Історія справи

Постанова КЦС ВП від 26.03.2019 року у справі №758/9039/17

Постанова

Іменем України

14 березня 2019 року

м. Київ

справа № 758/9039/17

провадження № 61-25103св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Апеляційного суду міста Києва від 12 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Борисової О. В., Ратнікової В. М., Левенця Б. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 про розірвання шлюбу.

Позовну заяву мотивовано тим, що з червня 1999 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. З квітня 2016 року сімейне життя подружжя поступово погіршувалося, що призвело до фактичного припинення шлюбних відносин.

Враховуючи викладене, позивач просила суд розірвати шлюб, укладений між нею та ОСОБА_5, зареєстрований 24 червня 1999 року у відділі реєстрації одружень міста Миколаєва, актовий запис № 360.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 16 серпня 2017 року у складі судді Супрун Г. Б. позов ОСОБА_4 задоволено.

Розірвано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, зареєстрований 24 червня 1999 року у відділі реєстрації одружень м. Миколаєва, актовий запис № 360.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що шлюбно-сімейні відносини між сторонами припинені з весни 2016 року, спільного господарства сторони не ведуть, не бажають примирятися, подальше спільне життя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 12 жовтня 2017 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_4, змінено рішення Подільського районного суду міста Києва від 16 серпня 2017 року, виключено з мотивувальної частини рішення посилання на те, що шлюбно-сімейні відносини між сторонами припинені з весни 2016 року.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що шлюбно-сімейні відносини між сторонами припинені з весни 2016 року, а нотаріально завірена заява відповідача та його пояснення з цього приводу не є належними доказами, які б підтверджували цей факт.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

ОСОБА_5 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції достовірно встановив час фактичного припинення шлюбних відносин між сторонами, а саме з весни 2016 року, виходячи з обставин, викладених у позовній заяві, відзиві на позов та наданих пояснень сторін з цього приводу.

У грудні 2017 року ОСОБА_4 подала відзив (заперечення) на касаційну скаргу, який мотивований незгодою з доводами касаційної скарги, законністю та обґрунтованістю рішення апеляційного суду.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

24 червня 1999 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було зареєстровано шлюб, зареєстрований у відділі реєстрації одружень міста Миколаєва, актовий запис № 360.

Від спільного життя сторони мають двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Шлюбно-сімейні відносини між сторонами припинені, спільного господарства вони не ведуть, не бажають примирятися, подальше спільне життя та збереження шлюбу суперечить інтересам сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини третьої статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 СК України.

Згідно із статтею 112 СК України, суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя.

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними у пунктах 10, 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства про справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Рішення суду у справі про розірвання шлюбу повинно відповідати вимогам статті 215 ЦПК України 2004 року. У ньому, зокрема, має бути зазначено дату й місце реєстрації шлюбу, час та причини фактичного його припинення, мотиви, з яких суд визнав збереження сім'ї можливим чи неможливим, обґрунтовані висновки з приводу інших заявлених вимог. У резолютивній частині рішення слід навести відомості, необхідні для реєстрації розірвання шлюбу в органах РАЦС.

Відповідно пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд апеляційної інстанції, частково погоджуючись з висновками суду першої інстанції, обґрунтовано змінив судове рішення, виключивши з його мотивувальної частини висновок про припинення сторонами подружніх відносин з весни 2016 року, оскільки сторонами зазначений різний час фактичного припинення шлюбних відносин, а матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що шлюбно-сімейні відносини між сторонами припинені саме у зазначений термін. При цьому суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що нотаріально завірена заява ОСОБА_5 та його пояснення з цього приводу не є належними доказами, які б підтверджували цей факт.

Судове рішення апеляційної інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду суду та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права. Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення, а рішення Апеляційного суду міста Києва від 12 жовтня 2017 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

Є. В. Синельников

С.Ф. Хопта