Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.10.2018 року у справі №755/13646/17

Постанова

Іменем України

18 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 755/13646/17

провадження № 61-43458св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Курило В.

П.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

заінтересовані особи: ОСОБА_2, Дніпровське районне управління юстиції у м.

Києві,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 20 квітня 2018 року у складі судді Арапіної Н. Є. та постанову Апеляційного суду м. Києва від 26 липня 2018 року у складі колегії суддів: Білич І. М., Поліщук Н. В., Соколової В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, заінтересовані особи: ОСОБА_2, Дніпровське районне управління юстиції у м. Києві.

На обґрунтування вимог зазначив, що у червні 1992 року заявник познайомився з ОСОБА_2, з якою, починаючи з 15 жовтня 1994 року, почали вести спільне господарство та проживати однією сім'єю як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу.

Протягом 1994-1999 років власного житлового приміщення не було, а тому заявник та ОСОБА_2 вимушені були тимчасово проживати у вільній квартирі родичів, реєструвати шлюбні відносини не поспішали.

Лише наприкінці 1999 року за спільні сумісні кошти заявника та ОСОБА_2 було придбано чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1, яку оформили на ім'я ОСОБА_2. На ім'я заявника у 2008 році було оформлено легковий автомобіль марки Ніссан Навара, використовуючи який заявник фінансово забезпечував родину.

Отже, з 1999 року сім'я у складі заявника та ОСОБА_2 вселилася у власну чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1, де вела спільне господарство.

Під час спільного проживання у заявника та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1.

Після народження дитини відносини між заявником та ОСОБА_2 стали погіршуватися і питання реєстрації шлюбу вже перестало бути актуальним. У листопаді 2012 року заявник вимушено перестав проживати з сім'єю та повернувся проживати до квартири батьків за адресою: АДРЕСА_2, оскільки користуватися придбаною за спільні сумісні кошти заявника та ОСОБА_2 чотирикімнатною квартирою АДРЕСА_1 стало неможливо.

Заявник вказує, що встановлення юридичного факту проживання заявника однією сім'єю з ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу протягом 1994-2012 років має значення для подальшого поділу майна, набутого ним та ОСОБА_2 за час спільного проживання.

З урахуванням викладених обставин просив суд, встановити факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 15 жовтня 1994 року по 01 листопада 2012 року.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 20 квітня 2018 року заяву ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'ю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу залишено без розгляду на підставі частини 4 статті 315 ЦПК України.

Роз'яснено заявнику його право на звернення з вимогами до суду у позовному порядку.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що у справи вбачається спір про право, якийналежить вирішувати на загальних підставах, а не у порядку окремого провадження.

Не погодившись із цією ухвалою, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до суду апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 26 липня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишено без задоволення, ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 20 квітня 2018 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У серпні 2018 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 20 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 26 липня 2018 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати та направити справу на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції ухвалені рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано цивільну справу.

03 жовтня 2019 року вказана справа передана судді-доповідачу Коротенку Є. В.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що заявник звернувся до суду із заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, посилаючись на те, що він та ОСОБА_2 з 15 жовтня 1994 року по 01 листопада 2012 року проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу.

Заявник вказував, що встановлення юридичного факту проживання заявника однією сім'єю з ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу має значення для подальшого поділу майна, набутого за час спільного проживання.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 14 вересня 2017 року було відкрито провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, заінтересовані особи: ОСОБА_2, Дніпровське районне управління юстиції у м. Києві.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Вимогами частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 1 статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 293 ЦПК України справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення суд розглядає в порядку окремого провадження.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (стаття 315 ЦПК України).

При цьому, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо, зокрема, встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.

В поданій суду заяві про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу заявник зазначає, що встановлення юридичного факту проживання однією сім'єю з ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу протягом 1994-2012 років має значення для подальшого поділу майна, набутого ним та ОСОБА_2 за час спільного проживання.

Отже, оскільки встановлення юридичного факту, про який йдеться в заяві, пов'язаний з вирішенням спору про право, суди дійшли правильного висновку про необхідність його вирішення на загальних підставах, а не у порядку окремого провадження.

Таким чином, суди дійшли обгрунтованого висновку про залишення заяви без розгляду.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року.

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 20 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 26 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

В. П. Курило