Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 06.11.2019 року у справі №369/9856/18

Постанова

Іменем України

18 січня 2021 року

м. Київ

справа № 369/9856/18

провадження № 61-19534св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк", ОСОБА_2, товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія",

третя особа - державне підприємство "Національні інформаційні системи",

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 квітня 2019 року у складі судді Пінкевич Н. С. та постанову Київського апеляційного суду від 30 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Болотова Є. В., Музичко С. Г.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк", ОСОБА_2, товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія", третя особа - державне підприємство "Національні інформаційні системи", про зняття обтяження у вигляді застави рухомого майна.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк", ОСОБА_2, ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія", третя особа - ДП "Національні інформаційні системи", про зняття обтяження у вигляді застави рухомого майна.

Позов мотивований тим, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 грудня 2014 року за позивачем визнано право власності на легковий автомобіль VOLKSWAGEN TOUAREG, 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1, чорного кольору, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, зареєстрований 1-м МРЕВ ДАІ УМВС України в Черкаській області 22 листопада 2007 року та зобов'язано позивача сплатити на користь ОСОБА_2 135 987,92 грн грошової компенсації. Вказане рішення набрало законної сили 18 грудня 2014 року.

Зазначав, що в червні 2018 року звернувся до Регіонального сервісного центру МВС в Чернігівській області з метою перереєстрації вказаного транспортного засобу, однак дізнався, про те що дану дію вчинити неможливо, оскільки 06 грудня 2017 року реєстратором філії міста Києва та Київської області ДП "Національні інформаційні системи" було накладено обтяження у вигляді застави на належний позивачу на праві власності автомобіль, яке порушує його права власника вільно володіти, користуватися та розпоряджатися своїм рухомим майном.

Позивач просив усунути перешкоди у користуванні автомобілем VOLKSWAGEN TOUAREG, 2007 року випуску, чорного кольору, номер кузова НОМЕР_1, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 (НОМЕР_3), шляхом зняття обтяження у вигляді застави рухомого майна та виключення запису у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, зареєстрованого 06 грудня 2017 року за № 16610896 реєстратором філії міста Києва та Київської області ДП "Національні інформаційні системи".

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 квітня 2019 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 30 вересня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що на момент передачі предмета застави діяла та діє заборона, накладена відповідно до умов договору застави, у матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо наявності відкритих виконавчих проваджень щодо стягнення заборгованості за кредитним договором та відповідно щодо дії застави або її припинення, водночас, наявність лише рішення суду про визнання права власності не може бути достатньою підставою для скасування застави, оскільки запис про обтяження вчинений після прийняття судом рішення, а право вимоги за кредитним договором було відчужено у 2018 році. Обставини, на які посилається позивач при зверненні до суду з позовом, не знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду справи, а отже позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Києво-Святошинського районного суду Київської області.

11 грудня 2020 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не в повній мірі з'ясували усі фактичні обставини справи, не сприяли повному, об'єктивному її розгляду та не надали об'єктивної оцінки наявним доказам, які знаходяться в матеріалах справи.

У касаційній скарзі зазначено, що відсутні підстави вважати збереження сили застави для ОСОБА_1, як нового власника майна. Суди під час розгляду справи не врахували позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 06 лютого 2018 року у справі № 333/6700/15-ц.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 грудня 2014 року за позивачем визнано право власності на легковий автомобіль VOLKSWAGEN TOUAREG, 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1, чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_2, зареєстрований 1-м МРЕВ ДАІ УМВС України в Черкаській області 22 листопада 2007 року, а також зобов'язано позивача сплатити на користь ОСОБА_2 135 987,92 грн грошової компенсації. Рішення набрало законної сили 18 грудня 2014 року.

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Регіонального сервісного центру МВС в Чернігівській області з метою перереєстрації даного транспортного засобу. У проведенні перереєстрації було відмовлено, оскільки 06 грудня 2017 року реєстратором філії міста Києва та Київської області ДП "Національні інформаційні системи" було накладено обтяження у вигляді застави на автомобіль VOLKSWAGEN TOUAREG, 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1, чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_2.

З витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна вбачається, що 10 жовтня 2013 року о 15:01:52 за № 13944792 реєстратором Черкаської філії ДП "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України на підставі постанови про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження від 10 жовтня 2013 року № 38988036, винесеної головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГУЮ у Черкаській області Нечипоренко Ю. І., заборонено відчужувати автомобіль VOLKSWAGEN TOUAREG, 2007 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, державний номерний знак НОМЕР_2.

Відповідно до цього ж витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна вбачається, що 06 грудня 2017 року о 16:16:13 за № 16610896 реєстратором філії міста Києва та Київської області ДП "Національні інформаційні системи", на підставі договору застави зазначено, що об'єктом обтяження є автомобіль легковий, VOLKSWAGEN TOUAREG, 2007 року випуску, колір чорний, номер кузова НОМЕР_1, номер державної реєстрації НОМЕР_4, обтяжувач - ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк".

14 березня 2018 року між ПАТ "ВіЕйБі Банк" та ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" було укладено договір про відступлення прав вимоги № 6284, відповідно до умов якого банк відступив новому кредитору, а новий кредитор набув належні банку права вимоги за кредитним договором, укладеним між ПАТ "ВіЕйБі Банк" та ОСОБА_2

До ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" та до ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" для зняття обтяження в позасудовому порядку ОСОБА_1 не звертався.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною 1 статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статей 12, 81 ЦПК України.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про заставу" застава - спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Вимогами статті 27 Закону України "Про заставу" визначено, що застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи.

Підстави припинення застави визначені статтею 28 Закону України "Про заставу", яка передбачає, що застава припиняється з припиненням забезпеченого заставою зобов'язання; в разі загибелі заставленого майна; в разі придбання заставодержателем права власності на заставлене майно; в разі примусового продажу заставленого майна; при закінченні терміну дії права, що складає предмет застави; в інших випадках припинення зобов'язань, установлених законом.

Відповідно до частин 1 , 2 9 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" предмет обтяження, право власності на який належить боржнику, може бути відчужений останнім, якщо інше не встановлено законом або договором. Якщо законом або договором передбачена згода обтяжувача на відчуження боржником рухомого майна, яке є предметом обтяження, така згода не вимагається в разі переходу права власності на рухоме майно в порядку спадкування, правонаступництва або виділення частки у спільному майні. У разі відчуження предмета обтяження боржником він зобов'язаний негайно письмово повідомити про це обтяжувача, який протягом п'яти днів з дня отримання цього повідомлення повинен зареєструвати відповідні зміни у відомостях про обтяження згідно зі частин 1 , 2 9 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".

З матеріалів справи вбачається, що на момент передачі позивачу предмета застави діяла заборона, накладена відповідно до умов договору застави.

Відповідно до частини 2 статті 586 ЦК України заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором.

Судом першої інстанції встановлено, що договір про спільну діяльність (простого товариства) від 04 березня 2013 року № 0403 укладено без повідомлення та згоди заставодержателя, всупереч вимогам договору застави, яким прямо заборонено укладати подібні правочини без згоди заставодержателя.

Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 грудня 2014 року (справа № 369/11562/14-ц) визнано за позивачем право власності на автомобіль, зобов'язано також позивача виплатити первісному власнику 135
987,92 грн грошової компенсації за вказаний автомобіль.

Жодних доказів вказаної виплати матеріали справи не містять. Тому, обґрунтованим є висновки судів попередніх інстанцій, що метою укладення відповідного правочину є заміна власника предмета застави для подальшої перереєстрації та виведення автомобіля з обтяження, що порушує права заставодержателя.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що кредитний договір від 08 листопада 2007 року № 129/1, в забезпечення якого укладено договір застави, не виконаний, а сума заборгованості боржника та первісного власника предмета застави складає 2 334 446,96 грн.

Таким чином, не може бути підставою для зняття обтяження у вигляді застави рухомого майна, яке накладено на підставі договору застави від 08 листопада 2007 року для забезпечення належного виконання умов кредитного договору від 08 листопада 2007 року № 129/1, ухвалене заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/11562/14-ц від 05 грудня 2014 року, яким визнано за позивачем право власності на автомобіль, оскільки вказане порушує права кредитора та заставодержателя.

Враховуючи вищезазначене, наявність лише рішення суду про визнання права власності не може бути достатньою підставою для скасування застави.

Матеріали справи не містять доказів щодо зміни, розірвання або припинення договору застави.

Також, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що доводи скаржника стосовно того, що судами при розгляді справи не було враховано постанову Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 333/6700/15-цє необґрунтованими, так у наведеній справі Верховного Суду та у справі, яка переглядається, наявні різні фактичні обставини.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів попередніх інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України ", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький В. С. Висоцька І. В. Литвиненко