Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.08.2018 року у справі №515/1104/17

Постанова

Іменем України

15 травня 2019 року

м. Київ

справа № 515/1104/17

провадження № 61-38820св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - Струмківська сільська рада Татарбунарського району Одеської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 08 листопада 2017 року у складі судді Тимошенка С. В. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 10 травня 2018 року у складі колегії суддів: Дрішлюка А. І., Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа - Струмківська сільська рада Татарбунарського району Одеської області, про визнання заповіту недійсним.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що на початку січня 2014 року у його мами діагностовано інсульт, у зв'язку з чим за рекомендаціями лікарів ним проводилось відновлення її здоров'я шляхом проведення щоденних масажів. Він один доглядав за мамою, будь-якої допомоги від сестри не отримував, тому 16 лютого 2015 року його мати зробила заповідальне розпорядження, яким заповіла йому належний їй будинок та земельну ділянку. Згідно з довідкою Управління соціального захисту населення від 28 липня 2016 року, він перебував на обліку і отримував компенсаційну виплату за надання соціальних послуг по догляду за ОСОБА_3 із 31 липня 2015 року по ІНФОРМАЦІЯ_1, оскільки саме цього дня його мати померла. Після відкриття спадщини він звернувся до Саратської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, але йому було повідомлено, оскільки є спадкова справа до майна померлої ОСОБА_3, у якій заповіт складений пізніше та на ім'я іншої особи. Вважає заповіт від 18 травня 2016 року, укладений від імені ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2, незаконним за таких обставин: підпис його мами в ньому не відповідає підпису у заповідальному розпорядженні на його ім'я від 16 лютого 2015 року; в день укладення заповідального розпорядження його мати знаходилась у хворобливому стані; в примірнику заповідального розпорядження, що зберігається у Виконавчому комітеті Струмківської сільської ради відсутня відмітка про наявність раніше складеного заповіту, який скасовує інший заповіт; згідно з витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі відсутні відомості щодо реєстрації нового заповіту на користь ОСОБА_2 із порядковим номером 22 від 18 травня 2016 року; заява ОСОБА_3 від 18 травня 2016 року про зміну чи скасування попереднього заповіту не засвідчена нотаріально посадовою особою Струмківської сільської ради. Оскільки заповіт складений із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, то він є недійсним.

Посилаючись на викладене, позивач просив визнати недійсним заповіт, яким його мати ОСОБА_3 заповіла його сестрі ОСОБА_2 належне їй на праві приватної власності майно.

Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 08 листопада 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що жодної з передбачених статтею 1257 ЦК України обставин під час судового розгляду не встановлено. При цьому заповіт за формою та змістом відповідає вимогам чинного законодавства, а його зміст не викликає сумніву щодо дійсного волевиявлення заповідача.

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 10 травня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що заповіт ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 складений із дотриманням форми, яка прямо встановлена ЦК України, за наявності волевиявлення заповідача, про що, власне, ним і було зазначено в оспорюваному заповіті, та який, на момент складення заповіту, мав повну цивільну дієздатність, що перевірено посадовою особою. При цьому як перший заповіт № 17, так і другий заповіт № 22 мають однакову форму.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників

У липні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 08 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 10 травня 2018 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу до суду першої інстанції на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що вчиняючи нотаріальні дії при укладенні заяви про скасування попереднього заповіту та укладення нового заповіту, секретар сільської ради допустила присутність заінтересованої третьої особи, яка через похилий вік заповідача, у присутності секретаря сільської ради допомагали останній вчиняти нотаріальні дії: вчинення запису до заяви про скасування попереднього заповіту, шляхом власноручного внесення номеру попереднього заповіту, дати його складання та дати написання заяви, що дає підстави обґрунтовано вважати, що заповідач не бачила, та фізично не могла прочитати оскаржуваний заповіт. За таких обставин секретар сільської ради, встановивши зорові вади спадкодавця через її похилий вік, шляхом неможливості останньої одноособово вносити відомості до заяви про вчинення запису про скасування попереднього заповіту в час та день укладення оскаржуваного заповіту, в порушення абзацу 3 частини 2 статті 1248 ЦК України не запросила свідків, присутність яких є обов'язковою. Крім того, згідно з вимогами пункту 2 частини 1 статті 145 ЦПК України призначення експертизи є обов'язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи хоча б однією зі сторін, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи.

У жовтні 2018 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила, що попередній заповіт ОСОБА_3 скасовано не її заявою, а новим заповітом. У зв'язку із цим, подання заяви про скасування попереднього заповіту не вимагається, а сама ця заява не створює будь-яких юридичних наслідків, оскільки законом не передбачено в якості умови скасування попереднього заповіту видача одночасно як нового заповіту так і подання заяви про скасування заповіту.

Позивачем не надано будь-яких доказів, які б свідчили про перебування заповідача у психічному або фізичному стані (тимчасовий або стійкій психічний розлад, нервове потрясіння тощо), який би позбавляв її можливості розуміти значення своїх дій та керувати ними. У зв'язку із нелюдським поводженням позивача з заповідачем, в останньої не могло виникнути бажання залишити своє майно цій людині.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Згідно із частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Судом встановлено, що 16 лютого 2015 року складений заповіт, за яким ОСОБА_3, розуміючи значення своїх дій, на підставі особистого волевиявлення, відповідно до своєї внутрішньої волі, на випадок своєї смерті, зробила розпорядження, яким будинок, що належить їй на праві приватної власності, який розташований по АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу житлового будинку від 02 вересня 2008 року та земельну ділянку, належну їй на підставі особистої власності, що підтверджується державним актом серії НОМЕР_1, зареєстрований у Книзі державних актів на право власності на землю за № 977, яка розташована на території Струмківської сільської ради, заповіла ОСОБА_4. Заповіт за реєстровим номером 17, посвідчений секретарем Струмківської сільської ради Татарбунарського району Одеської області Саченко Т. М.

18 травня 2016 року ОСОБА_3 подала заяву про відміну заповіту від 16 лютого 2015 року № 17 та склала новий заповіт, за яким, розуміючи значення своїх дій, на підставі особистого волевиявлення, відповідно до своєї внутрішньої волі, на випадок своєї смерті, зробила розпорядження, яким будинок, що належить їй на праві приватної власності, який розташований по АДРЕСА_1 та земельну ділянку, належну їй на підставі особистої власності заповіла ОСОБА_2 Заповіт за реєстровим номером 22, складений в с. Струмок Татарбунарського району Одеської області в двох примірниках, один із яких залишається в справах нотаріальних дій в Струмківській сільській раді, а інший видається заповідачу. Заповіт посвідчений секретарем Струмківської сільської ради Татарбунарського району Одеської області Саченко Т. М. Окремо в заповіті застережено, що особу ОСОБА_3, яка підписала заповіт, встановлено та її дієздатність перевірено.

З матеріалів спадкової справи убачається, що відповідно до Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру заповіт № 57174389 (номер у реєстрі нотаріальних дій 17) від 16 лютого 2015 року скасовано за заявою від 27 травня 2016 року № 59024542, натомість, заповіт № 59024462 (номер в реєстрі нотаріальних дій 22) від 18 травня 2016 року (дата реєстрації 27 травня 2016 року) чинний.

Нормативно-правове обґрунтування

У статті 1233 ЦК України зазначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Відповідно до вимог статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити статті 202 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 215 ЦК України.

Вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтею 1247 ЦК України, згідно якої загальними вимогами до форми заповіту є складання заповіту в письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання, заповіт повинен бути особисто підписаний заповідачем.

Стаття 1257 ЦК України передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині 3 статті 203 ЦК України.

Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Із змісту наведених норм вбачається, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суди, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав вважати заповіт від 18 травня 2016 року таким, що не відповідає вимогам закону. Позивач не надав доказів того, що ОСОБА_3 особисто не підписувала заповіт, або підписуючи його не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними, що свідчило б про відсутність волі спадкодавця на його укладення. При цьому судами встановлено, що при посвідченні заповіту були дотримані вимоги щодо його форми - заповіт складений у письмовій формі із зазначенням місця і часу його складання та посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Отже, установивши, що позивач як на підставу своїх вимог щодо визнання недійсним заповіту не надав суду жодного належного та допустимого доказу про те, що заповіт вчинений з порушенням вимог законодавства, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

Аргументи касаційної скарги є ідентичними аргументам, що були викладені заявником у його апеляційній скарзі, та є такими, що не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 08 листопада 2017року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 10 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

С. О. Погрібний

Г. І. Усик