Історія справи

Постанова КЦС ВП від 17.07.2024 року у справі №761/7894/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2024 року

м. Київ

справа № 761/7894/21

провадження № 61-5519св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: прокуратура м. Києва, Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Решко Стефан Стефанович, на рішення Шевченківського районного суду міста Києва

від 09 червня 2023 рокуу складі судді Юзькової О. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2024 року у складі колегії суддів:

Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Євграфової Є. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до прокуратури м. Києва, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Позовну заяву мотивовано тим, що 04 лютого 2013 року вона стала об`єктом проведення відносно неї оперативно-розшукових заходів аудіо-відео, контроль, зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж. 19 лютого

2013 року у її помешканні було проведено обшук, вилучено особисті речі та документи, а 13 березня 2013 року повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті

368 КК України.

Зазначала, що 27 березня 2013 року на підстави ухвали Голосіївського районного суду м. Києва її було відсторонено від посади в.о. генерального директора ДП «Агроінвест» строком на 2 місяці та цього дня ухвалою суду вжито запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання, який тривав

до 18 листопада 2018 року (загалом 5 років 8 місяців).

Кримінальне провадження відносно неї розслідувалось прокуратурою

м. Києва тривалий час та закінчилось постановленням 10 червня 2016 року Шевченківським районним судом м. Києва виправдувального вироку. Вказаний вирок суду набув законної сили 21 листопада 2018 року після його перегляду Київським апеляційним судом.

Посилаючись на те, що в результаті незаконного кримінального переслідування, проведення оперативно-розшукових заходів, відсторонення від роботи, застосування запобіжного заходу, їй завдано моральної шкоди,

а також вона втратила заробіток і вимушена була захищати свої права та нести витрати на правову допомогу, позивачка просила стягнути за рахунок Державного бюджету України шляхом безспірного списання з єдиного казначейського рахунку втрачений заробіток в розмірі 20 050 грн за два місяці відсторонення її від роботи, витрати пов`язаних із розглядом справи 9 700 грн (поліграфічне дослідження, транспортні розходи), витрати на оплату правничої допомоги 131 200 грн, моральну шкоду у розмірі 1 026 000 грн на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 09 червня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 втрачений заробіток у розмірі 20 050,00 грн, витрати пов?язані з розглядом справи у розмірі 4 200,00 грн, витрати на оплату правової допомоги у розмірі 131 200,00 грн, моральну шкоду у розмірі 442 000,00 грн, витрати на правову допомогу у розмірі 17 000,00 грн. В задоволенні решти позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачка незаконно перебувала під слідством та судом 68 місяців, що підтверджується ухваленням відносно неї виправдувальним вироком суду (з часу вручення повідомлення про підозру та до набрання вироком законної сили), у зв`язку з чим у неї виникло право звернення до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди з підстав, передбачених статтею 1176 ЦК України та Законом. Визначаючи розмір моральної шкоди 442 000 грн суд першої інстанції виходив із засад виваженості, розумності та справедливості, виходячи із мінімального розміру, встановленого статтею 13 Закону. Суд вважав, що вказана сума є обґрунтованою компенсацією (справедливою сатисфакцією) позивачу за душевні страждання, яких вона зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї, внаслідок якої було порушено її нормальні життєві зв`язки як особи, яка ніколи не притягувалася до кримінальної відповідальності, та вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя та відновлення ділової репутації. Також на користь позивача слід стягнути заробіток за час відсторонення її від роботи, витрати, пов`язані із розглядом справи у розмірі

4 200 грн (проведення поліграфічного дослідження), витрати на оплату правничої допомоги 131 200 грн. Суд відмовив у задоволенні вимог про стягнення витрат на пальне у розмірі 5 500 грн, оскільки такі не відносяться до судових витрат.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 13 березня 2024 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 09 червня 2023 року скасовано в частині стягнення з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 131 200,00 грн у відшкодування витрат на правову допомогута витрат на проведення експертизи у розмірі 4 200,00 грн та ухвалено нове в цій частині, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд правильно визначив розмір моральної шкоди, яку заподіяно позивачу у зв`язку із незаконним перебуванням під слідством і судом, однак помилково стягнув витрати на правову допомогу та проведення експертизи, оскільки питання про розподіл процесуальних витрат за результатами судового розгляду у кримінальному провадженні вирішується у тій справі, в якій вони були понесені, за правилами КПК України; якщо це питання не було вирішене судом, сторони кримінального провадження, свідок, експерт, спеціаліст і перекладач мають можливість оскаржити в цій частині ухвалене у справі судове рішення в апеляційному та касаційному порядку, а тому такі витрати не можуть бути стягнуті за позовом, поданим за правилами цивільного судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

До Верховного Суду 11 квітня 2024 року від імені ОСОБА_1 - адвокат

Решко С. С.подав касаційну скаргу на вказані судові рішення. Просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові та повністю скасувати постанову суду апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення

про відшкодування моральної шкоди, загальний розмір якої становить 1 242 700,00 грн.

