Історія справи

Постанова КЦС ВП від 16.11.2020 року у справі №755/19096/18

Постанова

Іменем України

12 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 755/19096/18

провадження № 61-21635св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Київська міська рада, Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України",

третя особа - Десята Київська державна нотаріальна контора,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 16 липня 2019 року у складі судді Гончарука В. П. та постанову Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Заришняк Г.

М., Мараєвої Н. Є., Рубан С. М.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України", третя особа - Десята Київська державна нотаріальна контора, про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності в порядку спадкування,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що з листопада 2012 року вона разом із своєю сім'єю проживає у квартирі АДРЕСА_1.

З моменту заселення до вказаної вище квартири у неї та членів її сім'ї склалися гарні дружні стосунки з ОСОБА_2 який був власником 13/100 частин цієї квартири.

У зв'язку з відсутністю у ОСОБА_2 рідних та близьких вона та члени її родини допомагали йому, доглядали за ним, придбавали ліки, продукти харчування, мали спільний побут та вели спільне господарство.

За життя ОСОБА_2 мав намір скласти заповіт на її ім'я, але у зв'язку із погіршенням стану здоров'я не зміг цього зробити.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

Поховання ОСОБА_2 було здійснено за її рахунок та членів її родини.

Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на 13/100 частини вищевказаної квартири площею 17,04 кв. м, та на кошти, що знаходяться на банківському вкладі "Мій пенсійний депозит", депозитний рахунок № НОМЕР_1.

При зверненні до нотаріальної контори їй було відмовлено у вчиненні нотаріальних дій, оскільки відсутні докази підтвердження родинних зв'язків зі спадкодавцем ОСОБА_2.

Посилаючись на викладене, просила:

- встановити факт її проживання однією сім'єю із ОСОБА_2 у період часу з 2012 року до ІНФОРМАЦІЯ_1;

- визнати за нею право власності в порядку спадкування після смерті спадкодавця ОСОБА_2 на 13/100 частини квартири площею 17,04 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2;

- визнати за нею право власності після смерті спадкодавця ОСОБА_2 в порядку спадкування на банківський вклад "Мій пенсійний депозит", що знаходиться на депозитному рахунку № НОМЕР_1 на підставі договору від 06 грудня 2017 року № 1949344411 з відповідними процентами.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 16 липня 2019 року відмовлено у задоволенні позову.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивачем не доведено позовних вимог в частині встановлення факту проживання однією сім'єю із спадкодавцем ОСОБА_2, що є підставою у відмові в задоволенні позовних вимог в частині визнання права власності в порядку спадкування на спірне майно.

Постановою Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 16 липня 2019 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2019 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 16 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у встановленні факту проживання однією сім'єю її та ОСОБА_2 та в частині визнання в порядку спадкування за нею після померлого ОСОБА_2 права власності на 13/100 частин спірної квартири та ухвалити в цих частинах нове судове рішення про задоволення позову. В решті рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судом першої інстанції не було враховано докази, які були надані та досліджені судом, зокрема акт про спільне проживання від 18 жовтня 2018 року, квитанції про сплату житлово-комунальних послуг та докази про здійснення нею поховання спадкодавця.

Крім того, як судом першої інстанції, так і апеляційним судом під час розгляду справи не було враховано показання свідків, які підтвердили факт спільного проживання її із спадкодавцем однією сім'єю з листопада 2012 року до часу відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_1.

На квитанціях про сплату комунальних послуг не зазначено її прізвище, оскільки вона не підписувала договорів про надання житлово-комунальних послуг на спірну квартиру, яка належала померлому, у зв'язку з тим, що вона не є власником цієї квартири.

Відповідно до норм процесуального права акт про спільне проживання від 18 жовтня 2018 року є належним письмовим доказом.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У лютому 2020 року Київська міська рада подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги, посилаючись на те, що позивачем не надано доказів того, що вона брала участь у витратах по утриманню частини квартири померлого. Інформації щодо нарахування плати за комунальні послуги на ОСОБА_1 у частині квартири відсутня.

Позивач не надала належних, документально підтверджених доказів, які б підтверджували те, що вона надавала померлому ОСОБА_2 матеріальну допомогу, придбавала продукти харчування, предмети першої необхідності, сплачувала комунальні послуги.

Оскаржувані судові рішення є законними та такими, що прийняті з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 13 грудня 2019 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Дніпровського районного суду міста Києва.

10 січня 2020 року справа № 755/19096/18 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З листопада 2012 року ОСОБА_1 разом із своєю сім'єю почала проживати у квартирі АДРЕСА_1.

За вказаною адресою проживав ОСОБА_2, якому на праві власності належало 13/100 частин зазначеної вище квартири площею 17,04 кв. м.

З часу проживання у спірній квартирі у ОСОБА_1 та членів її родини зі спадкодавцем склалися дружні стосунки, позивач допомагала ОСОБА_2 у вирішенні побутових проблем, доглядала за останнім, придбавала ліки.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

Похованням ОСОБА_2 займалася позивач ОСОБА_1 та члени її родини.

Після смерті спадкодавця ОСОБА_2 відкрилася спадщина, яка складається із 13/100 частини квартири АДРЕСА_3, та з коштів, що знаходяться на депозитному рахунку, відкритого в АТ "Ощадбанк" "Мій пенсійний депозит".

15 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_2, однак 19 вересня 2018 року постановою державного нотаріуса Десятої київської державної нотаріальної контори Сабадаш О. В. їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частку квартири АДРЕСА_1, у зв'язку з відсутністю документів, які підтверджують родинні зв'язки зі спадкодавцем ОСОБА_2.

Згідно з матеріалами спадкової справи № 806/2018, заведеної Десятою київською державною нотаріальною конторою щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 спадкоємців (за законом чи заповітом) не має.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статті 1258 ЦК України.

Статтею 1264 ЦК України передбачено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Відповідно до частини 2 статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини 2 статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини, і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності частини 2 статті 3 СК України. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.

Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім'єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п'ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім'єю.

Обов'язковою умовою для визнання осіб членами сім'ї, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Згідно із частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).

Згідно із частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій

У частинах 1 та 2 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, належним чином оцінивши всі докази у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не надано належних та достовірних доказів того, що вона протягом п'яти років (або будь-який період) вела з померлим спільне господарство, у них був спільний бюджет, разом здійснювали покупки, утримували житло, сплачували вартість отриманих комунальних послуг.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності в порядку спадкування після смерті спадкодавця ОСОБА_2 на банківський вклад "Мій пенсійний депозит", що знаходиться на депозитному рахунку № НОМЕР_1 на підставі договору від 06 грудня 2017 року № 1949344411 з відповідними процентами в касаційному порядку не оскаржуються, тому Верховним Судом не переглядаються.

Керуючись статтями 400, 401, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 16 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька І. М. Фаловська