Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 20.11.2018 року у справі №717/1551/17

Постанова

Іменем України

21 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 717/1551/17

провадження № 61-43294св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Кривцової Г. В.

учасники справи:

позивач ОСОБА_4,

представник позивача ОСОБА_5,

відповідач: ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 в особі представника за довіреністю ОСОБА_5, на рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 18 квітня 2018 року у складі судді Туржанського В. В. та постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 26 липня 2018 року у складі колегії суддів: Височанської Н. К., Лисака І. Н., Владичана А. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Позовна заява мотивована тим, що у серпні 2006 року між нею та відповідачкою було досягнуто домовленість щодо купівлі - продажу житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

У лютому 2007 року між ними було складено письмову розписку, відповідно до якої вони домовилися про продаж вищевказаного будинку за 1500 доларів США, які вона ОСОБА_6 виплатила частинами.

У період з 2007 по 2008 року ОСОБА_4 зробила у будинку капітальний ремонт, облагородила прибудинкову територію та з указаного періоду до теперішнього часу проживає з дітьми у вказаному житловому будинку.

Однак, відповідачка ухилялася від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу.

Позивач вважала, оскільки вона більше десяти років володіє чужим нерухомим майном, то вона набула право власності на це майно за набувальною давністю.

З урахуванням викладеного ОСОБА_4 просила суд визнати за нею право власності на житловий будинок, що знаходиться по АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кельменецького районного суду від 18 квітня 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у матеріалах справи відсутні жодні докази того, що позивачка відкрито, безперервно володіє нерухомим майном, а саме житловим будинком, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, протягом більше ніж десять років.

Також, суд вважав, що позивачка знала про те, що володіє чужою річчю, а тому відсутня така складова підстави для набуття майна за набувальною давністю, як добросовісність заволодіння чужим майном

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 26 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що не знайшов свого підтвердження факт добросовісного заволодіння позивачкою спірним нерухомим майном, а невиконання з боку відповідачки домовленості щодо продажу спірного житлового будинку, не може розцінюватись як добросовісне володіння позивачкою чужим майном.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 18 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 26 липня 2018 року скасувати та постановити нове рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою той факт, що вона добросовісно заволоділа таким майном, із дозволу та доброї волі, здійснила невідємні поліпшення такого нерухомого майна, постійно відкрито і безперервно проживала у такому будинку, здійснювала за ним догляд та ремонт.

Крім того, заявник вказує, що відповідачка, не зверталась до суду з метою стягнення коштів, чи усунення перешкод у користуванні її майном, що додатково свідчить про добросовісне набуття вказаного майна.

Відзив (заперечення) на касаційну скаргу відповідач не подала.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

За змістом частини пятої статті 11 ЦК України цивільні права можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У частині першій статті 344 ЦК України передбачено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Аналіз указаної норми дає підстави для висновку, що за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно.

При цьому необхідно виходити з того, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Отже суду при вирішенні спору належить встановити саме факт добросовісності заявника на момент отримання ним майна, а саме, що у позивача, як володільця майна не могло бути сумнівів у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

Суди правильно дійшли висновку, що ОСОБА_4 була обізнана щодо власника спірного майна та про підстави набуття нею права власності на вказане майно, а невиконання з боку ОСОБА_6 домовленості щодо продажу спірного житлового будинку, не може розцінюватися як добросовісне володіння чужим майном.

Належно встановивши дійсні обставини справи, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність визначених статтею 334 ЦК України правових підстав для задоволення позову.

З урахуванням того, що доводи касаційної скарги, про те, що позивач добросовісно володіє спірним житловим приміщення є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги заявника, яким суди попередніх інстанцій надали належну аргументовану оцінку, Верховний Суд робить висновок про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду першої інстанції та апеляційного суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення попередніх інстанції без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 18 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 26 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І.

А. Воробйова

Г.

В. Кривцова