Історія справи

Постанова КЦС ВП від 03.02.2022 року у справі №158/2564/19
Ухвала КЦС ВП від 05.07.2020 року у справі №158/2564/19

Постанова

Іменем України

16 грудня 2020 року

м. Київ

справа №158/2564/19

провадження № 61-8615св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого: Висоцької В. С.,

суддів - Калараша А. А. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Жидичинська сільська рада Ківерцівського району Волинської області,

третя особа - ОСОБА_2,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Волинського апеляційного суду від 25 травня 2020 року, ухвалену у складі суддів Бовчалюк З. А., Карпук А. К., Шевчук Л. Я., у справі за позовом ОСОБА_1 до Жидичинської сільської ради Ківерцівського району Волинської області, третя особа - ОСОБА_2, про зобов'язання вчинити певні дії щодо виділення земельної ділянки та визнання недійсним і скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Жидичинської сільської ради Ківерцівського району Волинської області про зобов'язання вчинити дії щодо виділення земельної ділянки та визнання недійсним і скасування рішення.

З урахуванням уточнень в обґрунтування позову посилалася на те, що рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 21 грудня 2018 року за нею визнано право власності в порядку спадкування на житловий будинок з господарськими будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 72-76).

Маючи намір оформити право власності на земельну ділянку, на якій знаходиться вищевказаний будинок, позивач виготовила технічну документацію та подала її на погодження до Жидичинської сільської ради Ківерцівського району Волинської області. Проте, головою Жидичинської сільської ради було відмовлено у підписанні цієї документації з тих причин, що цю ділянку позивач могла отримати лише на умовах оренди.

Згодом позивач звернулася до сільської ради з заявою, в якій просила виділити їй у приватну власність земельну ділянку, на якій розташований успадкований будинок, на що отримала відповідь про необхідність подання до сільської ради технічної документації з землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі та витяг з державного земельного кадастру.

Проте, для отримання витягу позивачу необхідне погодження технічної документації із землеустрою органом місцевого самоврядування, але в такому погодженні позивачу було відмовлено.

Позивач вважала, що такими діями орган місцевого самоврядування порушував її право на землю, необхідну для обслуговування успадкованого нерухомого майна.

Остаточно ОСОБА_1 просила суд:

1. визнати незаконною бездіяльність Жидичинської сільської ради та зобов'язати виділити ОСОБА_1 у приватну власність спірну земельну ділянку площею 0,25 га;

2. встановити Жидичинській сільській раді строк для підписання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі та прийняття рішення щодо виділення земельної ділянки у власність ОСОБА_1;

3. визнати недійсним та скасувати рішення сесії 7-го скликання Жидичинської сільської ради Ківерцівського району Волинської області від 02 жовтня 2019 року №49/78 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у власність гр. ОСОБА_2"

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 12 лютого 2020 року закрито провадження у справі.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заявлені позовні вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Постановою Волинського апеляційного суду від 25 травня 2020 року ухвалу Ківерцівського районного суду Волинської області від 12 лютого 2020 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду мотивована тим, що суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі, дійшов помилкового висновку, що ці позовні вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки у цьому спорі вирішуються питання приватно-правового характеру.

Надходження касаційної скарги та рух скарги в суді касаційної інстанції

У червні 2020 року ОСОБА_2 надав до суду касаційну скаргу на постанову Волинського апеляційного суду від 25 травня 2020 року, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та залишити в силі ухвалу Ківерцівського районного суду Волинської області від 12 лютого 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за вищевказаною касаційною скаргою.

У серпні 2020 року витребувані матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Скаржник просить суд скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність спору про право, оскільки спірні земельні ділянки, на які позивачу та третій особі надано дозвіл на розробку технічної документації, не накладаються одна на одну. Суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що відповідачем надавалися лише рекомендації позивачу щодо надання необхідних документів до заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, але з цього приводу жодного рішення не приймалося. Крім того, на час звернення ОСОБА_1 до Жидичинської сільської ради за позивачем не було зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку та не було жодних правовстановлюючих документів на неї. До того ж у даній справі не оспорюється право особи, а позивач просить визнати незаконною діяльність відповідача щодо невнесення на розгляд питання про затвердження документації та виділення земельної ділянки, що належить до дискреційних та управлінських функцій органу місцевого самоврядування. ОСОБА_2 зазначає, що оскаржувана постанова не відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду щодо підсудності таких позовних вимог, викладені у постановах від 17 жовтня 2018 року у справі №380/624/16, від 21 травня 2018 року у справі №536/233/16-ц, від 30 березня 2018 року у справі №826/5737/16, від 03 жовтня 2018 року у справі №820/4149/17,

Аргументи учасників справи

Відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_2 мотивовано тим, що спір у справі стосується набуття позивачем права власності на земельну ділянку, на якій розташований успадкований позивачем будинок з нежитловими спорудами, а тому має приватно-правовий характер і підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач звернулася до суду з позовом до Жидичинської сільської ради про визнання незаконною бездіяльності Жидичинської сільської ради та зобов'язання останньої виділити ОСОБА_1 у приватну власність спірну земельну ділянку площею 0,25 га; встановити Жидичинській сільській раді строк для підписання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі та прийняття рішення щодо виділення земельної ділянки у власність ОСОБА_1; визнання недійсним та скасування рішення сесії 7-го скликання Жидичинської сільської ради Ківерцівського району Волинської області від 02 жовтня 2019 року №49/78 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у власність гр. ОСОБА_2.

Спірні правовідносини стосуються визнання незаконною бездіяльності органу місцевого самоврядування та зобов'язання надати у приватну власність позивачу спірної земельної ділянки, встановлення відповідачу строку для підписання необхідної технічної документації та надання спірної земельної ділянки позивачу у власність, а також визнання недійсним та скасування рішення сесії 7-го скликання Жидичинської сільської ради Ківерцівського району Волинської області від 02 жовтня 2019 року №49/78 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у власність гр. ОСОБА_2.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спір у цій справі має приватно-правовий характер, оскільки позовні вимоги пов'язані з захистом речового права позивача на земельну ділянку, на якій знаходиться належний позивачу на праві власності житловий будинок.

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Разом з тим відповідно до частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України).

З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Аналіз змісту статті 19 ЦПК України та статті 19 КАС України у сукупності дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі не достатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер спірних правовідносин.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.

Оспорювання рішення органу місцевого самоврядування як суб'єкта владних повноважень поглинається спором про речове, приватне право, яке могло належати особі як до звернення до органу місцевого самоврядування, так і виникнути в результаті реалізації рішення органу місцевого самоврядування, але захист якого відбувається у порядку цивільного судочинства (стаття 19 ЦПК України) у спосіб, характерний для приватноправових відносин.

Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів.

Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває або позбувається речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін спору.

З урахуванням наведених норм процесуальних законів можна зробити висновок, що здійснення захисту цивільного права, як і встановлення його існування, не віднесено до компетенції адміністративного суду.

Звертаючись до суду із цим позовом, позивач вказувала, що у зв'язку з набуттям права власності в порядку спадкування на нерухоме майно їй належить також право на земельну ділянку для обслуговування такого майна, однак орган місцевого самоврядування відмовляє їй у виділенні такої земельної ділянки натомість пропонує надати земельну ділянку на підставі оренди, що в свою чергу на думку позивача порушує її право на землю передбачене ст. 120 ЗК України.

Крім того, вважаючи порушеним своє право на отримання земельної ділянки у власність для обслуговування належного їй на праві власності будинку, позивач вказувала на незаконність прийнятого сільською радою рішення №49/78 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у власність в межах населеного пункту с. Клепачів ОСОБА_2.

Таким чином, спірна земельна ділянка, що розташована на АДРЕСА_1, знаходиться у користуванні позивача, як власника нерухомого майна, що розташоване на ній.

За змістом статті 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Вказане кореспондується зі ст. 120 ЗК України.

Зважаючи на вказані вимоги ЗК України, колегія суддів зазначає, що змістом позовних вимог позивача є не оскарження рішення та дій органу місцевого самоврядування, а захист свого майнового права на конкретну земельну ділянку, на якій розташований житловий будинок позивача.

Тобто змістом спору є не процедура проходження заяви та прийняття рішення суб'єктом владних повноважень, який є одночасно і власником земель комунальної власності, а реалізація права на набуття у власність земельної ділянки для обслуговування об'єкта нерухомого майна, що вже перебуває у власності позивача.

Оспорювання рішення та дій органу місцевого самоврядування у даному випадку поглинається спором про речове, приватне право, яке належить особі до звернення до органу місцевого самоврядування. Таке право виникає і в результаті реалізації рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, але його захист відбувається у порядку цивільного судочинства (стаття 15 ЦПК України) у спосіб, характерний для приватноправових відносин.

Враховуючи те, що між сторонами виник спір з приводу володіння та користування земельною ділянкою, позивач має майновий інтерес щодо конкретного об'єкта нерухомого майна - земельної ділянки, на якій розташований належний йому житловий будинок, і на зазначену ділянку претендує інша фізична особа, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про існування спору про право цивільне, який не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

До аналогічного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 826/8018/17 та у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 729/608/17. Підстав для відступлення від зазначених висновків колегія суддів не вбачає.

Доводи касаційної скарги відносно того, що до підсудності позовних вимог у даних спірних правовідносин слід застосувати правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 17 жовтня 2018 року у справі №380/624/16, від 21 травня 2018 року у справі №536/233/16-ц, від 30 березня 2018 року у справі №826/5737/16, від 03 жовтня 2018 року у справі №820/4149/17 не заслуговують на увагу, оскільки в зазначених справах судами були встановлені правовідносини та обставини справи, які не є тотожними даній справі.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 409 ЦПК України (у редакції станом на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має, зокрема, право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 409,410,416,436, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Волинського апеляційного суду від 25 травня 2020 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

О. С. Ткачук