Постанова

Іменем України

16 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 278/1191/18

провадження № 61-13564св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,

відповідач за первісним та за зустрічним позовами- Оліївська сільська рада Житомирського району Житомирської області,

треті особи за первісним позовом: ОСОБА_3, Товариство з обмеженою відповідальністю "Геоінформсистеми",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області, ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, Товариство з обмеженою відповідальністю "Геоінформсистеми", про визнання недійсними проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, рішення органу місцевого самоврядування і державного акта на право власності на земельну ділянку та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області про визнання втратившими чинність (анульованими), пунктів рішення органу місцевого самоврядування

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 02 лютого 2021 року у складі судді Зубчук І. В. та постанову Житомирського апеляційного суду від 30 червня 2021 року у складі колегії суддів: Галацевич О. М., Борисюка Р. М., Микитюк О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому, уточнивши свої позовні вимоги, просив визнати недійсним проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок у приватну власність ОСОБА_2 на земельну ділянку АДРЕСА_1, квартал індивідуальної житлової забудови кооператив "Шериф";

визнати недійсним рішення 12-ї сесії 6-го скликання Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області (далі - Оліївська сільська рада) від 27 лютого 2012 року про затвердження проєкту землеустрою земельної ділянки № НОМЕР_1, переданої у власність ОСОБА_2, що знаходиться за вказаною адресою;

визнати недійсним державний акт про право власності серії ЯМ № 240732 на земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 0,1001 га, кадастровий номер 1822085600:08:001:1148, яка належить ОСОБА_2 та знаходиться за адресою: с.

Оліївка, житловий масив "Хутір Дальній", цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що рішенням 12-ї сесії 6-го скликання Оліївської сільської ради від 27 лютого 2012 року, за його заявою від 23 лютого 2012 року йому надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у приватну власність із земель запасу земельної ділянки орієнтовною площею 0,10 га згідно з протоколм загальних зборів громадян щодо вирішення питання розподілу земельних ділянок (кварталу № 1) від 05 лютого 2012 року та детального планування території, а саме земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в АДРЕСА_2.

У подальшому йому стало відомо, що частина його земельної ділянки зайнята іншою земельною ділянкою яка передана у приватну власність ОСОБА_2. Вважає оспорюване рішення органу місцевого самоврядування незаконним, оскільки земельна ділянка (її координати), яка належить на праві власності відповідачу, має знаходитись в іншому місці. У зв'язку з цим просив позов задовольнити.

У вересні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому просив визнати втратившими чинність (анульованими), починаючи з 28 лютого 2013 року, пункт 1 та пункт 1.1 рішення 12-ї сесії 6-го скликання Оліївської сільської ради від 27 лютого 2012 року в частині надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в с. Оліївка ОСОБА_1.

Обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги, ОСОБА_2 посилався на те, що він є власником земельної ділянки у кооперативі "Шериф" на території Оліївської сільської ради.

Рішеннями Оліївської сільської ради від 11 жовтня 2013 року, від 27 січня 2015 року, від 29 січня 2016 року та від 23 червня 2016 року продовжувався термін дії рішення від 27 лютого 2012 року. Вважає, що зазначені рішення про продовження терміну дії прийняті всупереч пунктам 11,12 рішення від 27 лютого 2012 року, оскільки прийняті поза межами його дії. Окрім того, жодної поважної причини для продовження строку у рішенні від 11 жовтня 2013 року не зазначено, а тому вважає, що ОСОБА_1 хоче безпідставно позбавити його права власності на нерухоме майно. У зв'язку з цим просив зустрічний позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Житомирський районний суд Житомирської області рішенням від 02 лютого 2021 року в задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що первісні позовні вимоги є безпідставними, оскільки на час прийняття органом місцевого самоврядування рішення від 27 лютого 2012 року про надання дозволу позивачу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у приватну власність із земель запасу земельної ділянки, та земельна ділянка, право власності на яку позивач хоче позбавити відповідача, вже була сформована та передана у приватну власність ОСОБА_2.

При цьому суд дійшов висновку і про недоведеність вимог зустрічного позову, оскільки рішення Оліївської сільської ради від 11 жовтня 2013 року було прийняте в межах строку, встановленого законом. Суд виходив з того, що згідно з висновком експерта була виявлена помилка при розробленні землевпорядної документації на земельну ділянку в кооперативі "Шериф" з кадастровим номером 1822085600:08:001:1148, що належить ОСОБА_2, де неправильно визначені координати поворотних точок окружної межі земельної ділянки, яка може бути виправлена шляхом звернення до Оліївської сільської ради.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Житомирський апеляційний суд постановою від 30 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 02 лютого 2021 року залишив без змін.

Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому суд виходив з того, що у позивача відсутнє право власності на земельну ділянку, оскільки отримання ним дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного вирішення питання про надання її у власність, а тому не створює правових наслідків.

