Постанова

Іменем України

15 березня 2023 року

м. Київ

справа № 565/1372/21

провадження № 61-12476св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Держава Україна в особі Рівненської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Рівненській області, Державної казначейської служби України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Рівненської обласної прокуратури на рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 29 березня 2022 року у складі судді Зейкана І. Ю.

та постанову Рівненського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року

у складі колегії суддів: Боймиструка С. В., Гордійчук С. О., Шимківа С. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Рівненської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Рівненській області (далі - ГУ НП в Рівненській області), Державної казначейської служби України (далі - ДКС України),

про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури.

Позовну заяву мотивував тим, що 25 квітня 2019 року вироком Кузнецовського міського суду Рівненської області у справі № 565/1367/18 його визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за частинами першою, другою статті 307 КК України та виправдано через недоведеність вчинення ним кримінального правопорушення.

02 грудня 2020 року ухвалою Волинського апеляційного суду вирок Кузнецовського міського суду Рівненської області від 25 квітня 2019 року щодо нього залишено без змін.

Внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності

він втратив заробіток та інші доходи від трудової діяльності, а саме:

18 травня 2018 року ухвалою Кузнецовського міського суду Рівненської області стосовно нього обрано запобіжний захід у виді домашнього арешту із забороною залишати житло цілодобово до 18 липня 2018 року.

07 червня 2018 року генеральний директор відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція» (далі - ВП «Рівненська АЕС») Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі - ДП «НАЕК «Енергоатом») листом № 072/5131 повідомив йому про анулювання його допуску до виконання особливих робіт наказом ВП «Рівненська АЕС» від 05 червня 2018 року № 495. Анулювання допуску до виконання особливих робіт внаслідок перебування позивача під слідством стало причиною втрати ним інших грошових доходів та доплат згідно з трудовою діяльністю.

Наказами генерального директора ВП «Рівненська АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» від 23 липня 2018 року № 2943-к, від 17 вересня 2018 року

№ 3846-к, від 19 листопада 2018 року № 4670-к, у зв`язку із застосуванням до позивача запобіжних заходів та перебування його в статусі обвинуваченого на період з 23 липня 2018 року до 22 лютого 2021 року ОСОБА_1 визначено нормальні умови праці з відміною пільг

та компенсацій, встановлених за умови праці, які він отримував до затримання у кримінальному провадженні, а саме відмінено: пільговий список на пенсію № 1; доплату за умови праці - 20 %; талони лікувально-профілактичного харчування; скорочений робочий тиждень - 36 год; додаткову відпустку за умови праці.

Таким чином, він втратив доходи у сумі:

- 33 115,82 грн - заробітна плата через вимушене перебування під цілодобовим домашнім арештом з 18 травня 2017 року до 18 липня

2018 року;

- 59 225,42 грн - неврахована двадцятивідсоткова доплата за умови праці, оскільки переведення на нормальні умови праці призвело до відміни доплати за умови праці у розмірі 20 %, а відновлення звичних умов праці після незаконного кримінального переслідування відбулось 22 лютого

2021 року;

- 3 877,09 грн - сума коштів, втрачених у зв`язку з ненарахуванням заробітної плати у дні засіданнясуду;

- 45 522,00 грн - сума компенсації за втрачену додаткову відпустку

у кількості 40 днів, за період з 23 липня 2018 року до 02 грудня 2020 року;

Також ним було втрачено 2 роки 9 місяців та 4 дні страхового стажу роботи, обчислення якого при виході на пенсію рахується за Списком № 1. Втрата страхового стажу за Списком № 1 на пенсію відбулась через позбавлення його можливості працювати взагалі з 18 травня 2018 року до 23 липня

2018 року та позбавлення його можливості виконувати роботу, на яку він вільно погодився і виконував до початку незаконного кримінального переслідування, з 23 липня 2018 року до 22 лютого 2021 року.

Обґрунтовуючи втрати додаткової відпустки, позивач зазначив, що до зміни умов праці йому надавалась відпустка з розрахунку 28 календарних днів основної відпустки та 24 календарні дні додаткової відпустки. Після змін умов праці відпустка йому надавалась з розрахунку 28 календарних днів основної відпустки та 7 календарних днів додаткової відпустки.

За період притягнення до кримінальної відповідальності йому надано 66 днів основної відпустки. З пропорції, що один період становить 28 днів,

а йому надано 66 днів, тому таку відпустку йому надано за 2,357 періодів. Після цього, визначаючи кількість календарних днів додаткової відпустки, які мали бути надані позивачу, потрібно помножити 2,357 періодів на 24 дні відпустки, що дорівнює 56 днів додаткової відпустки, які він повинен був отримати за звичайних умов праці. Оскільки фактично він відбув 16 календарних днів відпустки, то вказує на те, що втратив 40 календарних днів додаткової відпустки.

Визначаючи суму компенсації, посилається на Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100. Вказує, що його доход

за дванадцять місяців до дня звернення до суду, тобто у період

з 01 вересня 2020 року до 01 вересня 2021 року, становив 402 869,34 грн,

а середньоденна заробітна плата - 1 138,05 грн. Таким чином, сума компенсації за 40 днів додаткової відпустки становить 45 522,00 грн.

Також вказує, що під час обшуку 18 травня 2018 року у квартирі його батьків було вилучено належний йому мобільний телефон марки Samsung ІМЕІ НОМЕР_1 із сім-картою.

14 грудня 2020 року він звернувся до начальника Вараського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Рівненській області із заявою, проте у зв`язку з виявленими пошкодженнями відмовився забирати телефон без належного фіксування пошкоджень та компенсації витрат на його відновлення.

Матеріальний розмір грошової компенсації за завдані йому страждання (моральну шкоду) складає 180 мінімальних заробітних плат, що становить

1 080 000,00 грн.

З метою захисту у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018180050000059

від 11 лютого 2018 року, він 25 травня 2018 року, 15 липня 2018 року,

12 липня 2019 року з адвокатом Костецьким О. С. уклав договори про надання правової допомоги відповідно у: СВ Вараського відділу поліції

ГУ НП в Рівненській області; Кузнецовському міському суді Рівненської області; Рівненському апеляційному суді, Волинському апеляційному суді.

Здійснення ним витрат за отриману правову допомогу від адвоката Костецького О. С. у сумі 15 000,00 грн підтверджується актами надання правової допомоги від 23 травня 2018 року, 15 липня 2018 року, 12 липня 2019 року, квитанціями до прибуткових касових ордерів від 23 травня

2018 року № 3, від 15 липня 2018 року № 5, від 12 липня 2019 року № 6

та довідками адвоката Костецького О. С.

Посилаючись на зазначене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державної казначейської служби України шляхом списання у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 кошти у загальній сумі 1 236 740,33 грн, а саме:

- втрачену заробітну плату у сумі 33 115,82 грн;

- втрачену двадцятивідсоткову доплату за умови праці у сумі 59 225,42 грн;

-45 522,00 грн компенсації за втрачену додаткову відпустку у кількості 40 днів;

- 3 877,09 грн компенсації втрат неврахованої заробітної плати у засіданнях суду у справі про притягнення до кримінальної відповідальності;

- 1 080 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями СВ Вараського ВП ГУНП в Рівненській області, Вараським відділом Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області;

- 15 000,00 грн витрат на юридичнудопомогу;

- 10253,50 грн витрат на проведення судової психологічної експертизи щодо відшкодування моральної шкоди;

- 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Рівненській області повернути ОСОБА_1 вилучений мобільний телефон SamsungІМЕІ НОМЕР_1 із сім-картою.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 29 березня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державної казначейської служби України шляхом списання

у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 кошти в рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду, в загальному розмірі 346 218,33 грн.

У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

Вирішення питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з моменту набрання виправдувальним вироком суду законної сили, а саме 02 грудня 2020 року, ОСОБА_2 остаточно реабілітований і набув право на відшкодування йому майнової і моральної шкоди, завданої незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

При визначенні розміру морального відшкодування суд першої інстанції, урахувавши обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, тривалість перебування позивача під слідством і судом,

з урахуванням засад розумності та справедливості, дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі

250 000,00 грн.

Посилаючись на положення статей 1, 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 набув права на відшкодування йому заробітку та інших грошових доходів, які він втратив внаслідок незаконних дій, сум, сплачених ним у зв`язку з наданням юридичної допомоги, моральної шкоди та на повернення вилученого майна.

Визначаючи розмір заробітку та інших грошових доходів, які втратив позивач ОСОБА_1 , суд врахував, що розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади).

Втрата позивачем заробітної плати за період перебування під цілодобовим домашнім арештом у період з 18 травня 2018 року до 18 липня 2018 року,

а також втрата доплат за умови праці у розмірі 20 % за період з 23 липня 2018 року до 02 грудня 2020 року у зв`язку із застосуванням до нього запобіжних заходів та перебуванням під слідством підтверджуються зібраними у справі доказами та встановленими обставинами,

а тому позивач набув право на стягнення з відповідача вказаного втраченого заробітку.

Згідно з довідками ВП «Рівненської АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом»

від 12 травня 2021 року № 2472 та від 23 грудня 2020 року № 3979 сума втрат доплати позивачу за умови праці у підвищеному розмірі 20 %

за період з 23 липня 2018 року до 02 грудня 2020 року становить

59 225,42 грн, а сума втрат заробітної плати за період перебування

під домашнім арештом з 18 травня 2018 року до 18 липня 2018 року становить 33 115,82 грн.

Також позивачу не нараховувалась заробітна плата за дні засідань суду, згідно з табелями використання робочого часу, за період з 20 вересня

2018 року до 02 грудня 2020 року, у сумі 3 877,09 грн. Учасники справи не оспорювали перебування позивача у цей період у судових засіданнях

у зв`язку з розглядом кримінального провадження щодо нього, у зв`язку з чим суд першої інстанції виходив з того, що ненарахована заробітна плата позивачу у зв`язку з участю у судових засіданнях є заробітком,

який він втратив внаслідок незаконного пред`явлення йому підозри, а тому підлягає відшкодуванню.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 33 115,82 грн втраченої заробітної плати, 59 225,42 грн втраченої двадцятивідсоткової доплати за умови праці, 3 877,09 грн ненарахованої заробітної плати у дні судових засідань.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про стягнення компенсації

за невикористані дні додаткової відпустки у розмірі 45 522,00 грн, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів настання обставин, визначених статтею 24 Закону України «Про відпустки», у зв`язку з чим відсутні підстави визнавати компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки грошовим доходом позивача та стягнення її з відповідача.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про повернення мобільного телефону, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 добровільно,

з власної волі, відмовився отримати наданий йому працівниками поліції телефон, а отже, у цій частині його права на порушені. При цьому суд врахував, що ОСОБА_1 не звертався з вимогою про відшкодування шкоди, завданої його майну, в порядку, передбаченому частиною четвертою

статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури

і суду», доказів на підтвердження завданої шкоди до суду не подавав, тому відсутні підстави для стягнення шкоди, завданої у зв`язку з пошкодженням його телефону.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення витрат на оплату юридичної допомоги, суд першої інстанції виходив з того, що адвокат Костецький О. С. уклав договори з позивачем ОСОБА_1 23 травня

2018 року, 15 липня 2018 року та 12 липня 2019 року, у ці ж дні надавав йому правову допомогу у повному обсязі, а позивач оплатив вартість наданих послуг, зазначивши, що претензій до адвоката з приводу наданої правової допомоги не має. При цьому за змістом договорів адвокат Костецький О. С. зобов`язувався 23 травня 2018 року здійснювати захист прав та інтересів ОСОБА_1 у СВ Вараського ВП ГУНП в Рівненській області, 15 липня

2018 року - у Кузнецовському міському суді Рівненської області, 12 липня 2019 року - у Рівненському апеляційному суді. У той же час позивачем не надано суду доказів участі адвоката у слідчих діях або у судових засіданнях у відповідні дні. Таким чином, у суду відсутні підстави для встановлення обставин надання позивачу юридичних послуг адвокатом Костецьким О. С. 23 травня 2018 року, 15 липня 2018 року та 12 липня 2019 року.

Доказів про оплату інших юридичних послуг позивачем у зв`язку із розслідуванням та розглядом кримінального провадження щодо нього до суду не надано.

У позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача на його користь витрати, пов`язані з проведенням експертизи, у сумі 10 152 грн. Проте, оскільки суд не взяв до уваги висновок експерта від 16 серпня 2021 року

та визнав його недостовірним, то відсутні підстави для віднесення витрат на проведення такої експертизи до витрат, пов`язаних з розглядом справи,

а отже, відсутні підстави для розподілу таких витрат.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції, на підставі поданих позивачем документів, встановив, що ним дійсно понесено витрати на правничу допомогу у сумі 20 000,00 грн. Проте, з урахуванням пункту 1 частини третьої статті 141 ЦПК України, суд дійшов висновку, що послуги у виді проведення консультацій та укладання договору з Вінницьким науково-дослідним експертно-криміналістичним центром

НДЕКЦ МВС України, підготовка пакету документів та складання заяви на проведення судової психологічної експертизи на суму 4 000 грн не пов`язані з розглядом справи, а отже, їх вартість необхідно виключити із розміру витрат на правову допомогу, понесених позивачем. Отже, сума витрат на правову допомогу, яка підлягає розподілу, складає 16 000,00 грн

(20 000,00 грн - 4 000,00 грн).

Частково задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення належних йому до відшкодування сум з Державної казначейської служби України.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , Рівненської обласної прокуратури,

ГУ НП в Рівненській області, Державної казначейської служби України задоволено частково.

Рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 29 березня 2022 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 45 522,00 грн компенсації за втрачену додаткову відпустку у кількості

40 днів та коштів у сумі 15 000,00 грн як відшкодування витрат на правову допомогу скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1

45 522,00 грн компенсації за втрачену додаткову відпустку у кількості

40 днів та кошти у сумі 15 000 грн як відшкодування витрат на правову допомогу.

Рішення суду в іншій частині змінено, викладено резолютивну частину в такій редакції:

«Позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Рівненської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Рівненській області, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди задоволено частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 втрачену заробітну плату у сумі 33 115,82 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 втрачену двадцяти відсоткову доплату за умови праці у сумі 59 225,42 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 кошти

у сумі 3 877,09 грн в рахунок компенсації втрат неврахованої заробітної плати у засіданнях суду у справі про притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 кошти

у сумі 250 000,00 грн у якості відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.».

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що при визначенні розміру моральної шкоди суд першої інстанції врахував характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, можливість відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у житті, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, у зв`язку з чим обґрунтовано стягнув на його користь моральну шкоду у розмірі 250 000,00 грн, тобто у розмірі більшому ніж мінімально встановлений законом.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні 45 522,00 грн компенсації за втрачену додаткову відпустку у кількості

40 днів та задовольняючи ці вимоги, апеляційний суд виходив з того, що розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі статтею 83 КЗпП вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей, тільки в разі звільнення його з роботи, а під час неї - лише за частину цих відпусток за умови, що тривалість наданих йому при цьому щорічної й додаткової відпусток становить не менше 24 календарних днів та що працівник не є особою віком до 18 років. Тобто законодавець допускає, що за наявності визначених умов, можливо отримати компенсацію за невикористану частину щорічної відпустки не лише у разі звільнення. За таких підстав, позовні вимоги про стягнення компенсації за 40 днів втраченої додаткової відпустки підлягають задоволенню.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення на користь позивача 15 000,00 грн витрат на правову допомогу, понесених у зв`язку з порушенням стосовно нього

і розгляду судом кримінального провадження, та задовольняючи цю вимогу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачає відшкодування шкоди (витрат), понесених громадянином у зв`язку із наданням йому юридичної допомоги, у повному обсязі.

Визначаючи розмір відшкодування витрат, понесених ОСОБА_1 у зв`язку із наданням йому юридичної допомоги, слід враховувати, що кримінальне провадження відносно нього тривало з 18 травня 2018 року до 02 грудня 2020 року.

Ініціювання кримінального переслідування позивача фактично зумовило укладення угод про надання правової допомоги. Наслідком наданих адвокатом послуг під час кримінального провадження стало встановлення судом невинуватості ОСОБА_1 . Фіксований розмір гонорару адвоката та його сплата на момент укладення договору не спростовує факту здійснення належного захисту інтересів клієнта.

Апеляційний суд дійшов висновку про стягнення на користь позивача 15 000,00 грн витрат на отримання юридичної допомоги, оскільки такий розмір підтверджується документально, є обґрунтованим, відповідає критеріям реальності адвокатських витрат (дійсності та необхідності) та розумності.

В іншій частині позовних вимог суд апеляційної інстанції в цілому погодився з висновками суду першої інстанції, проте змінив судове рішення, стягнувши належні позивачу суми з Державного бюджету України.

У цих висновках апеляційний суд керувався пунктом 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі

№ 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18), відповідно до якого відповідачем у такій категорії справ є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номер чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2022 року Рівненська обласна прокуратура подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасуватипостанову Рівненського апеляційного суду

від 27 жовтня 2022 року, а рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 29 березня 2022 року змінити в частині стягнення моральної шкоди, зменшивши суму стягнення моральної шкоди відповідно до мінімуму, встановленого законом, а в частині відшкодування двадцятивідсоткової доплати за умови праці та відшкодування витрат на юридичну допомогу відмовити повністю.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2023 року відкрито касаційне провадження, справу витребувано із суду першої інстанції.

24 січня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема на те, що судами застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року

у справі № 522/1021/16, від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19,

у постановах Верховного Суду від 24 січня 2018 року у справі

№ 711/5994/15, від 28 листопада 2018 року у справі № 214/6982/13,

від 27 березня 2019 року у справі № 337/3548/16.

В обґрунтування касаційної скарги зазначав, що при постановленні оскаржуваних судових рішень судами неправильно застосовано положення статей 11, 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», статті 23 ЦК України та порушено норми процесуального права, зокрема статті 76, 77, 81, 263, 264 ЦІК України.

Стягуючи на користь позивача моральну шкоду у розмірі 250 000,00 грн, суди не врахували, що розмір відшкодування такої шкоди має бути не більш ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи

і не повинен призводити до її збагачення. Враховуючи, що ОСОБА_1 перебував під слідством і судом з 18 травня 2018 до 02 грудня 2020 року, тобто 30 місяців, то мінімальний розмір компенсації моральної шкоди має становити 195 000,00 грн (6 500 грн х 30). Сума у розмірі 250 000,00 грн визначена судом першої інстанції без належного обґрунтування.

Позивачем не надано будь-яких доказів, а саме довідок від лікарів про страждання, заподіяні позивачу внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру, моральної втрати, порушення нормальних життєвих зв`язків, що вимагають додаткових зусиль для організації свого життя.

У такому випадку відсутні об`єктивні причини для збільшення розміру компенсації моральної шкоди, ніж передбачено законом, та визначення його в сумі 250 000,00 грн.

З подібних висновків виходив Верховний Суд у постановах від 27 березня 2019 року у справі № 337/3548/16 та від 28 листопада 2018 року у справі

№ 214/6982/13.

В оскаржуваних судових рішеннях при задоволенні позовної вимоги про відшкодування втраченого позивачем заробітку фактично враховано не нараховану ОСОБА_1 заробітну плату за період з 18 травня 2018 року до 18 липня 2018 року, що суперечить порядку визначення розміру таких виплат, передбачених абзацем З пункту 2 розділу II постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

У пункті 8 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури Україні Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41, вказано, що згідно з частиною першою статті 4 Закону розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті З Закону і підлягають відшкодуванню, визначається

з урахуванням заробітку, одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.

Розмір цих сум обчислюється виходячи з середньомісячного заробітку громадянина до вчинення щодо нього незаконних дій із заліком заробітку (інших відповідних доходів), одержаного за час відсторонення від робити (посади), відбування кримінального покарання або адміністративного стягнення у вигляді виправних робіт.

Таким чином, для правильного визначення розміру можливого втраченого заробітку позивачем, необхідно надати суду докази, які підтверджують суму заробітної плати, отриманої ОСОБА_1 за березень та квітень 2018 року, тобто за два попередні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якаю пов`язана відповідна виплата, тобто з травнем 2018 року. Такі відомості та докази надали б підставу для визначення середньомісячного заробітку ОСОБА_1 та в подальшому визначення можливого розміру втраченого ним заробітку.

Отже, позовна вимога про відшкодування втраченої заробітної плати

у розмірі 33 115,82 грн не підлягає задоволенню, оскільки розмір такої виплати не підтверджено належними та достовірними доказами.

Постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню в частині задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 щодо відшкодування

45 552,00 грн компенсації за втрачену додаткову відпустку у кількості

40 днів, оскільки апеляційним судом не враховано, що нарахування компенсації за невикористану відпустку має проводитись з урахуванням оподаткування нарахованих сум. Розрахунок зазначеної суми здійснено без урахування сум, які підлягають утриманню з такої виплати за звичайних умов.

Крім того, судами задоволена вимога позивача щодо відшкодування 20 % доплати за умови праці в сумі, яка майже вдвічі перевищує суму втраченого заробітку, що підлягає відшкодуванню. При цьому належного мотивування та законодавчого обґрунтування саме такої суми (59 225,42 грн) судом також не наведено.

Відшкодування коштів у сумі 3 877,09 грн у рахунок компенсації втрат заробітної плати за час участі позивача у судових засіданнях не обґрунтовано позивачем, оскільки він надав довідку роботодавця із зазначенням сум заробітної плати з розрахунку за години відсутності на роботі. Разом з тим не доведено, скільки часу тривали такі судові засідання і чи відповідають вказані у довідці дані щодо відсутності ОСОБА_1

на робочому місці фактичній тривалості участі у судових засіданнях.

Апеляційний суд помилково стягнув на користь позивача 15 000,00 витрат, понесених у зв`язку з отриманням юридичної допомоги, оскільки укладені між позивачем і адвокатом договори про надання правової допомоги не містять відомостей про обсяг та вид такої допомоги, а тому є неналежними доказами понесення витрат на професійну правничу допомогу.

Відзиви на касаційну скаргу інші учасники справи до Верховного Суду

не подали.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

18 травня 2018 року ОСОБА_1 у кримінальному провадженні

№ 12018180200000059, внесеному до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань 11 лютого 2018 року, повідомлено про підозру

у вчиненні злочинів, передбачених частинами першою, другою статті 307

КК України.

Відповідно до протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 18 травня 2018 року, ОСОБА_1 затриманий у порядку, передбаченому статтею 208 КПК України, о 21 год. 03 хв. 17 травня

2018 року.Цього ж дня ухвалою слідчого судді Кузнецовського міського суду Рівненської області від 18 травня 2018 року обрано запобіжний захід

у виді домашнього арешту із забороною залишати місце проживання цілодобово строком до 18 липня 2018 року.

05 червня 2018 року наказом тимчасово виконуючого обов`язки генерального директора ВП «Рівненська АЕС» № 495 позивачу анульовано допуск до виконання особливих робіт як інженеру-дефектоскопісту СКМ. Наказ мотивований тим, що ОСОБА_1 підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень та щодо нього обрано запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту.

18 липня 2018 року до ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у виді домашнього арешту із забороною йому залишати житло у період часу

з 21 год. 00 хв. до 07 год. 00 хв., а також зобов`язано прибувати за кожною вимогою до суду, утримуватись від спілкування із особами, які є свідками

у кримінальному провадженні, не відлучатись із м. Вараш Рівненської області без дозволу суду, не відвідувати приміщення ігрових залів, повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або роботи.

23 липня 2018 року наказом генерального директора ВП «Рівненська АЕС» № 2943-к, на період дії ухвали Кузнецовського міського суду Рівненської області від 18 липня 2018 року у справі № 565/1367/18, а саме з 23 липня 2018 року до 16 вересня 2018 року, визначено робоче місце для інженера-дефектоскопіста ОСОБА_1 в прим. № 2, № 3 будівлі Сховища р/а ізотопів № 2 на території відділу обладнання та на період роботи позивачу визначено нормальні умови праці з відміною пільг та компенсацій, встановлених за умовами праці: пільговий Список на пенсію № 1, доплата за умови праці - 20 %, талони ЛПХ, скорочений робочий тиждень - 36 год, додаткова відпустка за умови праці.

Ухвалою Кузнецовського міського суду Рівненської області від 14 вересня 2018 року до обвинуваченого ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід

у виді особистого зобов`язання, а також зобов`язано прибувати за кожною вимогою до суду, утримуватись від спілкування із особами, які є свідками

у кримінальному провадженні, не відлучатись із м. Вараш Рівненської області без дозволу суду, не відвідувати приміщення ігрових залів, повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або роботи. Вказана ухвала в частині покладення на обвинуваченого обов`язків втратила свою чинність 13 листопада 2018 року.

17 вересня 2018 року наказом т.в.о. генерального директора ВП «Рівненська АЕС» № 3846-к на період перебування під слідством, а саме з 17 вересня 2018 року до 13 листопада 2018 року, визначено робоче місце для інженера-дефектоскопіста ВАДСК СКМ ОСОБА_1 в прим. № 2, № 3 будівлі Сховища р/а ізотопів № 2 на території відділу обладнання та на період роботи позивачу визначено нормальні умови праці з відміною пільг та компенсацій, встановлених за умовами праці: пільговий Список на пенсію № 1, доплата

за умови праці - 20 %, талони лікувально-профілактичного харчування, скорочений робочий тиждень - 36 год, додаткова відпустка за умови праці.

19 листопада 2018 року наказом генерального директора ВП «Рівненська АЕС» № 4670-к з 14 листопада 2018 року до отримання допуску до виконання особливих робіт позивачу визначено робоче місце в приміщенн № 2, № 3 будівлі Сховища р/а ізотопів № 2 на території відділу обладнання та на період роботи позивачу визначено нормальні умови праці з відміною пільг та компенсацій, встановлених за умовами праці: пільговий список на пенсію № 1, доплата за умови праці - 20 %, талони лікувально-профілактичного харчування, скорочений робочий тиждень - 36 год, додаткова відпустка за умови праці.

25 квітня 2019 року Кузнецовським міським судом Рівненської області ухвалено вирок, за яким позивач ОСОБА_1 визнаний невинуватим

у пред`явленому обвинуваченні за частинами першою, другою статті 307

КК України та виправданий через недоведеність вчинення ним кримінального правопорушення.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року вирок щодо ОСОБА_1 залишений без змін.

Наказом тимчасово виконуючого обовязки генерального директора

ВП «Рівненська АЕС» від 22 лютого 2021 року № 158 інженеру-дефектоскопісту ОСОБА_1 надано допуск до виконання особливих робіт, допущений до виконання особливих робіт 22 лютого 2021 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга Рівненської обласної прокуратури підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Звернувшись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те,

що внаслідок незаконного вжиття щодо нього запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, необґрунтованого кримінального переслідування, йому завдано матеріальної та моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню на підставі та у порядку, передбаченому Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу,

що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).

Статтею 1 Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94 ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру

у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій,

що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

У випадках, зазначених у частині першій статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема у випадках постановлення виправдувального вироку суду(пункт 1 частини першої статті 2 Закону).

Положеннями статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода.

Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону).

Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року

у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок про те, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок

і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників,

як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих

і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити

до її безпідставного збагачення.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи,

але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом.

У справі, яка переглядається, установлено, що внаслідок необґрунтованого кримінального переслідуванняпозивачу завдано моральної шкоди, право на відшкодування якої він набув на підставі виправдувального вироку Кузнецовського міського суду Рівненської області від 25 квітня 2019 року, залишеного без змін ухвалою Волинського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того,

що період перебування позивача під слідством та судом складає 30 місяців

і 14 днів, тобто з 17 травня 2018 року до набрання вироком законної сили на підставі ухвали Волинського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року.

Встановлення правильного періоду перебування особи під слідством

і судом впливає на правильність визначення мінімального розміру моральної шкоди, який не може бути зменшено.

Враховуючи розмір мінімальної заробітної плати та тривалість перебування під слідством і судом, мінімальний розмір компенсації моральної шкоди має становити 195 000,00 грн.

