Історія справи

Постанова КЦС ВП від 20.02.2025 року у справі №296/4565/17
Ухвала КЦС ВП від 15.07.2021 року у справі №296/4565/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 296/4565/17

провадження № 61-5276св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , який діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

треті особи: приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Фещенко Антон Олександрович, орган опіки та піклування Житомирської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , який діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Фещенко Антон Олександрович, орган опіки та піклування Житомирської міської ради, про визнання довіреності і договору купівлі-продажу квартири недійсними та усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення без надання іншого житла

за касаційною скаргою ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_6 на постанову Житомирського апеляційного суду від 25 січня 2023 року у складі колегії суддів: Галацевич О. М., Григорусь Н. Й., Микитюк О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив: визнати недійсною довіреність серії та номер бланка НАА 128180, на представництво його інтересів, видану на ім`я ОСОБА_5 та посвідчену 22 серпня 2014 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Фещенком А. О. за № 330 у реєстрі нотаріальних дій;

визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 02 березня 2015 року, укладений між представником продавця ОСОБА_5 , який діяв від імені власника ОСОБА_1 на підставі довіреності від 22 серпня 2014 року, та покупцем ОСОБА_7 , посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Фещенком А. О. за № 96 в реєстрі;

усунути перешкоди у користуванні житлом та виселити ОСОБА_7 , ОСОБА_3 із спірної квартири без надання іншого житла.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що він був та фактично є власником квартири АДРЕСА_1 .

У 2015 році загубив правовстановлюючі документи на квартиру та мав намір їх відновити, проте довідався, що 02 березня 2015 року квартиру було продано ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу.

Представником продавця у договорі зазначено ОСОБА_5 , який діяв на підставі довіреності від 22 серпня 2014 року нібито від його імені.

Позивач стверджував, що не видавав довіреності від 22 серпня 2014 року і не уповноважував ОСОБА_5 продавати квартиру. У зв`язку з чим був змушений звернутися до правоохоронних органів.

У кримінальному провадженні ОСОБА_5 повідомив, що на підставі довіреності від 22 серпня 2014 року не діяв, договору купівлі-продажу не підписував, а паспорт № НОМЕР_1 , який зазначений у оспорюваному договорі, втратив у 2006 році, а тому йому невідомо, хто діяв на підставі втраченого ним паспорта.

Крім того, в ході кримінального провадження проведено почеркознавчу експертизу, якою встановлено, що підпис від імені позивача на довіреності від 22 серпня 2014 року вчинений іншою особою.

У зв`язку з цим позивач просив позов задовольнити.

Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 12 жовтня 2018 року залучено до участі у справі як правонаступника ОСОБА_7 - ОСОБА_2 та неповнолітню ОСОБА_4 , законним представником якої є ОСОБА_3 , та як третю особу - орган опіки та піклування Житомирської міської ради.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Корольовський районний суд м. Житомира рішенням від 11 листопада 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є недоведеними. При цьому суд визнав недопустимим доказом висновок експерта від 20 жовтня 2016 року № 1/3421, складений за результатами проведеної у кримінальному провадженні почеркознавчої експертизи.

Суди розглядали справу неодноразово.

Житомирський апеляційний суд постановою від 26 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 11 листопада 2019 року в частині відмови в усуненні перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення ОСОБА_7 без надання іншого житла скасував, провадження у цій частині справи закрив. В іншій частині рішення суду залишив без змін.

Верховний Суд постановою від 29 вересня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Постанову Житомирського апеляційного суду від 26 травня 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , який діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 , про визнання довіреності та договору купівлі-продажу квартири недійсними, усунення перешкод у користуванні житлом шляхом виселення без надання іншого житла скасував, справу в цій частині направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Житомирський апеляційний суд постановою від 25 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 11 листопада 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , який діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 , про визнання довіреності та договору купівлі-продажу квартири недійсними, усунення перешкод у користуванні житлом шляхом виселення без надання іншого житла скасував, ухвалив нове судове рішення про відмову у задоволенні позову з інших підстав.

Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що позовні вимоги є доведеними, однак позивач обрав неефективний спосіб відновлення порушеного права в частині вимог про визнання довіреності та договору купівлі-продажу недійсним, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні цих вимог. Як наслідок не можуть бути задоволені вимоги про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення ОСОБА_3 .

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У квітні 2023 року ОСОБА_1 та його представник - адвокат Паламарчук С. В. подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 25 січня 2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження вказували те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 12 червня 2019 рокуу справі № 487/10128/14-ц, від 25 червня 2019 рокуу справі № 924/1473/15, від 04 вересня 2019 рокуу справі №265/6582/16-ц, від 11 вересня 2019 рокуу справі № 487/10132/14-ц, від 30 січня 2019 рокуу справі № 569/17272/15-ц, від 16 червня 2020 рокуу справі № 145/2047/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована неврахуванням апеляційним судом того, що на момент подання позовної заяви була усталеною практика згідно з якою, у разі коли оспорюваний правочин був укладений без волевиявлення позивача, це було підставою для визнання його недійсним на підставі частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України (див. постанову Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15).

