Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 14.12.2020 року у справі №752/21435/18

Постанова

Іменем України

11 березня 2021 року

м. Київ

справа № 752/21435/18

провадження № 61-17808св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

суб'єкт оскарження - державний виконавець Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Бондаренко Максим Васильович,

заінтересована особа - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 13 вересня 2019 року під головуванням судді Шевченко Т. М. та постанову Київського апеляційного суду від 23 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Суханової Є.

М., Березовенко Р. В., Лівінського С. В. у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії та постанову від 05 жовтня 2018 року державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Бондаренка Максима Васильовича про відновлення виконавчого провадження, заінтересована особа - ОСОБА_2,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Голосіївського районного суду м. Києва зі скаргою на постанову від 05 жовтня 2018 року державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бондаренка М. В. про відновлення виконавчого провадження.

Заявник просила визнати незаконними та протиправними дії державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бондаренка М. В. щодо винесення постанови про відновлення виконавчого провадження від 05 жовтня 2018 року у ВП № 57116426; визнати незаконною, протиправною та скасувати постанову про відновлення виконавчого провадження від 05 жовтня 2018 року.

В обґрунтування скарги зазначила, що постановою Апеляційного суду м. Києва від 12 липня 2018 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 08 квітня 2019 року, змінено рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 січня 2018 року. Постановлено зобов'язати ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкод в участі у вихованні та спілкуванні з донькою ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Визначено способи участі батька ОСОБА_2 у вихованні малолітньої ОСОБА_4 наступним чином:

перший місяць:

- щосереди з 17-00 год до 20-00 год,

- щосуботи з 10-00 год до 13-00 год,

без присутності матері ОСОБА_1;

з другого місяця:

- 1-й та 3-й тиждень місяця: понеділок, п'ятниця з 17-00 год до 19-30 год,

- 2-й та 4-й тиждень місяця: вівторок, четвер з 17-00 год до 19-30 год та з 17-00 год п'ятниці до 18-00 год суботи,

- з 1-го по 15-те липня щороку,

- на день народження дитини - спільне святкування з урахуванням бажання дитини.

Також зазначила, що постановою державного виконавця Бондаренка М. В. від 31 серпня 2018 року відкрито виконавче провадження № 57116426.

Постановою від 27 вересня 2018 року державного виконавця вказане виконавче провадження закінчено, оскільки рішення суду згідно акту державного виконавця від 25 вересня 2018 року фактично було виконано.

Проте, постановою державного виконавця Бондаренка М. В. від 05 жовтня 2018 року виконавче провадження № 57116426 відновлено за заявою стягувача.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 13 вересня 2019 року скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Постановою Київського апеляційного суду від 23 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 13 вересня 2019 року без змін.

Приймаючи ухвалу про залишення без задоволення скарги суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що стягувачем ОСОБА_2 разом із поданою заявою було надано докази того, що боржник чинить перешкоди подальшому спілкуванню з малолітньою донькою, та те, що державний виконавець діяв у відповідності до норм Закону України "Про виконавче провадження" і підстави для визнання його дій протиправними та скасування постанови про відновлення виконавчого провадження відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Дубчак Л. С. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Голосіївського районного суду м.

Києва від 13 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 вересня 2020 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не було належним чином оцінено зібрані у справі докази, адже факт невиконання рішення не може бути зафіксований актом. Вказує, що фактично 27 вересня 2018 року державний виконавець не перевіряв виконання боржником ОСОБА_1 судового рішення, виконавчі дії ним не проводились, а постановою Апеляційного суду м. Києва від 12 липня 2018 року на заявника не покладено обов'язку забезпечити виконання рішення про встановлення побачення з дитиною.

Доводом касаційної скарги також є те, що постанова державного виконавця про відновлення провадження у справі від 05 жовтня 2018 року не обґрунтована та, на думку заявника, безпідставна. Постанова містить недоліки, адже мотиви її винесення у ній відсутні.

У наданих до Верховного Суду додаткових письмових поясненнях ОСОБА_1 посилається на практику Верховного Суду викладену у постанові від 31 березня 2020 року у справі № 640/11079/19 де касаційний суд звернув увагу на необхідність врахування доказів узгодження державним виконавцем місця та часу проведення побачень з дитиною.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу.

У лютому 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу подану ОСОБА_1 в якому у задоволенні касаційної скарги просив відмовити, вказуючи на необґрунтованість її доводів.

Зазначав, що аргументи заявника про помилковість у врахуванні при ухваленні оскаржуваних судових рішень акта від 27 вересня 2018 року не відповідають дійсності, адже акт складений у присутності двох понятих та співробітників поліції, а тому є належним доказом чинення перешкод у спілкуванні з дитиною.

Оскаржена постанова державного виконавця сформована у автоматичному режимі та містить всі необхідні реквізити.

Стягувач також вважає необґрунтованими твердження заявника про покладення на неї додаткових витрат, пов'язаних із вчиненням виконавчих дій, адже державним виконавцем на боржника вже було накладено 55 штрафів за невиконання судового рішення.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із Голосіївського районного суду міста Києва.

21 січня 2021 року цивільна справа № 752/21435/18 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що постановою Апеляційного суду м. Києва від 12 липня 2018 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 08 квітня 2019 року, змінено рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 січня 2018 року та зобов'язано ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкод в участі у вихованні та спілкуванні з донькою ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Визначено способи участі батька ОСОБА_2 у вихованні малолітньої ОСОБА_4 наступним чином:

перший місяць:

- щосереди з 17-00 год до 20-00 год,

- щосуботи з 10-00 год до 13-00 год,

без присутності матері ОСОБА_1;

з другого місяця:

- 1-й та 3-й тиждень місяця: понеділок, п'ятниця з 17-00 год до 19-30 год,

- 2-й та 4-й тиждень місяця: вівторок, четвер з 17-00 год до 19-30 год та з 17-00 год п'ятниці до 18-00 год суботи,

- з 1-го по 15-те липня щороку,

- на день народження дитини - спільне святкування з урахуванням бажання дитини.

23 липня 2018 року на підставі вказаного судового рішення Голосіївським районним судом м. Києва були видані виконавчі листи.

Постановою від 31 серпня 2018 року державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бондаренка М. В. відкрито виконавче провадження №
57116426.

Постановою від 27 вересня 2018 року державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бондаренка М. В. вказане виконавче провадження закінчено на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 та статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" у зв'язку з фактичним виконанням рішення суду.

28 вересня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві із заявою про відновлення виконавчого провадження № 57116426 з примусового виконання виконавчого листа № 752/22214/16, виданого 23 липня 2018 року Голосіївським районним судом м. Києва.

Постановою державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м.

Києві Бондаренка М. В. від 05 жовтня 2018 року виконавче провадження № 57116426 відновлено.

ОСОБА_1 не погоджується з постановою від 05 жовтня 2018 року державного виконавця про відновлення виконавчого провадження № 57116426, у зв'язку чим звернулася у суд з даною скаргою.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до положень частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Правовідносини щодо виконання судових рішень регулюються Законом України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404) та Інструкцією з примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція № 512/5).

Відповідно до частини першої, пункту першого частини другої статті 18 Закону № 1404 виконавець зобов'язаний вживати передбачених Законом України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і Законом України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 1404 під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, розпоряджень, внесення подання, складання актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених Законом України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої статті 64-1 Закону № 1404 виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням суду.

Згідно з частиною п'ятою статті 64-1 Закону № 1404 у разі виконання рішення боржником виконавець складає акт та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Відповідно до пункту 8 Розділу ІХ Інструкції № 512/5 у разі виконання боржником рішення виконавець складає акт, що підписується сторонами виконавчого провадження, та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону.

За приписами частини шостої статті 64-1 Закону № 1404 якщо боржник у подальшому перешкоджає побаченням стягувача з дитиною, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження. Після відновлення виконавчого провадження державний виконавець повторно здійснює заходи, передбачені цією статтею.

Отже, Законом № 1404 чітко встановлений перелік дій, що вчиняє виконавець при виконанні рішення про встановлення побачення з дитиною.

Відповідно до пункту 11 Розділу ІХ Інструкції № 512/5 якщо після закінчення виконавчого провадження з виконання рішення про встановлення побачення з дитиною з підстави, передбаченої пунктом 9 статті 39 Закону, до державного виконавця надійшла заява про відновлення виконавчого провадження у зв'язку із перешкоджанням боржником побаченню стягувача з дитиною, державний виконавець виносить постанову про відновлення виконавчого провадження.

Постанова про відновлення виконавчого провадження надсилається сторонам виконавчого провадженням та до суду, який видав виконавчий документ.

Після пред'явлення виконавчого документа до виконання державний виконавець повторно здійснює заходи, передбачені статтею 64-1 Закону.

Враховуючи вищенаведені норми та ту обставину, що 28 вересня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві із заявою про відновлення виконавчого провадження № 57116426 з примусового виконання виконавчого листа № 752/22214/16, виданого 23 липня 2018 року Голосіївським районним судом м. Києва колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1, адже підставою для відновлення виконавчого провадження є заява стягувача.

Інших умов для відновлення виконавчого провадження при виконанні рішень у справах про встановлення побачення з дитиною законодавством не передбачено.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги з посилається на практику Верховного Суду викладену у постанові від 31 березня 2020 року у справі № 640/11079/19 де касаційний суд звернув увагу на необхідність врахування доказів узгодження державним виконавцем місця та часу проведення побачень з дитиною, адже предметом оскарження у цій справі є постанова про відновлення виконавчого провадження, а не дії державного виконавці вчинені під час виконавчого провадження і які виявилися у винесенні постанови про накладення на боржника штрафу, що були предметом оскарження у вказаній заявником справі.

Верховний Суд також зазначає, що доводи касаційної скарги про те, що постанова державного виконавця про відновлення провадження у справі від 05 жовтня 2018 року не обґрунтована та містить недоліки, адже мотиви її винесення у ній відсутні не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до положень пунктів 6,7 розділу І Інструкції № 512/5, під час здійснення виконавчого провадження виконавець приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складання актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Постанова як окремий документ містить такі обов'язкові реквізити: номер виконавчого провадження; вступну частину із зазначенням: назви постанови, дати видачі постанови та місця її винесення; найменування органу державної виконавчої служби, прізвища, імені та по-батькові державного виконавця, який виніс постанову; назви виконавчого документа, коли та ким виданий, резолютивної частини документа; мотивувальну частину із зазначенням мотивів, з яких виконавець прийняв відповідне рішення (дійшов певних висновків), і посилання на норму закону, на підставі якого винесено постанову; резолютивну частину із зазначенням: прийнятого виконавцем рішення; строку і порядку оскарження постанови. До постанов можуть вноситись також інші відомості, визначені Законом, цією Інструкцією та іншими нормативно-правовими актами.

З матеріалів справи вбачається, що постанова державного виконавця Бондаренка М.

В. від 05 жовтня 2018 року містить всі обов'язкові реквізити, у тому числі: мотивувальну частину, з зазначенням мотивів, з яких виконавець прийняв відповідне рішення, зазначив порядок її оскарження.

Інші аргументи, наведені у касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та їм надана належна правова оцінка.

При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29,30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 13 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька А. І. Грушицький