Норма частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначає, що відшкодування моральної шкоди провадиться виходячи з розміру, який не може бути меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, при цьому суди, з урахуванням конкретних обставин справи, не обмежені у визначенні більшого розміру відшкодування моральної шкоди.

Таким чином, законодавством встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, але не граничний.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про стягнення моральної шкоди

у більшому розмірі ніж мінімально визначений законом та встановив такий розмір на рівні 250 000,00 грн, з урахуванням обсягу заподіяної позивачу шкоди, глибини та тривалості моральних страждань, пов`язаних із перебуванням позивача під слідством та судом, що призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків, погіршення та позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, інших негативних наслідків морального характеру. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд урахував засади розумності та справедливості.

За таких обставин доводи касаційної скарги Рівненської обласної прокуратури про необхідність визначення суми відшкодування моральної шкоди у мінімальному розмірі, який становить 195 000,00 грн,

є необґрунтованими та спростовуються встановленими у цій справі обставинами, яким суди попередніх інстанцій дали належну оцінку, висновки щодо якої обґрунтовано сформульовано у мотивувальних частинах ухвалених у справі судових рішень.

Оскільки законодавством не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, а зазначено лише мінімальний розмір, з якого необхідно виходити при її визначенні, то аргументи касаційної скарги в частині розміру відшкодування моральної шкоди зводяться до доведення необхідності переоцінки судом доказів,

що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входять до компетенції суду касаційної інстанції.

Щодо витрат на отримання позивачем у межах кримінального провадження юридичної допомоги

У статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури

і суду» зазначено, що у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги.

Порядок застосування зазначеного вище Закону встановлений Положенням про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженим наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури, Міністерства фінансів України від 04 березня

1996 року № 6/5/3/41 (далі - Положення).

Абзацом третім пункту 10 Положення передбачено, що до сум,

які підлягають поверненню громадянинові на підставі пункту 4 статті 3 Закону, відносяться суми, сплачені ним адвокатському об`єднанню (адвокату) за участь адвоката у справі, написання касаційної і наглядної скарги, а також внесені ним в рахунок оплати витрат адвоката у зв`язку

з поїздками у справі до касаційної та наглядної інстанції.

Положеннями КПК України визначено, що юридична допомога

в кримінальному провадженні (кримінальній справі) включає дії адвоката як на стадії досудового розслідування, так і судового провадження.

До правової допомоги належать консультації, роз`яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво в судах.

Задовольняючи позовні вимоги та стягуючи на користь позивача

15 000,00 грн за надану юридичну допомогу у кримінальному провадженні, суд апеляційної дійшов обґрунтованого висновку, що відшкодуванню підлягають всі понесені позивачем витрати на юридичну допомогу

у кримінальному провадженні. Надання цих послуг підтверджується договорами про надання правової допомоги, що охоплювали період досудового розслідування та судового розгляду.

Понесені позивачем витрати у вигляді сплачених сум за надання юридичної допомоги підлягають відшкодуванню у повному обсязі, що згідно з актами надання правової допомоги, довідками про отримання гонорару та квитанціями становить 15 000,00 грн.

Щодо втраченого заробітку

Згідно з положеннями статей 1, 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У наведених у статті 1 цього Законувипадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; суми, сплачені громадянином у зв`язку

з наданням йому юридичної допомоги; моральна шкода (стаття 3 Закону

№ 266/94-ВР).

Пунктом 8 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» передбачено,

що згідно з частиною першою статті 4 Закону України № 266/94-ВР розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення. Розмір цих сум обчислюється виходячи з середньомісячного заробітку громадянина до вчинення щодо нього незаконних дій із заліком заробітку (інших відповідних доходів), одержаного за час відсторонення від роботи (посади), відбування кримінального покарання або адміністративного стягнення

у вигляді виправних робіт.

Середньомісячний заробіток для визначення розміру відшкодування шкоди обчислюється в порядку, передбаченому постановами Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок № 100) та

від 05 травня 1995 року № 348 «Про внесення змін і доповнень до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100» (підпункт 1 пункту 9 Положення).

Зазначені правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду

у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15

та від 29 травня 2019 року у справі № 522/1021/16.

Відповідно до положень пункту 2 частини ІІ «Період, за яким обчислюється середня заробітна плата» Порядку № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на

2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно

з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим

з дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до підпунктів «б», «е» пункту 4 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо) та компенсаційні виплати, а також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку

з тимчасовою непрацездатністю (абзац 19 пункту 4 Порядку № 100).

В обґрунтування позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди позивач посилався на те, що він, перебуваючи під цілодобовим домашнім арештом відповідно до ухвали Кузнецовського міського суду від 18 січня 2018 року

у справі № 565/1367/18, втратив належну йому заробітну плату у розмірі

33 115,82 грн, що підтверджується довідкою ВП «Рівненська АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» від 12 травня 2021 року № 2472 (т. 1, а.с.90).

