Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 21.11.2019 року у справі №745/1047/18

Постанова

Іменем України

15 січня 2021 року

м. Київ

справа № 745/1047/18

провадження № 61-19144св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Тітова М.

Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Бечка Є. М., Євстафіїва О. К., Харечко Л. К.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 та з урахуванням уточнень позовних вимог просила:

визнати її звільнення 27 лютого 2018 року та наказ фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2) від 27 лютого 2018 року про її звільнення

з роботи на підставі пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України незаконними;

стягнути з відповідача на її користь середньоденну заробітну плату (181,61 грн) за 135 робочих днів за час вимушеного прогулу за період з 15 лютого 2018 року (з наступного дня закінчення її відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) по 31 серпня 2018 року (по день її працевлаштування

в іншого роботодавця) в сумі 24 517,35 грн;

визнати її звільненою 31 серпня 2018 року з ініціативи роботодавця згідно

з пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України (у зв'язку з ліквідацією

ФОП ОСОБА_2);

стягнути з відповідача на її користь вихідну допомогу при звільненні на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України в розмірі середнього місячного заробітку - 3 723 грн;

стягнути з ФОП ОСОБА_2 на її користь невиплачену компенсацію за невикористану основну відпустку (за час роботи з 24 липня 2012 року до

31 серпня 2018 року) та додаткову відпустку (за 2015-2018 роки) в сумі

10 096 грн;

стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (починаючи з наступного дня з дати її звільнення по день ухвалення рішення судом) в розмірі 45 584,11 грн;

стягнути з відповідача на її користь на відшкодування моральної шкоди

18 847,70 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Сосницького районного суду Чернігівської області від 02 квітня

2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції визнав позовні вимоги необґрунтованими, вважав, що вони не підтверджені належними доказами та виходив з того, що позивач в судовому засіданні не заперечувала той факт, що відповідач не отримував її заяви про надання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, 15 лютого 2018 року вона не приступила до роботи на підставі трудового договору.

Сторони не надали в судове засідання докази, які б давали можливість з достовірністю встановити наявність невикористаних днів відпустки та відсутність компенсації за невикористані дні відпустки.

Крім того, позивачем пропущений строк звернення до суду, оскільки позивачу про порушення її трудових прав, пов'язаних з невиплатою компенсації за невикористані відпустки, стало відомо не пізніше 18 травня 2018 року, а до суду вона звернулася лише 22 грудня 2018 року, тобто з пропуском строку звернення, визначеного частиною 1 статті 233 КЗпП України.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано.

Позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано звільнення позивача 27 лютого 2018 року наказом ФОП ОСОБА_2 від 27 лютого 2018 року на підставі пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України незаконним.

Визнано ОСОБА_1 такою, яка звільнена 28 лютого 2018 року на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку з ліквідацією

ФОП ОСОБА_2.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь позивача: середньоденну заробітну плату

181,61 грн за час вимушеного прогулу за 1 робочий день, 28 лютого 2018 року, вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку

3 723 грн, компенсацію за невикористану основну щорічну та додаткову відпустки в сумі 8 455,40 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 28 лютого 2018 року по 28 лютого 2019 року в сумі 45 584,11 грн (обов'язкові платежі та податки з цих сум не утримано).

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 5 000
грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь позивача понесені витрати по сплаті судового збору: при поданні позовної заяви в сумі 1 409,60 грн, при поданні апеляційної скарги в сумі 3 171,60 грн, а разом 4 581,20 грн.

Додатковою постановою Чернігівського апеляційного суду від 16 жовтня

2019 року стягнуто з відповідача на користь позивача на відшкодування витрат на правову допомогу 9 295 грн.

Апеляційний суд дійшов висновку про доведеність позивачем належними та допустимими доказами незаконності звільнення з роботи на підставі пункту

4 частини 1 статті 40 КЗпП України. Факт порушення ОСОБА_1 трудової дисципліни відсутній, оскільки не може бути поставлено в провину працівнику відсутність на робочому місці, місцезнаходження якого не повідомлено. Про ліквідацію підприємства та наступне вивільнення працівника відповідач позивача в установлений законом строк не попередив. ОСОБА_2 не надав суду доказів вручення ОСОБА_1 трудової книжки з відповідним записом про звільнення або доказів ознайомлення з наказом про звільнення.

Враховуючи те, що ФОП ОСОБА_2 знятий з відповідного обліку, то необхідно визнати позивача такою, яка звільнена 28 лютого 2018 року на підставі пункту

1 частини 1 статті 40 КЗпП України (у зв'язку з ліквідацією). З дня незаконного звільнення, 27 лютого 2018 року, по день ліквідації ФОП ОСОБА_2,28 лютого 2018 року, минув 1 робочий день, тому стягненню підлягає середньоденна заробітна плата 181,61 грн за час вимушеного прогулу. Період відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами зараховується до стажу, що дає право на щорічну основну відпустку. Проте за період роботи у ФОП ОСОБА_2 позивачу щорічні основна та додаткова відпустки не надавались, при звільненні з роботи грошова компенсація за їх невикористання не виплачувалась.

Аргументи учасників справи

У жовтні 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Чернігівського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права; неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції; вирішити питання про розподіл судових витрат.

Вважає звільнення з роботи ОСОБА_1 на підставі пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України законним, оскільки ОСОБА_1 не зверталась до нього в усній або якійсь іншій формі з будь-якими заявами про надання їй додаткової відпустки.

Крім того, задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 15 лютого 2018 року по 31 серпня 2018 року в сумі 24 517,35 грн є неправильним, оскільки якби позивача було б звільнено

31 серпня 2018 року, то в цей період вона не отримувала б заробітну плату та перебувала б у відпустці без збереження заробітної плати. Період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку не зараховується до стажу для надання щорічної основної та додаткової відпустки. Підлягають застосуванню строки звернення до суду, які передбачені статтею 233 КЗпП України, та наслідки спливу таких строків, передбачені статтею 267 ЦК України.

ОСОБА_2 вказує, що справу в суді апеляційної інстанції розглянуто без нього та його представника, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання.

У грудні 2019 року ОСОБА_1 подала до суду відзив, у якому просила оскаржену постанову апеляційного суду залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість її доводів.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та зупинено виконання постанови Чернігівського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року до закінчення касаційного провадження.

У серпні 2020 року справу передано судді Верховного Суду

Краснощокову Є. В.

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що 24 липня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено трудовий договір між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю.

Згідно з пунктами 2,3 цього договору

ОСОБА_1 зобов'язана виконувати обов'язки головного бухгалтера,

а ОСОБА_2 зобов'язаний оплачувати працю працівника у розмірі мінімальної заробітної плати (на той час 1 102 грн) на місяць, надалі розмір заробітної плати визначається за згодою сторін, але не нижче законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати. Трудовий договір зареєстрований

у державній службі зайнятості 30 липня 2012 року за № 25701200191. Відомості про роботу внесені в трудову книжку позивача.

З 29 грудня 2012 року по 03 травня 2013 року ОСОБА_1 перебувала на лікарняному у зв'язку з вагітністю та пологами. Наказом ФОП ОСОБА_2 від

22 березня 2013 року позивачу надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 04 травня 2013 року по ІНФОРМАЦІЯ_1.

З 08 грудня 2014 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 перебувала

у відпустці у зв'язку з вагітністю і пологами та у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного вікуз 02 березня 2016 року по ІНФОРМАЦІЯ_3.

Згідно зі свідоцтвами про народження ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_3 і ОСОБА_4, батьком яких записаний відповідач.

Позивач 09 лютого 2018 року направила заяву на ім'я ОСОБА_2 про надання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку

з 15 лютого 2018 року до 07 серпня 2018 року на підставі довідки від 7 лютого 2018 року № 69/6 про потребу дитини (дитини-інваліда) у домашньому догляді за адресами: АДРЕСА_1, а також АДРЕСА_2, що підтверджується описом цінного листа.

Згідно з даними ПАТ "Укрпошта" вказані листи повернуті на адресу

ОСОБА_1 не врученими.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно ОСОБА_2, зареєстрованого за адресою:

АДРЕСА_2,28 лютого 2018 року він знятий з обліку.

Наказом від 27 лютого 2018 року ОСОБА_1 звільнена з посади головного бухгалтера 27 лютого 2018 року згідно з пунктом 4 частини 1 статті 40 КЗпП України без виплати вихідної допомоги. З наказом ОСОБА_1 під підпис не ознайомлена. Визнано для головного бухгалтера ОСОБА_1 робочі дні з 15 лютого 2018 року по 27 лютого 2018 року (з 08.00 по 17.00) днями прогулів без поважних причин.

Заочним рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від

01 березня 2018 року задоволено позов ОСОБА_2, визнано ОСОБА_1 такою, що втратила право користування жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1.

Постановою апеляційного суду Чернігівської області від 27 березня 2018 року

з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання

ОСОБА_4 і ОСОБА_3 по 2 500 грн на кожну дитину щомісячно.

Згідно частини 3 статті 368 ЦПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частини 3 статті 368 ЦПК України.

Відповідно до частини 3 статті 240 ЦПК України про відкладення розгляду справи або перерву в судовому засіданні, місце, дату і час нового судового засідання або продовження судового засідання суд повідомляє під розписку учасників справи, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів, які були присутніми в судовому засіданні. Учасники справи, свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі, які не прибули або яких суд вперше залучає до участі в судовому процесі, повідомляються про судове засідання в порядку, визначеному частини 3 статті 240 ЦПК України.

Згідно статті 372 ЦПК України апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до частини 6 статті 128 ЦПК України судова повістка,

а у випадках, встановлених частини 6 статті 128 ЦПК України, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону

в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні

з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).

Право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на "усне слухання". Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25,27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).

Аналіз матеріалів справи свідчить, що ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 31 травня 2019 року призначено справу до розгляду на 24 липня 2019 року, про що ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_5 повідомлені судовими повістками про виклик (а. с. 1,5,6, т. 2).

Згідно з протоколом судового засідання від 24 липня 2019 року апеляційний суд оголосив перерву до 18 вересня 2019 року. Відповідач і його представник ОСОБА_5 повідомлені судовими повістками про виклик на 18 вересня 2019 року (а. с. 11,13-15, т. 2).

Відповідно до протоколу судового засідання від 18 вересня 2019 року апеляційний суд розглянув справу за участю лише представника позивача ОСОБА_6 та оголосив перерву до 19 вересня 2019 року (а. с. 16, т. 2).

Відомості про повідомлення ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_5 про судове засідання 19 вересня 2019 року в матеріалах справи відсутні.

Згідно з протоколом судового засідання від 19 вересня 2019 року апеляційний суд розглянув справу за участю лише представника позивача Загалець О. М.

(а. с. 21, т. 2).

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що апеляційний суд розглянув справу за відсутності відповідача, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання, про що ОСОБА_2 зазначає у касаційній скарзі.

За змістом частини 4 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов'язкове скасування судового рішення.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку про те, що оскаржена постанова апеляційного суду постановлена без додержання норм процесуального права. У зв'язку з наведеним колегія суддів Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У зв'язку з цим не підлягає поновленню виконання постанови Чернігівського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року, зупинене ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2019 року до закінчення касаційного провадження.

Керуючись статтями 400, 401, 411, 416, 436 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року задовольнити частково.

Постанову Чернігівського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року скасувати.

Справу № 745/1047/18 передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Чернігівського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Краснощоков

І. О. Дундар

М. Ю. Тітов