Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.09.2019 року у справі №542/640/18

Постанова

Іменем України

16 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 542/640/18

провадження № 61-16307св19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 31 липня 2019 року у складі колегії суддів: Дорош А. І., Лобова О. А., Триголова В.

М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про повернення земельної ділянки, яка перебувала в оренді.

Позов мотивовано тим, що він на підставі договору оренди, укладеного 25 червня 2001 року з Нехворощанською сільською радою Новосанжарського району Полтавської області, строково володіє земельною ділянкою площею 0,72 га, яка розташована у селі Нехвороща Новосанжарського району Полтавської області, й яка передана йому в оренду з метою несільськогосподарського використання, для комерційних цілей строком на 20 років, з моменту державної реєстрації договору.

02 лютого 2010 року він уклав з ОСОБА_2 договір суборенди частини орендованої ним земельної ділянки в розмірі 12 кв. м, строком на вісім років, на якій відповідач розмістила малу архітектурну форму (павільйон) для здійснення підприємницької діяльності. 26 листопада 2017 року відповідач демонтувала павільйон та вивезла його з території ринку, без будь яких пояснень.

Посилаючись на те, ОСОБА_2 у порушення умов договору суборенди орендоване майно за актом приймання-передачі не повернула, його вимога про повернення майна залишилася без реагування, ОСОБА_1 просив зобов'язати ОСОБА_2 повернути земельну ділянку площею 12 кв. м, яка знаходиться у селі Нехвороща Новосанжарського району Полтавської області в належному стані за актом приймання-передачі.

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 змінив позовні вимоги й просив розірвати укладений між сторонами договір суборенди та зобов'язати ОСОБА_2 повернути земельну ділянку площею 12 кв. м, яка знаходиться у селі Нехвороща Новосанжарського району Полтавської області в належному стані за актом приймання-передачі.

На обґрунтування змінених позовних вимог зазначав, що визнає факт укладення договору суборенди строком на три роки, у зв'язку з чим вважає, що такий договір через пролонгацію діє до 02 лютого 2019 року. У зв'язку з тим, що відповідач жодного разу не сплатила кошти на виконання договору суборенди, що є істотним порушенням умов договору, такий договір підлягає достроковому розірванню.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 05 червня 2019 року у складі головуючого судді Стрельченко Т. Г. позов задоволено частково.

Зобов'язано ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 земельну ділянку площею 12 кв. м, яка знаходиться у селі Нехвороща Новосанжарського району Полтавської області в належному стані за актом приймання-передачі земельної ділянки. У задоволенні вимог про розірвання договору суборенди відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки договір суборенди укладений між сторонами не пройшов державної реєстрації, такий договір є неукладеним, а тому відповідач на підставі вимог статті 1212 ЦК України має повернути позивачу безпідставно набуту земельну ділянку у спосіб, передбачений договором суборенди.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 31 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 05 червня 2019 року в частині зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку ОСОБА_1 скасовано, й в задоволенні таких вимог відмовлено. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що за фактом неукладення договору у сторін не виникає жодних цивільних прав та обов'язків, а тому позовні вимоги про зобов'язання повернути земельну ділянку є безпідставними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У вересні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно скасував законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції, при цьому не врахував, що наявні всі підстави доля застосування положень статті 1212 ЦК України, оскільки відповідач дійсно набула земельну ділянку за договором суборенди, проте підстави для такого набуття відсутні, й відповідно таке майно зберігалося відповідачем за рахунок позивача.

Ухвалою Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та доводи інших учасників справи

У поданому 25 листопада 2019 року відзиві, ОСОБА_2 просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін, посилаючись на необґрунтованість доводів скарги й на те, що апеляційним судом вірно досліджено всі докази у справі та ухвалено законне і обґрунтоване рішення у даній справі.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін.

Фактичні обставини справи встановлені судами

Встановлено, що у ОСОБА_1 на підставі договору оренди земельної ділянки, укладеного 25 червня 2001 року з Нехворощанською сільською радою Новосанжарського району Полтавської області, перебуває у строковому платному володінні і користуванні земельна ділянка площею 0,72 га, яка знаходиться у селі Нехвороща Новосанжарського району Полтавської області і передана в оренду з метою несільськогосподарського використання, для комерційних цілей, строком на 20 років з дати реєстрації договору.

Договір оренди посвідчений приватним нотаріусом Новосанжарського районного нотаріального округу Полтавської області Дашівською В. М. та зареєстрований в реєстрі за № 879, а також в книзі реєстрації договорів на право тимчасового користування землею Нехворощанської сільської ради 27 червня 2001 року за № 4.

02 лютого 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір суборенди земельної ділянки площею 12 кв. м, яка розташована у селі Нехвороща Новосанжарського району Полтавської області, строком на три роки.

Передбачена законом державна реєстрація укладеного між сторонами у справі договору суборенди спірної земельної ділянки від 02 лютого 2010 року здійснена не була, що визнається сторонами у справі.

Згідно акту прийому-передачі земельної ділянки за договором суборенди від 02 лютого 2010 року земельна ділянка площею 12 кв. м, що розташована у селі Нехвороща Новосанжарського району Полтавської області, передана в суборенду для встановлення павільйону "Ветеринарної аптеки" терміном до 02 лютого 2018 року.

06 лютого 2018 року ОСОБА_1 направив повідомлення ОСОБА_2 з вимогою повернути вищезазначену земельну ділянку, надану їй в суборенду, та сплатити орендну плату.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначав, що відповідач 26 листопада 2017 року демонтувала павільйон та вивезла його з території ринку.

Даних, що на теперішній час ОСОБА_2 використовує спірну земельну ділянку матеріали справи не містять.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини, є Закон України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV "Про оренду землі" (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Правилами статті 8 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду. Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому. Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі. У разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється. Договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації

На час підписання сторонами договору суборенди частина 2 статті 124 ЗК України передбачала, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

У частині 2 статті 125 ЗК України вказано, що право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Вимога про те, що право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону, передбачена у частині 2 статті 126 ЗК України.

Відповідно до частини 3 статті 640 ЦК України, у редакції, яка була чинною на час укладення договору суборенди спірної земельної ділянки, визначено момент, коли договір, який підлягав державній реєстрації, є укладеним, а саме: договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Якщо моменти укладення договору та набрання ним чинності збігаються (частина 2 статті 631 ЦК України), то моментом укладення договору оренди земельної ділянки на час дії зазначеної редакції частини 3 статті 640 ЦК України є саме його державна реєстрація, якщо сторони договору не передбачили у договорі інше, відповідно до частини 3 статті 631 ЦК України.

Таким чином, установивши, що договір суборенди підписаний сторонами 02 лютого 2010 року, укладений не був, оскільки його не зареєстровано в установленому законом порядку, тобто він не створив жодних правовідносин, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 в частині зобов'язання ОСОБА_2 повернути земельну ділянку в належному стані за актом приймання-передачі земельної ділянки, у спосіб передбачений договором суборенди.

Суд апеляційної інстанції повно і всебічно дослідив наявні у справі докази та дав їм належну правову оцінку, правильно встановив обставини справи та застосував норми матеріального права, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного не заслуговують на увагу аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 про незастосування судом положень статті 1212 ЦК України, оскільки позивач не посилався на вказану норму права, а просив у зв'язку з допущенням відповідачем умов договору суборенди земельної ділянки, розірвати такий договір та зобов'язати останню повернути земельну ділянку за актом приймання-передачі.

Крім того, в силу вимог частини 6 статті 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального або процесуального права, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права та по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

З огляду на вищевикладене доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення апеляційним судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Постанова Полтавського апеляційного суду від 31 липня 2019 року відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 31 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко