Історія справи

Постанова КЦС ВП від 16.12.2022 року у справі №761/34905/20

Постанова

Іменем України

16 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 761/34905/20

провадження № 61-20830св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 червня 2021 року, додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 серпня 2021 року у складі судді Саадулаєва А. І. та постанову Київського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Кулікової С. В., Музичко С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі - ДП «НАЕК «Енергоатом») про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Позов обґрунтовано тим, що позивача звільнено наказом ДП «НАЕК «Енергоатом» від 29 вересня 2020 року № 1062-к, на підставі пункту 1 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), у зв`язку із одноразовим грубим порушенням трудових обов`язків, з 29 вересня 2020 року.

Позивач вважав, що звільнення здійснено з грубим порушенням вимог чинного трудового законодавства, на підставі висновків, які не відповідають дійсності та є наслідком протиправного тиску третіх осіб на роботодавця.

Відповідно до змісту наказу про звільнення позивача підставою для звільнення зазначено незадовільну роботу з організації закупівлі під час укладення та виконання договорів з Товариством з обмеженою відповідальністю «БК «Укрбудмонтаж» (далі - ТОВ «БК «Укрбудмонтаж») на будівництво ЦСВЯП (централізоване сховище відпрацьованого ядерного палива), що призвело до значних перевитрат коштів. Позивач зазначав, що відповідне формулювання зроблено на підставі акта службового розслідування від 05 серпня 2020 року, а також декількох наказів під одним номером та датою (28 серпня 2020 року). При цьому позивач вказував на суперечливість останніх, оскільки в одному зазначено про необхідність позивача приступити до виконання повноважень на посаді, а в іншому - ні.

Передумовою для проведення службового розслідування щодо діяльності відокремленого підрозділу «Атомпроектінжиніринг» (далі - ВП «Атомпроектінжиніринг» або ВП АПІ) під час укладення та виконання договорів з TOB «БК «Укрбудмонтаж» на будівництво ЦСВЯП став лист Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ) від 16 червня 2020 року № 01-142/21236, згідно з яким повідомлено, що досудовим розслідуванням встановлюються обставини, відповідно до яких заступник генерального директора - директор з нових ядерних установок ВП АПІ ОСОБА_1 , ймовірно, використовуючи надане йому службове становище, шляхом встановлення специфічних дискримінаційних вимог в тендерній документації та написання різних рекомендацій та побажань до тендерного комітету, забезпечив перемогу підконтрольного колишньому народному депутату ОСОБА_2 TOB «БК «Укрбудмонтаж» (кінцевим бенефіціарним власником підприємства до березня 2019 року була дружина ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ) у публічних закупівлях з будівництва ЦСВЯП та всіх наступних закупівель на проведення допоміжних робіт за вказаним об`єктом, за що отримав від ОСОБА_2 три об`єкти нерухомого майна (квартири) в місті Києві.

Тобто за змістом листа НАБУ кримінальне провадження порушено стосовно ОСОБА_2 щодо ймовірного надання ним неправомірної вигоди фізичним особам, зокрема й ОСОБА_1 . Позивач зазначав про те, що в дійсності підставою звільнення була відмова позивача надавати свідчення у вказаній кримінальній справі, яка супроводжувалась погрозами позивачу з боку детективів. Звільнення позивача є наслідком вимог детективів НАБУ до керівництва відповідача щодо звільнення позивача, у зв`язку з чим листи НАБУ щодо одержання неправомірної вигоди позивачем знайшли своє, майже дослівне, відображення у акті службового розслідування, а потім й у наказі про звільнення. Це не відповідає дійсності та не могло братись до уваги при прийнятті рішення про звільнення, адже, незважаючи на принцип презумпції невинуватості особи, відображений у статті 62 Конституції України, позивача фактично звільнено за вчинення кримінального правопорушення іншою особою та без наявності обвинувального вироку суду.

Позивач вказував, що у висновках акта перевірки зазначено, що комісією не встановлено порушень вимог Закону України «Про публічні закупівлі», а тому позивач не міг заподіяти жодних збитків.

Також позивач звертав увагу на те, що він діяв відповідно до вимог посадової інструкції. Згідно з посадовою інструкцією першого заступника генерального директора - директора з нових ядерних установок ВП АПІ до посадових обов`язків ОСОБА_1 не входить проведення чи організація закупівель, у тому числі погодження ціни закупівлі обладнання (будь-яких фінансових питань). Тому, навіть за умови допущення порушень закону або нормативно-правових актів щодо погодження ціни закупівлі обладнання, або погодження постачальників, ОСОБА_1 не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності за неналежне виконання посадових обов`язків, тим більше за незадовільну роботу з організації закупівлі під час укладення та виконання договорів з TOB «БК «Укрбудмонтаж» на будівництво ЦСВЯП.

У зв`язку із не встановленням відповідальних осіб, не проведенням перевірки його посадових повноважень, позивач зазначав про упередженість проведення самої перевірки та заздалегідь визначення її результатів.

Позивач наполягав, що при його звільненні не з`ясовано всіх обставин, які мають значення для справи, внаслідок заздалегідь упередженого ставлення відповідача до всіх обставин справи та бажання настання такого наслідку, як звільнення позивача.

Окрім цього, позивач зазначав про порушення вимог трудового законодавства під час притягнення його до дисциплінарної відповідальності, оскільки дисциплінарне стягнення застосовано після спливу строку для притягнення до відповідальності, відповідно до статті 148 КЗпП України (датою виявлення порушень (проступку) є акт службового розслідування від 05 серпня 2020 року, датою застосування дисциплінарного стягнення є 29 вересня 2020 року). Також з дня вчинення проступку, погодження закупівлі листом від 25 лютого 2020 року № 03-46/624 пройшло більше ніж 6 місяців.

Посилаючись на зазначене, позивач просив: визнати незаконним та скасувати наказ ДП «НАЕК «Енергоатом» від 29 вересня 2020 року № 1062-к про звільнення ОСОБА_1 ; поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника генерального директора - директора з нових ядерних установок ВП «Атомпроектінжиніринг» ДП «НАЕК «Енергоатом» з 29 вересня 2020 року; стягнути з ДП «НАЕК «Енергоатом» на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 29 вересня 2020 року по дату винесення рішення у цій справі; стягнути з ДП «НАЕК «Енергоатом» на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 20 000,00 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 29 червня 2021 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним наказ ДП «НАЕК «Енергоатом» від 29 вересня 2020 року № 1062-к про звільнення ОСОБА_1 .

Поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника генерального директора - директора з нових ядерних установок ВП «Атомпроектінжинірінг» ДП «НАЕК «Енергоатом» із 30 вересня 2020 року.

Стягнуто з ДП «НАЕК «Енергоатом» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30 вересня 2020 року до 29 червня 2021 року у розмірі 791 533,04 грн (сума зазначена без урахування зборів та обов`язкових платежів) та 20 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині позову відмовлено.

Зазначено, що рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць підлягає негайному виконанню.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що застосування дисциплінарного стягнення здійснено після спливу строку для притягнення до відповідальності в порушення статті 148 КЗпП України. Приймаючи рішення про звільнення позивача із займаної посади, відповідач надав правову оцінку дисциплінарному проступку без з`ясування усіх обставин його вчинення. Суд першої інстанції також дійшов висновку про те, що характер порушення, який покладено в основу звільнення позивача, носив тривалий характер, а тому не може підпадати під критерій одноразового грубого порушення. Присуджуючи відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із факту порушення прав працівника у сфері трудових відносин.

Суд першої інстанції задовольнив позов частково, оскільки позивач просив суд про поновлення його на посаді з 29 вересня 2020 року, проте вказана вимога, як зазначив суд, не підлягає задоволенню, оскільки вважається, що працівник в день звільнення працював, а тому поновленим на роботі він може бути лише з наступного дня (30 вересня 2020 року).

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 09 серпня 2021 року стягнуто з ДП «НАЕК «Енергоатом» на користь ОСОБА_1 8 634,55 грн витрат зі сплати судового збору та 42 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Суд першої інстанції, ухвалюючи додаткове судове рішення, вказав, що матеріалами справи підтверджено здійснення позивачем витрат на оплату правової допомоги в розмірі 42 000,00 грн. Водночас позивач просив суд стягнути з відповідача 52 000,00 грн витрат на правову допомогу, зазначаючи, що 10 000,00 грн буде сплачено позивачем після отримання компенсації від роботодавця за рішенням суду, згідно з додатковою угодою № 1 до договору про надання правової допомоги, оскільки у позивача відсутні кошти. Суд першої інстанцій відмовив у стягненні цих 10 000,00 грн, оскільки позивач не надав доказів понесення витрат на правову допомогу у цьому розмірі. Проте, оскільки при зверненні до суду із клопотанням про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, відповідач не виконав свого обов`язку щодо доведення неспівмірності витрат, тому таке клопотання суд першої інстанції не задовольнив.

Постановою Київського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року апеляційну скаргу ДП «НАЕК «Енергоатом» залишено без задоволення, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 червня 2021 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 09 серпня 2021 року - без змін.

Апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про те, що характер порушення, який покладено в основу звільнення ОСОБА_1 , носив тривалий характер, тому не може підпадати під критерій одноразового грубого порушення; застосування дисциплінарного стягнення здійснено після спливу строку для притягнення до відповідальності відповідно до статті 148 КЗпП України, оскільки акт службового розслідування складено 05 серпня 2021 року, а дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення застосовано 29 вересня 2021 року. З урахуванням зазначеного, апеляційний суд дійшов висновку, що звільнення ОСОБА_1 відбулось із порушенням законодавства про працю.

Окрім цього, апеляційний суд погодився із судом першої інстанції в частині задоволення вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 20 000,00 грн, а щодо додаткового рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 серпня 2021 року зазначив, що воно ухвалено з дотримання норм процесуального права, тому немає підстав для його скасування.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У грудні 2021 року ДП «НАЕК «Енергоатом» звернулося засобами поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою (у січні 2022 року - уточненою касаційною скаргою на виконання ухвали Верховного Суду від 19 січня 2022 року) на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 червня 2021 року, додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 серпня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 повністю. У касаційній скарзі заявник також просив зупинити виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 червня 2021 року, додаткового рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 серпня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року, стягнути з позивача на користь відповідача судовий збір.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм статті 148 КЗпП України, зокрема без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 07 жовтня 2019 року у справі № 718/801/17 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України). Водночас заявник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України та відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування зазначеної норми у правовідносинах, подібних до тих, що склалися між сторонами (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України). Також заявник зазначає, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

У своїй уточненій касаційній скарзі заявник також зазначає, що:

(1) позивача звільнено з дотриманням встановленого статтею 148 КЗпП України місячного строку, оскільки подання щодо застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення внесено службовою запискою тимчасово виконуючого обов`язки генерального директора ВП АПІ Божка М., як безпосереднього керівника позивача, від 31 серпня 2020 року № 02-46/2222 «Щодо дисциплінарного стягнення» на ім`я тимчасово виконуючого обов`язки президента ДП «НАЕК «Енергоатом». Суди дійшли помилкового висновку, що датою виявлення проступку є 05 серпня 2020 року - дата акта службового розслідування, оскільки повний склад дисциплінарного проступку виявлено роботодавцем, який наділений правом звільнення позивача (у даному випадку - тимчасово виконуючим обов`язки президента ДП «НАЕК «Енергоатом»), 31 серпня 2020 року, коли він отримав подання щодо застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення;

(2) незадовільна робота, за яку звільнено позивача, пов`язана з проведенням закупівлі устаткування для ВП АПІ та полягала у порушенні затвердженої «Процедури закупівлі устаткування», що встановлено в акті службового розслідування від 05 серпня 2020 року, отже, порушення підпадає під критерій одноразовості. Вчинений ОСОБА_1 дисциплінарний проступок не відповідає ознакам триваючого правопорушення - позивач не перебував у стані безперервного продовження дії, коли правопорушення неможливо припинити, оскільки безпідставне узгодження генеральному підряднику закупівлі устаткування було завершено фактом такого узгодження та має конкретні наслідки у вигляді перевитрат коштів відповідача на суму 19,6 млн грн;

(3) позивач, на порушення вимог статті 81 ЦПК України, не надав суду належних і достатніх доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральної шкоди та обставин, які визначають її характер та обсяг. Позивач не довів наявності моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, а також наявності чи необхідності додаткових зусиль для організації свого життя, що стали наслідком, на думку позивача, його звільнення. Суди, у свою чергу, не встановили причинно-наслідковий зв`язок між звільненням і шкідливими наслідками, про які стверджує позивач; не вказали, з яких міркувань вони виходили, визначаючи розмір моральної шкоди саме у сумі 20 000,00 грн, та якими доказами це підтверджується;

(4) у позовній заяві взагалі відсутній попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, відповідно заявлена позивачем у заяві про ухвалення додаткового рішення до відшкодування сума судових витрат у розмірі 52 000,00 грн істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, - 0 грн. Тому суди, на підставі частини четвертої статті 141 ЦПК України, повинні були відмовити позивачу у відшкодуванні судових витрат в повному обсязі;

(5) відповідач подавав до суду клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, проте суди не врахували, що ця справа є трудовим спором, у якому характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають встановлення та дослідження великої кількості фактичних обставин справи і доказів, якими ці обставини обґрунтовуються; представник позивача не подавав значної кількості письмових заяв при розгляді справи; у справі відбулося лише чотири судові засідання. Таким чином, стягнутий додатковим рішення суду розмір витрат на правничу допомогу у розмірі 42 000,00 грн є необґрунтованим, непропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, неспівмірний зі складністю справи та явно завищений, що дає підстави суду касаційної інстанції для його зменшення до 10 000,00 грн.

У лютому 2022 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 надійшов відзив на касаційну скаргу ДП «НАЕК «Енергоатом», в якому позивач, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки вони є законними.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга ДП «НАЕК «Енергоатом» передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2022 року (з урахуванням ухвали Верховного Суду від 19 січня 2022 року про надання строку для усунення недоліків, зокрема уточнення обґрунтування підстав касаційного оскарження) відкрито касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 761/34905/20 із Шевченківського районного суду м. Києва, клопотання ДП «НАЕК «Енергоатом» про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень задоволено частково, зупинено виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 червня 2021 року, за виключенням поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше ніж за один місяць, та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У червні 2022 року матеріали справи № 761/34905/20 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Щодо суті спору

Суди попередніх інстанційвстановили, що наказом від 22 березня 2012 року № 24-к ОСОБА_1 призначено на посаду заступника генерального директора - директора з нових ядерних установок ВП «Атомпроектінжиніринг» ДГІ «НАЕК «Енергоатом», а наказом від 31 січня 2019 року № 99-к - переведено з 01 лютого 2019 року на посаду першого заступника генерального директора - директора з нових ядерних установок ВП «Атомпроектінжиніринг» ДП «НАЕК «Енергоатом».

18 червня 2020 року на адресу відповідача надійшов лист НАБУ від 16 червня 2020 року № 01-142/21236 щодо встановлення на досудовому слідстві у кримінальному провадженні № 52020000000000235 від 07 квітня 2020 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 368, частиною першою статті 369 та частиною п`ятою статті 191 Кримінального кодексу України, обставин використання службового становища першим заступником генерального директора - директором з нових ядерних установок ВП АПІ Орловим І. Ф. щодо діяльності ВП АПІ під час укладання та виконання договорів з TOB «БК «Укрбудмонтаж» на будівництво Централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива (ЦСВЯП).

На підставі вказаного листа НАБУ та наказу ДП «НАЕК «Енергоатом» від 23 червня 2020 року № 476 (інв. 117303) «Про проведення службового розслідування» (зі змінами, внесеними наказом ДП «НАЕК «Енергоатом» від 24 червня 2020 року № 481) створено комісію для проведення службового розслідування щодо діяльності ВП АПІ під час укладення та виконання договорів з TOB «БК «Укрбудмонтаж» на будівництво ЦСВЯП.

За результатами службового розслідування складено акт від 05 серпня 2020 року, затверджений 07 серпня 2020 року тимчасово виконуючим обов`язки президента ДП «НАЕК «Енергоатом».

Відповідно до висновків акта, порушень вимог Закону України «Про публічні закупівлі» під час організації та проведення процедур закупівлі будівельних робіт по проекту «Будівництво централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива реакторів ВВЕР АЕС України» не встановлено.

Водночас перевірка питання закупівлі генеральним підрядником обладнання виявила, що процес погодження ВП «Атомпроектінжиніринг» носив формальний характер. Зокрема, таке погодження в окремих випадках відбувалося без наявних специфікацій та номенклатури обладнання, а вартість закупівлі у 2-11 перевищувала середньоринкові ціни. Як наслідок, сума перевитрат коштів становила лише по 9-ти дослідженим закупівлям щонайменше 19,6 млн гривень.

Також встановлено, що у ВП «Атомпроектінжиніринг» порушується внутрішній установлений порядок погодження проектів договорів.

У вказаному акті зроблено посилання на підпункт 2.15.6 «Положення про порядок укладання та ведення договорів (контрактів)» ПЛ-Д.46.029-18 та вказано, що проект договору візується керівником відповідного структурного підрозділу ВП АПІ (або особою, що її заміщує) або в письмовому вигляді надаються зауваження та пропозиції із заповненням відповідного розділу маршрутного аркуша.

Фактично, за відсутності керівників відповідного структурного підрозділу ВП АПІ, які зобов`язані візувати проекти договорів, - особи, що їх заміщували, не призначались, і деякі договори та додаткові угоди, перелічені в акті, залишались частково без розгляду та погодження.

Відповідно до підпункту 2.15.40 «Положення про порядок укладання та ведення договорів (контрактів)» ПЛ-Д.46.029-18: «якщо договори (додаткові угоди) підписані уповноваженими особами без погодження та візування в установленому Положенням порядку, або без усунення усіх зауважень, які були надані відповідними структурними підрозділами ВП АПІ, вся повнота відповідальності за відповідність таких договорів діючому законодавству та інтересам компанії покладається на посадових осіб, які їх підписали».

За змістом цього акта «першим заступником генерального директора - директором з нових ядерних установок ОСОБА_1 під час узгодження генеральному підряднику закупівлі обладнання, що призвело до перевитрат коштів Компанії на суму 19,6 млн грн., та окремих недоліків будівельного характеру порушено вимоги пункту 4.1.3 в частині неналежного управління проектом АЕС будівництва (чи створення) централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива, пункту 4.1.4 в частині неналежної організації та управління ВП АПІ в області капітального будівництва ЦСВЯП, пункту 4.2.19 в частині неналежного здійснення контролю та супроводу робіт, що забезпечуються Замовником, пункту 4.3.5 в частині неналежного здійснення супроводження виконання договорів, а також пунктів 6.2.1, 6.2.3 та 6.2.11 щодо відповідальності за невиконання, неповне та неналежне виконання посадових обов`язків Посадової інструкції першого заступника генерального директора - директора з нових ядерних установок ІП-К. 46.330-19».

Згідно з пунктами 1, 3 заключної частини акта, комісією запропоновано: тимчасово виконуючому обов`язки генерального директора ВП «Атомпроектінженіринг» Божку М., за результатами опрацювання акта службового розслідування, розглянути питання щодо притягнення до відповідальності працівників ВП АПІ, які були відповідальними за погодження вартості закупівлі генеральним підрядником обладнання та відповідальних за контроль та приймання робіт; за порушення вимог пунктів 4.1.3, 4.1.4, 4.2.19, 4.3.5, 6.2.1, 6.2.3 та 6.2.11 Посадової інструкції першого заступника генерального директора - директора з нових ядерних установок ІП-К.46.330-19 розглянути питання доцільності перебування ОСОБА_1 на посаді першого заступника генерального директора - директора з нових ядерних установок.

Пояснення по суті акта позивач надав у пояснювальній записці від 17 серпня 2020 року № 03-46/2087 на ім`я тимчасово виконуючого обов`язки президента ДП «НАЕК «Енергоатом».

У даних поясненнях зазначено про те, що всі проекти договорів, які надходили до ВП АПІ відповідно до пункту 2.2 Положення про порядок укладання та ведення договорів (Контрактів) ПЛ-Д.46.029-18 ВП АПІ (далі - Положення про договори), за резолюцією генерального директора обов`язково спрямовувались відповідальним підрозділам ВП АПІ на опрацювання.

Після відповідного опрацювання підрозділом-куратором проекти договорів передавались до інших структурних підрозділів згідно з розподілом функціональних обов`язків і відповідальності при укладанні і веденні договорів, що укладаються у ВП АПІ, визначених у пункті 5 Положення про договори, для перевірки на вказані у пункті 5 вимоги у послідовності, визначеній підпунктом 2.15.5 Положення про договори.

Після всебічного опрацювання проект договору візувався керівником відповідного структурного підрозділу за умов відсутності зауважень (або формулювались відповідні зауваження та повертався проект договору для опрацювання зауважень) із заповненням відповідного розділу маршрутного аркуша. Якщо керівник відповідного підрозділу на цей час був відсутній на роботі з поважних причин (лікарняний, відпустка, відрядження та ін.) на маршрутному аркуші робилася відповідна відмітка. Візування проекту договору за відсутності керівника можливо лише іншою особою, яка його заміщує. Видання відповідних наказів на заміщення посадових обов`язків відсутнього керівника структурного підрозділу у ВП АПІ відноситься виключно до повноважень генерального директора ВП АПІ. Відповідно до пункту 2.15.40 Положення про договори вся повнота відповідальності за відповідність договорів чинному законодавству та інтересам компанії покладається на посадових осіб, які їх підписали. Всі договори підписувались генеральним директором ВП АПІ.

Відповідно до пункту 2 наказу ДП «НАЕК «Енергоатом» від 28 серпня 2020 року № 678 «Про вжиття заходів за результатами службового розслідування» за порушення пунктів 4.1.3, 4.1.4, 4.2.19, 4.3.5 посадової інструкції першого заступника генерального директора - директора з нових ядерних установок ІП-К.46.330-19 позивачу скасовано надбавку за високі досягнення в праці з 01 серпня 2020 року.

Цим же наказом (пункт 1.3) зобов`язано тимчасово виконуючого обов`язки генерального директора ВП АПІ Божка М. розглянути питання відповідності ОСОБА_1 займаній посаді та за необхідності внести відповідне подання.

У зв`язку з цим службовою запискою тимчасово виконуючого обов`язки генерального директора ВП АПІ Божка М. від 31 серпня 2020 року № 02-46/2222 «Щодо дисциплінарного стягнення» на ім`я тимчасово виконуючого обов`язки президента ДП «НАЕК «Енергоатом» Котіна П., внесено подання щодо застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення. Відповідно до резолюції керівника ДП «НАЕК «Енергоатом» від 01 вересня 2020 року на цьому документі погоджено звільнення позивача.

Згідно зі службовою запискою від 31 серпня 2020 року № 02-46/2222, наказом ДП «НАЕК «Енергоатом» від 29 вересня 2020 року № 1062-к за незадовільну роботу з організації закупівлі під час укладення та виконання договорів з TOB «БК «Укрбудмонтаж» на будівництво ЦСВЯП, що призвело до значних перевитрат коштів, позивача звільнено з роботи за одноразове грубе порушення трудових обов`язків, на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України.

У період з 02 вересня 2020 року до 11 вересня 2020 року позивач перебував на лікарняному, про що свідчить листок непрацездатності.

Відповідач листом від 30 вересня 2020 року № 13000/07 повідомив позивача про необхідність отримати трудову книжку, про що свідчить текст листа та копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу.

Порушення позивачем посадових обов`язків стосувалося закупівель, які проводилися згідно з «Процедура закупівлі устаткування» від 21 березня 2018 року № ПЗУ.ЦСВЯП.02.3146021700073, яка прийнята на виконання умов договору підряду (надалі - Процедура).

У відзиві на позовну заяву зазначено, що рішенням тендерного комітету ДП «НАЕК «Енергоатом» затверджено тендерну документацію на закупівлю: ДСТУ Б Д. 1. 1-1:2013 Будівництво Централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива реакторів ВВЕР АЕС України (ДК 021:2015 45213000-3 Будівництво торгових будівель, складів і промислових будівель, об`єктів транспортної інфраструктури). Надалі, між ВП АПІ та TOB «БК «Укрбудмонтаж» укладено договір підряду від 18 жовтня 2017 року № 3-146-02-17-00073 на суму 928 997 128,00 грн, у т. ч. ПДВ (далі - Договір підряду). Через необхідність проведення додаткових будівельних робіт, не зазначених у початковому проекті, але які через непередбачувані обставини стали необхідними для виконання проекту будівництва ЦСВЯП, за період з 01 січня 2018 року до 30 вересня 2019 року ВП АПІ паралельно Договору підряду уклав сім договорів з TOB «БК «Укрбудмонтаж» по об`єкту «Будівництво ЦСВЯП реакторів ВВЕР АЕС Україна» на здійснення додаткових будівельних робіт на загальну суму 431 685 794,45 грн, з ПДВ, в якій було застосовано переговорну процедуру закупівель. На виконання вимог Процедури, Генпідрядник листами направляв до ВП АПІ на узгодження протоколи засідання тендерної комісії ТОВ «БК Укрбудмонтаж» з ціновими пропозиціями щодо вартості устаткування та постачальників цього устаткування, які ВП АПІ листами погоджував закупівлю та її вартість. У рамках службового розслідування проведено порівняльний маркетинговий аналіз вартості устаткування, яке закуповувалось ТОВ «БК «Укрбудмонтаж» за відповідними погодженнями ВП АПІ. Відповідно до змісту вказаного акта виявлено, що першим заступником генерального директора - директором з нових ядерних установок ОСОБА_1 під час узгодження генеральному підряднику закупівлі обладнання, що призвело до перевитрат коштів Компанії на суму 19,6 млн грн, та окремих недоліків будівельного характеру порушено вимоги підпункту 4.1.3 посадової інструкції («управління проектом АЕС будівництва (чи створення) централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива») в частині неналежного управління проектом АЕС будівництва (чи створення) централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива, підпункту 4.1.4 посадової інструкції («організація і управління діяльністю ВП АПІ в області капітального будівництва ЦСВЯП, енергоблоків Х3/Х4, інших об`єктів нового будівництва, реконструкції і модернізації об`єктів промислового та непромислового призначення, що експлуатуються») в частині неналежної організації та управління ВП АПІ в області капітального будівництва ЦСВЯП, підпункту 4.2.19 посадової інструкції («здійснювати контроль та супровід робіт, що забезпечуються Замовником (у термінології договору на створення ЦСВЯП»)) в частині неналежного здійснення контролю та супроводу робіт, що забезпечуються Замовником, пункту 4.3.5 посадової інструкції («здійснювати супроводження виконання договорів у межах своїх функціональних обов`язків») в частині неналежного здійснення супроводження виконання договорів, а також підпунктів 6.2.1 («невиконання, неповне, неналежне або несвоєчасне виконання своїх посадових обов`язків, а також невиконання, неповне, неналежне або несвоєчасне виконання посадових обов`язків підлеглим персоналом»), 6.2.3 («необґрунтоване невиконання, неповне, неналежне або несвоєчасне виконання вимог нормативної, виробничої та організаційно-розпорядчої документації Компанії, розпоряджень керівників») та 6.2.11 («за невиконання, неповне або несвоєчасне виконання своїх службових обов`язків, визначених цією посадовою інструкцією, заступник генерального директора - директор з нових ядерних установок несе відповідальність відповідно до чинного законодавства України») посадової інструкції щодо відповідальності за невиконання, неповне та неналежне виконання посадових обов`язків згідно з посадовою інструкцією першого заступника генерального директора - директора з нових ядерних установок ІП-К.46.330-19.

Відповідно до долучених відповідачем доказів, листів, якими погоджувались зазначені закупівлі, такі листи складалися та підписувалися, починаючи з квітня 2018 року і до травня 2019 року.

Зі змісту позовної заяви та як було установлено в судовому засіданні в суді першої інстанції, заподіяння моральної шкоди позивач обґрунтовував тим, що внаслідок несправедливого звільнення він відчував моральні страждання, втратив нормальні життєві та виробничі зв`язки, що призвело до значних душевних переживань та вимагало значних зусиль для відновлення попереднього стану. У зв`язку з цим позивач вважав, що незаконними діями відповідача йому було завдано моральну шкоду, яку він оцінив у розмірі 20 000,00 грн.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції

Позивач на підтвердження наданих адвокатом послуг надав копії таких документів:

договору про надання правової допомоги від 09 жовтня 2020 року з додатковою угодою № 1, яким погоджено розмір винагороди 2 000,00 грн за годину фактично витраченого часу на надання консультацій, підготовку документів, участь у судових засіданнях;

акта приймання-передачі робіт (послуг) від 03 листопада 2020 року про витрачання чотирнадцяти годин;

рахунка на оплату від 03 листопада 2020 року № 4 на суму 28 000,00 грн;

акта приймання-передачі робіт (послуг) від 04 грудня 2020 року про витрачання трьох годин;

рахунка на оплату від 04 грудня 2020 року № 5 на суму 6 000,00 грн;

квитанції про оплату рахунка від 04 грудня 2020 року № 5 у сумі 6 000,00 грн;

акта приймання-передачі робіт (послуг) від 02 квітня 2021 року про витрачання чотирьох годин;

рахунка на оплату від 02 квітня 2021 року № 5 на суму 8 000,00 грн;

квитанції про оплату рахунка від 02 квітня 2021 року № 5 у сумі 8 000,00 грн;

рахунка на оплату від 25 травня 2021 року № 6 на суму 10 000,00 грн;

акта приймання-передачі робіт (послуг) від 25 травня 2021 року про витрачання п`яти годин;

квитанції про оплату рахунка від 23 травня 2021 року № 5 у сумі 28 000,00 грн.

Позивач просив суд стягнути з відповідача 52 000,00 грн витрат на правову допомогу, зазначаючи про те, що 10 000,00 грн буде сплачено позивачем після отримання компенсації від роботодавця за рішенням суду, згідно з додатковою угодою № 1, оскільки у позивача відсутні кошти.

За умовами договору, актів виконаних робіт та виставлених рахунків, позивач має зобов`язання щодо виплати ще 10 000,00 грн за надану йому правову допомогу.

Відповідач просив суд зменшити витрати на професійну правничу допомогу, з огляду на їх невідповідність складності справи.

Нормативно-правове обґрунтування

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбачених трудовим законодавством (статті 2 36 40 41 КЗпП України).

Аналіз указаних норм трудового права дає підстави для висновку, що у справах, в яких оспорюється незаконне звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника передбачені статтями 40 41 КЗпП України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадках одноразового грубого порушення трудових обов`язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.

Важливою умовою застосування пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України є звільнення керівника за порушення, яке має ознаку одноразовості.

Під разовим порушенням необхідно розуміти таку протиправну поведінку, що є обмеженою в часі та вчиненою саме одноразово (одну дію або бездіяльність). Не є одноразовим грубим порушенням трудових обов`язків тривале, неналежне «керування» роботою установи, ослаблення контролю за робою підлеглих тощо. Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 305/1001/18 (провадження № 61-3286св21), від 28 липня 2022 року у справі № 216/3852/20 (провадження № 61-2822св22).

Також у постанові Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 466/6109/18 (провадження № 61-19125св19) зазначено, що, якщо порушення носить тривалий, а не разовий характер, зокрема, неналежне керівництво роботою ввіреного підрозділу, ослаблення контролю за роботою підлеглих працівників тощо, то це не дає підстав для звільнення керівника за пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України.

Вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов`язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду, істотності наслідків порушення трудових обов`язків. При цьому суд повинен установити не тільки факт невиконання працівником обов`язку, який входить до кола його трудових обов`язків, а й можливість виконання ним зазначеного обов`язку за встановлених судом фактичних обставин справи, тобто встановити вину працівника та наявність причинного зв`язку між невиконанням працівником трудових обов`язків і негативними наслідками, які настали (могли настати) внаслідок такого порушення. В оцінці того, наскільки є грубим порушення трудових обов`язків, потрібно виходити з характеру дій чи бездіяльності працівника, істотності наслідків порушення та форми вини. Право оцінки порушення як грубого покладається на суд, який розглядає певний трудовий спір. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 554/897/21 (провадження № 61-13017св21).

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган, в силу частини третьої статті 149 КЗпП України, повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Обов`язковою умовою визнання діянь працівника як порушення трудових обов`язків є протиправність цих діянь, наявність вини, незалежно від її форми та причинного зв`язку між порушенням і його наслідком.

Порушення трудових обов`язків з прямим умислом може бути визнаним таким, що підпадає під пункт 1 частини першої статті 41 КЗпП України, навіть за відсутності шкідливих наслідків.

Під порушенням трудових обов`язків розуміється невиконання чи неналежне їх виконання. До трудових обов`язків віднесені обов`язки працівника, визначені трудовим договором (контрактом), посадовою інструкцією, іншими локальним нормативним актом та законодавством про працю.

Рішення компетентного органу власника підприємства і наказ про звільнення повинні містити чітко сформульоване одноразове порушення, яке стало підставою для звільнення. За своїм змістом наказ про звільнення не повинен містити посилання на цілу низку (систему) порушень, за які був звільнений керівник, а лише вказувати на одноразове грубе порушення конкретних трудових обов`язків.

Звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України за своєю природою є дисциплінарним, а тому воно має здійснюватися з дотриманням порядку і строків, викладених у статтях 148 149 КЗпП України.

Так, відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Також встановлено, що дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Положення статті 149 КЗпП України зобов`язують до прийняття рішення про звільнення керівника за одноразове грубе порушення трудових обов`язків витребувати у нього письмові пояснення. Не можна звільнити за порушення, яке вже потягнуло застосовування інших видів дисциплінарних стягнень.

Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі № 461/4863/16-ц (провадження № 61-20758св18), від 22 січня 2020 року у справі № 607/25677/18 (провадження № 61-18430св19), від 09 квітня 2021 року у справі № 489/3510/19 (провадження № 61-17336св20).

Отже, рішення про звільнення працівника на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України може бути прийняте роботодавцем за наявності сукупності таких умов: 1) суб`єктом дисциплінарної відповідальності може бути певна категорія працівників; 2) для застосування цієї норми закону потрібно встановити факт порушення працівником своїх трудових обов`язків; 3) порушення повинно бути одноразовим та грубим; 4) рішення про звільнення працівника може прийняти лише уповноважена на те особа.

За змістом частини другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 2371 КЗпП України, зокрема відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Підставою для відшкодування моральної шкоди, згідно зі статтею 2371 КЗпП України, є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно зі статтями 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Щодо витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції

Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу).

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.

За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 частини першої статті 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких необхідно розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом, стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) також зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9,00 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72) (пункт 5.43 постанови).

З урахуванням наведеного, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову, оскільки матеріалами справи підтверджується, що приймаючи рішення про звільнення позивача із займаної посади з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України, відповідач надав неправильну правову оцінку діям позивача ОСОБА_1 як підставі звільнення, оскільки дії щодо управління будівництвом (створенням) централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива, організація і управління діяльністю відокремленим підрозділом, здійснення контролю та супроводу робіт, що забезпечуються замовником, супроводження виконання договорів носять тривалий характер та не підпадають під ознаки одноразового грубого порушення. ДП «НАЕК «Енергоатом» порушено процедуру звільнення позивача, що є підставою для визнання незаконним наказу про звільнення та поновлення на роботі ОСОБА_1 . У свою чергу позовні вимоги про стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди у контексті вирішення цієї справи є похідними від вимоги про поновлення на роботі, оскільки їх вирішення безпосередньо залежить від вирішення питання поновлення на роботі, тому вони також підлягають задоволенню.

Доводи заявника про те, що позивача звільнено з дотриманням встановленого статтею 148 КЗпП України місячного строку не мають правового значення у спірних правовідносинах, оскільки, як установили суди та з цим погоджується Верховний Суд, зі сторони працівника був відсутній факт одноразового грубого порушення, тому відсутні підстави для звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України.

Доводи касаційної скарги про те, що дії позивача підпадають під ознаки одноразовості, є необґрунтованими, оскільки, виходячи із змісту акта службового розслідування та долучених позивачем доказів, порушення, які, на думку роботодавця, мали місце у діях позивача, стосувалися закупівель устаткування, розтягнутих у певному часовому періоді з характерною ознакою тривалості.

Доводи касаційної скарги про недоведеність заподіяння моральної шкоди, у відшкодування якої позивач просив стягнути 20 000,00 грн, відхиляються, оскільки, встановивши, що ОСОБА_1 внаслідок його незаконного звільнення (порушення права на працю) завдано моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях через позбавлення його роботи і заробітної плати, як джерела для існування, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, врахувавши характер та обсяг завданих позивачу моральних страждань, взявши до уваги вимоги розумності, виваженості та справедливості, дійшов правильного висновку, що такий розмір відшкодування є обґрунтованим. Доводи касаційної скарги в цій частині фактично зводяться до переоцінки встановлених судом обставин.

Доводи касаційної скарги про те, що у позовній заяві взагалі відсутній попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, що є підставою, на думку відповідача, з урахуванням частини четвертої статті 141 ЦПК України, для відмови позивачу у відшкодуванні судових витрат у повному обсязі, не приймаються, оскільки наведена норма процесуального закону надає суду право, у разі невиконання стороною обов`язку подати попередній розрахунок судових витрат, відмовити у їх відшкодуванні (за винятком суми сплаченого стороною судового збору), проте це не є обов`язком суду.

Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що 42 000,00 грн витрат позивача на професійну правничу допомогу є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру та підтверджуються належними доказами.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди не врахували, що ця справа є трудовим спором, у якому характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають встановлення та дослідження великої кількості фактичних обставин справи і доказів, якими ці обставини обґрунтовуються; представник позивача не подавав значної кількості письмових заяв при розгляді справи; у справі відбулося лише чотири судові засідання; розмір витрат на правничу допомогу у розмірі 42 000,00 грн є необґрунтованим, непропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, неспівмірний зі складністю справи та

явно завищений тощо, спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів саме в тому контексті, який, на думку ДП «НАЕК «Енергоатом», підтверджує необґрунтованість заявлених ОСОБА_1 вимог щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу саме на цю суму, а тому відхиляються.

Доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень, які є достатньо повними та обґрунтованими.

Посилання заявника на неврахування судами правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2019 року у справі № 718/801/17, відхиляються, оскільки зводяться до незгоди заявника з висновками судів стосовно встановлення обставин справи та оцінкою ними доказів. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, проте суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Окрім цього, фактичні обставини у наведеній справі відрізняються від тих, що установлені судами у цій справі, яка переглядається в касаційному порядку. У свою чергу на предмет подібності належить оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, закріплена у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20).

Зокрема, у справі № 718/801/17, де предметом позову було скасування наказу про застосування дисциплінарного стягнення та скасування наказу про позбавлення премії, суди дійшли висновку про систематичне залишення головним енергетиком ПАТ «Чернівецький олійно-жировий комбінат» робочого місця без мети виконання службових обов`язків. Висновки судів у справі № 718/801/17, з чим погодився Верховний Суд, про не пропущення роботодавцем строків застосування дисциплінарного стягнення, оскільки під виявленням проступку розуміється не лише виявлення факту (певного діяння), а й встановлення працівника, який учинив ці діяння, протиправність цих діянь, вину працівника, наявність шкідливих наслідків, причинного зв`язку між правопорушенням та шкідливими наслідками, на що посилається заявник у касаційній скарзі, не можуть бути застосовані до цієї справи № 761/34905/20, що переглядається в порядку касаційного провадження, адже, як уже було зазначено вище, дотримання роботодавцем установленого статтею 148 КЗпП України місячного строку для застосування дисциплінарного стягнення не має правового значення для цієї справи (зі сторони працівника був відсутній факт одноразового грубого порушення, відповідно підстави для звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України відсутні).

Твердження ДП «НАЕК «Енергоатом» про те, що у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2019 року у справі № 461/605/18 розкрито поняття «грубості» порушення, проте щодо «тривалого» та/або «разового» порушення Верховний Суд не розкрив ці поняття, отже, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суд касаційної інстанції неодноразово виснував свою позицію, що мається на увазі у трудових спорах під час застосування пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України під одноразовим грубим порушенням трудових обов`язків керівників (їх заступників), зокрема у постановах Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 309/3460/16-ц (провадження № 61-32014св18), від 29 червня 2022 року у справі № 554/897/21 (провадження № 61-13017св21) зроблено висновки про те, що «важливим елементом застосування пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України є звільнення керівника за порушення, яке має ознаку одноразовості. Під разовим порушенням потрібно розуміти таку протиправну поведінку, що є обмеженою в часі та вчиненою саме одноразово (одну дію або бездіяльність). Не є одноразовим грубим порушенням трудових обов`язків тривале, неналежне «керування» роботою установи, ослаблення контролю за робою підлеглих тощо». Так, і рішення компетентного органу, власника підприємства, і наказ про звільнення мають містити чітко сформульоване одноразове порушення, яке стало підставою звільнення керівника. За своїм змістом наказ про звільнення не повинен містити цілу систему порушень, за які був звільнений позивач, а лише одноразове грубе порушення конкретних трудових обов`язків (наведені висновки викладені в постановах Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі № 461/4863/16-ц (провадження № 61-20758св18), від 22 січня 2020 року у справі № 607/25677/18 (провадження № 61-18430св19), від 07 жовтня 2020 року у справі № 212/3566/15-ц (провадження № 61-1829св20), від 09 квітня 2021 року у справі № 489/3510/19 (провадження № 61-17336св20)).

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність судових рішень, не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

ЄСПЛ зазначав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, тому Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що у постанові суду касаційної інстанції зазначається про розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, немає. Витрати, понесені ДП «НАЕК «Енергоатом» у суді касаційної інстанції, з огляду на часткове задоволення позову (окрім дати поновлення працівника на роботі), залишаються за ним.

Щодо поновлення виконання рішення суду першої інстанції

Частиною третьою статті 436 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанцій у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ураховуючи, що ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 лютого 2022 року зупинено виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 червня 2021 року в частині, що не підлягає негайному виконанню, до закінчення касаційного провадження, а касаційне провадження у справі закінчено, тому виконання вказаного судового рішення підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400 401 410 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуДержавного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 червня 2021 року, додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 серпня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 червня 2021 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний О. В. Ступак