Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 28.02.2018 року у справі №750/6119/17

Постанова

Іменем України

19 березня 2018 року

м. Київ

справа № 750/6119/17

провадження № 61-9074св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідачі: Чернігівська міська рада, ОСОБА_6,

представник Чернігівської міської ради - Мітасова Юлія Сергіївна,

представник ОСОБА_6 - ОСОБА_8,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 липня 2017 року у складі судді Карапути Л. В. та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 31 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Бечка Є. М., Євстафіїва О. К., Шарапової О. Л.

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У червні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Чернігівської міської ради, ОСОБА_6 про визнання протиправним та скасування рішення міської ради.

Позовна заява мотивована тим, що вона у 1986 році придбала 2/3 частини житлового будинку з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1, який розташований на земельній ділянці розміром 600 кв. м. У 2015 році співвласник домоволодіння - ОСОБА_6, звернувся до неї про погодження меж земельної ділянки, що знаходяться у користуванні кожного. Посилалася, що ОСОБА_6 ввів її в оману щодо розміру належної йому ділянки та на підставі погоджених меж Чернігівська міська рада, рішенням від 27 квітня 2015 році, передала йому у власність 0,0258 га земельної ділянки. Вважала, що рішення міської ради є незаконним, оскільки відповідно до частки у праві власності на вказаний житловий будинок вона повинна користуватись більшою частиною цієї земельної ділянки, ніж та, якою вона користується.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_4 просила суд визнати протиправним та скасувати рішення 41 сесії 6 скликання Чернігівської міської ради від 20 червня 2014 року «Про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) громадянам для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), ведення садівництва, будівництва індивідуальних гаражів та городництва» у частині надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1, орієнтовною площею 0,258 га та рішення 50 сесії 6 скликання Чернігівської міської ради від 27 квітня 2015 року «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічних документацій із землеустрою про передачу земельних ділянок у власність та оренду громадянам, поновлення договір оренди громадянам, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва індивідуальних гаражів та огородництва» у частині затвердження проекту землеустрою і передачі у власність громадянина ОСОБА_6 земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1, орієнтовною площею 0,0258 га (кадастровий номер НОМЕР_1) та стягнути з відповідачів судові витрати.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 липня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 були узгоджені межі земельної ділянки, на якій розташовано належний їм на праві спільної часткової власності будинок, а до компетенції органів місцевого самоврядування не належить встановлення (відновлення) меж земельних ділянок, переданих у власність, оскільки технічна документація розробляється землевпорядними організаціями. Позивач не заперечувала щодо оформлення спірної земельної ділянки, тому відсутні підстави для визнання протиправними рішення Чернігівської міської ради.

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 31 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено. Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 липня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність між землекористувачами погодження порядку користування земельними ділянками та про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4, оскільки не було доведено, що її права порушено діями відповідачів, що фактичний порядок користування земельною ділянкою явно ущемляє права і законні інтереси, позбавляє можливості належно користуватися своєю частиною будинку чи фактично виключає її з числа користувачів спільної земельної ділянки або суперечить архітектурно-будівельним, санітарним чи протипожежним правилам.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що ОСОБА_6 було виділено земельну ділянку не пропорційно до його частки у праві власності спільного домоволодіння. Суди не звернули увагу, що ОСОБА_6 звертався до Чернігівської міської ради із заявою про надання дозволу на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі орієнтовною площею 100 кв. м, у той час, як йому було виділено земельну ділянку площею 258 кв. м. Вказує, що між сторонами не має угоди про визначення порядку користування земельною ділянкою.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У лютому 2018 року справа передана до Верховного Суду.

У березні 2018 року ОСОБА_6 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують, оскільки судами вірно встановлено, що межі користування земельною ділянкою були встановлені ще у 1989 році, оскільки вона була розділена парканом, що підтверджується технічним паспортом на будинок від 22 лютого 1989 року. З тих пір межі земельної ділянки не змінювалися.

У березні 2018 року Чернігівська міська рада подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують, оскільки судами було взято до уваги акти погодження меж земельної ділянки та прийомки-передачі межових знаків на зберігання від 27 липня 2014 року, в яких стоїть підпис ОСОБА_4, як суміжного землекористувача, тому вона не заперечувала щодо оформлення спірної земельної ділянки площею 0,0258 га ОСОБА_6

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 90 Земельного кодексу Української РСР, чинного на момент виникнення правовідносин, було визначено, що на землях міст при переході права власності на будівлю переходить також і право користування земельною ділянкою або її частиною.

Особи, яким належить будинок на праві спільної власності, користуються земельною ділянкою спільно. Порядок користування нею визначається співвласниками будинку залежно від розміру часток в спільній власності на будинок.

Наступні зміни в розмірі часток в спільній власності на будинок, які могли статися у зв'язку з прибудовою або перебудовою, не тягнуть за собою змін встановленого порядку користування ділянкою

Угода про порядок користування земельною ділянкою є обов'язковою і для особи, яка згодом придбає відповідну частку в спільній власності на цей будинок. (частини перша-третя статті 91 вказаного Кодексу).

Згідно з частиною другою статті 116 ЗК Українинабуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до норми пункту «а» частини третьої статті 116 ЗК Українибезоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян.

Згідно з частиною першою статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Встановивши, що у ОСОБА_8 з 31 жовтня 1989 року знаходилась земельна ділянка площею 0,0258 га відповідно до фактичного порядку користування земельною ділянкою, який склався між співвласниками житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1, який існував і після дарування будинку ОСОБА_6, сторони погодили межі користування земельною ділянкою, у тому числі 0,0258 га земельної ділянки за ОСОБА_6, що підтверджується актами погодження меж земельної ділянки та прийомки-передачі межових знаків на зберігання від 27 липня 2014 року, в якому стоїть підпис ОСОБА_4, як суміжного землекористувача, суди дійшли вірного висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_4 є безпідставними.

Суди правильно вказали, що не встановлено порушення прав позивача діями відповідачів та, що фактичний порядок користування явно ущемляє її права і законні інтереси, позбавляє її можливості належно користуватися своєю частиною будинку чи фактично виключає її з числа користувачів спільної земельної ділянки або суперечить архітектурно-будівельним, санітарним чи протипожежним правилам.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що Чернігівською міською радою незаконно було виділено ОСОБА_6 земельну ділянку непропорційно до його частки у праві власності спільного домоволодіння сторін, оскільки міською радою правомірно було враховано акт визначення та погодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі від 27 липня 2014 року, яким чітко встановлено, що ОСОБА_6 є землекористувачем земельної ділянки розміром 0,0258 га та суміжні землекористувачі не заперечують проти цього.

Частиною першою статті 57 ЦПК України 2004 року встановлено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до положень частини третьої статті 10 та частин першої та четвертої статті 60 ЦПК України 2004 року, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Доводи ОСОБА_4 про те, що ОСОБА_6 ввів її в оману та тиском змусив підписати вказані акти погодження меж земельної ділянки та прийомки-передачі межових знаків на зберігання є безпідставними, основані на припущеннях, оскільки нею не надано жодного доказу на підтвердження цієї обставини.

Посилання особи, що подала касаційну скаргу на те, що ОСОБА_6 звертався до Чернігівської міської ради із заявою про надання дозволу на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі орієнтовною площею 100 кв. м, у той час, як йому було виділено земельну ділянку площею 258 кв. м, не свідчать про незаконність рішення міської ради, оскільки до компетенції органів місцевого самоврядування не належить встановлення меж земельних ділянок, переданих у власність. Технічна документація розробляється землевпорядними організаціями, на підставі якої і приймається відповідне рішення міською радою.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновки судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 31 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Ю. В. Черняк