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

12 червня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 04 жовтня 2024 року суддею-доповідачем визначено Зайцева А. Ю.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що згідно з договором купівлі-продажу квартири від 02 березня 2015 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Житомирським МВ УМВС України в Житомирській області 13 березня 2001 року, який діяв на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Фещенко А.О. 22 серпня 2014 року за реєстром № 330 від імені ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Корольовським МВ УМВС України в Житомирській області 13 лютого 1999 року, передав у власність (продав), а покупець ОСОБА_7 прийняла у власність (купила) квартиру АДРЕСА_1 . Продаж квартири здійснено за 316 648,00 грн.

Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Фещенком А. О., який при вчиненні 02 березня 2015 року відповідної нотаріальної дії зазначив, що договір підписано у його присутності, а особи громадян, які підписали договір, встановлено, їх дієздатність, а також перевірено повноваження представника та належність квартири ОСОБА_1 .

Спірна квартира належала ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 31 серпня 2004 року та набута ОСОБА_7 у спільну сумісну власність із чоловіком - ОСОБА_3 у період зареєстрованого шлюбу.

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_7 , спадщину після смерті якої прийняли неповнолітня дочка ОСОБА_4 , 2004 року народження, а також мати ОСОБА_2 .

Суд апеляційної інстанції витребував матеріали кримінального провадження № 12015060020003085, зареєстрованого за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 358 КК України. Зазначене провадження зареєстровано за заявою ОСОБА_1 від 15 червня 2015 року, у якій він зазначав, що невідома особа підробила довіреність від його імені і в подальшому здійснила розпорядчі дії від його імені.

Постановою від 15 червня 2019 року зазначене кримінальне провадження закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.

З матеріалів кримінального провадження видно, що слідчий під час досудового розслідування вилучив у приватного нотаріуса ОСОБА_8 документи, у тому числі: довіреність про розпорядження майном ОСОБА_1 ; договір купівлі спірної квартири ОСОБА_1 ; витяг перевірки дійсності довіреності тощо.

Зі змісту оригіналу примірника довіреності від 22 серпня 2014 року серія та номер бланка НАА 128180, який тимчасово вилучено ухвалою Житомирського апеляційного суду від 29 вересня 2022 року з матеріалів кримінального провадження, відомо, що ОСОБА_1 , 1958 року народження, паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Корольовським РВ УМВС України в Житомирській області 13 лютого 1999 року, уповноважив ОСОБА_5 , 1969 року народження, паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Житомирським МВ УМВС України в Житомирській області 13 березня 2001 року, управляти та розпоряджатися всім належним йому майном, укладати всі дозволені законом угоди, в тому числі: продавати майно, визначаючи суми та інші умови на свій розсуд; проводити розрахунки по укладених угодах; отримувати гроші від усіх осіб за всіма підставами; вести від імені ОСОБА_1 справи у всіх установах, у тому числі, реєстраційній службі, БТІ, ЖЕКУ; підписувати від імені ОСОБА_1 цивільно-правові угоди та розписуватися за ОСОБА_1 . Довіреність видана строком до 22 серпня 2017 року з правом передоручення та посвідчена приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Фещенком А. О. та зареєстрована в реєстрі за № 330.

Постановою слідчого СВ Житомирського ВП ГУНП в Житомирській області від 29 вересня 2016 року в кримінальному провадженні № 12015060020003085 призначена судово-почеркознавча експертиза, проведення якої доручено експерту Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру в Житомирській області. На вирішення експертизи поставлені питання: чи виконаний підпис в графі «підпис» довіреності №330 ОСОБА_1 .?; чи виконаний підпис в графі «підпис» в довіреності №330 та в квитанції про сплату коштів банку ГУ ДКСУ у Житомирській області однією особою?.

З оглянутого судом апеляційної інстанції під час нового розгляду справи висновку судового експерта групи технічних досліджень документів та почерку відділу криміналістичних видів досліджень Житомирського науково дослідного експертно-криміналістичного центру від 20 жовтня 2016 року № 1/3421, відомо, що підпис, який розміщений в графі «підпис» у оригіналі довіреності від 22 серпня 2014 року № 330 на право управляти та розпоряджатися майном ОСОБА_1 , виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Як свідчать матеріали кримінального провадження №12015060020003085 та зміст оспорюваної довіреності, при вчиненні нотаріальної дії з посвідчення оспорюваної довіреності від 22 серпня 2014 року, нотаріусу надані паспорт на ім`я ОСОБА_1 від 13 лютого 1999 року серії НОМЕР_3 та паспорт на ім`я ОСОБА_5 від 13 березня 2001 року серії НОМЕР_2 .

В межах кримінального провадження та в своїх письмових поясненнях ОСОБА_5 пояснив, що ніяких правочинів щодо спірної квартири не вчиняв і не підписував, а паспорт зазначений у довіреності та у договорі купівлі-продажу втратив у 2006 році. Також вказав, що громадяни, які вказані у справі йому не відомі, до цієї справи він відношення не має. На його думку, невідомі використали втрачений ним паспорт, вклеїли фотографію та підробили документи.

У матеріалах справи є копія довідки Корольовського РВ УМВС України в Житомирській області від 19 грудня 2008 року № 262, згідно з якою замість втраченого паспорта серії НОМЕР_2 ОСОБА_5 видано 28 жовтня 2006 року інший - серії НОМЕР_4 . Зазначене підтверджується наявною у кримінальному провадженні формою № 1 на ОСОБА_5 , яку оглянула колегія суддів.

Також оглянуті матеріали кримінальної справи свідчать, що ОСОБА_1 втратив паспорт серії від 13 лютого 1999 року НОМЕР_3 , а 27 червня 2015 року отримав паспорт серії НОМЕР_5 . Зазначені докази підтверджують пояснення позивача про втрату ним паспорта.

Тому, в сукупності з іншими доказами у справі, суд апеляційної інстанції врахував оглянутий під час нового розгляду справи висновок експерта від 20 жовтня 2016 року № 1/3421, який міститься у матеріалах кримінального провадження № 12015060020003085 як письмовий доказ того, що підпис від імені позивача в оспорюваній довіреності вчинений не ОСОБА_1 . При цьому, відсутність вироку у кримінальному провадженні не може бути підставою для відмови у прийнятті та дослідженні доказів, отриманих законним шляхом під час досудового слідства, які містять інформацію щодо предмета цивільного спору.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 ЦК Українивизначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно частини першої статті 237 ЦК Українипредставництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Відповідно до частини третьої статті 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Статтею 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2024 року у справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23) зробила, зокрема, такі висновки:

За своєю правовою природою нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу нерухомого майна, який від імені продавця підписаний сторонньою особою та при нотаріальному посвідченні якого використано викрадені документи, а особу продавця встановлено на підставі підробленого документа, у разі невстановлення факту зловживання з боку власника своїми правами потрібно кваліфікувати як неукладений з огляду на відсутність підтвердження волевиявлення його сторони на укладення відповідного правочину.

Відсутність (підроблення) підпису сторони правочину, щодо якого передбачена обов`язкова письмова форма, за загальним правилом не свідчить про недійсність цього правочину, а вказує на дефект його форми та за відсутності підтвердження волевиявлення сторони на його укладення, свідчить про неукладеність такого правочину.

Неукладений правочин не може бути визнаний недійсним чи вважатися нікчемним (недійсним у силу вимог закону), оскільки недійсність правочину як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів, щодо яких було виражено волевиявлення сторін правочину, або ж їх відновлювати.

Нотаріально посвідчений правочин купівлі-продажу нерухомого майна, який від імені продавця підписаний сторонньою особою та при нотаріальному посвідченні якого використано викрадені документи, а особу продавця встановлено на підставі підробленого документа, за умови невстановлення факту зловживання з боку продавця своїми правами потрібно кваліфікувати як неукладений.

Якщо нерухоме майно, що вибуло з фактичного володіння його власника за неукладеним договором купівлі-продажу, було зареєстровано за іншою особою без відповідної на те правової підстави, власник такого майна може витребувати його із чужого незаконного володіння у всіх випадках відповідно до статті 387 ЦК України. При цьому відсутністю правової підстави в цьому випадку потрібно розуміти: реєстрацію спірного нерухомого майна за стороною неукладеного правочину; реєстрацію спірного майна за третьою особою на підставі правочину, укладеного всупереч нормам чинного законодавства.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 02 березня 2015 року, посилаючись на те, що свою волю на вчинення цього правочину він не виявляв, оскільки не видавав та не підписував довіреності на ім`я ОСОБА_5 від 22 серпня 2014 року, а тому такий договір від його імені повірений не міг вчинити.

Апеляційний суд встановив, що матеріали справи містять достатні письмові докази, які підтверджують неукладеність оспорюваного договору та обставини вибуття належного позивачу майна поза його волею.

Водночас суд дійшов висновку, що належним способом захисту права особи, майно якої вибуло з її законного володіння за неукладеним договором купівлі-продажу, є віндикаційний позов, а вимог щодо витребування майна з чужого незаконного володіння позивач не заявляв.

За таких обставин позовні вимоги про визнання недійсними довіреності та договору купівлі-продажу спірної квартири, є неналежними, оскільки не призведуть до відновлення порушених прав позивача.

При цьому необґрунтованими є доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновків викладених у постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) відступила від висновку зробленого Верховним Судом України, зазначаючи, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає вимогам закону, і підстав для її скасування немає.

Не підлягає задоволенню клопотання про зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, оскільки представник ОСОБА_3 не надав доказів того, що військова частина, в якій ОСОБА_3 перебуває на військовій службі, переведена на воєнний стан та виконує бойові завдання у зоні бойових дій.

Керуючись статтями 251, 400, 401, 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 25 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. Ю. Тітов