачено, що заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном.

Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, а у разі спору - судом (частина четверта статті 195 СК України у редакції до внесення змін Законом від 02.06.2016 № 1404-VIII).

Частиною четвертою статті 195 СК України зі змінами, внесеними згідно із Законом від 02.06.2016 № 1404-VIII, також визначено, що розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.

Частиною першою статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) вказав, що «преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта».

Встановивши, що позивач не надала належних і допустимих доказів отримання відповідачем доходів у більшому розмірі, ніж ті доходи, з яких здійснювалося відрахування аліментів на виконання судового рішення, суд першої інстанції, я ким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у цій справі.

Самі по собі посилання позивача на наявність ухвали Суворовського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2020 року про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Суворовського районного суду у справі № 523/8603/16-ц за скаргою ОСОБА_1 на рішення та дії державного виконавця Суворовського відділу Державної виконавчої служби ОМУЮ Федорченко Л. В., пов`язані з розрахунком стягнених рішенням суду аліментів, яка набрала законної сили та містить обставини, що підтверджують її доводи про отримання відповідачем доходів у розмірі приблизно 3 000,00 дол. США за місяць роботи, про що відповідач сам зазначав у справі № 523/18259/16-ц, відповідно до статті 82 ЦПК України не мають преюдіційного значення для цієї справи. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Проте в рішенні Суворовського районного суду від 08 червня 2017 року у справі № 523/18259/16-ц такі обставини не встановлювалися. Бідь-яких доказів того, що відповідач працював моряком з 06 червня 2013 року та отримував дохід, позивач не надала.

Висновки судів у цій справі не суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду, що зазначена в касаційній скарзі.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою.

Згідно з матеріалами справи ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 15 квітня 2021 року суддя Сувертак І. В. розглянула заяву адвоката Ореза В. П. як представника ОСОБА_1 про відвід судді Сувертак І. В. та встановила відсутність підстав для її задоволення.

Оскільки мотиви відводу зводилися до незгоди з процесуальними діями судді під час розгляду справи, що не є підставою для відводу, немає підстав для визнання відводу обґрунтованим.

Верховний Суд погоджується з доводами касаційної інстанції про порушення апеляційним судом норм ЦПК України у зв`язку з ненаданням оцінки такому доводу апеляційної інстанції, проте таке порушення не призвело до ухвалення неправильного рішення у справи, тому не може бути і підставою для скасування постанови апеляційного суду.

Інші аргументи касаційної скарги не спростовують висновків судів, зводяться до незгоди з ними щодо недоведеності заявлених вимог та необхідності здійснення переоцінки доказів, що знаходиться поза повноваженнями Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Ореза Валентина Павловича як представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року залишити без змін.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

М. Ю. Тітов