Визначаючи розмір втраченого позивачем заробітку, у зв`язку з незаконним розслідуванням кримінальної справи, суди виходили саме із суми ненарахованої заробітної плати, зазначеної у довідці ВП «Рівненської АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» від 12 травня 2021 року № 2472, проте не застосували алгоритму нарахування суми втраченого заробітку, за яким розмір такого відшкодування визначається виходячи із середньомісячної заробітної плати позивача. Суди неправильно виходили із заробітної плати позивача за травень-серпень 2018 року у розмірі 33 115,82 грн,

а не за останні два календарні місяці роботи, що передували події, з якою пов`язана відповідна виплата. Не перевірили, з яких нарахувань складається зазначена у довідці сума заробітної плати.

Суди не навели обґрунтованих підстав для стягнення з державного бюджету на користь позивача 59 225,42 грн втраченої 20 % доплати за умови праці, а також ненарахованої заробітної плати у дні судових засідань у розмірі 3 877,09 грн.

При визначенні втрачених позивачем сум, зокрема виходячи із середньомісячної заробітної плати, суди мали перевірити, чи не входять зазначені суми (59 225,42 грн втраченої 20 % доплати за умови праці, ненарахована заробітна плата у дні судових засідань у розмірі 3 877,09 грн) до складу позовних вимог про стягнення втраченого заробітку та за яких підстав, виходячи із позовних вимог, підлягають стягненню як кожна окремо втрачена сума. За умов визначення втраченого заробітку

з урахуванням середньомісячної заробітної плати - 20 % доплата за умови праці, яку отримував позивач, входитиме у відповідний розрахунок у складі заробітної плати. Також суди мали надати оцінку періоду, за який позивач працював і за який отримував заробітну плату, вирішити питання щодо заліку відповідного заробітку.

У матеріалах справи наявна довідка від 12 травня 2021 року про ненараховану заробітну плату ОСОБА_1 за період перебування перед домашнім арештом (з 18 травня 2018 року до 18 липня 2018 року),

яка охоплює також і серпень 2018 року, проте відсутні будь-які документи про кількість робочих днів за березень та квітень 2018 року, тобто за два попередні місяці, що передували місяцю, в якому відбулася подія, з якою пов`язана відповідна виплата, у зв`язку з чим неможливо провести обчислення середньоденної та середньомісячної заробітної плати. Відсутні відомості про середній заробіток позивача за період перебування під слідством і судом та відповідний розрахунок із зазначенням періоду.

Судам попередніх інстанцій необхідно було вчинити відповідні процесуальні дії з визначення розміру завданої позивачу майнової шкоди, тобто необхідно установити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справ.

Щодо грошової компенсації за втрачені дні додаткової відпустки

Статтею 2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах

з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про відпустки» до щорічних відпусток включено додаткову відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці.

Виплату грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки передбачено у статті 24 Закону України «Про відпустки».

За змістом цієї норми невикористані дні додаткової відпустки можуть бути компенсовані роботодавцем при звільненні працівника.

Задовольняючи позовну вимогу ОСОБА_1 щодо відшкодування

45 552,00 грн компенсації за втрачену додаткову відпустку у кількості

40 днів, суд апеляційної інстанції не навів належних правових підстав

і мотивів, розрахунок наведеної суми не перевірив та не дав оцінку висновкам суду першої інстанції про недоведеність настання обставин, визначених статтею 24 Закону України «Про відпустки» для відповідної компенсації. Апеляційний суд не врахував, що отримання компенсації за невикористану відпустку є альтернативою використання права особи на відпочинок за її бажанням та за наявності відповідних умов. Наявність підстав для віднесення грошової компенсації за 40 днів додаткової відпустки до матеріальної шкоди, яка, за установлених у цій справі обставин, підлягає стягненню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», апеляційний суд не перевірив.

Згідно з підпунктом першим частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

З урахуванням наведеного Верховний Суд вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги Рівненської обласної прокуратури щодо неповноти з`ясування судами фактичних обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення у частині відшкодування втраченого заробітку,

20 % доплати за умови праці та компенсації за додаткову відпустку.

Вирішуючи цей спір, суди не врахували правових висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 20 вересня 2018 року

у справі № 686/23731/15 та від 29 травня 2019 року у справі

№ 522/1021/16, та допустили неповноту з`ясування фактичних обставин справи, необхідних для правильного її вирішення.

Оскільки суд апеляційної інстанції, в силу визначених процесуальним законом повноважень, не позбавлений можливості усунути неповноту з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають істотне значення для вирішення справи, а також виходячи з процесуальної економії, Верховний Суд скасовує постанову апеляційного суду і направляє справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки суд касаційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нове,

то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Рівненської обласної прокуратури задовольнити частково.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року

скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець