Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.02.2019 року у справі №753/20772/17

Постанова

Іменем України

10 березня 2021 року

м. Київ

справа № 753/20772/17

провадження № 61-1588св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство "Комерційний Банк "Правекс-Банк",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Правекс-Банк" на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 червня 2018 року у складі судді Даниленка В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року у складі колегії суддів:

Рубан С. М., Желепи О. В., Іванченка М. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Комерційний Банк "Правекс-Банк" (далі - ПАТ "КБ "Правекс-Банк"), правонаступником якого є АТ "КБ "Правекс-Банк", звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовну заяву мотивовано тим, що за умовами кредитного договору від 17 квітня 2000 року № 5-069/00Ф, укладеного між АКБ "Правекс-Банк", та ОСОБА_1, останній отримав кредитні кошти у розмірі 10 000,00 дол. США зі сплатою 20 % річних та кінцевим строком повернення кредиту до 17 квітня 2001 року.

17 квітня 2000 року між АКБ "Правекс-Банк" та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, відповідно до якого ОСОБА_2 зобов'язався солідарно з позичальником відповідати перед АКБ "Правекс-Банк" за виконання зобов'язань за кредитним договором у повному обсязі.

У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язання за кредитним договором від 17 квітня 2000 року № 5-069/00Ф станом на 02 лютого 2016 року у ОСОБА_1 утворилась заборгованість за кредитом у загальному розмірі 10 970,32 дол. США, що еквіваленто 275 811,80 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом - 921,00 дол. США, за відсотками - 113,00 дол. США, сума пені за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків - 9 936,32 дол. США.

На вимогу банку відповідачі добровільно заборгованість не погасили.

Ураховуючи наведене, ПАТ "КБ "Правекс-Банк" просило суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у розмірі 10 970,32 дол. США.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 13 червня 2018 року у задоволенні позову ПАТ "КБ "Правекс-Банк" відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до наданого ОСОБА_1 прибуткового валютного ордера від 25 жовтня 2001 року № 24 відповідач у строк та в повному обсязі повернув кредитору суму позики. ПАТ КБ "Правекс-Банк" 25 жовтня 2001 року прийняло від ОСОБА_1 10 000,00 дол. США у рахунок виконання зобов'язання за кредитним договором від 17 квітня 2000 року № 5-069/00Ф, що спростовує доводи банка про існування у відповідачів кредитної заборгованості.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ "КБ "Правекс-Банк" задоволено частково, рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 червня 2018 року скасовано, у задоволенні позову ПАТ "КБ "Правекс-Банк" відмовлено у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду з позовом.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що останній платіж за договором кредиту ОСОБА_1 здійснив 25 жовтня 2001 року.

Згідно з додатковою угодою, укладеною між АКБ "Правекс-Банк" та ОСОБА_1 10 квітня 2001 року, строк виконання зобов'язання встановлено 17 жовтня 2001 року.

Останній платіж в сумі 10 000,00 дол. США ОСОБА_1 вніс на рахунок банку 25 жовтня 2001 року, тому станом на день погашення кредиту термін його заборгованості за відсотками та пенею становив 8 днів.

Оскільки строк виконання основного зобов'язання за кредитним договором від 17 квітня 2000 року № 5-069/00Ф з урахуванням пунктів 1 та 3.2 додаткової угоди від 10 квітня 2001 року встановлено до 17 жовтня 2001 року, то саме з цього моменту у позивача виникло право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав.

Однак позивач звернувся до суду із позовом лише 08 липня 2016 року, тобто із пропуском строку позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову в повному обсязі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у січні 2019 року до Верховного Суду,

АТ "КБ "Правекс-Банк" просило суд скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 червня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року, ухвалити у справі нове рішення про задоволення позову у повному обсязі, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про існування у відповідача розміру заборгованості за відсотками та пенею, обрахованої лише за вісім днів.

Позивач довів належними та допустимими доказами існування основної заборгованості за кредитом у розмірі 921,00 дол. США та відсотків за користування кредитом у розмірі 113,00 дол. США. Наявність заборгованості з указаних сум обґрунтовує доводи позивача про нарахування пені у розмірі 9 963,32 дол. США. На переконання заявника, висновки апеляційного суду про відмову у позові з огляду на пропуск позивачем строку позовної давності є помилковими.

Заява про застосування строку позовної давності у справі подана лише ОСОБА_1, тоді як ОСОБА_2 з такою заявою до суду не звертався.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не подавали.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу № 753/20772/17 із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

17 квітня 2000 року між АКБ "Правекс-Банк", правонаступником якого є АТ "Правекс-Банк", та ОСОБА_1, укладено кредитний договір № 5-069/00Ф, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав кредитні кошти в сумі 10 000,00 дол. США строком до 17 квітня 2001 року зі сплатою 20 % річних за користування кредитними коштами (а. с. 5-6).

10 квітня 2001 року між АКБ "Правекс-Банк" та ОСОБА_1 було укладено додатковий договір до кредитного договору від 17 квітня 2000 року № 5-069/00Ф.

За умовами додаткового договору кредитний договір від 17 квітня 2000 року пролонгується до 17 жовтня 2001 року, відсоткова ставка встановлена у розмірі 21 % річних, а до пункту 3.2 кредитного договору внесено зміни, а саме: "відсотки за користування грошовими коштами банку в межах установленого ліміту підлягають сплаті клієнтом на картковий рахунок кожен місяць в строк до 10-го числа місяця, наступного за місяцем нарахування процентів, а також на момент закінчення дії договору" (а. с. 7).

17 квітня 2000 року між АКБ "Правекс-Банк" та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, відповідно до якого ОСОБА_2 зобов'язався відповідати перед кредитором у повному обсязі за виконання зобов'язань позичальником ОСОБА_1 (а. с. 12).

17 квітня 2000 року між АКБ "Правекс-Банк" та ОСОБА_1 був укладений договір застави майна № 5-069/00Ф, посвідчений 25 квітня 2000 року державним нотаріусом другої Київської нотаріальної контори Чернокур О. М. за реєстровим № 965, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав в заставу банку належне йому майно - квартиру АДРЕСА_1, яка за згодою сторін оцінена в 16 000,00 дол. США, що еквівалентно 86 880,00 грн (а. с. 15-16).

17 квітня 2000 року між АКБ "Правекс-Банк" та ОСОБА_1 був укладений договір застави майна № 5-069, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав в заставу банку належне йому майно - меблі, вартістю 4 000,00 дол. США, що еквівалентно 21
720,00 грн (а. с. 13-14).

Відповідно до наданого ОСОБА_1 прибуткового валютного ордера від 25 жовтня 2001 року № 24 він сплатив АКБ "Правекс-Банк" 10 000,00 дол. США (а. с. 117).

25 жовтня 2001 року ПАТ КБ "Правекс-Банк" прийняло від ОСОБА_1 за відповідною статтею валютного платежу та дебету рахунку суму 10 000,00 дол. США кредиту (позики).

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості за кредитним договором від 17 квітня 2000 року № 5-069/00Ф заборгованість ОСОБА_1 за кредитом станом на 02 лютого 2016 року складає 10 970,32 дол. США, що еквіваленто 275 811,80 грн, з якої: основна заборгованість за кредитом - 921,00 дол. США, за відсотками - 113,00 дол. США, пеня за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків - 9 936,32 дол. США (а. с. 21).

Суди встановили, що останній платіж за договором кредиту ОСОБА_1 було здійснено 25 жовтня 2001 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

У частині 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами 1 та 2 статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права

Відповідно до частин 1 , 2 , 4 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення не повною мірою відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Аналізуючи підстави звернення до суду з позовом, характер пред'явлених позовних вимог, а також доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про таке.

