Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 11.02.2018 року у справі №759/13827/15

Постанова

іменем України

21 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 759/13827/15-ц

провадження № 61-5543 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Ступак О. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

третя особа - Національний банк України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» та представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 16 травня 2016 року у складі судді Кириленко Т. В. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 4 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Антоненко Н. О., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.,

ВСТАНОВИВ :

31 серпня 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), третя особа - Національний банк України, про стягнення грошових коштів за договорами банківського вкладу та зобов'язання вчинити певні дії. На обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що в період з жовтня 2012 року по грудень 2013 року між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк» були укладені договори банківського вкладу: № SAMDN01000729359951 «Депозит+, 3 міс.» від 2 жовтня 2012 року на суму 100 тис. грн з виплатою 16 % річних на строк до 2 січня 2013 року; № SAMDN01000729360175 «Депозит+, 3 міс.» від 2 жовтня 2012 року на суму 100 тис. грн з виплатою 16 % річних на строк до 2 січня 2013 року; № SAMDN01000729561564 «Депозит+, 3 міс.» від 9 жовтня 2012 року на суму 100 тис. грн з виплатою 16 % річних на строк до 9 січня 2013 року; № SAMDN80000735362449 «Стандарт» від 22 травня 2013 року на суму 30 тис. доларів США з виплатою 8 % річних на строк до 22 серпня 2013 року; № SAMDN0070027708000 «Депозит Плюс» від 4 грудня 2013 року на суму 100 тис. грн з виплатою 15 % річних на строк до 4 березня 2014 року. Всього за депозитними договорами було внесено кошти на загальну суму 400 тис. грн та 30 тис. доларів США. Договори були укладені між сторонами шляхом підписання договорів банківського вкладу та подачі нею до ПАТ КБ «ПриватБанк» заяв на оформлення вкладів. 21 жовтня 2014 року вона звернулася до відповідача із заявою про повернення сум вкладів, однак отримала відмову, мотивовану складною фінансовою ситуацією та політичними подіями на території Автономної Республіки Крим. Посилаючись на те, що відповідач ухиляється від виконання своїх зобов'язань за договорами банківського вкладу, чим порушує її права як вкладника, просила стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» суму вкладів у розмірі 400 тис. грн та 30 тис. доларів США,нараховані відсотки у розмірі 199 931 грн 50 коп. і 5 450,96 доларів США, пеню в розмірі 12 648 139 грн 17 коп., 3 % річних в розмірі 15 335 грн 24 коп. та 906,19 доларів США, інфляційні збитки в розмірі 238 711 грн 81 коп., а також зобов'язати банк видати готівкою одноразовою операцією через касу будь-якого відділення Київського регіонального управління ПАТ КБ «ПриватБанк» кошти в загальній сумі 13 102 117 грн 72 коп. та 36 357,14 доларів США.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 16 травня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 30 тис. доларів США за договором банківського вкладу № SAMDN80000735362449 від 22 травня 2013 року, 3% річних в розмірі 766,61 доларів США, а всього - 30 766,61 доларів США. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 300 тис. грн за договорами банківського вкладу № SAMDN01000729359951 від 2 жовтня 2012 року, № SAMDN01000729360175 від 2 жовтня 2012 року, № SAMDN01000729561564 від 9 жовтня 2012 року, 3% річних в розмірі 7 668 грн 33 коп., інфляційні втрати в розмірі 138 600 грн, а всього - 446 268 грн 33 коп. В решті позову відмовлено. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір у розмірі 18 440 грн 10 коп.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем на підтвердження своїх вимог за договорами банківського вкладу № SAMDN01000729359951, № SAMDN01000729360175, № SAMDN01000729561564, № SAMDN80000735362449 були надані оригінали заяв та квитанцій про внесення коштів, які були оглянуті в судовому засіданні. У заявах на оформлення вкладів зазначено, що дана угода разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку складає між ОСОБА_1 і банком договір про надання банківських послуг, і вона з ними ознайомлена. Припинення діяльності відокремлених підрозділів банку не є підставою для не виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань. До того ж стороною договору є не відокремлений структурний підрозділ, а ПАТ КБ «ПриватБанк». Суд вважав, що оскільки відповідачем не виконане грошове зобов'язання по виплаті ОСОБА_1 сум вкладів після її звернення 21 жовтня 2014 року з відповідною заявою, вона має право на стягнення суми боргу з урахуванням індексу інфляції за договорами, укладеними у національній валюті, а також - три відсотків річних від простроченої суми за договорами, укладеними як в національній, так і в іноземній валюті. Поряд з цим, суд відмовив позивачу у задоволенні позову в частині стягнення грошових коштів за договором банківського вкладу № SAMDN0070027708000, оскільки нею не надано відповідної квитанції, а тому не підтверджено факт внесення на рахунок відповідача суми вкладу у розмірі 100 тис. грн. Також відмовлено у задоволенні позову в частині стягнення відсотків за договорами, оскільки позивачем не надано доказів про отримання відсотків за вкладами і доказів знаходження коштів на рахунках. Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення пені, суд зазначив, що до правовідносин між сторонами, які виникли з приводу виконання договорів, Закон України «Про захист прав споживачів», на який посилалася позивач, застосовується лише в частині, що не врегульована умовами договорів та нормами Цивільного кодексу (далі - ЦК України). Сплата неустойки у вигляді пені в якості забезпечення виконання банком грошових зобов'язань умовами договорів не передбачена.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 4 жовтня 2016 року апеляційні скарги ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 відхилено, рішення Святошинського районного суду міста Києва від 16 травня 2016 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд погодився із його висновками і додатково зазначив, що вимоги позивача про видачу готівки одноразовою операцією через касу банку не підлягають задоволенню, оскільки відносини банку та володільця рахунка врегульовані главою 72 ЦК України, обов'язок банку з повернення коштів передбачено статтями 1068, 1073 цього Кодексу та умовами відповідного договору. У зв'язку з цим видача позивачу грошових коштів повинна відбуватися згідно з умовами договору, а порядок виконання рішення суду про повернення коштів установлений Законом України «Про виконавче провадження».

12 жовтня 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 16 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 4 жовтня 2016 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги те, що позивачем не доведено факт існування спірних правовідносин між сторонами, наявності грошових коштів на рахунку в банку та невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договорами банківського вкладу. Надані позивачем заяви на оформлення договорів та квитанції про внесення грошових коштів на рахунки не завірені печаткою банку, а тому ці докази є неналежними та недопустимими. Позовні вимоги в частині стягнення з банку пені не підлягають задоволенню, оскільки до правовідносин, що виникли між сторонами, підлягає застосуванню стаття 625 ЦК України, а не Закон України «Про захист прав споживачів», на який посилалася позивач. Індекс інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях, а договори банківського вкладу укладені в іноземній валюті. Відповідач не може виконати зобов'язання за договорами, оскільки на підставі пункту 5 постанови Правління Національного банку України від 6 травня 2014 року № 260 «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя» ПАТ КБ «ПриватБанк» припинив діяльність своїх підрозділів на вказаній території. У зв'язку з цим банк позбавлений можливості перевірити наявність грошових коштів на рахунках позивача, так як відсутній доступ до інформації щодо клієнтів, які уклали договори з філією «Кримське регіональне управлінняПАТ КБ «ПриватБанк».

28 жовтня 2016 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 16 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 4 жовтня 2016 року в частині відмови у задоволенні позову про стягнення з відповідача на користь позивача пені та про зобов'язання видати кошти готівкою одноразовою операцією через касу будь-якого відділення Київського регіонального управління ПАТ КБ «ПриватБанк» і ухвалити у цій частині нове рішення, яким задовольнити позов.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди необґрунтовано відмовили позивачу у задоволенні позову про стягнення пені за період з 3 грудня 2014 року по 28 серпня 2015 року. Залучення ПАТ КБ «ПриватБанк» грошових коштів ОСОБА_1 для розміщення їх на депозитах є фінансовою послугою, а відтак за несвоєчасне повернення цих коштів за вкладом банк несе відповідальність, передбачену частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Суд першої інстанції у своєму рішенні взагалі не навів мотивів, з яких він вважав недоведеними позовні вимоги про зобов'язання відповідача видати кошти готівкою одноразовою операцією через касу будь-якого відділення Київського регіонального управління ПАТ КБ «ПриватБанк». Апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову в означеній частині, неправильно застосував норми матеріального права, а саме пункт 5 частини другої статті 16, частину першу статті 526, частину другу статті 1060, частину першу статті 1074 ЦК України та статтю 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

5 грудня 2016 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито провадження у вказаній справі.

23 січня 2017 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав заперечення на касаційну скаргу відповідача, в якому зазначив про законність та обґрунтованість судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог і просив відмовити у задоволенні касаційної скарги ПАТ КБ «ПриватБанк» у зв'язку з її безпідставністю. Крім цього, заперечення обґрунтоване доводами, наведеними у касаційній скарзі позивача.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

2 лютого 2018 року справу № 759/13827/15-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 9 лютого 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга ПАТ КБ «ПриватБанк» не підлягає задоволенню, а касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законних і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що 2 жовтня 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» на підставі заяви був укладений договір № SAMDN01000729359951 на оформлення вкладу «Депозит+, 3 міс.» на суму 100 тис. грн під 16 % річних на строк до 2 січня 2013 року. Додатковою угодою до цього договору збільшено відсоткову ставку з перерахуванням суми нарахованих відсотків з розрахунку 4 % річних на бонусний рахунок. Позивачем внесено у касу банку 100 тис. грн на рахунок НОМЕР_1, що підтверджується квитанцією.

2 жовтня 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» на підставі заяви був укладений договір № SAMDN010007293175 на оформлення вкладу «Депозит+, 3 міс.» на суму 100 тис. грн під 16 % річних на строк до 2 січня 2013 року. Додатковою угодою до цього договору збільшено відсоткову ставку з перерахуванням суми нарахованих відсотків з розрахунку 4 % річних на бонусний рахунок. Позивачем внесено у касу банку 100 тис. грн на рахунок НОМЕР_2, що підтверджується квитанцією.

9 жовтня 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» на підставі заяви був укладений договір № SAMDN01000729561564 на оформлення вкладу «Депозит+, 3 міс.» на суму 100 тис. грн під 16 % річних на строк до 9 січня 2013 року. Додатковою угодою до цього договору збільшено відсоткову ставку з перерахуванням суми нарахованих відсотків з розрахунку 4 % річних на бонусний рахунок. Позивачем внесено у касу банку 100 тис. грн на рахунок НОМЕР_3, що підтверджується квитанцією.

22 травня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» був укладений договір № SAMDN80000735362449 на оформлення вкладу «Стандарт» на суму 30 тис. доларів США під 8 % річних на строк до 22 серпня 2013 року. Позивачем внесено у касу банку 30 тис. доларів США на рахунок НОМЕР_4, що підтверджується квитанцією.

4 грудня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» на підставі заяви був укладений договір № SAMDN0070027708000 на оформлення вкладу «Депозит Плюс» на суму 100 тис. грн під 15 % річних на строк до 4 березня 2014 року, проте квитанцію про внесення у касу банку цих коштів позивач не надала.

Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно з частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

Положення статті 1059 ЦК України врегульовують питання форми банківського вкладу та наслідки недодержання письмової форми договору. Так, за змістом цієї статті договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.

Згідно з пунктом 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516, залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Відповідно до положень Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (далі - Інструкція № 492), банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського вкладу вкладні (депозитні) рахунки (пункт 1.8); договір банківського вкладу укладається в письмовій формі; один примірник договору зберігається в банку, а другий - банк зобов'язаний надати клієнту під підпис (пункт 1.9); письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10).

Пункт 10.1 Інструкції № 492 передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред'явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.

Пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174, передбачено, що банк (філія, відділення) зобов'язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірня» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі її здійснення в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ.

Підпунктами 1.1, 1.3, 1.17 глави 1 «Загальних вимог до оформлення касових документів» розділу IV «Касові операції банків (філій, відділень) з клієнтами» Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174, передбачено, що до касових документів, які оформляються згідно з касовими операціями, визначеними цією Інструкцією, належать, зокрема - квитанція, чек банкомата, що формуються платіжними пристроями. Касові документи мають містити такі обов'язкові реквізити: найменування банку, який здійснює касову операцію, дату здійснення операції, зазначення платника та отримувача, суму касової операції, призначення платежу, підписи платника або отримувача та працівників банку, уповноважених здійснювати касову операцію.

За операціями з видачі готівки або приймання її для зарахування на відповідний рахунок із застосуванням платіжних пристроїв формується та роздруковується відповідний касовий документ (квитанція/чек банкомата, сліп) на паперовому носії, який видається клієнту. За операціями з видачі готівки із застосуванням банкомата формується і роздруковується чек банкомата на вимогу клієнта.