Рішення про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Однак отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки дозвіл не є правовстановлюючим актом. Таким чином, немає підстав вважати, що оспорюваним рішенням Оліївської сільської ради 12-ї сесії 6-го скликання від 27 лютого 2012 року "Про розгляд заяв громадян щодо затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у приватну власність" порушені права позивача.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У серпні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 02 лютого 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 30 червня 2021 року і направити справу на новий розгляд.

Підставою касаційного оскарження зазначив те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 724/1127/17.

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновку апеляційного суду про те, що на час прийняття органом місцевого самоврядування рішення від 27 лютого 2012 року про надання дозволу позивачу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у приватну власність із земель запасу земельної ділянки вона була сформована та передана у приватну власність ОСОБА_2, оскільки згідно з висновком експерта від 25 листопада 2019 року № 42-Е/19 земельна ділянка ОСОБА_2 відповідно до детального плану території с. Оліївка згідно з координатами повинна знаходитися на території масиву земельних ділянок кооперативу "Шериф", а не на житловому масиві "Хутір Дальній", ділянка № НОМЕР_2. При цьому суд не взяв до уваги, що висновки експерта свідчать про те, що це мали бути різні земельні ділянки. Таким чином, висновок апеляційного суду про те, що позивач не має права власності на земельну ділянку, є безпідставним.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

19 жовтня 2021 року справа № 278/1191/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що 23 лютого 2012 року ОСОБА_1 подав до Оліївської сільської ради заяву про надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення йому у приватну власність земельної ділянки.

Рішенням 12-ї сесії 6-го скликання Оліївської сільської ради від 27 лютого 2012 року "Про розгляд заяв громадян про надання земельних ділянок" ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у приватну власність із земель запасу земельну ділянку орієнтовною площею відповідно до протоколу загальних зборів громадян щодо вирішення питання розподілу земельних ділянок (кварталу № 1) від 05 лютого 2012 року та детального планування території, а саме земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в с. Оліївка, площею 0,10 га, житловий масив "Хутір Дальній", ділянка № НОМЕР_2. Пунктом 11 цього рішення встановлено термін дії дозволу - 1 рік з дати прийняття цього рішення.

Рішеннями Оліївської сільської ради від 11 жовтня 2013 року, від 27 січня 2015 року та від 29 січня 2016 року продовжено термін дії рішення 12-ї сесії 6-го скликання Оліївської сільської ради від 27 лютого 2012 року в частині надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у приватну власність із земель запасу земельної ділянки орієнтовною площею 0,10 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в с.

Оліївка, житловий масив "Хутір Дальній".

Рішенням Оліївської сільської ради від 23 червня 2016 року внесено зміни (уточнення) до пункту 1.1 рішення 12-ї сесії 6-го скликання від 27 лютого 2012 року ОСОБА_1 змінено площу земельної ділянки з 0,10 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на земельні ділянки площею 0,0517 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд і площею 0,0483 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Рішенням 13-ї сесії 5-го скликання Оліївської сільської ради від 21 травня 2010 року надано згоду на розроблення містобудівного обґрунтування щодо доцільності (можливості) розміщення житлових будинків на землях запасу в с. Оліївка (район облплемоб'єднання) ОСОБА_2.

В подальшому рішенням 12-ї сесії 6-го скликання Оліївської сільської ради від 27 лютого 2012 року затверджено проєкт землеустрою щодо відведення у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1001 га, яка розташована в с.

Оліївка, житловий масив "Хутір Дальній", для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на підставі якого 29 грудня 2012 року ОСОБА_2 видано державний акт на право приватної власності на землю серії ЯМ № 240732.

Відповідно до статті 24 Закону України "Про державний земельний кадастр" у зв'язку з розробленням проєкту землеустрою було сформовано земельну ділянку, здійснено її державну реєстрацію та присвоєно кадастровий номер 1822085600:08:001:1148, дата державної реєстрації - 29 грудня 2012 року.

Згідно з висновком експерта від 25 листопада 2019 року № 42-Е/19 межі фактичного користування (відповідно до детального плану території в с. Оліївка) земельної ділянки ОСОБА_2 не відповідають юридичним межам земельної ділянки площею 0,1001 га, кадастровий номер 1822085600:08:001:1148, згідно з інформацією у Державному земельному кадастрі.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Зміст прохальної частини касаційної скарги з урахуванням принципу диспозитивності свідчить про те, що судові рішення оскаржені тільки в частині вирішення вимог первісного позову, а тому переглядається лише щодо вирішення цих вимог.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Статтями 15, 16 ЦК України передбачено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених Статтями 15, 16 ЦК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина 1 статті 21 ЦК України).

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина 1 статті 155 ЗК України).

Результат аналізу наведених норм права дає підстави для висновку, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Відповідно до частин 2 , 5 статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 зазначив про порушення його прав унаслідок передання рішенням Оліївської сільської ради від 27 лютого 2012 року у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1001 га, оскільки цим же рішенням ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у приватну власність із земель запасу земельної ділянки. Оскільки надана відповідачу у власність земельна ділянка накладається на земельну ділянку, на яку йому надано дозвіл на розроблення технічної документації, він не може завершити процедуру набуття у власність земельної ділянки.

