Історія справи

Постанова

Іменем України

12 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 727/8872/20

провадження № 61-8114св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Вищий державний начальний заклад України «Буковинський державний медичний університет»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 29 січня 2021 року у складі судді Слободян Г. М. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 15 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Кулянди М. І., Одинака О. О., Половінкіної Н. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Вищого державного начального закладу України «Буковинський державний медичний університет» (далі - ВДНЗ «Буковинський державний медичний університет») про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовну заяву мотивувала тим, що займала посаду доцента кафедри суспільних наук та українознавства ВДНЗ «Буковинський державний медичний університет».

Наказом від 01 жовтня 2020 року N 251-к ректор ВДНЗ «Буковинський державний медичний університет» звільнив позивачку із займаної посади за закінченням строку трудового договору, на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України.

Вважає цей наказ незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки трудові відносини із нею фактично тривали до 02 жовтня 2020 року, тобто продовжувалися і після 01 вересня 2020 року.

Зазначила, що до 01 жовтня 2020 року вона фактично перебувала на посаді доцента кафедри суспільних наук та українознавства ВДНЗ «Буковинський державний медичний університет», а тому ця посада не могла бути вакантною, а отже, наказ ректора про її звільнення за закінченням строку трудового договору, на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, є незаконним та порушує її трудові права, передбачені статтею 2 КЗпП України.

Просила визнати незаконним і скасувати наказ про її звільнення, поновити на займаній посаді, а також стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та вирішити питання про судові витрати.

Короткий змістрішення суду першої інстанції

Рішенням від 29 січня 2021 року Шевченківський районний суд м. Чернівці у позові відмовив.

Рішення суд першої інстанції мотивував тим, що звільнення позивача відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства, а тому позовні вимоги про визнання наказу незаконним та скасування його, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволенню не підлягають.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою від 15 квітня 2021 року Чернівецький апеляційний суд апеляційну скаргу адвоката Маркідонова О. В., в інтересах ОСОБА_1 , залишив без задоволення, рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Постанову суд апеляційної інстанції мотивував тим, що позивач була переведена на посаду доцента кафедри суспільних наук та українознавства з 01 вересня 2018 року до заміщення посади за конкурсом, що також підтверджується заявою позивача про переведення, тобто до відповідної події, в контексті завершення строку з якою вона пов`язана, ОСОБА_1 не мала підстав вважати трудові відносини безстроковими. .

Зазначив, що ОСОБА_1 не виявила бажання приймати участь у конкурсі на заміщення вакантних посад та не зазначила будь-яких обставин з приводу того, що їй не було відомо про конкурсний відбір відповідно до Закону України «Про вищу освіту».

Вважає звільнення ОСОБА_1 таким, що відповідає вимогам трудового законодавства, а підстави для поновлення її на роботі відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою від 01 липні 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.

У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини 12 статті 55 Закону України «Про вищу освіту» у системному її тлумаченні з нормами Кодексу законів про працю України.

Касаційна скарга мотивована тим, що зазначена норма передбачає, що в окремих випадках, у разі неможливості забезпечення освітнього процесу наявними штатними працівниками, вакантні посади науково-педагогічних працівників можуть заміщуватися за трудовим договором до проведення конкурсного заміщення цих посад у поточному навчальному році.

Аналогічна за своїм змістом норма міститься у абзаці 3 пункту 1.11 Положення про порядок проведення конкурсного відбору ВДНЗ «Буковинський державний медичний університет» (зі змінами), затвердженого Вченою радою ВДНЗ «Буковинський державний медичний університет» Протоколом від 29 серпня 2019 року № 01.

Неоднозначність застосування цієї норми права судами та іншими суб`єктами правовідносин обумовлена різним їхнім баченням відповідей на такі питання:

- чи залишається вакантною посада науково-педагогічного працівника у разі її заміщення в порядку, визначеному частиною 12 статті 55 Закону України «Про вищу освіту»?

- чи можливе в окремих випадках, у разі неможливості забезпечення освітнього процесу наявними штатними працівниками заміщення вакантної посади науково- педагогічного працівника за трудовим договором до проведення конкурсного заміщення цієї посади не у поточному навчальному році, а наприклад у наступному, чи взагалі без вказівки строку проведення конкурсного відбору?

- чи поширюватиме у згаданому випадку норма частини 12 статті 55 Закону України «Про вищу освіту» свій регулятивний вплив на правовідносини, що складуться між сторонами такого трудового договору?

- чи вважається трудовий договір науково-педагогічного працівника продовженим на невизначений строк в силу статті 39-1 КЗпП України у разі відсутності проведення конкурсного заміщення цієї посади науково-педагогічного працівника, чи порушення обумовлених строків проведення такого конкурсу, якщо попередньо посада науково-педагогічного працівника була заміщена в порядку, визначеному частиною 12 статті 55 Закону України «Про вищу освіту»?

- чи може оголошення про проведення конкурсного заміщення науково- педагогічного посад (конкурсу) та й самий конкурс відбуватись стосовно посади, що не є вакантною на момент оголошення та проведення конкурсу, але стане вакантною унаслідок проведення конкурсу через припинення трудового договору у зв`язку із закінченням його строку (пункт 2 частини 1 статті 36 КЗпП України) з працівником, прийнятим на цю посаду у порядку заміщення відповідно до частини 12 статті 55 Закону України «Про вищу освіту»?

Викладення у постанові Верховного Суду висновку щодо питання застосування норми права (частини 12 статті 55 Закону України «Про вищу освіту») у трудових правовідносинах науково-педагогічних працівників закладів вищої освіти та закладів вищої освіти, як роботодавців, дозволить сформувати єдину правозастосовну практику щодо такої норми для правильного вирішення цієї та подібних справ.

У серпні 2021 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ректор Буковинського державного медичного університету просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 22 червня 2018 року ОСОБА_1 звернулася із заявою на ім`я ректора ВДНЗ «Буковинський державний медичний університет», в якій просила перевести її з посади викладача кафедри суспільних наук та українознавства на посаду доцента цієї ж кафедри до заміщення посади за конкурсом (а. с. 82).

Наказом від 25 липня 2018 року № 243-к ректор ВДНЗ «Буковинський державний медичний університет» перевів ОСОБА_1 на посаду доцента кафедри суспільних наук та українознавства з 01 вересня 2018 року до проведення конкурсного відбору, з посадовим окладом до 01 вересня 2020 року в розмірі 6 026,00 грн на місяць (а. с. 83).

Наказом від 18 серпня 2020 року № 188-к по ВДНЗ «Буковинський державний медичний університет» оголошений конкурс на заміщення вакантних посад зокрема повторно на посаду доцента кафедри суспільних наук та українознавства.

Оголошення про проведення конкурсу та умови його проведення опубліковано в друкованих засобах масової інформації, а саме в газеті «Чернівці» від 20 серпня 2020 року № 33 (1553).

Повідомлення про оголошення конкурсу наказом та в ЗМІ надіслано на кафедру корпоративною поштою 20 серпня 2020 року ОСОБА_1 .

Позивач станом на день проведення конкурсу не подала заяву на конкурс.

На засіданні Вченої ради університету 01 жовтня 2020 року відбулося обрання за конкурсом на заміщення вакантних посад, в т. ч. на посаду доцента кафедри суспільних наук та українознавства, на цю посаду таємним голосуванням обрана інша кандидатура та відповідно до наказу від 02 січня 2020 року № 256-к ОСОБА_2 пройшла конкурс на заміщення посади доцента кафедри суспільних наук та українознавства (а. с. 86-88).

Наказом від 02 жовтня 2020 року ОСОБА_2 , викладач кафедри суспільних наук і українознавства, переведена на посаду доцента цієї кафедри з 02 жовтня 2020 року до 01 жовтня 2025 року як обрана за конкурсом (а. с. 87-88).

Наказом від 01 жовтня 2020 року № 251-к ректор ВДНЗ «Буковинський державний медичний університет» ОСОБА_1 звільнив з посади доцента кафедри суспільних наук та українознавства, у зв`язку з закінченням строку трудового договору, на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України (а. с. 10).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач переведена на посаду доцента кафедри суспільних наук та українознавства з 01 вересня 2018 року тимчасово, до заміщення посади за конкурсом, що також підтверджується заявою позивача про переведення, тобто до відповідної події, в контексті завершення строку з якою вона пов`язана.

Вважали, що тому ОСОБА_1 не мала підстав вважати про безстроковість трудових відносин.

Зазначили, що ОСОБА_1 не виявила бажання взяти участь у конкурсі на заміщення вакантних посад та не пояснила будь-яких обставин з приводу того, що їй не було відомо про конкурсний відбір відповідно до Закону України «Про вищу освіту».

Дійшли висновку, що звільнення ОСОБА_1 відповідає вимогам трудового законодавства підстави для поновлення її на роботі відсутні.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.

Трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядникові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (частина перша статті 21 КЗпП України).

У статті 23 КЗпП України передбачено, що трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Підставою для укладення строкового трудового договору на вимогу працівника є його заява про прийняття на роботу, в якій вказуються обставини або причини, що спонукають працівника найматися на роботу за строковим трудовим договором, а також строк, протягом якого він працюватиме.

При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв`язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт).

Строк, на який працівник наймається на роботу, обов`язково має бути вказаний у наказі про прийняття на роботу, інакше буде вважатися, що працівник прийнятий на роботу за безстроковим трудовим договором. У трудовій книжці робиться запис без посилання на строковий характер трудових відносин.

У справі, яка переглядається, сторони обмежили строк дії трудового договору певною подією - до проведення конкурсного відбору.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (пункти 2, 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або іншого волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору - контракту він виявив, коли звертався із заявою про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він виразив і волю на припинення такого договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій, встановивши, що позивач була звільнена з роботи у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору, який було укладено на підстави її заяви з 01 вересня 2018 року до заміщення посади за конкурсом, не виявила бажання взяти участь у конкурсі на заміщення вакантних посад, дійшли обґрунтованого висновку про те, що звільнення ОСОБА_1 проведено відповідно до вимог трудового законодавства та умов строкового трудового договору.

Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини 12 статті 55 Закону України «Про вищу освіту» у системному її тлумаченні з нормами Кодексу законів про працю України.

Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Такі правові висновки містяться в постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 461/2321/20 (провадження № 61-16181св20).

Підпункт 7 частини другої статті 36 Закону України «Про вищу освіту» передбачає, що вчена рада закладу вищої освіти обирає за конкурсом таємним голосуванням на посади завідувачів (начальників) кафедр, професорів і доцентів, директора бібліотеки, керівників філій.

Під час заміщення вакантних посад науково-педагогічних працівників - завідувачів (начальників) кафедр, професорів, доцентів, старших викладачів, викладачів укладенню трудового договору (контракту) передує конкурсний відбір, порядок проведення якого затверджується вченою радою закладу вищої освіти (частина 11 статті 55 Закону України «Про вищу освіту»).

Відповідно до частини 12 статті 55 Закону України «Про вищу освіту» в окремих випадках, у разі неможливості забезпечення освітнього процесу наявними штатними працівниками, вакантні посади науково-педагогічних працівників можуть заміщуватися за трудовим договором до проведення конкурсного заміщення цих посад у поточному навчальному році.

Рекомендаціями щодо проведення конкурсного відбору при заміщенні вакантних посад науково-педагогічних працівників та укладення з ними трудових договорів (контрактів), затвердженими наказом Міністерства освіти і науки України від 05 жовтня 2015 року № 1005 та Положенням про порядок проведення конкурсного відбору при заміщенні вакантних посад науково-педагогічних і педагогічних працівників ВДНЗ «Буковинський державний медичний університет», затвердженим рішенням вченої ради ВДНЗ «Буковинський державний медичний університет» від 29 серпня 2019 року, передбачено, що в порядку обрання за конкурсом заміщуються посади професора і доцента, як це передбачено підпунктом 7 частини другої статті 36 Закону України «Про вищу освіту». Обрання професора і доцента за конкурсом може проводитись у разі закінчення строку трудового договору (контракту) особи, яка обіймала відповідну посаду.

Верховний Суд у постанові від 28 січня 2021 року у справі № 750/13715/19 (провадження № 61-10888св20) дійшов висновку про те, що установивши, що після закінчення контракту термін роботи позивача на посаді професора кафедри спорту за його згодою та згодою керівника закладу освіти продовжено до обрання на вказану посаду за конкурсом, який оголошено наказом ректора Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка № 190 від 08 липня 2019 року та проведено 25 вересня 2019 року на засіданні вченої ради університету, на якому прийнято рішення не рекомендувати позивача на заміщення посади професора кафедри спорту, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що проведення конкурсу відбулось з дотриманням норм Закону України «Про вищу освіту», відповідно до Положення про порядок проведення конкурсного відбору при заміщенні вакантних посад науково-педагогічних і педагогічних працівників Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка, та Рекомендацій щодо проведення конкурсного відбору при заміщенні вакантних посад науково-педагогічних працівників та укладення з ними трудових договорів (контрактів), затверджених наказом Міністерства освіти і науки України від 05 жовтня 2015 року № 1005, при цьому трудові права позивача не були порушені, а отже заявлений ним позов є необґрунтованим і задоволенню не підлягає.Продовження строку дії контракту позивача до проведення конкурсу не свідчить про існування між сторонами трудового договору, укладеного на невизначений строк, оскільки закінчення вказаного строкового трудового договору визначено саме днем проведення конкурсу.

Таким чином, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що під час проведення конкурсу на заміщення посади доцента кафедри суспільних наук та українознавства ця посада не була вакантною, а тому права позивача є порушеними, є необґрунтованими, оскільки проведення конкурсу відбулось у відповідності з чинним законодавством, а переведення позивача до заміщення посади за конкурсом не свідчить про існування між сторонами трудового договору, укладеного на невизначений строк, оскільки закінчення вказаного строкового трудового договору визначено саме днем проведення конкурсу.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Наведене передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 29 січня 2021 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 15 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк І. М. Фаловська