Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.05.2018 року у справі №592/9090/17

Постанова

Іменем України

06 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 592/9090/17

провадження № 61-15688св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Сумській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Сумській області на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми, у складі судді Чернобая О. І., від 27 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Сумської області, у складі колегії суддів: Ткачук С. С., Криворотенка В. І., Кононенко О. Ю., від 01 лютого 2018 року.

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Сумській області (далі - Фонд) про стягнення моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що з 10 лютого 1988 року по 01 липня 1991 року, з 15 жовтня 1991 року по 01 червня 2000 року перебував у трудових відносинах з ПАТ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання", а з 01 червня 2000 року по 20 січня 2010 року - з ДП "Завод ОБ та ВТ". 20 січня 2010 року його було звільнено у зв'язку з виходом на пенсію за віком на пільгових умовах. Внаслідок незабезпечення роботодавцями безпечних умов праці він отримав професійні захворювання, що потягли стійку втрату працездатності. Відповідно до довідки медіко-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) від 21 грудня 2009 року позивачу було встановлено 45 % стійкої втрати професійної працездатності та встановлено 3 групу інвалідності безтерміново. Отримані професійні захворювання потягли за собою як фізичні так і моральні страждання. Тому, враховуючи що стійку втрату професійної працездатності набуто у 2001 році, позивач вважає, що обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди покладається на Фонд.

Із урахуванням зазначеного, позивач просив суд позов задовольнити, стягнути з Фонду в рахунок відшкодування моральної шкоди 45 тис. грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 листопада 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частковою. Стягнуто з відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Суми, правонаступником якого є управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Сумській області, на користь ОСОБА_1 20 тис. грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем доведено факт заподіяння йому моральної шкоди та наявність підстав для її стягнення з Фонду, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин саме на відповідача було покладено обов'язок з відшкодування моральної шкоди. При визначенні розміру моральної шкоди суд виходив із засад розумності, виваженості та справедливості.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Сумської області від 01 лютого 2018 року апеляційну скаргу управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Сумській області залишено без задоволення, а рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 листопада 2017 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому висновком МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, тому районний суд дійшов правильного висновку щодо наявності підстав для стягнення моральної шкоди саме із Фонду. Позивач надав належні докази завдання йому моральної шкоди в результаті ушкодження здоров'я, довів її розмір.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Сумській області просить рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Сумської області від 01 лютого 2018 року скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці", який набрав чинності з 01 січня 2015 року, визначено, що відшкодування моральної шкоди потерпілим на виробництві не є страховою виплатою, у зв'язку з чим заявник вважає, що Фонд є неналежним відповідачем у цій справі. В силу положень статті 1167 ЦК України та статті 237-1 КЗпП України, із урахуванням спірних правовідносин, відшкодування моральної шкоди покладається виключно на роботодавця. Також заявник вважає, що судами неналежним чином оцінені характер та обсяг моральних страждань позивача.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2018 року справу за позовом ОСОБА_1 до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Сумській області про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 10 лютого 1988 року по 01 липня 1991 року, з 15 жовтня 1991 року по 01 червня 2000 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ВАТ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М. В. Фрунзе", а з 01 червня 2000 року по 20 січня 2010 року - з ДП "Завод обважених бурильних та ведучих труб" ВАТ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М. В. Фрунзе" (а. с. 6-9).

Внаслідок неналежних умов праці ОСОБА_1 в 2001 році та 2002 році отримав хронічні професійні захворювання, що підтверджується актами розслідування хронічного професійного захворювання (а. с. 11,13).

За повідомленням № 206 від 15 серпня 2001 року ОСОБА_1 було вперше встановлено професійне захворювання.

Згідно акту розслідування хронічного професійного захворювання № 62 від 27 серпня 2001 року професійне захворювання у ОСОБА_1 виникло внаслідок недосконалості технологічних процесів сталеливарного виробництва. Причиною професійного захворювання визначно довгострокова дію на працюючого шкідливих факторів: шуму, пилу, високої температури повітря.

Висновком МСЕК від 05 листопада 2001 року ОСОБА_1 вперше було встановлено 20 % втрати професійної працездатності у зв'язку з професійним захворюванням згідно акту № 62 від 27 серпня 2001 року.

За повідомленням № 91 від 03 квітня 2002 року ОСОБА_1 було встановлено додаткове професійне захворювання.

Згідно акту розслідування хронічного професійного захворювання № 32 від 19 квітня 2002 року професійне захворювання у ОСОБА_1 виникло внаслідок недосконалості технологічного процесу, не використання засобів захисту органів слуху, захисту рук від вібрації, а також у зв'язку з неповним забезпеченням працюючих засобами індивідуального захисту.

Висновком МСЕК від 04 жовтня 2002 року ОСОБА_1 встановлено 45 % стійкої втрати професійної працездатності у зв'язку з професійним захворюванням, з яких 25 % первинно, згідно з актом № 32 від 19 квітня 2002 року.

При повторному огляді на МСЕК 14 грудня 2009 року позивачу встановлено 45 % стійкої втрати професійної працездатності безтерміново у зв'язку з двома професійними захворюваннями та встановлено 3 групу інвалідності (а. с. 14).

Позиція Верховного Суду

Частинами 1 та 2 статті 400 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з частиною 1 статті 1168 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Відповідно до підпункту "е" пункту 1 частини 1 статті 21 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (далі-Закон № 1105-XIV) у редакції, чинній станом на час настання страхового випадку та встановлення позивачеві втрати професійної працездатності у зв'язку з трудовим каліцтвом і 3 групи інвалідності, у разі настання вказаного випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.

Страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у пункту 1 частини 1 статті 21 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (далі-Закон № 1105-XIV, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг (~law17~ у вказаній редакції).

Нещасний випадок - це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов'язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров'ю або настала смерть (~law18~).

Отже, право потерпілого на відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, ~law19~ пов'язував з настанням страхового випадку.

Суди попередніх інстанцій встановили, що висновком МСЕК від 05 листопада 2001 року ОСОБА_1 вперше було встановлено 20 % втрати професійної працездатності у зв'язку з професійним захворюванням згідно акту № 62 від 27 серпня 2001 року.

20 березня 2007 року набрав чинності ~law20~, згідно з яким був виключений підпункт "е" ~law21~, а також інші приписи, які кваліфікували відшкодування моральної шкоди як страхові виплати.

Конституційний Суд України в абзаці 9 пункту 5 мотивувальної частини рішення № 20-рп/2008 від 8 жовтня 2008 року звернув увагу на те, що положеннями ~law22~ скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції ~law23~. Проте зазначив, що право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 2371 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (частини 2 та 3 статті 5 ЦК України).

З огляду на ~law24~ № 717-V не міг ретроспективно встановити обов'язок роботодавця з відшкодування моральної шкоди, оскільки щодо юридичної відповідальності, зокрема і цивільно-правової, новий закон застосовується лише тоді, коли він пом'якшує або скасовує відповідальність особи.

Враховуючи викладене, до спірних правовідносин слід застосовувати ~law25~ у редакції, під час дії якої позивачеві була заподіяна моральна шкода у зв'язку з настанням страхового випадкута яка передбачала, що обов'язок відшкодувати таку шкоду покладається на відповідача.

Вказаних висновків у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18), від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц (провадження № 14-597цс18), а тому в силу положень частини 4 статті 263 ЦПК України їх слід врахувати при вирішенні цього спору.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 81 ЦПК України.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, обґрунтовано виходив із того, що належною особою, на яку покладається обов'язок з відшкодування завданої позивачу моральної шкоди, є управління Фонду, оскільки спірні правовідносини щодо відшкодування моральної шкоди працівнику виникли з моменту встановлення позивачу вперше за висновками МСЕК ступеню втрати професійної працездатності за двома професійними захворюваннями у 2001 та 2002 роках.

Відтак необґрунтованими є твердження касаційної скарги про те, що Фонд не є належним відповідачем у справі.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки суди правильно застосували до правовідносин сторін норми матеріального права, які регулюють ці спірні правовідносини, об'єктивно встановивши обставини справи, дійшли цілком обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи із принципів розумності, виваженості та справедливості.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400 402 410 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Сумській областізалишити без задоволення.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Сумської області від 01 лютого 2018 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 листопада 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді О. В. Білоконь Б. І. Гулько Є. В. Синельников С.

Ф. Хопта