Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.08.2018 року у справі №481/1030/17

Постанова

Іменем України

17 червня 2020 року

м. Київ

справа № 481/1030/17

провадження № 61-39471св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальний вищий навчальний заклад «Новобузький педагогічний коледж»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новобузького районного суду Миколаївської області в складі судді Вжещ С. І. від 17 січня 2018 року та постанову апеляційного суду Миколаївської області в складі суддів: Коломієць В. В., Данилової О. О., Шаманської Н. О., від 24 травня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до КВНЗ «Новобузький педагогічний коледж» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позивач вказувала, що 30 серпня 2013 року була прийнята на посаду викладача англійської мови до КВНЗ «Новобузький педагогічний коледж» з 02 вересня 2013 року тимчасово, на період відпустки по догляду за дитиною основного працівника - ОСОБА_2 . Указувала, що під впливом обману з боку відповідача 21 серпня 2014 року написала заяву про звільнення з посади викладача англійської мови. 22 серпня 2014 року дирекцією КВНЗ «Новобузький педагогічний коледж» було видано наказ № 107-к про її звільнення у зв`язку з виходом на роботу основного працівника, згідно пункту 2 статті 36 КЗпП України. Вважає, що після звільнення, її, як одиноку матір дитини до чотирнадцяти років, мали обов`язково працевлаштувати, а на період працевлаштування за нею мала зберігатись середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Посилаючись на викладене, просила визнати неправомірною бездіяльність КВНЗ «Новобузький педагогічний коледж», що полягала в ненаданні їй роботи під час звільнення з посади викладача англійської мови у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору; визнати недійсною її заяву від 21 серпня 2014 року про звільнення з посади викладача англійської мови, поданої у зв`язку з виходом з відпустки по догляду за дитиною до виповнення трьох років основного працівника; зобов`язати КВНЗ «Новобузький педагогічний коледж» працевлаштувати її на роботу та виплатити їй середню заробітну плату за три місяці.

Також позивачка просила поновити строк звернення до суду з позовом, зазначивши, що пропустила його з поважної причини, у зв`язку з тим, що в цей період народила другу дитину, вихованням якої була зайнята та довідалась про своє порушене право в березні 2017 року, коли детально прочитала коментар до статті 184 КЗпП України. При цьому вона звернулась до директора КВНЗ з заявою про прийняття на посаду викладача англійської мови, на що отримала відмову та вела активну переписку з відповідачем, а тому вважає що строк, передбачений статтею 233 КЗпП України, пропустила з поважної причини.

08 грудня 2017 року ОСОБА_1 подала заяву про збільшення позовних вимог, яка ухвалою суду від цієї ж дати була залишена без руху через невідповідність вказаної заяви приписам частин п`ятої статті 119 ЦПК України.

11 грудня 2017 року ОСОБА_1 подала до суду ще одну заяву про збільшення позовних вимог.

Ухвалою від 12 грудня 2017 року заяву ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог в частині вимог про визнання наказу № 107-к від 22 серпня 2017 року про звільнення ОСОБА_1 з посади викладача англійської мови недійсним та поновлення її на вказаній посаді; визнання запису про звільнення від 27 серпня 2014 року у трудовій книжці ОСОБА_1 недійсним; стягнення середньої заробітної плати за період вимушеного прогулу з 22 серпня 2014 року по 08 грудня 2017 року - прийнято до розгляду. В іншій частині заяви ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог - відмовлено у прийнятті.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новобузького районного суду Миколаївсьокї області від 17 січня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в частині поновлення її на попередній роботі та стягнення передбачених законом виплат мотивовано тим, що ОСОБА_1 було прийнято на роботу на посаду викладача англійської мови КВНЗ «Новобузький педагогічний коледж» з 02 вересня 2013 року, тимчасово, на період відпустки по догляду за дитиною до досягнення трьох років основного працівника - ОСОБА_2 . У зв`язку із виходом на роботу останньої, як основного працівника, позивачку було звільнено із відповідної посади, зокрема, на підставі її заяви. Крім того, ОСОБА_1 не довела належними та допустимими доказами того, що заява про звільнення написана нею під впливом обману. Тому вимоги позову в цій частині не підлягають задоволенню, у зв`язку з їх безпідставністю.

Рішення суду першої інстанції в частині зобов`язати КВНЗ «Новобузький педагогічний коледж» працевлаштувати її на роботу та виплатити їй середню заробітну плату за три місяці мотивовано тим, що відповідно до частини третьої статті 184 КЗпП України звільнення, зокрема, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору. Позивачці, яка на час звільнення була одинокою матір`ю та мала дев`ятирічну дитину, відповідачем не було запропоновано іншої роботи у КВНЗ «Новобузький педагогічний коледж», у зв`язку із чим дійсно порушено порядок звільнення, передбачений частиною третьою статті 184 КЗпП України. Однак, відповідно до вимог частини першої статті 233 КЗпП працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. За захистом свого порушеного в цій частині права позивачка звернулась у серпні 2017 року, хоча її звільнення із порушенням указаного порядку відбулось у серпні 2014 року, тому остання на три роки пропустила визначений законом строк для звернення до суду із цими вимогами. Пропуску указаного строку судом визнано не поважними, оскільки зазначені нею обставини, а саме: народження другої дитини у 2016 році та догляд за нею, а також ознайомлення з коментарями до статті 184 КЗпП України у березні 2017 року - не свідчать з достатньою переконливістю та очевидністю про наявність об`єктивних причин, які б унеможливлювали її звернення до суду за захистом своїх законних прав та інтересів особисто чи через свого представника.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Миколаївської області від 24 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 17 січня 2018 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 17 січня 2018 року та постанову апеляційного суду Миколаївської області від 24 травня 2018 року та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, на думку скаржника, не повно дослідили зібрані у справі докази та дійшли помилкових висновків про відмову в позові. Суди залишили без уваги незаконність її звільнення. Визначений законом строк звернення до суду для вирішення трудового спору вона пропустила з поважних причин, оскільки в спірний період народила другу дитину і займалася її вихованням, а про порушення роботодавцем порядку її звільнення дізналась коли ознайомилась із коментарем до статті 184 КЗпП України у березні 2017 року. До спірних правовідносин підлягає застосуванню положення про позовну давність, передбачені ЦК України. Касаційна скарга, викладена на 119 сторінках, містить цитування положень чинного трудового, цивільного, цивільного процесуально законодавства, обставини роботи скаржника у відповідача, перебування її у відпустці, а також обставини її звільнення. Звільнення вважає незаконним, а строк для звернення до суду таким, що підлягає поновленню судами.

Доводи інших учасників справи

У вересні 2018 року відповідач подав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що обставини справи судами попередніх інстанцій встановлені повно та відповідають фактичними обставинам, які склалися між учасниками даної справи. У відзиві на касаційну скаргу заявник просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржувані рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі за касаційною скаргою на рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 17 січня 2018 року та постанову апеляційного суду Миколаївської області від 24 травня 2018 року. Витребувано справу із суду першої інстанції.

Відмовлено у відкритті касаційного провадження у даній справі за касаційною скаргою на ухвалу Новобузького районного суду Миколаївської області від 12 грудня 2017 року та ухвалу Новобузького районного суду Миколаївської області від 14 грудня 2017 року.

20 вересня 2018 року справу передано судді-доповідачу Черняк Ю. В.

16 квітня 2020 року відповідно до підпунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 (з наступними змінами та доповненнями) та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 «Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя», призначено повторний автоматизований розподіл, серед інших, даної справи.

16 квітня 2020 року згідно протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями справу визначено розглядати у колегії суддів: Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М. - та передано судді-доповідачу.

Обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що наказом відповідача від 30 серпня 2013 року № 122-к на підставі відповідної зави ОСОБА_1 її прийнято на роботу на посаду викладача англійської мови КВНЗ «Новобузький педагогічний коледж» з 02 вересня 2013 року, тимчасово, на період відпустки по догляду за дитиною до досягнення трьох років основного працівника - ОСОБА_2 , з оплатою згідно штатного розкладу спеціаліста.

22 серпня 2014 року т.в.о. директора КВНЗ «Новобузький педагогічний коледж» видано наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади викладача англійської мови з 27 серпня 2014 року у зв`язку з виходом на роботу основного працівника, згідно пункту 2 статті 36 КЗпП України.

Запис про це був внесений до трудової книжки ОСОБА_1 (запис № 9).

Наказом директора КВНЗ № 76-к від 28 травня 2014 року ОСОБА_1 була надана щорічна основна відпустка тривалістю 56 днів з 01 липня 2014 року по 26 серпня 2014 року, а за наказом № 78-к від 03 червня 2014 року - додаткова оплачувана відпустка, як одинокій матері, за 2014 рік, тривалістю 10 календарних днів з 20 червня 2014 року по 30 червня 2014 року включно.

Звільнення позивачки відбулось на наступний день після закінчення відпустки.

Копію наказу про звільнення та трудову книжку позивач отримала 22 серпня 2014 року.

Про вихід з відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_2 позивач була попереджена.

21 серпня 2014 року позивачем була написана заява про звільнення з 27 серпня 2017 року.

Бажання продовжувати трудові відносини з відповідачем вона не висловлювала.

Як вбачається з матеріалів справи, основний працівник - ОСОБА_2 , вийшла з відпустки та приступила до роботи з 27 серпня 2014 року.

На час звільнення позивач була одинокою матір`ю та мала на вихованні дев`ятирічну дитину.

Відповідачем не було запропоновано іншої роботи у КВНЗ «Новобузький педагогічний коледж».

У позовом за захистом своїх трудових прав позивач звернулась до суду у серпні 2017 року.

На обґрунтування поважності пропуску визначеного законом строку на подання позову в трудовому спорі, позивач указувала на те, що у 2016 році народила другу дитину і займалася її вихованням. Про порушення свого права дізналась у березні 2017 року після ознайомлення з коментарем до статті 184 КЗпП України.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX).

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Вимогами цивільного процесуального законодавства суд зобов`язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Щодо вимог позову про поновлення на роботі на посаді вчителя англійської мови та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду викладача англійської мови КВНЗ «Новобузький педагогічний коледж» з 02 вересня 2013 року, тимчасово, на період відпустки по догляду за дитиною до досягнення трьох років основного працівника - ОСОБА_2 .

Згідно показів свідків, в серпні 2014 року позивачка була повідомлена інспектором з кадрів коледжу ОСОБА_3 про наміри дострокового виходу з відпустки основного працівника ОСОБА_2 та про те, що після виходу з відпустки ОСОБА_1 буде вирішуватись питання про її подальшу роботу в коледжі, на що позивач повідомила, що буде звільнятись.

Зазначене спростовує посилання позивачки на те, що вона була змушена написати заяву про звільнення під впливом омани щодо відсутності для неї вільних годин для викладання, та підтверджує добровільність написання такої заяви та її дійсність, що вказує на безпідставність позовної вимоги.

Поряд з цим, суди також вірно зазначили, що звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України не вимагає складання заяви працівником про звільнення на такій підставі, а тому її наявність не може підтверджувати чи спростовувати законність звільнення та жодним чином не впливає на висновки судів.

З урахуванням указаних вище встановлених фактичних обставин справи, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позовні вимоги про поновлення на роботі на посаді вчителя англійської мови та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 22 серпня 2014 року по 08 грудня 2017 року - є безпідставними.

Щодо вимог позову про застосування наслідків порушення під час звільнення ОСОБА_1 порядку, передбаченого частиною третьою статті 184 КЗпП України

Відповідно до частини третьої статті 184 КЗпП України, звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 9 постанови від 06 листопада 1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» звільнення на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, зокрема, вагітних жінок провадиться з обов`язковим працевлаштуванням. Не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав цей обов`язок по працевлаштуванню, якщо працівниці не була надана на тому ж або на іншому підприємстві (в установі, організації) інша робота або запропонована робота, від якої вона відмовилась з поважних причин (наприклад, за станом здоров`я). Передбачені частиною третьою статті 184 КЗпП України гарантії поширюються і на випадки звільнення у зв`язку з закінченням строку договору зазначених працівників, коли вони були прийняті на сезонні роботи.

Таким чином, частиною третьою статті 184 КЗпПУкраїни встановлено гарантії для окремих категорій працівників, а саме: заборонено звільнення, зокрема, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років та передбачено обов`язкове працевлаштування у випадках її звільнення після закінчення строкового трудового договору. Невиконання підприємством (установою, організацією), яке провело звільнення, обов`язку по працевлаштуванню протягом трьох місяців є підставою для покладення на нього відповідно до частини другої статті 232 КЗпП України обов`язку надати на цьому або іншому підприємстві роботу, яку може виконувати працівниця, а не про поновлення на попередній роботі. Оскільки згідно зі статтею 235 зазначеного Кодексу підставою для поновлення працівника на роботі є його звільнення без законних підстав, то у разі невиконання власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом протягом трьох місяців обов`язку по працевлаштуванню звільненого працівника за пунктом 2 статті 36 КЗпП України, зокрема одинокої матері при наявності дитини віком до чотирнадцяти років, за заявою такої особи може вирішуватися спір не про поновлення на роботі, а про виконання зобов`язання по працевлаштуванню.

Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 21-303а13 та постанові Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 175/167/16-ц.

Встановивши, що позивачці, яка на момент звільнення була одинокою матір`ю та мала дев`ятирічну дитину, відповідачем не було запропоновано іншої роботи у КВНЗ «Новобузький педагогічний коледж», суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про порушення під час звільнення ОСОБА_1 порядку, передбаченого частиною третьою статті 184 КЗпП України.

Однак, в цій частині підлягають врахуванню наступні обставини.

Позивач була звільнена з роботи у серпні 2014 року.

До суду із даним позовом звернулась у серпні 2017 року.

Позов в цій частині вимог визнано обґрунтованим.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Судами вірно встановлено, що ОСОБА_1 пропущений даний строк звернення до суду за вищевказаними позовними вимогами.

Статтею 234 КЗпП України встановлено, що поновлення строків, установлених статті 233 цього Кодексу можливо у разі їх пропуску з поважних причин.

Якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку.

Як на поважність причин пропуску такого строку позивач посилалась на народження другої дитини, вихованням якої була зайнята, та на необізнаність про порушення своїх трудових прав до ознайомлення з коментарем до статті 184 КЗпП України у березні 2017 року.

Судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що зазначені позивачем причини не можна вважати поважними, оскільки другу дитину позивач народила ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто, майже через два роки після її звільнення, а враховуючи, що ОСОБА_1 звернулась до суду через три роки після звільнення, відсутні підстави вважати, що за цей час вона не мала можливості довідатись про порушення своїх прав та особисто або через свого представника вирішувати питання про їх захист.

Із таким висновком судів попередніх інстанцій Верховний Суд погоджується.

Указані висновки доводи касаційної скарги не спростовують.

Доводи касаційної скарги щодо необґрунтованості оскаржених рішень спростовуються матеріалами справи та обґрунтованими висновками судів першої та апеляційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

Доводи касаційної скарги є аналогічними аргументам апеляційної скарги, які суд апеляційної інстанції належним чином перевірив та, ухвалюючи рішення, спростував з наведенням відповідних обґрунтованих мотивів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Доводи касаційної скарги не узгоджуються із дослідженими судами попередніх інстанцій матеріалами справи, які не містять належних та допустимих доказів, які беззаперечно підтверджували б обставини, якими обґрунтовано вимоги позивача.

Згідно вимог частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доводи касаційної скарги про необхідність застосування в спірних правовідносин саме строку позовної давності, визначеного ЦК України, а не положень статті 233 КЗпП України є безпідставними, оскільки спір виник із трудових правовідносин і позов обґрунтовано порушення прав, наданих позивачу КЗпП України.

Доводи касаційної скарги, викладені на 119 сторінках, в їх сукупності зводяться до незгоди із висновками суду, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня

2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Оскаржені рішення судів попередніх інстанцій містять вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Згідно із частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 400, 401, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 17 січня 2018 року та постанову апеляційного суду Миколаївської області від 24 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. П. Штелик

А. А. Калараш

В. М. Сімоненко