Історія справи

Постанова

Іменем України

15 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 341/2260/21

провадження № 61-6858св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Галицька районна державна нотаріальна контора Івано-Франківської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Галицька районна державна нотаріальна контора Івано-Франківської області, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 07 квітня 2022 року у складі судді Мергеля М. Р.та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 21 червня 2022 року у складі колегії суддів: Фединяка В. Д., Василишин Л. В., Максюти І. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визначити йому додатковий строк тривалістю три місяці для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті матері, ОСОБА_3 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати, ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилася спадщина за заповітом згідно з яким спадкодавиця заповіла все майно в рівних частинах йому та ОСОБА_2 . Разом з цим позивачу не було відомо про наявність заповіту на його користь, адже після смерті матері ні сестра, ні нотаріус не повідомляли про заповіт. Про існування заповітного розпорядження він дізнався після отримання позовної заяви ОСОБА_2 про визнання частки у спільному сумісному майні спадкодавця та визнання права власності на спадкове майно. Після цього, маючи намір прийняти спадщину за заповітом, яка відкрилася після смерті ОСОБА_3 він усно звернувся до нотаріуса Галицького районного нотаріального округу в Івано-Франківській області, однак нотаріус відмовив у прийнятті заяви через пропуск визначеного законодавством строку на прийняття спадщини. У зв`язку з цим просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Галицький районний суд Івано-Франківської області рішенням від 07 квітня 2022 року в задоволенні позову відмовив. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 000,00 грн судових витрат на правничу допомогу.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є недоведеними, оскільки позивач не надав достатніх та належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини та не довів наявності об`єктивних, непереборних, істотних труднощів, які перешкоджали би йому подати заяву про прийняття спадщини після смерті матері у встановлений законом строк. Водночас суд не взяв до уваги доводи позивача про те, що нотаріус всупереч вимогам нормативно-правових актів не вжив заходів для повідомлення усіх спадкоємців за заповітом про наявність заповіту як такого та про відкриття спадщини, оскільки позивач знав про відкриття спадщини (смерть матері) і навіть після обізнаності про наявність заповіту з серпня 2020 року з цим позовом до суду звернувся лише у листопаді 2021 року. Тобто недотримання повною мірою нотаріусом вимог законодавства щодо повідомлення ОСОБА_1 про відкриття спадщини не має і не може мати наслідком пропущення з боку позивача шестимісячного строку з часу, коли він дізнався про наявність заповіту.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 21 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 07 квітня 2022 року залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував судове рішення тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Встановивши обставини справи, місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що незалежно від обізнаності про існування заповіту позивач міг реалізувати своє волевиявлення на прийняття спадщини після смерті матері як спадкоємець першої черги за законом шляхом подання відповідної заяви до нотаріуса у встановлений шестимісячний строк. Однак така заява у шестимісячний строк позивачем подана не була. Обставини, на які посилався позивач, не є поважними (пов`язаними з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій) причинами пропуску строку для прийняття спадщини.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У липні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 07 квітня 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 21 червня 2022 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 315/765/14, від 28 жовтня 2019 року у справі № 761/42165/17, від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, від 25 березня 2020 року у справі № 642/2539/18, 15 квітня 2020 року у справі № 190/106/18, від 17 березня 2021 року у справі № 308/4272/19, від 15 квітня 2021 року у справі № 591/1271/18, від 26 липня 2021 року у справі № 405/7058/19, від 21 жовтня 2021 року у справі № 643/13260/19, від 08 травня 2019 року у справі № 357/13630/16, від 10 січня 2019 року у справі № 263/1221/17, від 22 лютого 2021 року у справі № 644/7785/19, від 22 грудня 2021 року у справі № 703/4978/19, від 21 вересня 2020 року у справі № 130/2517/18, від 24 листопада 2021 року у справі № 532/2655/19.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами того, що факт звернення позивача до суду з цим позовом через рік після того, коли він дізнався про наявність заповіту, не може слугувати підставою для відмови в задоволенні позову, адже закінчення шестимісячного строку для прийняття спадщини тягне за собою втрату права на неї, однак з цього часу починається перебіг позовної давності, а у спадкоємця виникає право на визначення у судовому порядку додаткового строку для прийняття спадщини. Про наявність об`єктивних, непереборних, істотних труднощів для подання позивачем заяви про прийняття спадщини в межах передбаченого законодавством строку свідчить, зокрема те, що він не проживав спільно зі спадкодавцем, не мав спільного побуту, не знав про заповіт на своє ім`я і дізнався про нього вже після спливу передбаченого законом строку для прийняття спадщини, нотаріус про заповіт позивача не повідомив, що вказує про поважність причини пропуску такого строку. Оскільки позивач не знав про заповіт, а нотаріус про заповіт не повідомив, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову в задоволенні позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

02 вересня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що спадкодавець ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 04 грудня 2019 року серії НОМЕР_1 , виданим повторно Галицьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області.

Згідно із заповітом від 17 серпня 1998 року, посвідченим приватним нотаріусом Галицького районного нотаріального округу Дирдою Н. А. та зареєстрованим в реєстрі за № Д-218, спадкодавець ОСОБА_3 усе своє майно, а саме: половину житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями, що знаходяться на АДРЕСА_1 , заповіла у рівних частинах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Довідкою від 22 жовтня 2019 року № 4292, виданою виконавчим комітетом Бурштинської міської ради, підтверджується, що на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . До дня її смерті разом з нею були зареєстровані та проживали: дочка - ОСОБА_2 , внучка - ОСОБА_4 , прийомні внуки - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_7 .

З листа державного нотаріуса Галицької районної державної нотаріальної контори Івано-Франківської області Кіщук Л. І. від 22 грудня 2021 року № 1122/02-14 відомо, що на день смерті ОСОБА_3 проживала і була зареєстрована на АДРЕСА_1 . Із заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину від 11 лютого 2020 року № 66 на спадкове майно за заповітом звернулась дочка спадкодавиці ОСОБА_2 . Спадкоємцем за заповітом на 1/2 частину спадкового майна ОСОБА_3 є син спадкодавиці ОСОБА_1 , який у нотаріальну контору із заявою не звертався. Інших осіб, які звертались б до Галицької районної державної нотаріальної контори Івано-Франківської області із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , немає. 11 лютого 2020 року заведено спадкову справу.

Ухвалою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 31 липня 2020 року відкрито провадження у справі № 341/1079/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання частки у спільному сумісному майні спадкодавця та визнання права власності на спадкове майно.

Копію ухвали про відкриття провадження у справі № 341/1079/20, позовної заяви з додатками, серед яких була і копія заповіту, позивач ОСОБА_1 отримав 13 серпня 2020 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Таким чином, суд установив, що ОСОБА_1 про наявність заповіту дізнався у серпні 2020 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

За загальними положеннями про спадкування, право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220 1222 1270 ЦК України).

Право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Таким чином, поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Норми частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Законодавство не встановлює конкретного переліку поважних причин пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини, і такі причини оцінюються судом на власний розсуд в кожному конкретному випадку та з урахуванням усіх обставин справи. Головною ознакою поважних причин є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини.

Спадкове законодавство засновується на принципі переваги формального волевиявлення спадкодавця (заповіту) над положеннями закону, спадкоємці за законом спадкують тільки у випадках відсутності заповіту, визнання його недійсним, нерозподілення заповідачем усієї спадщини або неприйняття (відмови від прийняття) спадщини спадкоємцями, призначеними у заповіті (частина друга статті 1223 ЦК України).

Верховний Суд у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 671/308/20 (провадження № 61-16392св20) дійшов висновку, що у випадку, якби позивач не був спадкоємцем першої черги, він дійсно не мав би підстав звертатися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, аж доки не дізнався би про існування заповіту, і така обставина могла бути підставою для подання заяви про надання додаткового строку.

Встановивши, що позивач є сином спадкодавиці, а тому незалежно від наявності заповіту на його ім`я він у випадку, якщо бажав би прийняти спадщину, мав можливість звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом, однак таку заяву позивач у шестимісячний строк не подав, а обставини на які він посилався, не є поважними (пов`язаними з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій) причинами пропуску строку для прийняття спадщини, місцевий суд, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для надання додаткового строку для прийняття спадщини.

У зв`язку з цим безпідставними є доводи скарги про те, що суди дійшли помилкового висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і зводяться до необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не входить до компетенції Верховного Суду.

Ураховуючи встановлені судами конкретні обставини цієї справи, оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

У зв`язку з цим підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 07 квітня 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 21 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. Ю. Тітов