Відповідно до статті 81 ЦПК Україникожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статті 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У спірних правовідносинах предметом доказування є наявність або відсутність встановлення факту порушення оспорюваним рішенням органу місцевого самоврядування прав ОСОБА_1.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що на час прийняття органом місцевого самоврядування рішення від 27 лютого 2012 року про надання дозволу позивачу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у приватну власність із земель запасу земельної ділянки та земельна ділянка, право власності на яку позивач хоче позбавити відповідача, вже була сформована та передана у приватну власність ОСОБА_2. Оскільки оспорюване рішення органу місцевого самоврядування прийняте відповідно до чинного на той час законодавства, суд дійшов правильного висновку про те, що права та інтереси позивача рішенням сільської ради не порушені, оскільки воно прийнято в межах повноважень сільської ради.

При цьому апеляційний суд правильно виходив з того, що отримання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, а тому не створює правових наслідків, крім тих, що пов'язані з неправомірністю прийняття рішення органом місцевого самоврядування. Рішення про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Однак отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки дозвіл не є правовстановлюючим актом.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року у справі № 21-358а13 і від 07 червня 2016 року у справі № 21-1391а16, а також у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17 і від 25 вересня 2019 року у справі № 145/693/16-ц.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, а посилання на те, що згідно з висновком експерта від 25 листопада 2019 року № 42-Е/19, межі фактичного користування земельної ділянки ОСОБА_2 не відповідають юридичним межам земельної ділянки, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Як відомо з висновку експерта від 25 листопада 2019 року №42-Е/19, земельна ділянка з кадастровим номером 1822085600:08:001:1148 не використовується, не огороджена, межові знаки відсутні, тому за "фактичне користування" експерт взяв для дослідження межу земельної ділянки відповідно до детального плану території с. Оліївка, а за "юридичні межі земельної ділянки" - межу земельної ділянки згідно з інформацією з Державного земельного кадастру (див. схему № 2), північний масив земельних ділянок кооперативу "Шериф" зміщений вниз та накладається на південний масив земельних ділянок кварталу № 2. У зв'язку з цим експерт дійшов висновку, що межі фактичного користування (відповідно до детального плану території с. Оліївка) земельної ділянки ОСОБА_2 не відповідають юридичним межам земельної ділянки площею 0,1001 га, кадастровий номер undefined.

Згідно з пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Державний земельний кадастр", у разі якщо після перенесення інформації про земельні ділянки з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру виявлені помилки у визначенні площ та/або меж земельних ділянок (розташування в межах земельної ділянки частини іншої земельної ділянки; невідповідність меж земельної ділянки, вказаних у Державному реєстрі земель, її дійсним межам; невідповідність площі земельної ділянки, вказаної у Державному реєстрі земель, її дійсній площі у зв'язку із зміною методів підрахунку (округлення); присвоєння декільком земельним ділянкам однакових кадастрових номерів), такі помилки за згодою власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності можуть бути виправлені на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або за матеріалами інвентаризації земель. Зміна меж земельної ділянки при виправленні вказаних помилок допускається за письмовим погодженням з особами, яким належить право власності (а щодо земель державної та комунальної власності - право користування) на суміжні земельні ділянки. Відсутність згоди власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності на виправлення вказаних помилок не є підставою для відмови у перенесенні відомостей про відповідну земельну ділянку до Державного земельного кадастру, надання відомостей про земельну ділянку з Державного земельного кадастру. Про виявлені помилки центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, письмово безоплатно повідомляє власників (користувачів) земельних ділянок.

Відповідно до пункту 144 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051, якщо факт невідповідності відомостей Державного земельного кадастру інформації, що міститься в документах, які є підставою для внесення таких відомостей, підтверджено, Державний кадастровий реєстратор за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру безоплатно виправляє допущену помилку.

Отже, законодавством встановлено порядок виправлення технічних помилок, допущених під час визначення меж суміжних земельних ділянок.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 583/669/15-ц (провадження № 61-756св20).

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у позасудовому порядку мають можливість скористатися визначеним у пункті 4 розділу VІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державний земельний кадастр" способом відновлення своїх порушених прав шляхом усунення технічних помилок, і лише у разі, якщо цей спосіб виявиться не дієвим чи згоди щодо визначення конкретних меж земельних ділянок не буде досягнуто, позивач може звернутись до суду за захистом порушених прав.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно і всебічно дослідили наявні у справі докази та дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76, 77, 78, 81, 89, 368 ЦПК України, в результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

У зв'язку з цим доводи скарги про те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень судом касаційної інстанції, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права і зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не входить до компетенції Верховного Суду.

Ураховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судами попередніх інстанцій, судові рішення в оскаржуваній частині не суперечать правовому висновку, який зазначений в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 02 лютого 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 30 червня 2021 року в частині вирішення вимог первісного позову залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М.

Ю. Тітов