Історія справи

Постанова КЦС ВП від 19.05.2025 року у справі №524/6581/23

757

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2025 року

м. Київ

справа № 524/6581/23

провадження № 61-12039св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника Головного управління Державної податкової служби України у Полтавській області - Подшивайлової Ганни Ігорівни на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 25 січня 2024 року в складі судді Андрієць Д. Д. та постанову Полтавського апеляційного суду від 03 липня 2024 року в складі колегії суддів Бутенко С. Б., Обідіної О. І., Прядкіної О. В.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Автозаводського відділу державної виконавчої служби у м. Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області, Державної податкової служби України про зняття арешту з майна та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , накладений 07 вересня 2015 року Автозаводським відділом державної виконавчої служби у м. Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - Автозаводський ВДВС) постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер НОМЕР_1.

Вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_2 , якому на підставі договору міни від 30 листопада 2002 року належала 1/2 частина домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

З метою оформлення спадщини вона звернулася до приватного нотаріуса Кременчуцького районного нотаріального округу, однак їй повідомили, що на майно її чоловіка в 2015 році було накладено арешт, що унеможливлює видачу свідоцтва про право на спадщину.

Для скасування вказаного арешту зверталася до Автозаводського ВДВС, але їй відмовили, бо вона не є стороною виконавчого провадження, в межах якого накладено стягнення, а відтак відсутні підстави для скасування арешту.

Вказувала, що їй відомо про відсутність заборгованості в чоловіка перед Кременчуцькою державною податковою інспекцією щодо сплати єдиного соціального внеску, він сплачував всі внески, в березні 2015 року погасив нараховану заборгованість.

На звернення до Державної податкової служби України (далі - ДПС України), вона отримала відповідь, що згідно з даними інформаційно-комунікаційної системи ДПС України за ОСОБА_2 податковий борг або заборгованість з Єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування відсутні.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції

25 січня 2024 року рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області позов ОСОБА_1 задоволено.

Скасовано обтяження у виді арешту нерухомого майна, номер запису про обтяження 11118875 (спеціальний розділ), накладене на підставі постанови старшого державного виконавця Автозаводського ВДВС Докійчук Т. В. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер НОМЕР_1 від 07 вересня 2015 року.

03 липня 2024 року постановою Полтавського апеляційного суду апеляційну скаргу представника Головного управління Державної податкової служби

України у Полтавській області (далі - ГУ ДПСУ у Полтавській області) залишено без задоволення. Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 25 січня 2024 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовано тим, що ОСОБА_2 було виконано зобов`язання за вимогою про сплату боргу, щодо нього відсутні відкриті виконавчі провадження, а наявність запису про арешт майна боржника порушує права його спадкоємця - ОСОБА_1 на спадкування. Також суд вказав, що ГУ ДПС у Полтавській області є належним відповідачем у справі, оскільки арешт було накладено у виконавчому провадженні з примусового виконання вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 07 липня 2014 року № Ф-4317-25/4595-У, тобто в інтересах держави, які представляє ГУ ДПС у Полтавській області.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

15 серпня 2024 року представник ГУ ДПСУ у Полтавській області -

Подшивайлова Г. І. засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 25 січня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 03 липня 2024 року, в якій просить їх скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що арешт на майно накладено Автозаводським ВДВС у межах виконавчого провадження, тому ГУ ДПСУ у Полтавській області не є належним відповідачем. Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити у нього обов`язку відповідати за позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному процесуальним законом. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц та в постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 705/3876/18.

Судові рішення оскаржуються з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.

Позиція інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 .

Позивачка ОСОБА_1 як спадкоємець першої черги за законом у встановленому законом порядку прийняла спадщину ОСОБА_2 , що складається з 1/2 частини домоволодіння з господарськими будівлями АДРЕСА_2 , право на яку належало спадкодавцю на підставі договору міни від 30 листопада 2006 року.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 18 травня 2023 року № 332714276 на все нерухоме майно ОСОБА_2 накладено обтяження у вигляді арешту.

Підставою накладення вказаного обтяження є постанова державного виконавця Автозаводського ВДВС Кременчуцького МУЮ Докійчук Т. В. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер НОМЕР_1 від 07 вересня 2015 року в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1.

Виконавчим документом, на підставі якого було відкрито виконавче провадження, була вимога про сплату боргу (недоїмки) з Єдиного соціального внеску від 07 липня 2014 року № Ф-4317-25.

ГУ ДПС у Полтавській області листом від 13 липня 2023 року № 326/К/16-31-13-06 повідомило, що станом на 11 липня 2023 року згідно даних інформаційно-комунікаційної системи ДПС України за ОСОБА_2 податковий борг або заборгованість зі сплати Єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування відсутні. Вимога про сплату боргу (недоїмки) від 07 липня 2014 року № Ф-4317-25/4595-У на суму боргу 4 796,60 грн повністю погашена 17 березня 2015 року.

Інформація в Єдиному реєстрі боржників щодо ОСОБА_2 також відсутня.

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 389 ЦПК України.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку на момент виникнення спірних правовідносин регулювалися Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (далі - Закон № 606-XIV).

Відповідно до статті 50 Закону № 606-XIV в разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

За заявою боржника державний виконавець видає йому додаткові копії постанови, зазначеної в частині другій цієї статті, для їх пред`явлення до органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження, для зняття арешту, накладеного на майно.

Згідно із статтею 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Суди встановили, що ОСОБА_1 як спадкоємець першої черги за законом у встановленому законом порядку прийняла спадщину ОСОБА_2 , що складається з 1/2 частини домоволодіння з господарськими будівлями АДРЕСА_2 .

Однак це майно обтяжене арештом у межах виконавчого провадження, відкритого на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) з Єдиного соціального внеску, хоча встановленими є обставинами щодо відсутності такого боргу в спадкодавця.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 27 червня 2024 року в справі № 990/305/23 (провадження № 11-76заі24) вказала, що особа не повинна зазнавати негативних наслідків та в такої особи не повинні виникати нові додаткові зобов`язання через помилки, допущені суб`єктами владних повноважень. Будь-який суб`єкт владних повноважень має обов`язок самостійно усунути допущене ним порушення.

Наведене узгоджується з висновками, викладеними в рішенні від 20 жовтня 2011 року в справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04), у якому Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», за якого державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. ЄСПЛ звернув увагу на те, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що в разі встановлення судом порушення прав фізичної особи, за загальним правилом, суд має поновити такий стан особи, який існував до початку порушення її прав.

Враховуючи те, що ОСОБА_2 виконано зобов`язання за вимогою про сплату боргу, щодо нього відсутні відкриті виконавчі провадження, а наявність запису про арешт майна боржника порушує права його спадкоємця - ОСОБА_1 на спадкування, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про скасування обтяження - арешту, накладеного на все майно ОСОБА_2 в межах виконавчого провадження щодо стягнення заборгованості зі сплати Єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

ГУ ДПСУ у Полтавській області оспорює судові рішення, посилаючись на те, що не є належним відповідачем.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити у нього відсутність обов`язку відповідати за позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному процесуальним законом. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц та в постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 705/3876/18, наведені в касаційній скарзі.

Верховний Суд вважає безпідставними доводи касаційної скарги ГУ ДПСУ у Полтавській області, з огляду на таке.

Виконавчим документом, на підставі якого було відкрито виконавче провадження, була вимога про сплату боргу (недоїмки) з Єдиного соціального внеску від 07 липня 2014 року № Ф-4317-25.

Відповідно до статті 41.1.1 Податкового кодексу (далі - ПК) України контролюючими органами, зокрема, є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.

ГУ ДПСУ у Полтавській області є контролюючим органом, що забезпечує сервісне обслуговування платників податків, організацію та контроль за сплатою податків, зборів, платежів відповідно до порядку, встановленого законом, здійснює погашення податкового боргу, стягнення недоїмки із сплати єдиного внеску та інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи.

Згідно зі статтею 41.4 ПК України органами стягнення є виключно контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 цього пункту, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах повноважень, а також державні виконавці в межах своїх повноважень.

Тобто в справах про стягнення недоїмки із сплати єдиного внеску та інших платежів податкові органи є органами стягнення, як і державні виконавці в межах своїх повноважень.

Відповідно, спір про зняття арешту, накладеного на майно в межах виконавчого провадження про стягнення недоїмки із сплати Єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування безпосередньо стосується прав та обов`язків податкового органу, тому ГУ ДПСУ у Полтавській області є належним співвідповідачем у справі.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78 81 89 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Касаційне провадження в справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені заявником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. Заявником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, статтею 389 ЦПК України, покладається на заявника.

У касаційній скарзі зазначено, що судові рішення оскаржуються з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме - неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Верховний Суд зауважує, що обов`язковою умовою під час оскарження судових рішень на підставі пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України є зазначення в касаційній скарзі: норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; постанови Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо застосування норми права, від якого належить відступити; вмотивованого обґрунтування необхідності такого відступу; висновку, який, на думку скаржника, відповідає правильному тлумаченню і застосуванню цієї норми.

Положення пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України передбачають можливість оскарження судових рішень в касаційному порядку у разі, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду та застосованого судом в оскаржуваному судовому рішенні.

Загальні посилання на необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, за відсутності вмотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою касаційного оскарження судового рішення.

ГУ ДПСУ у Полтавській області не зазначено постанови Верховного Суду, від якої належить відступити, не наведено обґрунтування необхідності відступлення від правового висновку, застосованого до спірних правовідносин, викладеного в постановах Верховного Суду та застосованого судом в оскаржуваному судовому рішенні.

З огляду на це Верховний Суд уважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України як підставу касаційного оскарження.

Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 389 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника Головного управління Державної податкової служби України у Полтавській області - Подшивайлової Ганни Ігорівни залишити без задоволення.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 25 січня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 03 липня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. М. Ситнік В. М. Ігнатенко І. М. Фаловська