Підставами касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі

№ 757/32334/15-ц, від 28 жовтня 2020 року у справі № 610/3221/19-ц,

від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16, від 20 вересня 2018 року

у справі № 686/23731/15-ц, від 26 липня 2021 року у справі № 727/7635/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України) та обгрунтовує необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 598/1781/17, від 21 листопада 2018 року

у справі № 462/6473/16-ц та застосованого судом апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій неправильно визначили строк перебування її під слідством і судом, оскільки такий почався не з дати вручення їй повідомлення про підозру (13 березня 2013 року), а з дня проведення відносно неї оперативно-розшукових заходів (04 лютого

2013 року), та закінчився прийняттям 20 грудня 2020 року Верховним Судом постанови про залишення вироку суду першої інстанції та ухвали суду апеляційної інстанції без змін. Таким чином, вона перебувала під слідством і судом 93 місяці, а не 68 місяців, як помилково вважали суди попередніх інстанцій.

Крім того, суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив їй у відшкодуванні витрат на правову допомогу, понесених під час незаконного перебування під слідством і судом, оскільки таке прямо передбачено статтею 3 Закону.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відзив на касаційну скаргу

У травні 2024 року від Київської міської прокуратури надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач посилається не необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень. Вважає посилання скаржника щодо визначення періоду перебування її ід слідством і судом помилковими, оскільки початком строку перебування позивача під слідством і судом вважається 13 березня 2013 року (вручення підозри), а закінченням є набрання вироком суду першої інстанції законної сили

21 листопада 2018 року, тобто позивач перебувала під слідством і судом

68 місяців, як правильно визначили суди попередніх інстанцій. Визначений судами розмір моральної шкоди є достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи, а заявлений позивачем у позові призведе до її безпідставного збагачення.

Зазначає, що розмір витрат на правову допомогу у кримінальному провадженні (131 200 грн) є явно завищеним та не відповідає критеріям розумності та справедливості.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

04 лютого 2013 року позивач стала об`єктом проведення відносно неї оперативно-розшукових заходів аудіо-відео, контроль, зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж.

19 лютого 2013 року у помешканні позивача було проведено обшук, вилучено особисті речі та документи, а 13 березня 2013 року повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.

27 березня 2013 року на підстави ухвали Голосіївського районного суду

м. Києва позивача було відсторонено від посади в.о. генерального директора ДП «Агроінвест» строком на 2 місяці та цього дня ухвалою суду вжито запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання, який тривав

до 18 листопада 2018 року (загалом 5 років 8 місяців або 68 місяців).

Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 10 червня 2016 року ОСОБА_1 виправдано на підставі пункту частини першої статті 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення.

Не погоджуючись із вироком суду першої інстанції прокуратура м. Києва подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу. Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Верховного суду від 10 грудня 2020 року було відмовлено у задоволенні касаційної скарги прокуратури м. Києва, залишено без змін вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах

2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Оскільки судові рішення оскаржуються лише в частині визначення розміру моральної шкоди, а також щодо вимог про стягнення витрат на юридичну допомогу у кримінальному провадженні, то відповідно до статті 400 ЦПК України їх законність в іншій частині колегією суддів не перевіряється.

Щодо відшкодування моральної шкоди

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 цього Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає в тому числі і у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Згідно з пунктом п`ятим статті 3 Закону у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові підлягає відшкодуванню моральна шкода.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частина п`ята та шоста статті 4 Закону).

Згідно з положеннями статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент розгляду справи.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року (провадження № 6-2203цс15), відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій, вирішуючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, правильно виходили з того, що в результаті незаконного кримінального переслідування, проведення оперативно-розшукових заходів, відсторонення від роботи, застосування запобіжного заходу позивачу було заподіяно моральну шкоду, право на відшкодування якої вона набула на підставі постановлення виправдувального вироку суду. Факт заподіяння позивачці моральної шкоди у цьому випадку презюмується.

При визначені розміру морального відшкодування суди попередніх інстанцій врахували обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, перебування позивача протягом тривалого часу під слідством і судом, зокрема 68 місяців та виходили із гарантованого Законом мінімального розміру моральної шкоди, який становить 442 000 грн (68 міс. х 6 500 грн).

Вказана сума є обґрунтованою компенсацією (справедливою сатисфакцією) ОСОБА_1 за душевні страждання, яких вона зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї (незаконного кримінального переслідування, проведення оперативно-розшукових заходів, відсторонення від роботи, застосування запобіжного заходу), внаслідок якої було порушено її нормальні життєві зв`язки та вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя та відновлення ділової репутації.

У касаційній скарзі позивач посилається на те, що суди попередніх інстанцій неправильно визначили строк перебування її під слідством і судом, оскільки, на її думку, такий почався не з дати вручення їй повідомлення про підозру

(13 березня 2013 року), а з дня проведення відносно неї оперативно-розшукових заходів (04 лютого 2013 року), та закінчився прийняттям 20 грудня 2020 року Верховним Судом постанови про залишення вироку суду першої інстанції та ухвали суду апеляційної інстанції без змін. Такі доводи касаційної скарги є помилковими, оскільки розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18)).

Верховний Суд погоджується із доводами відзиву на касаційну скаргу про те, що початком строку перебування позивача під слідством і судом вважається 13 березня 2013 року (вручення підозри), а закінченням є набрання вироком суду першої інстанції законної сили 21 листопада 2018 року, тобто позивач перебувала під слідством і судом 68 місяців, як правильно визначили суди попередніх інстанцій.

Оскільки після набрання законної сили виправдувального вироку особа не обмежується у здійсненні своїх прав, не зазнає страждань у зв`язку із незаконним кримінальним переслідуванням, колегія суддів не вбачає підстав для відступу від сталої судової практики щодо визначення періоду перебування особи під слідством і судом.

При цьому проведення відносно позивачки оперативно-розшукових дій у ході розслідування кримінальної справи відноситься до повноважень органів досудового розслідування згідно з вимогами кримінального процесуального законодавства, тому саме лише здійснення таких заходів не може бути підставою для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди. Такий розмір має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення втрат потерпілої особи і не має призводити до її збагачення (постанови Верховного Суду від 28 листопада 2018 року в справі № 214/6982/13-ц, від 15 червня

2022 року у справі № 521/1347/18, від 16 серпня 2023 року у справі

№ 466/2780/21). Колегія суддів вважає, що визначений судами розмір моральної шкоди є достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи, а заявлений позивачем у позові може призвести до її безпідставного збагачення.

У частині стягнення на користь позивача моральної шкоди судові рішення є законними та обґрунтованими, підстав для їх скасування Верховний Суд не вбачає.

Разом з тим колегія суддів не погоджується із висновком суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення витрат на юридичну допомогу, надану позивачу у межах кримінального провадження.

Щодо відшкодування витрат на юридичну допомогу у кримінальному провадженні

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення витрат на юридичну допомогу у кримінальному провадженні у розмірі 131 200 грн суд апеляційної інстанції виходив із того, що питання про розподіл процесуальних витрат за результатами судового розгляду у кримінальному провадженні вирішується у тій справі, в якій вони були понесені, за правилами КПК України; якщо це питання не було вирішене судом, сторони кримінального провадження, свідок, експерт, спеціаліст і перекладач мають можливість оскаржити в цій частині ухвалене у справі судове рішення в апеляційному та касаційному порядку, а тому вважав, що такі витрати не можуть бути стягнуті за позовом, поданим за правилами цивільного судочинства.

Верховний Суд вважає такі висновки суду апеляційної інстанції помилковими.

Пунктом 4 статті 3 Закону передбачено, що у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги.

Порядок застосування цього Закону визначено Положенням про застосування Закону, затвердженого наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року

№ 6/5/3/41 (далі - Положення).

Абзацом 3 пункту 10 Положення встановлено, що до сум, які підлягають поверненню на підставі пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», відносяться суми, сплачені ним адвокатському об`єднанню (адвокату) за участь адвоката у справі, написання касаційної і наглядної скарги, а також внесені ним у рахунок оплати витрат адвоката у зв`язку з поїздками у справі до касаційної та наглядної інстанції.

Тобто позивач має право на відшкодування шкоди, у тому числі й відшкодування (повернення) сум, сплачених за надання йому юридичної допомоги, і право на таке відшкодування виникає на підставі прямої вказівки закону.

Аналогічні висновки щодо стягнення майнової шкоди у розмірі витрат громадянина, сплачених ним у зв`язку з наданням юридичної допомоги у кримінальному провадженні, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18), у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 333/7311/16-ц (провадження № 61-32057св18).

Суд апеляційної інстанції на вказане не звернув, помилково вважав, що витрати на правову допомогу не можуть бути стягнуті за позовом, поданим за правилами цивільного судочинства на підставі Закону, не звернувши належним чином на зміст пункту 4 статті 3 цього Закону.

Є помилковими посилання суду апеляційної інстанції на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 462/6473/16, оскільки у цій справі спір виник між потерпілою та винною у вчиненні злочину особами щодо процесуальних витрат, яка понесла потерпіла особа під час кримінального провадження. У цій справі спірні правовідносини не регулювалися Законом. У справі, яка переглядається, позовні вимоги заявлені на підставі Закону, яким передбачено право позивача як особи, яка незаконно перебувала під слідством і судом, на відшкодування шкоди, у тому числі й відшкодування (повернення) сум, сплачених за надання їй юридичної допомоги під час кримінального провадження. Тобто зазначена постанова є нерелевантною до обставин справи, яка переглядається.

Доводи відзиву прокурора про те, що заявлений позивачем розмір витрат на юридичну допомогу у кримінальному провадженні (131 200 грн) є занадто завищеною та підлягають зменшення помилкові.

У постановах Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 750/958/20 (провадження № 61-12600св21) та від 02 листопада 2023 року у справі № 127/9332/22 (провадження № 61-5746св23) вказано, що передбачені статтею 137 ЦПК України підстави зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути застосовані у разі вирішення питання про відшкодування (повернення) на підставі пункту 4 статті 3 Закону суми, сплаченої громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги.

Отже, визначені наведеним Законом суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи, не є тотожними витратам на правничу допомогу, передбаченим статтею 137 ЦПК України, тому у зазначеному випадку застосуванню підлягає спеціальна норма закону.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 травня 2022 року у справі № 201/4534/20 та від 01 травня 2024 року у справі № 461/2033/23.

У постановах Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 750/958/20 (провадження № 61-12600св21), від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 20 травня 2019 року у справі № 468/655/18 (провадження № 61-46158св18), від 15 березня 2023 року у справі № 565/1372/21 (провадження № 61-12476св22), зазначено, що:

- передбачені статтею 137 ЦПК України підстави зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути застосовані у разі вирішення питання про відшкодування (повернення) на підставі пункту 4 статті 3 Закону суми, сплаченої громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги;

- витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено;

- виписані адвокатом квитанції про оплату позивачем юридичних послуг у кримінальному провадженні відповідно до укладеного між ними договору, яке у подальшому було закрито з реабілітуючих підстав, є достатніми в розумінні пункту 4 статті 3 Закону № 266/94-ВР для вирішення питання про відшкодування сплачених сум за статтею 1176 ЦК України;

- понесені позивачем витрати у вигляді сплачених сум за надання юридичної допомоги підлягають відшкодуванню у повному обсязі згідно з актами надання правової допомоги, довідками про отримання гонорару, квитанціями тощо.

Чинне процесуальне законодавство України не встановлює чіткого переліку доказів, які необхідно надати суду на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, однак зобов`язує надати докази щодо надання правової допомоги.

У справі, яка переглядається, на підтвердження витрат на юридичну допомогу у кримінальному провадженні сторона позивача надала: угоду про надання адвокатських послуг від 06 лютого 2013 року, укладену з адвокатом

Решком С. С., додатки № 1-5 до угоди, в яких зазначені переліки послуг та їх вартість, акти прийому-передачі виконаних робіт від 15 березня, 10 квітня,

30 липня 2013 року, 15 лютого, 14 листопада 2014 року, 30 березня, 22 грудня 2015 року, 01 липня 2016 року, 17 березня, 25 грудня 2017 року, 12 грудня

2018 року, 24 грудня 2020 року, а також квитанції на загальну суму 103 900 грн, а не 131 200 грн як помилково вважав суд першої інстанції (а. с. 71-98, т. 1).

Суд касаційної інстанції зауважує, що надані позивачем акти прийому-передачі та відповідні квитанції від 15 лютого та 14 листопада 2014 року дублюються

(а. с. 79-87, т. 1), що вплинуло на неправильне визначення судом першої інстанції розміру витрат на правову допомогу.

Таким чином, позивач довела понесення нею витрат на правову допомогу у кримінальному провадженні у розмірі 103 900 грн, а тому саме ця сума підлягає стягненню з Державного бюджету України на підставі пункту 4 статті 3 Закону.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про скасування постанови суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позову про стягнення витрат на юридичну допомогу у кримінальному провадженні із ухваленням в цій частині нового рішення про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача 103 900 грн таких витрат, а в іншій частині (про відшкодування моральної шкоди) - залишення судових рішення без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Решко Стефан Стефанович, задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до прокуратури міста Києва, Державної казначейської служби України про стягнення витрат на юридичну допомогу у кримінальному провадженні скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.

Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування витрат на юридичну допомогу у кримінальному провадженні у розмірі 103 900 грн.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 09 червня 2023 рокута постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2024 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до прокуратури міста Києва, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович