Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 16.10.2018 року у справі №335/9659/14

Постанова

Іменем України

17 червня 2020 року

м. Київ

справа № 335/9659/14

провадження № 61-45542св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

представники позивача: Демченко Андрій Вікторович , Літенко Олександр Олександрович , Пшенична Катерина Олегівна , Букач Яна Вікторівна , Шуліка Аліна Володимирівна , Якушев Сергій Олександрович ,

відповідач - ОСОБА_7 ,

представник відповідача - адвокат Вишняков Дмитро Олександрович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_7 , подану представником - адвокатом Вишняковим Дмитром Олександровичем, на постанову апеляційного суду Запорізької області у складі колегії суддів: Дашковської А. В., Маловічко С. В., Кочеткової І. В. від 05 вересня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», яке змінило найменування на акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 04 лютого 2008 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_7 було укладено кредитний договір № ZPC0G40000003173, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 299 212,50 грн, який зобов`язався повернути не пізніше 04 лютого 2038 року зі сплатою 15% річних.

У порушення умов кредитного договору, а також статей 509, 526, 1054 ЦК України відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконував, чим порушив умови кредитного договору. У зв'язку із чим виникла заборгованість, яка станом на 17 січня 2015 року становить 1 246 662,09 грн, із яких: 309 158,97 грн - заборгованість за кредитом; 496 438,51 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 441 064,61 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, яку позивач просив стягнути з відповідача на свою користь.

Указану справу суди розглядали неодноразово.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 червня 2015 року у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем пропущено позовну давність, передбачену статтею 257 ЦК України, оскільки останній платіж відповідачем було здійснено 03 жовтня 2008 року, а з позовом банк звернувся лише 17 січня 2014 року.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Запорізької області від 05 вересня 2018 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 червня 2015 року скасовано, позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором станом на 17 січня 2015 року в сумі 852 363,37 грн, із яких: 309 158,97 грн - заборгованість за кредитом; 274 102,97 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 187 101,43 грн - пеня.

В іншій частині позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що із зверненням 11 серпня 2012 року АТ КБ «ПриватБанк» до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки позовна давність щодо щомісячних платежів, які підлягали до сплати за кредитним договором, починаючи з 11 серпня 2009 року була перервана. Оскільки кредитор використав своє право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів та пені шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку за рахунок переданого в іпотеку майна, то такими діями кредитор змінив на власний розсуд умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, тому право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припинилося. З урахуванням заяви відповідача про застосування позовної давності, стягнення пені обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, тому пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором підлягає стягненню з відповідача за період з 17 січня 2013 року по 17 січня 2014 року.

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У жовтні 2018 року представник ОСОБА_7 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що твердження суду апеляційної інстанції про переривання позовної давності є помилковими та не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки та стягнення кредитної заборгованості не пов`язані між собою. Крім того, банк у повному обсязі реалізував своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки, а Закон України «Про іпотеку» не передбачає право іпотекодержателя на повторне звернення стягнення на предмет іпотеки. Наданий до суду апеляційної інстанції розрахунок кредитної заборгованості є неповним. Також позивачем не надано належним та допустимих доказів видачі кредитних коштів та отримання їх відповідачем. Крім того, судом не враховано, що постановою господарського суду Запорізької області від 23 липня 2012 року у справі № 5009/2624/12 ФОП ОСОБА_7 визнано банкрутом, а АТ КБ «ПриватБанк» був кредитором в указаній справі за кредиторськими вимогами згідно кредитного договору, що є предметом даного розгляду. Тому вказаний спір має розглядатися в порядку господарського судочинства.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 19 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу № 335/9659/14-ц з Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від від 02 червня 2020 року вказану справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що 04 лютого 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_7 було укладено кредитний договір № ZPC0G40000003173, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 299 212,50 грн зі строком погашення не пізніше 04 лютого 2038 року на придбання у власність окремої квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_7 зобов`язався у строк на умовах, визначених цим кредитним договором, повернути кредит і сплатити відсотки за користування кредитом в розмір 15% річних, а також інші платежі в порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором.

02 жовтня 2008 року ОСОБА_7 повідомив банк про прийняття ним рішення щодо зміни валюти кредиту за договором про іпотечний кредит від 04 лютого 2008 року № ZPG0G40000003173 та просив залишок заборгованості за даним договором в розмірі 304 890,50 грн конвертувати в валюту долари США за курсом процессінгу на дату укладення додаткової угоди до договору.

02 жовтня 2008 року між сторонами було укладено додаткову угоду до договору про іпотечний кредит від 04 лютого 2008 року № ZPG0G40000003173, відповідно до пункту 8.1 якої залишок заборгованості ОСОБА_7 за вказаним договором складає 304 890,50 грн, що еквівалентно 60 978,10 дол. США; погашення кредиту провадиться в строки відповідно до графіка погашення кредиту (додаток № 1), який розраховується згідно залишку заборгованості за кредитом станом на 02 жовтня 2008 року, а саме з 02 жовтня 2008 року до 04 жовтня 2031 року.

Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість за вказаним кредитним договором станом на 17 січня 2015 року становить 1 246 662,09 грн, із яких: 309 158,97 грн - заборгованість за кредитом, 496 438,51 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом, 441 064,61 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, яку банк просив стягнути з відповідача на свою користь.

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_7 , подану представником - адвокатом Вишняковим Д. О., на постанову апеляційного суду Запорізької області від 05 вересня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статей 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України). Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Частинами першою, третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Установлено, що за наявності прострочення виконання основного зобов`язання в обумовлений сторонами строк у серпні 2012 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки, яким був забезпечений указаний кредитний договір, а саме, квартиру АДРЕСА_1 .

Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 01 листопада 2012 року у справі № 0818/9125/2012 позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_7 за кредитним договором від 04 лютого 2008 року № ZPG0G40000003173 у сумі 872 689,85 грн, яка складається із: 309 158,97 грн - заборгованість за кредитом, 360 568,60 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом, 165 623,97 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, 37 338,31 грн - штраф, звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначене заочне рішення було скасовано рішенням апеляційного суду Запорізької області від 02 березня 2016 року, в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Якщо за рішенням про стягнення кредитної заборгованості чи звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.

Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).

Отже, згідно з вимогами кредитного договору за наявності прострочення виконання основного зобов`язання в обумовлений сторонами строк АТ КБ «ПриватБанк» використало право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору, шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку за рахунок переданого в іпотеку майна.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що кредитор, звернувшись у серпні 2012 року з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Такі правові висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).

Тобто, після закінчення строку виконання основного зобов'язання припинилося право кредитора нараховувати проценти за користування кредитом та пеню.

Проте підстав для відмови у стягненні відсотків за користування кредитом немає, оскільки відсотки за користування кредитом судом стягнуті станом на серпень 2012 року, коли кредитор змінив строк виконання основного зобов`язання з урахуванням часткової виплати боргу на підставі судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, яке в подальшому було скасоване.

У той же час, суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованим наданий банком розрахунок заборгованості з пені за несвоєчасне виконання зобов`язання, який включав період після спливу строку кредитування (з 17 січня 2013 року по 17 січня 2014 року).

Стягнення судом апеляційної інстанції пені в межах річного строку перед зверненням кредитора до суду від суми не погашеної заборгованості за кожен день прострочення платежу не ґрунтується на вимогах закону, оскільки після закінчення строку кредитування (серпень 2012 року) право кредитора нараховувати будь-які платежі за кредитним договором припиняється.

З урахуванням наведеного, висновки суду апеляційної інстанції про стягнення з відповідача пені за несвоєчасне виконання зобов`язання, нарахованої за період з 17 січня 2013 року по 17 січня 2014 року, є помилковими та не ґрунтуються на вимогах закону.

Разом із тим, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту та відсотками за користування кредитом у визначеному судом розмірі, оскільки фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті.

При цьому, судом було враховано кошти в сумі 105 000 грн, які надійшли банку від реалізації іпотечної квартири, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_7 за кредитним договором від 04 лютого 2008 року № ZPG0G40000003173, в тому числі: на погашення пені - 94 826,76 грн, на погашення відсотків - 10 173,24 грн.

Доводи заявника про необхідність розгляду вказаної справи в порядку господарського судочинства, оскільки постановою господарського суду Запорізької області від 23 липня 2012 року у справі № 5009/2624/12 ФОП ОСОБА_7 визнано банкрутом, є неспроможними, оскільки кредитний договір від 04 лютого 2008 року № ZPC0G40000003173 був укладений між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_7 як фізичною особою, тому грошові вимоги в такому випадку не можуть пред`являтися в межах справи про банкрутство, а повинні стягуватися в загальному порядку.

Крім того, згідно даних з Єдиного державного реєстру судових рішень постановою господарського суду Запорізької області від 20 червня 2014 року у справі № 5009/2624/12 заяву АТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Виключено АТ КБ «ПриватБанк»з числа кредиторів у справі № 5009/2624/12 про банкрутство ФОП ОСОБА_7 .

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених статтею 412 ЦПК України, в частині вирішення спору про стягнення з відповідача пені за несвоєчасне виконання зобов'язання підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк».

Рішення суду першої інстанції в зазначеній частині про відмову у позові у зв`язку із пропуском позовної давності не може залишатися в силі, оскільки позов в частині стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов`язання є необґрунтованим.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_7 , подану представником - адвокатом Вишняковим Дмитром Олександровичем, задовольнити частково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 червня 2015 року та постанову апеляційного суду Запорізької області від 05 вересня 2018 року в частині вирішення позову акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_7 про стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов`язання скасувати.

У задоволенні позову акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_7 про стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання відмовити.

В іншій частині постанову апеляційного суду Запорізької області від 05 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун