Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 15.10.2018 року у справі №753/5282/17
Ухвала КЦС ВП від 28.03.2018 року у справі №753/5282/17

Постанова

Іменем України

13 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 753/5282/17

провадження № 61-45302св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д.Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - державне підприємство «Національний академічний театр опери та балету України імені Т.Г. Шевченка»»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Апеляційного суду м. Києва від 13 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Махлай Л. Д., Ящук Т. І., Музичко С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до державного підприємства «Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка» (далі - ДП «Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка») про визнання права на укладення строкового трудового договору (контракту), стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що з 2001 року він перебував у трудових відносинах з ДП «Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка», працюючи за безстроковою трудовою угодою на посаді артиста симфонічного оркестру вищої категорії. 15 грудня 2016 року йому було вручено повідомлення про зміну істотних умов праці, а саме зміну трудового договору, укладеного між ним та театром, на контракт згідно вимог Закону України від 28 січня 2016 року № 955-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» (далі - Закон № 955-VІІІ).

На виконання вимог зазначеного Закону № 955-VІІІ адміністрацією театру було запропоновано йому проект трудового контракту, з умовами якого він не погодився, так як вони погіршували його становище як працівника, порушували його трудові права та не відповідали діючому законодавству. У зв'язку з цим він неодноразово звертався до адміністрації театру із проектами контрактів у своїй редакції, проте остання їх відхиляла без належного правового обґрунтування.

Наказом ДП «Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка» від 23 лютого 2017 року № 211 він був звільнений на підставі пункту 9 статті 36 КЗпП України, пункту 2 Прикінцевих положень вищевказаного Закону № 955-VІІІ, у зв'язку із тим, що відмовився укладати контракт на запропонованих театром умовах.

Вважав, що відповідач, відхиляючи його проекти контрактів, керувався виключно суб'єктивними підходами в їх оцінці.

Посилаючись на те, що адміністрація театру безпідставно відмовила йому в укладенні поданого ним проекту контракту, безальтернативно наполягаючи на підписанні запропонованого нею проекту контракту, який містить значні порушення його трудових прав, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_4 просив суд: визнати за ним право на укладення строкового трудового договору з театром на умовах, визначених законодавством України, на підставі статті 235 КЗпП України; стягнути з ДП «Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 40 523,49 грн та 15 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 13 листопада 2017 року у складі судді Колесника О. М. позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Визнано право ОСОБА_4 на укладення строкового трудового договору з ДП «Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка» на умовах, визначених законодавством України, що регулює укладення строкових договорів, з урахуванням його посади на момент припинення безстрокового трудового договору.

Стягнуто з ДП «Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка» на користь ОСОБА_4 147 207,78 грн у рахунок стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при звільненні, 2 000 грн моральної шкоди, а всього 149 207,78 грн.

У задоволенні частини позову ОСОБА_4 про відшкодування 13 000 грн моральної шкоди відмовлено.

Стягнуто з ДП «Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка» на користь держави 1 920 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач має право на укладення контракту (трудового договору) на умовах, визначених законодавством України, що регулює укладення строкових договорів, з урахуванням його посади на момент припинення безстрокового трудового договору, а відповідач, не підписуючи редакцію контракту, надану позивачем, порушує права останнього, складений відповідачем проект контракту значно погіршує трудові права ОСОБА_4 Суд також дійшов висновку, що діями відповідача позивачу завдано моральних переживань та психологічних страждань у визначеному судом розмірі.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 13 вересня 2018 року апеляційну скаргу ДП «Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка» задоволено. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 листопада 2017 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що звільнення позивача проведено без порушення норм трудового законодавства та у зв'язку із набранням чинності Закону № 955-VІІІ, яким запроваджено контрактну форму роботи у сфері культури.

Апеляційний суд вважав, що право позивача на укладення контракту існувало та існує на умовах, визначених Законом № 955-VІІІ, а тому визнавати таке право у судовому порядку немає підстав.

Суд послався на Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 1998 року у справі № 12-рп/98 за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміну «законодавство»), в якому вказано, що контрактна форма трудового договору може впроваджуватися лише законом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення апеляційного суду та залишити у силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що запропонований відповідачем контракт порушував його трудові права та не відповідав вимогам законів і Конституції України, оскільки містив положення, які звужували його трудові права, натомість розширювали його трудові обов'язки. Адміністрація театру у порушення вимог законодавства, користуючись недосконалістю Закону № 955-VІІІ, власним одностороннім волевиявленням безпідставно змінила на власний розсуд істотні умови договору. Зазначає, що апеляційний суд фактично обмежив його у такому закріпленому статтею 16 ЦК України способі захисту цивільних прав, як визнання права.

Відзив на касаційну скаргу відповідач до суду не подав.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_4 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 402 ЦПК Українивизначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

За приписами статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк, на визначений строк, встановлений за погодженням сторін та таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

За змістом частини третьої статті 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 1998 року № 12-рп/98 у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України розтлумачено, що контрактна форма трудового договору може впроваджуватись лише законом.

Відповідно до пунктів 2, 3 Прикінцевих положень Закону України від 28 січня 2016 року № 955-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» набрання чинності цим Законом є підставою для припинення безстрокового трудового договору з керівниками державних та комунальних закладів культури, а також з професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) державних та комунальних закладів культури згідно з пунктом 9 статті 36 КЗпП України. Ця норма не поширюється на професійних творчих працівників комунальних закладів культури у територіальних громадах з населенням до 5 тисяч жителів. З працівниками художнього та артистичного персоналу, які перебувають у трудових відносинах з державними та комунальними закладами культури, протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом укладається контракт строком від одного до трьох років без проведення конкурсу.

Відповідно до пункту 9 статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені іншими законами.

Встановивши, що посада, яку обіймав позивач (артист симфонічного оркестру вищої категорії), належить до посад професійних творчих працівників, позивач відмовився від підписання контракту, норма Закону № 955-VІІІ, якою запроваджено обов'язкове укладення строкового контракту з працівниками художнього та артистичного персоналу, які перебувають у трудових відносинах з державними та комунальними закладами культури, не визнавалась неконституційною, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що ДП «Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка» діяло у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, оскільки у діях відповідача не встановлено порушення нормативно-регламентованої процедури прийняття наказу про припинення безстрокового трудового договору з позивачем згідно з пунктом 9 статті 36 КЗпП України.

Суд апеляційної інстанції правильно вказав, що позивач просив визнати за ним право на укладення ним строкового трудового договору (контракту) з відповідачем, проте таке право за ним відповідач визнавав, та таке право надане йому Законом № 955-VIII, але обмежене у часі (протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом), тому визнавати таке право у судовому порядку немає підстав. Позивач протягом одного року з дня набрання чинності Законом № 955-VIII контракт з відповідачем не уклав у зв`язку з чим безстроковий трудовий договір з ним припинено з 23 лютого 2017 року. Цей спір не є спором про законність чи незаконність звільнення позивача з роботи, оскільки у разі коли особа вважає, що звільнення його з роботи проведене з порушенням вимог трудового законодавства поновлення прав такого працівника відбувається шляхом вирішення спору про поновлення на роботі, у той час як позивачем таких вимог не заявлялося та таке питання не було предметом розгляду у цій справі.

Посилання касаційної скарги на положення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК Україниє безпідставними, так як спірні правовідносини регулюються нормами трудового, а не цивільного законодавства.

Доводи касаційної скарги позивача про те, що він був повідомлений про звільнення згідно з пунктом 9 статті 36 КЗпП України за один день до видання наказу від 23 лютого 2017 року № 211-к не впливають на законність припинення трудового договору з ним та правильності судового рішення апеляційного суду, оскільки на виконання вимог Закону № 955-VIII 15 грудня 2016 року позивачу було вручено повідомлення від 03 грудня 2016 року № 324 про зміну з 16 лютого 2017 року істотних умов праці, а саме зміну безстрокового трудового договору на контракт, а припинення безстрокового трудового договору згідно з пунктом 9 статті 36 КЗпП України було передбачено нормою Закону № 955-VIII.

Доводи позивача про те, що запропонований відповідачем контракт порушував його трудові права та не відповідав вимогам законів і Конституції України, а також адміністрація театру в односторонньому порядку безпідставно змінила на власний розсуд істотні умови договору, не заслуговують на увагу, оскільки умови контракту визначались з урахуванням наказу Міністерства культури України від 02 серпня 2016 року № 624, яким затверджено форму контракту з професійними працівниками (художнім та артистичним персоналом) державних та комунальних закладів культури, Закону України «Про театри і театральну справу», Закону України від 28 січня 2016 року № 955-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів».

Крім того, до подібних висновків Верховний Суду дійшов й, зокрема, у справах,: № 753/4687/17 (провадження № 61-6242св18), 755/4387/17-ц (провадження № 61-16941 св 18).

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального права та правовідносин, що склалися між сторонами, були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджуєтьс20я суд касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду м. Києва від 13 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б.І. Гулько

Ю.В. Черняк