Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.02.2019 року у справі №638/20216/16

Постанова

Іменем України

13 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 638/20216/16-ц

провадження № 61-713св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1, відповідач - ОСОБА_2,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 07 вересня 2018 року

у складі судді Штих Т. В. та постанову Харківського апеляційного суду

від 28 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Овсяннікової А. І., Коваленко І. П., Сащенко І. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу.

Позовна заява мотивована тим, що з 2003 року по квітень 2014 року

ОСОБА_1 перебував у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_2.

У встановленому законом порядку шлюб зареєстровано не було, оскільки вони вважали, що у цьому немає необхідності. За період фактичних шлюбних відносин у сторін народилася донька ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Проте, після народження дитини спільне життя з відповідачем не склалося через відсутність взаєморозуміння між сторонами, розходження характерів та поглядів на виховання доньки, тому з квітня 2014 року вони проживали окремо.

Посилаючись на те, що ОСОБА_2 фактично заперечує факт спільного проживання з ОСОБА_1, що, у подальшому матиме негативний вплив на формування особистості їх спільної дитини, ОСОБА_1 просив суд встановити факт проживання з ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з 2003 року по квітень 2014 року.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 07 вересня

2018 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Харківського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 07 вересня

2018 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що позивачем не зазначено, яке саме його особисте немайнове або майнове право чи інтерес не визнається відповідачем та яким способом суд може захистити його. Крім того, позивачем не доведено належними та допустимими доказами, в чому полягає порушення або невизнання його прав, які юридичні наслідки має породжувати встановлення такого факту.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що факт спільного проживання сторін у період з 2003 року по квітень 2014 року підтверджено фотознімками з коментарями до них, адресою постійного проживання, придбанням позивачем майна користь сім'ї, витрачанням коштів на спільні цілі тощо.

Крім того, при вирішенні спору у цій конкретній справі № 638/20216-16-ц,

ОСОБА_1 на підставі частини 4 статті 82 ЦПК України просить врахувати постанову Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 638/12278/15-ц (провадження № 61-22837св18) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: Виконавчий комітет Харківської міської ради, Комісія з питань захисту прав дитини Виконавчого комітету Харківської міської ради, Служба у справах дітей Дзержинського району управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, про встановлення часу спілкування батька з дитиною, покладення зобов'язання добросовісно виконувати батьківські обов'язки.

Доводи інших учасників справи

У березні 2019 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для їх скасування відсутні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що у період з 26 вересня 1989 року по 03 вересня

2015 року ОСОБА_1 був зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1, а ОСОБА_2 з 07 вересня 1999 року

і по цей час - у квартирі АДРЕСА_2.

Сторони в зазначений період в зареєстрованому шлюбі не знаходилися.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народилася дитина - донька ОСОБА_3.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

У частині 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Статтею 5 ЦК України визначено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Відповідно до пункту 1 розділу VII "Прикінцевих положень" СК України правова підстава для встановлення юридичного факту проживання однією сім'єю з'явилася лише з набранням чинності СК України (у редакції

Закону 2003 року) та ЦПК України (у редакції Закону 2004 року), тобто

з 01 січня 2004 року.

Отже, до сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються лише в частині тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права та обов'язки визначаються на підставах, передбачених СК України.

КпШС України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не передбачав положень про встановлення режиму окремого проживання чи встановлення факту проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу.

ЦПК України (у редакції Закону 1963 року) передбачав можливість встановлення судовим порядком як факту, що має юридичне значення, перебування у фактичних шлюбних відносинах лише у встановлених законом випадках, якщо шлюб в органах запису актів громадянського стану не міг бути зареєстрований внаслідок смерті одного з подружжя (стаття 271, пункту 5 частини першої статті 273), в інших випадках заяви про встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах судовому розгляду не підлягають.

Отже, фактичні шлюбні відносини не вважалися сімейними у період

з 1996 року і до 01 січня 2004 року, якщо між жінкою та чоловіком, що перебували у таких відносинах, виникали спірні майнові питання, то вони вирішувалися за нормами цивільного законодавства України.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України

у справі № 6-135цс13 від 25 грудня 2013 року.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 обґрунтовував свої вимоги тим, що встановлення факту проживання однією сім'єю сторін без реєстрації шлюбу в період з 2003 року по квітень 2014 року необхідно йому у зв'язку з невизнанням відповідачем цього факту та для унеможливлення негативного впливу на свідомість їх спільної дитини, формування її особистості та уявлень про сімейні цінності.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що відповідно до частин 1 , 2 статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

Відповідно до частини 1 статті 74 СК України у разі, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 частини 1 статті 74 СК України.

Отже, ознаками подружніх відносин є: наявність факту ведення спільного господарства, тобто прийняття участі у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім'ї, наявність усталених відносини, що притаманні подружжю, спільне проживання.

Відповідно до частини 2 статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Встановивши, що само по собі співмешкання чоловіка і жінки протягом певного періоду не є достатнім для визнання факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка і жінки без шлюбу за відсутності інших ознак сім'ї, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги про те, що факт спільного проживання сторін у період з 2003 року по квітень 2014 року підтверджено фотознімками з коментарями до них, адресою постійного проживання, придбанням позивачем майна на користь сім'ї, витрачанням коштів на спільні цілі тощо, колегія суддів відхиляє, оскільки позивачем відповідно вимог статей 12, 81 ЦПК України не доведено належними та допустимими доказами наявність фактичних шлюбних відносин з відповідачем.

Заперечуючи проти позовних вимог, а саме перебування у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_1, ОСОБА_2 зазначала, що позивач пропонував їй зареєструвати шлюб, однак вона відмовилась, оскільки не бажала створювати сім'ю з ним.

Крім того, суди встановили, що у спірний період сторони зареєстровані за різними адресами: ОСОБА_1 квартирі АДРЕСА_1, а ОСОБА_5 у квартирі АДРЕСА_2. Наявність сумісних подорожей та спільні фотознімки також не свідчить, що сторони були по'вязані сумісним побутом, а не лише спільно проводили час.

Факт народження спільної дитини також не є підставою вважати про наявність подружніх відносин.

Посилання ОСОБА_1 на постанову Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 638/12278/15-ц (провадження № 61-22837св18) є не обґрунтованими та такими, що не мають юридичного значення для вирішення даної конкретної справи, оскільки у справі № 638/12278/15-ц за ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: Виконавчий комітет Харківської міської ради, Комісія з питань захисту прав дитини Виконавчого комітету Харківської міської ради, Служба у справах дітей Дзержинського району управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, предметом розгляду було встановлення часу спілкування батька з дитиною та покладення зобов'язання добросовісно виконувати батьківські обов'язки.

Разом з тим, обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначав, що встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу необхідно йому для захисту особистого немайнового права та законного інтересу на створену сім'ю та недопустимість у подальшому негативного впливу на формування особистості дитини.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому частини 1 статті 4 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте, не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Проте, позивачем не доведено належними та допустимими доказами,

в чому полягає порушення або невизнання його прав, які юридичні наслідки має породжувати встановлення такого факту.

Відповідач не заперечує, що ОСОБА_1 є батьком дитини. Отже, факт батьківства ОСОБА_1 щодо доньки не оспорюється, у свідоцтві про народження батьком зазначений позивач. Формування у дитини поглядів щодо сімейних цінностей та усвідомлення факту, що вона народилась у повноцінній сім'ї стосується виховання дитини та норм моралі. Посилання на недопустимість у подальшому негативного впливу на формування особистості дитини також не має на меті певні юридичні наслідки, та має ймовірний характер.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є достатньо мотивованими та такими, що відповідають нормам закону.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 07 вересня

2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська А. І. Грушицький В. В. Сердюк