Історія справи

Постанова ВССУ від 17.12.2025 року у справі №944/1035/24
Постанова КЦС ВП від 12.11.2025 року у справі №944/1035/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2025 року

м. Київ

справа № 944/1035/24

провадження № 61-16832 св 24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Ступак О. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Блонський Михайло Андрійович, на рішення Яворівського районного суду Львівської області від 02 вересня 2024 року, додаткове рішення Яворівського районного суду Львівської області від 20 вересня 2024 року у складі судді Колтуна Ю. М. та постанову Львівського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Копняк С. М.,Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації та стягнення моральної шкоди.

Позовна заява обґрунтована тим, що до 2019 року він мав певні господарські відносини з ОСОБА_2 , який був зареєстрований як фізична особа-підприємець (далі - ФОП). У березні 2019 року діяльність ФОП ОСОБА_2 була припинена.

На початку березня 2021 року податковою інспекцією проведено перевірку діяльності ФОП ОСОБА_2 , за результатами якої останньому нараховано податковий борг у сумі 800 000 грн.

Вказував, що допомагав ОСОБА_2 оскаржувати в судовому порядку в судах різних інстанцій податкові рішення про нарахування боргу, проте це не дало позитивного результату.

12 лютого 2024 року під час особистої зустрічі з ОСОБА_2 останній почав звинувачувати його у виникненні в нього податкового боргу та вимагати грошові кошти у сумі 800 000 грн, висловлюючи погрози.

ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідач надіслав на його телефонний номер у месенджері «Viber» повідомлення з погрозами та неправдивою образливою інформацію, яка принижує його честь і гідність. Зокрема, ОСОБА_2 вказував, що він (позивач) має закрити зобов`язання перед податковою інспекцією по його діяльності і тоді претензій не буде. Інше повідомлення містило пряму образу, відповідач назвав його аферистом та вимагав віддати документи та закрити борги.

Вказував, що не має жодних зобов`язань перед ОСОБА_2 , як фізичною особою-підприємцем, поширення відповідачем неправдивої інформації порушує його немайнові права на повагу до честі та гідності.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд зобов`язати відповідача спростувати неправдиву інформацію, що принижує його честь, гідність та репутацію, зокрема шляхом надсилання повідомлення в месенджері «Viber» на його телефонний номер про неправдивість повідомлень, надісланих ІНФОРМАЦІЯ_1 о 12.14 год. та о 12.30 год. ОСОБА_2 , а саме щодо наявності у позивача «зобов`язань перед податковою по діяльності ОСОБА_2 » та про те, що ОСОБА_3 є аферистом; зобов`язати відповідача припинити поширювати таку інформацію у будь-який спосіб, а також стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 02 вересня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що надані позивачем роздруківки із застосунку «Viber», що представлені у вигляді скріншотів, не дають можливість ідентифікувати кому адресовані вказані повідомлення і що вони стосуються саме ОСОБА_1 . Інформація в повідомленнях є безособовою, позивач в них жодного разу не згадується. Крім того, в наданих позивачем повідомленнях відсутні такі фрагменти тексту, які позивач просить спростувати: «зобов`язань перед податковою по діяльності ОСОБА_2 » та « ОСОБА_1 є аферистом».

За таких обставин позивачем не доведено порушення його особистих немайнових прав, тому у задоволенні позову про захист честі, гідності та ділової репутації необхідно відмовити. Також не підлягають задоволенню й похідні позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди.

Додатковим рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 20 вересня 2024 року заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу в розмірі 6 000 грн.

В задоволенні решти вимог відмовлено.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції вважав обґрунтованими та доведеними належними та достовірними доказами вимоги відповідача про стягнення з позивача на його користь 6 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, які понесені відповідачем у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Блонський М. А., на рішення Яворівського районного суду Львівської області від 02 вересня 2024 року задоволено частково.

Рішення Яворівського районного суду Львівської області від 02 вересня 2024 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Яворівського районного суду Львівської області від 20 вересня 2024 року залишено без задоволення. Додаткове рішення Яворівського районного суду Львівської області від 20 вересня 2024 року залишено без змін.

Додатковою постановою Львівського апеляційного суду від 19 грудня 2024 року заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Алексеєнка А. А. про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 4 000 грн. В задоволенні решти вимог заяви відмовлено.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що інформація, яку він вважає недостовірною та просить спростувати, була розміщена у мережі Інтернет в месенджері «Viber», зокрема в будь-якій групі, до якої входила хоча б ще одна особа або інші особи, окрім сторін у справі. Під час розгляду справи сторони підтвердили, що повідомлення в месенджері «Viber» надсилалися лише сторонами у справі, будь-якої групи, учасниками якої були би інші особи, сторони у справі не створювали.

За вказаних обставин суд зазначив, що факт поширення відповідачем інформації, про яку зазначав позивач та яку вважав недостовірною, не знайшов свого підтвердження, що є самостійною та достатньою підставою для відмови в задоволенні позову; суд першої інстанції в цілому зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позову, проте помилилися щодо мотивів такої відмови.

Оскільки місцевий суд відмовив в задоволенні основної вимоги, вірними є висновки про відмову в задоволенні похідної вимоги (відшкодування моральної шкоди).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

17 грудня 2024 року через підсистему Електронний Суд представник ОСОБА_1 - адвокат Блонський М. А. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Яворівського районного суду Львівської області від 02 вересня 2024 року, додаткове рішення Яворівського районного суду Львівської області від 20 вересня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 910/23210/17, від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18, від 14 лютого 2019 року у справі № 916/24/18, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 19 травня 2021 року у справі № 206/1293/19,

від 14 грудня 2021 року у справі № 922/676/21, від 18 січня 2022 року у справі № 910/2679/21, від 21 червня 2022 року у справі № 908/574/20, від 29 вересня 2022 року у справі № 910/3055/20, а також відсутністю висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень частини першої статті 201, статті 297 299 ЦК України у подібних правовідносинах.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 944/1035/24, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

26 лютого 2025 року справа № 944/1035/24 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 жовтня 2025 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Блонського М. А. мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неповно дослідили обставини справи та дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позову.

Вказує, що надіславши позивачу в месенджері «Viber» повідомлення образливого характеру, назвавши його «аферистом», відповідач порушив особисті немайнові права позивача, принизив його честь і гідність. При цьому відповідач не довів, що він поширив цю інформацію конфіденційно та що треті особи не мають доступу до цієї інформації в месенджері «Viber». Також відповідач не довів, що поширена ним інформація є правдивою.

Крім того, частково задовольняючи заяву відповідача про ухвалення додаткового рішення та стягуючи з позивача на його користь витрати на професійну правничу допомогу, місцевий суд залишив поза увагою, що відповідач не надав детального розрахунку понесених витрат, не зазначив, скільки часу потрачено на вчинення кожної окремої дії, що надало б можливість позивачу заявити про неспівмірність цих витрат. Вважає, що сторона відповідача не довела розмір витрат на професійну правничу допомогу.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

14 березня 2025 року через підсистему Електронний суд представник ОСОБА_2 - адвокат Алексеєнко А. А. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив про необґрунтованість її доводів, просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Звертає увагу не те, що спростуванню підлягає тальки поширена недостовірна інформація і саме позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. При цьому необхідно враховувати, що повідомлення оспорюваної інформації лише особі, якої вона стосується, не може визнаватись її поширенням, якщо особа, яка повідомила таку інформацію, вжила достатніх заходів конфіденційності для того, щоб ця інформація не стала доступною третім особам.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 , обґрунтовуючи позовні вимоги до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації та стягнення моральної шкоди, додав до позовної заяви скріншоти (знімок екрану) телефону з текстами повідомлень у месенджері «Viber» такого змісту:

- «…рідних і близьких буде тут же повідомлено правохоронні органи. Про переслідування мене чи моїх чи близьких буде повідомлено правоохоронні органи. Окрім того я подав заяву до Міжнародного Кримінального Суду про злочинне угрупування, до якого входять працівники суду та правоохоронних органів 11:35»;

- «Ми домовились про зустріч, я буду тебе чекати з твоїми правоохоронними органами. Олег також буде, як безпосередній учасник наших домовленостей 12:11. Закриєш свої зобов`язання перед податковою по моїй діяльності претензій не буде 12:14»;

- «Заява Т…БР.docx 12:28»;

- «Ти пиши скільки завгодно 12:29»;

- «Аферист - віддай всі документи, та закрий свої борги 12:30» (а. с. 6, 30).

На підтвердження надсилання вказаних повідомлень у месенджері «Viber» саме ОСОБА_2 позивач надав копію скріншоту, згідно з яким за номером телефону НОМЕР_1 зареєстрований користувач з нікнеймом « ОСОБА_2 », та копію витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, із якого убачається, що 12 грудня 2012 року зареєстровано відомості про фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 , телефон: НОМЕР_1 (а. с. 31, 32, 53).

ОСОБА_1 , допитаний судом першої інстанції як свідок, повідомив суду, що під час зустрічі з ОСОБА_2 12 лютого 2024 року в ТРЦ «Кінг Кросс Леополіс», відповідач почав звинувачувати його у виникненні податкового боргу та вимагати грошові кошти у розмірі 800 000 грн, висловлюючи погрози.

ОСОБА_1 неодноразово звертався до правоохоронних органів з проханням вжити заходів реагування щодо ОСОБА_2 , який погрожує та вимагає в нього грошові кошти (а. с. 7, 8-10, 52 зворот). Також до матеріалів справи долучено заяву ОСОБА_1 в Міжнародний кримінальний суд (а. с. 77-83, 84-93).

Крім того, позивачем до матеріалів справи долучено копію довідки № 1329 поліграфолога ОСОБА_5 , із якої встановлено, що ОСОБА_1 звертався до поліграфллога з проханням психофізіологічного дослідження з використанням поліграфа у зв`язку із досудовим розслідуванням кримінальної справи (а. с. 62-63).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Блонського М. А. задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Відповідно до статті 34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Кожен має право на свободу вираження поглядів у розумінні статті 10 Конвенції, якою передбачено свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Право на свободу вираження поглядів та інформації також гарантовано статтею 11 Хартії основних прав Європейського Союзу.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, а статтями 297 299 ЦК України передбачено право на повагу до гідності та честі, а також право на недоторканість ділової репутації.

Згідно з частинами першою, четвертою, шостою та сьомою статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Проте судам необхідно враховувати, що повідомлення оспорюваної інформації лише особі, якої вона стосується, не може визнаватись її поширенням, якщо особа, яка повідомила таку інформацію, вжила достатніх заходів конфіденційності для того, щоб ця інформація не стала доступною третім особам.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, встановити факт поширення недостовірної інформації та факт того, що поширена інформація стосується саме особи позивача і що поширена інформація порушує особисті немайнові права особи позивача або перешкоджає повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, при цьому саме позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем.

Подібні за змістом правові висновки викладені також Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18, провадження № 12-110гс19 (пункт 6.26), від 07 грудня 2021 року у справі № 905/902/20, провадження № 12-52гс21 (пункт 6.18), та Верховним Судом у постановах: від 11 грудня 2019 року у справі № 757/46387/15-ц, від 06 березня 2019 року у справі № 760/2753/17-ц, від 07 листопада 2019 року у справі № 344/3331/16-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 483/1556/16-ц та багатьох інших.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.

Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). В будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб`єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи.

Відповідно до частин першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Згідно з положенням частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині підстав відмови у задоволенні позову, апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, перевіривши доводи позивача та надані сторонами докази у їх сукупності, дійшов загалом мотивованого висновку про недоведеність позовних вимог ОСОБА_1 про захист честі та гідності, спростування недостовірної інформації.

У постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 553/4048/16-ц викладено правовий висновок, що «повідомлення оспорюваної інформації лише особі, якої вона стосується, не може визнаватись її поширенням, якщо особа, яка повідомила таку інформацію, вжила достатніх заходів конфіденційності для того, щоб ця інформація не стала доступною третім особам».

Позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що інформація, яку він вважає недостовірною та просить спростувати, була розміщена у мережі Інтернет в месенджері «Viber», зокрема в будь-якій групі, до якої входила хоча б ще одна особа або інші особи, окрім сторін у справі. Під час розгляду справи сторони підтвердили, що повідомлення в месенджері «Viber» надсилалися лише сторонами у справі, будь-якої групи, учасниками якої були би інші особи, сторони у справі не створювали.

Отже, позивач не довів факт поширення відповідачем інформації, про яку зазначав позивач та яку вважав недостовірною.

Зазначений висновок апеляційного суду зроблений із застосуванням таких загальних принципів судочинства, як змагальність сторін та диспозитивність, а також з урахуваннях наведених вище принципів оцінки доказів у їх сукупності.

З огляду на фактичні обставини справи, поведінку сторін та принцип «балансу вірогідностей» колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про відсутність підстав вважати, що відповідачем було допущено порушення прав позивача, які підлягають захисту в судовому порядку.

Позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди були правильно залишені судами попередніх інстанцій без задоволення, з огляду на їх похідний характер від вимог про захист честі та гідності, спростування недостовірної інформації, у задоволенні яких судом відмовлено.

Висновки судів попередніх інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, відповідають актуальним висновкам Верховного Суду щодо вирішення спорів про захист честі, гідності, ділової репутації. Підстав для відступу від наведених вище висновків Верховного Суду не встановлено.

Крім того, безпідставними є посилання заявника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень частини першої статті 201, статті 297 299 ЦК України у подібних правовідносинах, що підтверджується наведеними вище постановами Верховного Суду.

Інші доводи касаційної скарги зазначених висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, значною мірою зводяться до переоцінки доказів, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судів попередніх інстанцій, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 910/23210/17, від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18, від 14 лютого 2019 року у справі № 916/24/18, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 19 травня 2021 року у справі № 206/1293/19, є безпідставними, оскільки висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин.

Щодо доводів касаційної скарги на додаткове рішення суду першої інстанції

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, зокрема, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України).

У частині другій статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

До закінчення судових дебатів 02 вересня 2024 року представник відповідача зробив заяву, що ним буде подано заяву про стягнення витрат на правову допомогу.

У постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

У додатковій постанові Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

У додатковій постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Крім того, згідно з пунктом пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Звертаючись до суду першої інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення, відповідач посилався на те, що під час розгляду справи у суді першої інстанції він поніс витрати на правову допомогу у розмірі 12 000 грн.

На підтвердження понесених витрат на отримання професійної правничої допомоги у суді першої інстанції надано ордер серії ВС № 1275639, договір про надання юридичних послуг б/н від 31 січня 2022 року, укладений між ОСОБА_2 та ФОП Алексеєнком А. А. , договір про надання адвокатської допомоги, укладений 31 січня 2022 року між ОСОБА_2 та адвокатом Алексеєнком А. А., акт здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг) від 02 вересня 2024 року, згідно з яким адвокатом надано такі послуги: підготовка та подання відзиву на позовну заяву, вивчення та опрацювання законодавства та судової практики, представництво та захист інтересів клієнта в місцевому суді, на загальну суму 12 000 грн, квитанцію від 09 вересня 2024 року про оплату ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 12 000 грн за адвокатські послуги у справі № 944/1035/24.

Беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом відповідача Алексеєнком А. А. послуг, ураховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, взявши до уваги надані позивачем заперечення, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов цілком мотивованого висновку, що справедливим, співмірним та обґрунтованим є розмір витрат відповідача на професійну правничу допомогу у сумі 6 000 грн.

Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу є доведеним, відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій учасника справи, а тому відповідні доводи касаційної скарги є помилковими.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З урахуванням доводів касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Блонського М. А., які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки в задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 402 409 410 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Блонський Михайло Андрійович, залишити без задоволення.

Рішення Яворівського районного суду Львівської області від 02 вересня 2024 року, з урахуванням змін, внесених за результатами апеляційного перегляду, додаткове рішення Яворівського районного суду Львівської області від 20 вересня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

О. В. Ступак

В. В. Шипович