На підтвердження укладення договорів депозитного вкладу № SAMDN01000729359951, № SAMDN01000729360175, № SAMDN01000729561564, № SAMDN80000735362449ОСОБА_1 надала оригінали заяв на оформлення вкладів, додаткових угод до договорів та квитанцій про внесення коштів на депозитні рахунки банку, які були оглянуті судами попередніх інстанцій у судовому засіданні. Вказані квитанції містять: найменування банку (філію, відділення); дату здійснення касової операції, дату валютування; відомості про платника; призначення платежу; підпис працівника банку, який прийняв готівку; електронний цифровий підпис.

Виходячи з викладеного, правильним є висновок суду першої інстанції, з яким обґрунтовано погодився апеляційний суд, про те, що між сторонами були укладенні вищезазначені договори банківського вкладу, а позивачем - внесенні кошти на депозитні рахунки банку.

Відповідно до частини четвертої статті 1060 ЦК України якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливом строку, встановленого договором банківського вкладу, або повернення суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення, після настання визначених договором обставин договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлено договором.

21 жовтня 2014 року ОСОБА_1 звернулася до ПАТ КБ «ПриватБанк» із заявою про повернення коштів та сплату відсотків за депозитними вкладами, відкритими на території Автономної Республіки Крим. Листом від 23 жовтня 2014 року № 20.1.0.0.0/7-20141021/501 банк відмовив позивачу у виплаті вкладів та відсотків, посилаючись на складнощі з обслуговуванням депозитів і рахунків, що відкриті у кримських відділеннях ПАТ КБ «ПриватБанк».

Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, за своєю правовою природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів, а відтак відрізняються від процентів, які підлягають сплаті за правомірне користування грошовими коштами, що свідчить про відсутність подвійного стягнення при нарахуванні 3 % річних від простроченої суми, включаючи нараховані проценти за користування коштами, встановленими договором.

Враховуючи наведене, 3 % річних, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, підлягають застосуванню до порушеного грошового зобов'язання, складовою якого є, зокрема нараховані проценти за користування коштами, строки сплати яких визначено договором.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-2129цс16.

За змістом статті 1 Закону України від 3 липня 1991 року N 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.

Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27 січня 2016 року у справі № 6-771цс15.

Виходячи з викладеного, правильним є висновок суду першої інстанції, з яким обґрунтовано погодився апеляційний суд, про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення суми вкладів за договорами банківського вкладу та 3 % річних, а також інфляційних втрат за грошовими зобов'язаннями, визначеними у гривнях, оскільки між сторонами були укладені договори банківського вкладу, факт внесення грошових коштів підтверджується квитанціями, які містять всі необхідні реквізити, позивач зверталася до відповідача з вимогою повернути вклади, проте ці вимоги виконані не були.

Також правильним є висновок судів попередніх інстанцій про необґрунтованість позову в частині зобов'язання відповідача видати грошові кошти одноразовою операцією через касу банку, так як відносини банку та володільця рахунка врегульовані параграфом 3 глави 71 ЦК України, обов'язок банку з видачі вкладу передбачений статтею 1060 ЦК України та умовами відповідного договору. У зв'язку з цим суд першої інстанції обґрунтовано зобов'язав відповідача видати позивачу вклад (стягнув грошові кошти), а порядок виконання цього рішення суду передбачений Законом України «Про виконавче провадження».

Посилання ПАТ КБ «ПриватБанк» у касаційній скарзі на те, що у зв'язку з окупацією території Автономної Республіки Крим банк не може перевірити інформацію щодо спірних банківських договорів, не є переконливими, оскільки договори банківського вкладу були укладені безпосередньо з ПАТ КБ «ПриватБанк» як юридичною особою, а не з його кримською філією. Відтак у відповідача повинна бути наявна вся необхідна інформація за вказаними договорами.

