Історія справи

Постанова КЦС ВП від 19.02.2025 року у справі №756/9623/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 756/9623/23

провадження № 61-8880св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 21 травня 2024 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 04 червня 2024 року у складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Желепи О. В., Немировської О. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, про зміну способу участі у спілкуванні батька з дітьми,

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог

В липні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила змінити спосіб участі ОСОБА_2 у спілкуванні із дітьми, яке визначено в рішенні Подільського районного суду міста Києва від 11 червня 2021 року, а саме на: необмежене спілкування засобами телефонного, поштового, електронного та іншого зв`язку, що не передбачають безпосереднього фізичного спілкування між батьком та дітьми, починаючи з понеділка до п`ятниці з 23:00 год., протягом 30 хв. (за київським часом, враховуючи різницю в часі 7 год.), а щосуботи та неділі - з 20:00 год., протягом 1 години (за київським часом, враховуючи різницю в часі 7 год.) за умови бажання дітей та з врахуванням стану здоров`я дітей до моменту повернення дітей на територію України.

В обґрунтування вимог вказувала, що 04 лютого 2011 року вона та ОСОБА_2 уклали шлюб, під час якого у них народились діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 05 лютого 2018 року шлюб між ними розірвано та рішенням Подільського районного суду міста Києва від 11 червня 2021 року, що набрало законної сили, визначено спосіб участі батька у спілкуванні та вихованні дітей шляхом встановлення графіку зустрічей і спілкування з дітьми.

Вказувала, що у зв`язку із збройною агресією російської федерації проти України їй довелось виїхати з дітьми за межі країни та переїхати на проживання до США, про що відомо відповідачу. Незважаючи на це та наявну можливість спілкуватися з дітьми через соціальні мережі VIBER, WhatsApp, TELEGRAM, ОСОБА_2 звернувся до Подільського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві (далі - Подільський районний ВДВС у м. Києві) із заявою про примусове виконання рішення, у зв`язку із чим відкрито виконавче провадження.

Також вказувала, що участь відповідача у вихованні та спілкуванні з дітьми у спосіб, який визначений в рішенні Подільського районного суду міста Києва від 11 червня 2021 року, є неможливим, у зв`язку з тим, що вона з дітьми перебуває за межами України та позбавлена права звернутися до суду із заявою про зміну способу виконання рішення суду в силу вимог статті 435 ЦПК України, тоді як ні батько дітей, ні державний виконавець, маючи таку можливість, не звернулися до суду із відповідною заявою про зміну способу виконання судового рішення про участь батька у вихованні та спілкуванні з дітьми.

Посилаючись на те, що вона позбавлена права добровільно виконати рішення Подільського районного суду міста Києва від 11 червня 2021 року, в Україні діє воєнний стан, вона перебуває з дітьми в США, а ОСОБА_2 , який знаходиться в Україні, має можливість спілкуватися з дітьми через соціальні мережі VIBER, WhatsApp, TELEGRAM, просила задовольнити позов.

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Оболонський районний суд міста Києва рішенням від 31 січня 2024 року у задоволенні позову відмовив.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що визначений рішенням суду спосіб участі батьків у спілкуванні та вихованні дітей повністю відповідає їх інтересам та враховує права батьків, зміст цього судового рішення вказує на те, що визначений спосіб участі батька у спілкуванні з дітьми не потребує зміни за ініціативи матері, а наведені позивачем доводи по суті зводяться до незгоди з рішеннями державного виконавця порядок оскарження яких визначений процесуальним законом.

Київський апеляційний суд постановою від 21 травня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 31 січня 2023 року скасував та ухвалив нове судове рішення про задоволення позову.

Змінив спосіб участі батька ОСОБА_2 у спілкуванні з сином ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та донькою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яке визначене судовим рішенням, на необмежене спілкування засобами телефонного, поштового, електронного та іншого зв`язку, що не передбачають безпосереднього фізичного спілкування між батьком та дітьми, починаючи з понеділка до п`ятниці з 23:00 год., протягом 30 хв. (за київським часом), а щосуботи та неділі - з 20:00 год. протягом 1 год. (за київським часом).

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд виходив з того, що перебування позивача з дітьми в США, у зв`язку із війною в Україні, задля безпеки малолітніх дітей сторін не створює перешкоди їх батькові у спілкуванні із дітьми за допомогою інших альтернативних способів, а саме соціальних мереж та месенджерів для спілкування.

Крім того, участь батька у вихованні та спілкуванні з дітьми у спосіб визначений в рішенні Подільського районного суду міста Києва від 11 червня 2021 року у справі № 758/14687/18 не є можливим, оскільки позивач не може забезпечити особисту участь батька у вихованні дітей, перебуваючи у США, а ні батько, ні державний виконавець не звернулися до суду з відповідною заявою про зміну способу участі у вихованні наших дітей, визначених рішенням суду.

З огляду на вищевказані обставини та положення закону, як в найкращих інтересах дітей, а також задля збереження контакту між батьком та дітьми, з метою захисту права позивача на добровільне виконання рішення суду, є необхідним зміна способу участі батька у вихованні дітей, визначеного рішенням Подільського районного суду від 11 червня 2021 року та визначення способу участі батька ОСОБА_2 у вихованні сина та доньки у вигляді спілкування засобами телефонного, поштового, електронного та іншого засобу зв`язку, в режимі відеозв`язку через мережу Інтернет (VIBER, SKYPE, WhatsApp, TELEGRAM).

При цьому, батько дітей не позбавлений можливості, в подальшому, вирішити питання щодо зміни способу його участі у вихованні дітей, з урахуванням їх віку, стану здоров`я, зміни місця проживання тощо.

Суд першої інстанції не надав оцінки щодо превалювання якнайкращих інтересів дітей над рівноправністю батьків щодо участі у вихованні та спілкуванні з дітьми, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову.

Київський апеляційний суд додатковою постановою від 04 червня 2024 року заяву представника ОСОБА_1 - Колісника О. В. , про ухвалення додаткового рішення задовольнив частково.

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000 грн.

Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що позовні вимоги не містять грошового виразу та враховуючи кількість підготовлених адвокатом позивача Колісником О. В. процесуальних документів в суді апеляційної інстанції (складання апеляційної скарги), участь в двох судових засіданнях, загальною тривалістю 1 год., колегія суддів дійшла висновку, що розмір витрат на правничу допомогу необхідно визначити у розмірі 8 000 грн, що пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Заперечення відповідача щодо не надання детального опису виконаних адвокатом послуг не є перешкодою для визначення судом апеляційної інстанції розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги

У червні 2024 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 21 травня 2024 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 04 червня 2024 року, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції та у задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу відмовити.

Наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, визначені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 червня 2021 року у справі № 11-104сап21, від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17, від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі № 439/1347/19, від 24 липня 2023 року у справі № 420/6671/18, від 14 лютого 2022 року у справі № 295/190/20, від 05 червня 2018 року у справі № 904/8308/17, Верховного Суду України від 25 листопада 2015 року у справі № 6-1829цс15, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2427цс15.

Апеляційний суд, вийшовши за межі своїх повноважень, фактично скасував/змінив рішення суду яке вже набрало законної сили та вже виконується. При цьому, вийшовши за межі позовної заяви, апеляційний суд ухвалив рішення не обмежуючись строком, а саме до моменту повернення дітей на територію України.

Суд апеляційної інстанції не дослідив передбачений частинами першою, третьою статті 435 ЦПК України правовий порядок захисту права позивача.

Під час воєнного стану в пункти національного законодавства, що регулює порядок участі батька чи матері, що проживає окремо, не внесено змін, виконання судового рішення є обов`язковим у той спосіб, що визначив суд.

Апеляційний суд не звернув увагу на те, що позивач не надала жодного доказу щодо здійснених витрат пов`язаних з наданням правничої допомоги, проте суд обмежився лише доводами про співмірність та відсутність детального опису, не надавши оцінку відсутності факту оплати.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2024 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Колісника О. В., до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вона просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Зазначала, що питання фізичного побачення дітей зі своїм батьком та відповідно виконання судового рішення є досить складним та напевно неможливим, з огляду на війну в Україні. Однак, після закінчення воєнного стану в Україні, позивач має намір зі своїми дітьми повернутись до м. Києва та продовжити виконувати у добровільному порядку судове рішення у справі № 758/14687/18.

В даному випадку, відповідач не враховує питання безпеки та життя дітей, на відміну від позивача.

Безперешкодне онлайн спілкування дітей зі своїм батьком є тим способом, що забезпечує і баланс інтересів батьків, і дітей, і виконання рішення суду щодо участі батька у спілкуванні і вихованні дітей.

Разом з тим, відмова державного виконавця від звернення до суду з заявою про зміну способу виконання судового рішення, заперечення ОСОБА_2 щодо зміни способу участі батька з дітьми та війна в України, порушили права дітей, які підлягали захисту в законному порядку.

Сторони договору про надання правничої допомоги визначили фіксований розмір гонорару - 10 000 грн та погодили, що такий розмір витрат на правничу допомогу визначено за складання апеляційної скарги та забезпечення участі адвоката в судових засіданнях.

Крім того, ОСОБА_1 очікує понести витрати у зв`язку з розглядом цієї справи в суді касаційної інстанції у розмірі 10 000 грн.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 05 липня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Оболонського районного суду міста Києва.

23 липня 2024 року цивільна справа № 756/9623/23 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

Сторони є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 11 червня 2021 року у справі № 758/14687/18, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 червня 2022 року, ОСОБА_2 визначено спосіб участі у спілкуванні та вихованні дітей шляхом встановлення графіку зустрічей та спілкування з дітьми, а саме встановлено наступний графік:

- кожного вівторка та середи з 14:00 год. до 20:00 год. за місцем проживання дітей або в іншому місці, з правом забирати дітей в цей день з дитячих учбових закладів (з урахуванням режиму дня дітей), з повідомленням про це ОСОБА_1 , з обов`язковим поверненням дітей до місця проживання;

- кожної першої та третьої суботи місяця з 10:00 год. до 19:00 год. за місцем проживання дітей або в іншому місці, з правом відвідувати разом з дітьми виховально-розважальні установи та заклади (цирк, гральні майданчики, спортивні секції та майданчики, кінотеатри, заходи громадського харчування, театри, установи, магазини тощо), з повідомленням про такі відвідування ОСОБА_1 , з обов`язковим дотриманням режиму дня дітей, їх потреб і інтересів та поверненням дітей до місця проживання;

- кожної другої та четвертої неділі місяця з 10:00 год. до 19:00 год. за місцем проживання дітей або в іншому місці, з правом відвідувати разом з дітьми виховально-розважальні установи та заклади (цирк, гральні майданчики, спортивні секції та майданчики, кінотеатри, заходи громадського харчування, театри, установи, магазини тощо), з повідомленням про такі відвідування ОСОБА_1 , з обов`язковим дотриманням режиму дня дітей, їх потреб і інтересів та поверненням дітей до місця проживання;

- щорічно проводити з дітьми половину зимових, весняних, літніх та осінніх канікул, з повідомленням ОСОБА_1 про місце перебування дітей, з обов`язковим дотриманням режиму дня дітей, їх потреб і інтересів та поверненням дітей до місця проживання.

Зобов`язано ОСОБА_2 завчасно попереджати ОСОБА_1 про неможливість зустрічі з дітьми відповідно до визначеного йому графіку.

Визначено, що місцем, з якого батько ОСОБА_2 забирає дітей у вихідні дні, є адреса їх зареєстрованого місця проживання з матір`ю ОСОБА_1 . У разі хвороби дітей, якщо це припадає на день зустрічі, переносити зустріч на іншу погоджену з батьком дату, враховуючи інтереси дітей, їх стан здоров`я та потреби у повноцінному розвитку відповідно до віку дітей.

05 вересня 2022 року Подільським районним судом м. Києва у справі № 758/14687/18 виданий виконавчий лист про примусове виконання рішення суду.

У зв`язку із збройною агресією РФ проти Україні на всій території України з 24 лютого 2022 року введено воєнний стан.

08 березня 2022 року ОСОБА_1 разом з дітьми виїхала за межі України, а саме спочатку до Польщі, а 20 квітня 2022 року переїхали з Польщі до США, де перебувають до цього часу.

29 листопада 2022 року головний державний виконавець Подільського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Полінський Б. А. виніс постанови про накладення штрафу на боржника, про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засоби, про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України, про арешт коштів боржника, про арешт майна боржника.

07 грудня 2022 року представник позивача - адвокат Колісник О. В. подав до Подільського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) заяву в якій зазначено причини неможливості виконання виконавчого листа Подільського районного суду міста Києва від 05 вересня 2022 року № 758/14687/18. Також заявник просив врахувати неможливість виконувати боржником рішення, у зв`язку із воєнними діями в Україні та перебуванні боржника із дітьми в США і у зв`язку з цим просив державного виконавця звернутися до суду із заявою/поданням про відстрочку виконання рішення Подільського районного суду міста Києва від 11 червня 2021 року у справі № 758/14687/18. На дану заяву державний виконавець видав вимогу про обов`язкову присутність боржника при виконанні рішення.

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 09 лютого 2023 року відстрочено виконання рішення суду від 11 червня 2021 року терміном на 6 місяців.

Постановою Київського апеляційного суду від 18 квітня 2023 року визнано неправомірною та скасовано постанову головного державного виконавця Подільського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Полінського Б. А. про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування транспортними засобами від 23 грудня 2022 року.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо оскарження постанови Київського апеляційного суду від 21 травня 2024 року

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд із такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.

Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У частині першій статті 9 зазначеної Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У відповідності до статті 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на виховання дитини. Навпаки, міжнародні договори та національне законодавство гарантують батькам реалізацію принципу рівності при вихованні дитини.

В аспекті наявності підстав для встановлення обмежень щодо побачень батька з дитиною заслуговує на увагу рішення Європейського суду з прав людини від 19 жовтня 2023 року (справа № 35481/20 «Терещенко проти України»), у якому суд констатував порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при зменшенні періодичності побачень батька з дитиною (4 дні на місяць) без відповідних і достатніх підстав для цього, зокрема якщо ці обмеження відповідали найкращим інтересам дитини. Крім того, судом констатовано не урахуванням національними судами положення статті 19 СК України, відповідно до якої, вирішуючи спори щодо участі батьків у вихованні дитини, суди могли не погоджуватися з висновком органу опіки та піклування, лише якщо висновок органу був недостатньо обґрунтованим або суперечив інтересам дитини.

Рівноцінне спілкування малолітньої дитини з батьком в тій же мірі, що і з матір`ю, відповідає її якнайкращим інтересам.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини (стаття 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Статтею 157 СК України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Згідно з положеннями частини першої та другої статті 159 СК України якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі, стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Приймаючи рішення в інтересах дитини суд має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі справедливості, взаєморозуміння, миру, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства.

Відповідно до частини четвертої і п`ятої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Колегія суддів зауважує, що батько, який проживає окремо від своєї дитини, очевидно має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батькові спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини. Відновлення та сталість відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її батьком повинно переважати бажання чи наміри інших осіб обмежити дитину від зустрічей з батьком.

Європейський суд з прав людини зазначав, що при визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що у зв`язку з обставинами, які пов`язані з введенням в Україні воєнного стану, 08 березня 2022 року ОСОБА_1 разом з дітьми виїхала за межі України, а саме спочатку до Польщі, а 20 квітня 2022 року переїхали з Польщі до США.

Колегія суддів зауважує, що тимчасовий виїзд дитини за кордон не повинен використовуватися як спосіб обмеження прав батька на спілкування з дитиною, яке повинно реалізовуватися задля підтримання родинних відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її батьком. Однак, в силі об`єктивних причин реальні можливості між батьком і дитиною у таких умовах очевидно звужуються.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини вимагає визначення найкращих інтересів дитини та передбачає, що зв`язки дитини з сім`єю повинні зберігатися, за винятком випадків, коли це може шкодити його здоров`ю та розвитку. З урахуванням введення воєнного стану в Україні, вирішуючи спори, що стосуються прав та інтересів дитини, першочерговим завданням держави є забезпечення її безпеки і права на життя.

Апеляційний суд також встановив, що участь батька у вихованні та спілкуванні з дітьми у спосіб визначений в рішенні Подільського районного суду міста Києва від 11 червня 2021 року у справі № 758/14687/18 не є можливим, оскільки позивач не може забезпечити особисту участь батька у вихованні дітей, перебуваючи у США, а ні батько, ні державний виконавець не звернулися до суду з відповідною заявою про зміну способу участі у вихованні дітей, визначених рішенням суду.

Отже, під час тимчасового перебування дітей у безпекових цілях за кордоном, їх спілкування з батьком у вигляді спілкування засобами телефонного, поштового, електронного та іншого засобу зв`язку, в режимі відеозв`язку через мережу Інтернет (VIBER, SKYPE, WhatsApp, TELEGRAM) є цілком логічним і правильним способом участі батька у вихованні дітей з урахуванням обставин цієї справи.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що з урахуванням обставин, що склались на час розгляду справи (тимчасове перебування позивача та дітей за кордоном з урахуванням необхідності забезпечення безпеки дітей), як в найкращих інтересах дітей, а також задля збереження контакту між батьком та дітьми, необхідно змінити спосіб участі батька у вихованні дітей, визначеного рішенням Подільського районного суду міста Києва від 11 червня 2021 року та визначити спосіб участі батька ОСОБА_2 у вихованні сина та доньки у вигляді спілкування засобами телефонного, поштового, електронного та іншого засобу зв`язку, що є найбільш ефективним та наразі єдино можливим способом участі відповідача у вихованні та спілкуванні з дітьми.

Посилання в касаційній скарзі на те, що апеляційний суд: вийшовши за межі своїх повноважень, фактично скасував/змінив рішення суду яке вже набрало законної сили та вже виконується; ухвалив рішення не обмежуючись строком, а саме до моменту повернення дітей на територію України; не дослідив передбачений частинами першою, третьою статті 435 ЦПК України правовий порядок захисту права позивача, не заслуговують на увагу, оскільки виконання судових рішень у справах про піклування про дитину може бути ускладнено у зв`язку з періодами зростання дитини, розвитком кола її інтересів, необхідністю переїзду в іншу місцевість, а у період воєнного стану також безпековими факторами, наслідками бойових дій, отже зміна істотних обставин може потребувати зміни порядку (застосування інших способів) реалізації прав батьків щодо малолітньої дитини.

Водночас, відповідач не позбавлений можливості у разі зміни таких обставин на погодження порядку контакту батька з дітьми або на звернення до суду з відповідною заявою про зміну встановленого способу участі батька у вихованні сина та доньки.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 червня 2021 року у справі № 11-104сап21, від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17, Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі № 439/1347/19, від 24 липня 2023 року у справі № 420/6671/18, Верховного Суду України від 25 листопада 2015 року у справі № 6-1829цс15, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2427цс15 колегія судів відхиляє, оскільки висновки у цих справах і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Так, у справі № 11-104сап21 особа звернулась до суду зі скаргою на рішення Вищої ради правосуддя від 16 лютого 2021 року.

У справі № 753/22860/17 судами розглядалось питання щодо забезпечення позову.

Верховний Суд у справі № 439/1347/19, скасовуючи постанову апеляційного суду, зазначив, що розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки-повідомлення, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також грубим порушенням вимог статей 128 372 ЦПК України. При цьому, в цій справі ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулось з заявою про зустрічне забезпечення.

У справі № 420/6671/18 позивач просила суд визнати протиправними дії Ізмаїльського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області щодо невиплати їй заборгованості з пенсії та зобов`язати відповідача виплатити їй заборгованість.

У справі № 6-1829цс15 позивач звернувся до суду з заявою про зміну способу і порядку виконання рішення суду у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про витребування майна з чужого незаконного володіння та відшкодування моральної шкоди.

У справі № 6-2427цс15 суд розглядав заяви ОСОБА_1 та державного виконавця відділу державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції про зміну способу і порядку виконання рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 06 жовтня 2004 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання ім. М.В. Фрунзе» про зобов`язання виконати умови договору трудової участі, за зустрічним позовом Відкритого акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання ім. М.В. Фрунзе» до ОСОБА_1 про визнання пункту договору трудової участі недійсним за заявою Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання».

У справі, яка переглядається, судами розглядалось питання щодо зміни способу участі у спілкуванні батька з дітьми, з урахуванням тимчасового перебування дітей у безпекових цілях за кордоном та того, що на час розгляду справи визначений спосіб участі батька у вихованні та спілкуванні з дітьми в судовому рішенні іншої справи не є можливим.

Щодо оскарження додаткової постанови Київського апеляційного суду від 04 червня 2024 року

Згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) передбачено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За змістом статті 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду у від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15 (провадження № 14-382цс19) зазначено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 вказувала, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

У постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі № 757/29103/20 (провадження № 61-11792св21) зазначено, що у разі підтвердження обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, обґрунтованості їх вартості, витрати за такі послуги підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України). Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у зв`язку із розглядом конкретної справи.

Суд апеляційної інстанції встановив, що в апеляційній скарзі представник позивача Колісник О. В. просив стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати.

21 травня 2024 року представник позивача Колісник О. В. заявив, що позивачем понесено витрати на правничу допомогу, докази чого будуть надані протягом п`яти днів з дня прийняття апеляційним судом постанови.

22 травня 2024 року надано докази понесення витрат на правничу допомогу.

На підтвердження понесення ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, надано наступні докази: ордер про надання правничої (правової) допомоги серії АА № 1403009 від 05 лютого 2024 року; договір про надання правової допомоги від 11 лютого 2022 року та додаткову угоду від 01 лютого 2024 року.

Відповідно до пункту 1.1 зазначеного договору, укладеного між адвокатом Колісником О. В. та ОСОБА_1 , адвокат надає клієнту правову допомогу в обсязі та на умовах цього договору.

В пункті 4.1 вказаного договору сторони погодили, що гонорар є формою винагороди адвоката за надання правової допомоги клієнту. За правову допомогу, передбачену цим договором клієнт сплачує адвокату гонорар, розмір якого передбачений додатковим договором.

В додатковій угоді від 01 лютого 2024 року сторони погодили, що адвокат здійснює представництво інтересів ОСОБА_1 у Київському апеляційному суді з розгляду апеляційної скарги на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 31 січня 2024 року у справі № 756/9623/23. Адвокат зобов`язується підготувати усі необхідні процесуальні документи у справі, що включає в себе, але не обмежуючись, апеляційну скаргу на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 31 січня 2024 року у справі № 756/9623/23 та забезпечити участь у судових засіданнях із розгляду апеляційної скарги у зазначеній справі (пункти 1, 2 додаткової угоди).

Пунктом 3 додаткової угоди визначено, що сторони дійшли згоди встановити фіксований розмір гонорару у сумі 10 000 грн.

31 травня 2024 року від ОСОБА_2 надійшли заперечення на заяву про відшкодування витрат.

В обґрунтування заперечень ОСОБА_2 посилався на те, що визначений адвокатом позивача розмір витрат на правничу допомогу в сумі 10 000 грн є необґрунтованим та таким, що не відповідає нормам процесуального законодавства, оскільки матеріали справи не містять документального та конкретного опису послуг і робіт, які виконав саме адвокат у справі, скільки він витратив часу та їх вартісного розрахування. Зазначав, що даний спір не є складним та виключає необхідність адвоката дослідження нових питань, предмет позову не потребує значного досвіду.

Таким чином апеляційний суд, проаналізувавши надані адвокатом Колісником О. В. докази на підтвердження обсягу та розміру понесених ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу з урахуванням заперечень ОСОБА_2 щодо відшкодування витрат на правничу допомогу та їх неспівмірність, врахувавши конкретні обставини цієї справи та фінансовий стан обох сторін, витрачений адвокатом Колісником О. В. час, обсяг наданої ним ОСОБА_1 правничої допомоги, обґрунтованість та реальність понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, принцип співмірності судових витрат, розмір наданої правничої допомоги, визначивши пропорційність до розміру задоволених вимог, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 8 000 грн.

Саме такий розмір відшкодування витрат на правничу допомогу апеляційний суд вважав співмірним із обсягом проведених робіт та наданих адвокатом Колісником О. В. послуг ОСОБА_1.

Посилання в касаційній скарзі на те, що апеляційний суд не звернув увагу на те, що позивач не надала жодного доказу щодо здійснених витрат пов`язаних з наданням правничої допомоги, проте суд обмежився лише доводами про співмірність та відсутність детального опису, не надавши оцінку відсутності факту оплати, є безпідставним, оскільки витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Подібні висновки викладені Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, від 10 листопада 2021 року у справі № 329/766/18.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, Верховного Суду від 14 лютого 2022 року у справі № 295/190/20, від 05 червня 2018 року у справі № 904/8308/17, оскільки висновки викладені судом апеляційної інстанції щодо відшкодування витрат на правничу допомогу не суперечать зазначеним висновкам викладеним у постановах Верховного Суду на які посилається заявник.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 401 406 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 21 травня 2024 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 04 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко А. І. Грушицький Є. В. Петров