Звертаючись до суду з позовом у цій справі, ПАТ "КБ "Правекс-Банк" зазначало про наявність у відповідачів станом на 02 лютого 2016 року заборгованості за кредитним договором від 17 квітня 2000 року № 5-069/00Ф у розмірі 10 970,32 дол. США, що еквіваленто 275 811,80 грн, яка складається з: суми кредиту - 921,00 дол. США, заборгованості за відсотками - 113,00 дол. США, суми пені за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків - 9 936,32 дол. США.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції виходив із необхідності відмови у позові з огляду на пропуск позивачем строку позовної давності, про застосування якого було заявлено ОСОБА_1 у письмовому відзиві на позовну заяву.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

За змістом положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16 (провадження № 14-318цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

У додатковому договорі від 10 квітня 2001 року до кредитного договору від 17 квітня 2000 року № 5-069/00Ф сторони погодили кінцевий термін повернення кредиту - 17 жовтня 2001 року, а також термін щомісячного виконання зобов'язання, зокрема, до пункту 3.2 кредитного договору внесено зміни, а саме: "відсотки за користування грошовими коштами банка в межах установленого ліміту підлягають сплаті клієнтом на картковий рахунок кожен місяць в строк до 10-го числа місяця, наступного за місяцем нарахування процентів, а також на момент закінчення дії договору".

Водночас апеляційний суд, зазначаючи про те, що оскільки останній платіж в сумі 10 000,00 дол. США відповідач вніс 25 жовтня 2001 року, то станом на день погашення кредиту заборгованість відповідача за відсотками та пенею необхідно обчислювати за вісім днів, не звернув уваги на те, що зі спливом строку кредитування 17 жовтня 2001 року кредитор втратив право нараховувати проценти за кредитом та неустойку, а тому вимоги щодо їх стягнення у розмірі, визначеному станом на 02 лютого 2016 року, є необґрунтованими.

У контексті викладеного необхідно зазначити про таке.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг строку позовної давності починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (стаття 261 ЦК України).

Згідно з частиною 3 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у справі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України сплив строку позовної давності, про застосування якого заявлено стороною у спорі, є самостійною підставою для відмови в позові.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц (провадження 14-252цс18) викладено правовий висновок про те, що, виходячи з вимог статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду.

Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

За таких обставин застосування наслідків спливу строку позовної давності можливе за умови наявності порушеного права позивача, тобто обґрунтованості позовних вимог.

З урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд помилково зазначив, що до вимог про стягнення відсотків та пені на відсотки, нарахованих після 17 жовтня 2001 року, можливо застосувати позовну давність як підставу для відмови у позові, оскільки такі вимоги є необґрунтованими.

Необґрунтованість позовних вимог унеможливлює застосування наслідків спливу позовної давності, як самостійної підстави для відмови у позові.

При цьому колегія суддів відхиляє доводи заявника про те, що на позовні вимоги, які є предметом позову у цій справі, позовна давність не поширюється.

У контексті викладеного Верховний Суд зазначає про правильність висновків апеляційного суду про відмову банку у задоволенні позовних вимог про стягнення основної заборгованості за кредитом, відсотків та пені на відсотки, нарахованих до 17 жовтня 2001 року, через пропуск позивачем позовної давності. У цій частині апеляційний суд правильно застосував положення статей 256, 257, 258, 261 та 267 ЦК України.

Висновки за наслідками розгляду касаційної скарги

Суд апеляційної інстанції в цілому дійшов правильного висновку про відмову у позові, однак усупереч вимогам статей 263, 264, 265 ЦПК України неправильно застосував норми інституту позовної давності щодо вимог про стягнення відсотків та пені, нарахованих поза межами строку кредитування.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до частин 1 , 3 та 4 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Оскільки апеляційний суд правильно встановив обставини справи, однак неправильно застосував норми матеріального права, а встановлення додаткових обставин, а також дослідження та оцінка доказів у справі не потребується, колегія суддів, враховуючи вимоги частини 3 статті 400 ЦПК України, вважає за можливе змінити постанову апеляційного суду у частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ "КБ "Правекс-Банк" на підставі частини 3 статті 400 ЦПК України.

Верховний Суд змінює постанову суду апеляційної інстанції винятково у частині її мотивів, а тому розподіл судових витрат не здійснюється.

Відповідно до частини 1 статті 415 ЦПК України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги приймає постанову відповідно до правил, встановлених частини 1 статті 415 ЦПК України, з особливостями, зазначеними в частини 1 статті 415 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Правекс-Банк" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року змінити в частині мотивів відмови Акціонерному товариству "Правекс-Банк" у задоволенні позовних вимог щодо стягнення відсотків та пені на відсотки, нарахованих після 17 жовтня 2001 року, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк