Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.02.2018 року у справі №750/1063/17

Постанова

Іменем України

16 грудня 2019 року

місто Київ

справа № 750/1063/17

провадження № 61-7538св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В.

В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - Орган опіки та піклування Деснянської районної у м. Чернігові ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Апеляційного Чернігівської області від 07 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Страшного М. М., Бечка Є. М., Євстафіїва О. К.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у січні 2017 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, у подальшому уточненим, просив встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1, виділивши йому у користування житлову кімнату, площею 12,7 кв. м, та вбудовану шафу, площею 1,9 кв. м. У користування відповідачу позивач просив виділити житлову кімнату, площею 17,00 кв. м, разом з балконом. Інші приміщення квартири: кухню, площею 5,9 кв. м, санвузол, площею 2,9 кв. м, та коридор, площею 7,1 кв. м, залишити у спільному користуванні співвласників.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками квартири, згідно з рішенням Деснянського районного суду м.

Чернігова від 30 червня 2015 року кожному належить по 1/2 частині. Оскільки співвласники не можуть дійти домовленості щодо користування квартирою, то позивач звернувся до суду з позовом про встановлення порядку користування квартирою.

Стислий виклад заперечень відповідача

ОСОБА_2 заявила, що вона не згодна з запропонованим позивачем порядком користування квартирою, адже не бажає, щоб їй було виділено більшу кімнату, площею 17,00 кв. м, оскільки це призведе до збільшення витрат на утримання її частки.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 19 липня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування квартирою відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що відповідач заперечує проти надання їй у користування більшої за розміром кімнати, адже вона має право на користування частиною квартири, житловою площею 14,85 кв. м, а такого розміру кімната у квартирі відсутня. Сторонами не доведено, що технічні характеристики квартири відповідають тим, що зазначені у технічному паспорті станом на 30 листопада 2010 року, станом на момент розгляду справи, сторони не заперечують, що після придбання квартири у 2010 році у ній здійснено ремонт та перепланування, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 07 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Деснянського районного суду м.

Чернігова від 19 липня 2017 року скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_1. Виділено ОСОБА_1 у користування житлову кімнату, площею 12,7 кв. м, та вбудовану шафу, площею 1,9 кв. м. Виділено ОСОБА_2 у користування житлову кімнату, площею 17,0 кв. м, та балкон, площею 1,6 кв. м. Залишено у спільному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кухню, площею 5,9 кв. м, санвузол, площею 2,9 кв. м, коридор, площею 7,1 кв. м.

Рішення суду апеляційної інстанції обґрунтовувалось тим, що обраний позивачем порядок користування житлом не порушує прав та інтересів сторін, не змінює розмір часток співвласників у праві власності на спільне майно та враховує баланс інтересів кожного із співвласників. За висновками апеляційного суду спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти у незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розмір часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ засобами поштового зв'язку у листопаді 2017 року, ОСОБА_2 просила скасувати рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 07 листопада 2017 року та залишити в силі рішення Деснянського районного суду м.

Чернігова від 19 липня 2017 року.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується тим, що апеляційний суд, ухвалюючи рішення у справі, не обґрунтував, з відомостей якого з технічних паспортів він виходив, ураховуючи наявність у матеріалах справи трьох різних технічних паспортів на квартиру, а також не обґрунтував відхилення інших технічних паспортів як доказів у справі. Заявник вважає, що розгляд справи апеляційний суд здійснив із неповним з'ясуванням обставин справи, що мають істотне значення для правильного вирішення спору, в основу рішення покладено неналежні та недопустимі докази.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_1 просив касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Позивач вважає рішення суду апеляційної інстанції законним та обґрунтованим.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 грудня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 11 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Матеріали касаційного провадження передано до Верховного Суду у лютому 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом правила частини 1 статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив висновок, що оскаржуване судове рішення відповідає вимогам законності та обґрунтованості, визначеним статтею 213 ЦПК України 2004 року, а отже касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що заочним рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова у справі № 750/11573/14 від 17 лютого 2015 року розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

У шлюбі у сторін народилося двоє дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова у справі № 750/43386/14 від 30 червня 2015 року визнано право власності за ОСОБА_2 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1. Визнано право власності за ОСОБА_1 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.

Згідно з довідкою Житлово-комунального підприємства Чернігівської обласної корпорації агропромислового будівництва від 12 серпня 2015 року за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані: ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

Позивач та відповідач зазначили, що квартирою АДРЕСА_1, вони не користуються, так як позивач проживає у м. Городня Чернігівської області, а відповідач з дітьми у м. Києві.

Згідно з технічним паспортом станом на 30 листопада 2010 року спірна квартира складається з: кімнати площею 12,7 кв. м, кімнати площею 17,0 кв. м, кухні площею 5,9 кв. м, санвузла площею 2,9 кв. м, коридору площею 7,1 кв. м, вбудованої шафи площею 1,9 кв. м та балкону площею 1,6 кв. м. Кімнати в квартирі є ізольованими.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд застосовує системний аналіз норм матеріального права.

Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно із частиною 1 статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до частин 1 -3 статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з частиною 1 статті 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Виходячи із аналізу наведених норм законодавства, кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини 3 статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.

Отже, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном без припинення спільної власності на спірне майно.

У справі, що переглядається, спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею. Тому критерій необхідності виділення у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов'язковим.

Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, дослідивши зібрані у справі докази, дійшов висновку, що, виходячи з розміру загальної житлової площі квартири, яка становить 29,7 кв. м, орієнтовна житлова площа, належної кожному із співвласників частини в спільному житловому приміщенні, становить 14,85 кв. м. Відокремленість кімнат у квартирі свідчить про можливість виділу окремих кімнат в відособлене користування кожному із співвласників.

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував, що цивільне судочинство здійснюється на підставі принципів змагальності та диспозитивності сторін.

Відповідно до частини 3 статті 10, частини 1 статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених частини 3 статті 10, частини 1 статті 60 ЦПК України.

Згідно з частиною 1 статті 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до частиною 1 статті 11 ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно зі статтею 179 ЦПК України 2004 року предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 212 ЦПК України 2004 року встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

ОСОБА_2, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх заперечень проти позову, а також на спростування доводів позивача на обґрунтування заявлених позовних вимог.

В оцінці дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права щодо оцінки зібраних у справі доказів Верховний Суд врахував, що неподання стороною відповідача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх доводів та спростування доводів позивача стало підставою для вмотивованого висновку суду про доведеність та обґрунтованість позовних вимог, адже саме зазначені відповідачем обставини, а не висновки суду, про що зазначено в касаційній скарзі, не підтверджені належними та допустимими доказами.

Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 доповіді "Верховенство права", схваленої Венеційською комісією на 86-му пленарному засіданні, м. Венеція,

25-26 березня 2011 року).

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а тягар спростування вимог пред'явленого позову та доведення заперечень проти позову - на відповідача; за таких умов спростування вимог позову не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно заперечення відповідачем обґрунтованості вимог позивача, оскільки це не звільняє відповідача від виконання ним його процесуальних обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 5 ЦПК України 2004 року суд зобов'язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

З огляду на наведені вимоги процесуального закону Верховним Судом враховано, що відповідач не використала у встановленому процесуальним законом порядку право подати докази на обґрунтування заперечень проти позову та спростування обґрунтованості позовних вимог, а тому висновки апеляційного суду про доведеність позовних вимог є законними та обґрунтованими.

Верховний Суд врахував, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки зібраних у справі доказів, яким була надана належна правова оцінка судом апеляційної інстанції, а тому вони не підлягають врахуванню судом касаційної інстанції, оскільки Верховний Суд не наділений повноваженнями здійснювати оцінку чи переоцінку зібраних у справі доказів відповідно до правил частини 1 статті 400 ЦПК України. Також Верховний Суд не наділений повноваженнями досліджувати нові докази, які не подавались сторонами до судів першої та апеляційної інстанцій. Інших доводів у касаційній скарзі заявником не наведено.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Встановивши фактичні обставини, суд апеляційної інстанції правильно визначив правову природу цивільних відносин між сторонами. Верховний Суд, застосувавши правило частини 3 статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на вирішення спору та відповідний правовий результат не впливають.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного Чернігівської області від 07 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

А. С. Олійник

В. В. Яремко