Доводи відповідача про те, що за законодавством Російської Федерації та відповідно до рішення Центрального Банку вказаної держави від 21 квітня 2014 року і рішень судів Російської Федерації відповідальність за повернення грошових коштів по вкладах покладено на автономну некомерційну організацію «Фонд захисту вкладників», не можуть бути прийняті до уваги, оскільки згідно зі статтею 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

Наведені відповідачем у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди із висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлення фактичних обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Разом з тим, доводи касаційної скарги представника позивача про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права в частині вирішення позову про стягнення з відповідача на користь позивача пені знайшли своє підтвердження під час касаційного розгляду справи.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 в частині стягнення пені, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що сплата неустойки у вигляді пені в якості забезпечення виконання банком грошових зобов'язань умовами договорів не передбачена. Стаття 625 ЦК України є спеціальною нормою, яка регулює правовідносини з приводу виконання фінансового зобов'язання, які виникли між сторонами, в той час як положення статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» є нормою загальною, та застосовуються у випадку, якщо спеціальними положеннями законодавства не передбачено відповідальності за порушення.

З такими висновками судів попередніх інстанцій погодитися не можна, оскільки вони ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає: споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі.

Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення.

Згідно із частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов'язання, яка має на меті, окрім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов'язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов'язання.

Крім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію, і навпаки, з моменту порушення - являє собою міру відповідальності.

Враховуючи викладене, слід дійти висновку про поширення положень Закону України «Про захист прав споживачів» на спірні правовідносин.

Зазначені правові позиції викладені у постановах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року у справі № 6-37цс16 та від 1 червня 2016 року у справі № 2558цс15.

Тому висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про не застосування до спірних правовідносин положень частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» є безпідставним.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права - частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені з ухваленням у цій частині нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Визначаючи пеню в розмірі 3 % вартості послуги з 22 жовтня 2014 року по 28 серпня 2015 року (період, за який просила стягнути пеню позивач), Верховний Суд виходить з наступних розрахунків.

За змістом вищенаведеної частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» та частини першої статті 1061 ЦК України, якою передбачено виплату банком вкладнику процентів на суму вкладу в розмірі, встановленому договором, вартість послуги за договором банківського вкладу - це розмір процентів, які банк має сплатити за користування коштами вкладника. За трьома укладеними сторонами договорами, у яких вклади внесені у гривнях, відсоток встановлений у розмірі 16 % річних (вартість послуги за один рік). З цього випливає, що вартість послуги за один день становить 0,04383562 % від суми вкладу (16 : 365).

3 % вартості послуги за 311 днів (з 22 жовтня 2014 року по 28 серпня 2015 року) за трьома договорами банківського вкладу у гривнях на загальну суму 300 тис. грн, які суд стягнув з банку на користь позивача, становить 122 695,90 грн (0,04383562 х 3 % х 300 тис. грн х 311 днів).

За договором, за яким вклад був внесений в іноземній валюті в сумі 30 тис. доларів США, відсоток встановлений в розмірі 8 % (вартість послуги за один рік). Звідси вартість послуги за один день становить 0,02191781 % від суми вкладу (8 : 365).

3 % вартості послуги за 311 днів за договором в іноземній валюті становить 6134,80 доларів США (0,02191781 х 3 % х 30 тис. доларів США х 311), що за офіційним курсом Національного банку України на 28 серпня 2015 року, тобто день, на який позивач просила визначити розмір пені (1 долар США = 21,3170 грн), становить 130 775,53 грн (6134,80 х 21,3170).

Отже з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня, встановлена частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у загальному розмірі 253 471 грн 43 коп. (122 695,90 + 130 775,53)

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою, тринадцятою статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Позивачем заявлено позов про стягнення пені на суму 12 648 139 грн 17 коп., а Верховним Судом позов у цій частині задоволено частково на суму 253 471 грн 43 коп., що становить 2 %.

За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатила 6 699 грн, а за подання касаційної скарги - 7 308 грн, всього - 14 007 грн (6 699 + 7 308). 2 % від цієї суми становить 280 грн 14 коп., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення, а касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 16 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 4 жовтня 2016 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення пені скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким частково задовольнити позов ОСОБА_1.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 пеню в розмірі 253 471 (двісті п'ятдесят три тисячі чотириста сімдесят одну) грн 43 коп. на підставі Закону України «Про захист прав споживачів».

В решті рішення Святошинського районного суду міста Києва від 16 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 4 жовтня 2016 року залишити без змін.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 280 (двісті вісімдесят) грн 14 коп. судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. Стрільчук Судді:С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов А. С. Олійник О. В. Ступак