Історія справи

Постанова КЦС ВП від 10.04.2024 року у справі №484/1402/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 484/1402/20

провадження № 61-5184св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Ситнік О. М.,

учасники справи:

за первісним позовом:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Орган опіки та піклування Первомайської міської ради Миколаївської області,

за зустрічним позовом:

позивач - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Орган опіки та піклування Первомайської міської ради Миколаївської області,

розглянув порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст первісного позову

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини.

Позов обґрунтований тим, що вона проживала з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 2015 року до 2017 року, а ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дитина ОСОБА_3 .

З 15 березня 2017 року ОСОБА_2 залишив ОСОБА_1 з дитиною та почав проживати окремо. З дитиною зустрічався під час її прогулянок з нею за її місцем проживання, неохоче купував речі гігієни та продукти харчування і лише на власний розсуд.

Відповідач дитині матеріально допомагав на свій розсуд, коли у нього було бажання. За таких обставин, вона змушена була вийти на роботу з відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. З 01 квітня 2017 року до 01 грудня 2017 року батько проводив вихідні з дитиною за його бажанням 1 раз на 2-3 тижні.

У грудні 2017 року вона звернулася до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на дитину.

22 січня 2018 року Святошинський районний суд міста Києва у справі № 759/19019/17 видав судовий наказ про стягнення аліментів з відповідача на дитину у розмірі 1/4 частини з усіх його доходів щомісячно, але не менше 50 % мінімального прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 15 грудня 2017 року і до досягнення дитиною повноліття.

З того часу ОСОБА_2 став поводити себе агресивно.

Крім того, він звертався до Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області з позовом про зменшення розміру аліментів на дитину. Рішенням суду ОСОБА_2 у позові відмовлено.

Незважаючи на те, що ОСОБА_1 жодним чином не перешкоджала батьку спілкуватися з дитиною в її присутності, він звернувся до суду з позовом про встановлення часу та місця спілкування з дитиною.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 липня 2019 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільному спілкуванні з дитиною батьком, який проживає окремо, задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_1 не перешкоджати ОСОБА_2 брати участь у вихованні та вільному спілкуванні з його дочкою ОСОБА_3 .

Визначено такий спосіб участі ОСОБА_2 у вихованні дочки, особисте спілкування: побачення першої та третьої суботи та неділі з 12 год до 18 год за місцем проживання чи перебування дитини; під час побачень дозволити ОСОБА_2 гуляти з дочкою у присутності матері ОСОБА_1 з 14 год до 16 год; зобов`язано ОСОБА_1 за два дні до дня зустрічі ОСОБА_2 з дочкою надавати йому точну інформацію про навчання, проживання та перебування дитини, а у разі настання змін - повідомити про зміни його особисто на наступний день після настання таких обставин чи змін.

У задоволенні такого способу участі ОСОБА_2 у вихованні його дочки ОСОБА_3 як гуляти під час побачень з дитиною в період часу з 14 год до 16 год на дворі за відсутності матері відмовлено.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 липня 2019 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 08 квітня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 липня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року без змін.

Згідно з висновком Органу опіки та піклування Виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області щодо участі у вихованні та спілкуванні з дитиною, який було надано у справі № 759/19510/17, визнано доцільним та таким, що відповідає інтересам малолітньої дитини, встановити порядок побачення та вчинити дії для усунення перешкод для вільного спілкування ОСОБА_2 з дочкою ОСОБА_3 кожної суботи та неділі з 12 год до 18 год, але за попереднім узгодженням часу зустрічі з матір`ю дитини, за місцем проживання чи перебування дитини, в присутності обох батьків, без сторонніх осіб.

Відповідно до цього висновку ОСОБА_1 разом з малолітньою дочкою проживають з бабусею та дідусем у приватній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , де створені належні умови для проживання, виховання та розвитку дитини.

Також зазначала, що між сторонами виникли неприязні стосунки, тому ОСОБА_2 хоче забирати дитину до себе та своїх родичів, брати участь у вихованні дитини на власний розсуд коли йому це буде зручно, що підтверджує намагання забрати дитину до себе в м. Київ.

Згідно з психологічними висновками практичного психолога малолітня ОСОБА_3 переживає психологічний тиск із боку батька ОСОБА_2 , не сприймає його як батька та потребує психологічної допомоги з боку фахівців психологів та психотерапевтів. Після зустрічей з батьком спостерігається неспокійний сон, плаксивість, роздратованість.

На час подання позову сторони не дійшли згоди щодо місця проживання дитини.

Визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю відповідатиме її інтересам, яка має можливість забезпечити їй належні умови проживання, повною мірою займатися вихованням дитини. Крім того, малолітня дитина потребує постійної материнської уваги та любові.

На підставі наведеного, позивачка просила суд визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 разом з матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст зустрічного позову

У січні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини.

Зустрічний позов обґрунтований тим, щоз початку 2016 року ОСОБА_1 періодично проживала спільно у квартирі ОСОБА_2 у м. Києві, з літа 2016 року почали проживати однією сім`єю. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дочка ОСОБА_3 .

З березня 2017 року сторони фактично почали проживати окремо з ініціативи ОСОБА_1 .

Протягом 2017-2018 років мати з дитиною проживали у квартирі батьків на АДРЕСА_2 .

З кінця весни 2017 року мати дитини вийшла на роботу, дитиною займалася бабуся. ОСОБА_1 створювала перешкоди батьку у спілкуванні з дитиною, у зв`язку з чим він змушений звертатися до суду з позовом.

Тривалий час ОСОБА_2 обмежений у праві спілкування з дочкою, не має можливості дізнатись інформацію про неї. Претензії ОСОБА_1 мають матеріальний характер. Незважаючи на те, що батько брав участь у вихованні дочки, ОСОБА_1 звернулася у грудні 2017 року з позовом до суду про стягнення аліментів на дитину. Дочка фактично проживає за місцем реєстрації матері, разом з бабусею та дідусем. Батько зустрічається з дочкою виключно у присутності бабусі, незважаючи на те, що рішенням суду визначені зустрічі батька з дитиною в присутності матері.

Робота психолога проводилася з малолітньою дитиною за відсутності батьків та в присутності сторонньої особи.

Враховуючи, що ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визначення місця проживання дитини з матір`ю у м. Первомайську, а сама постійно працює у м. Києві, відповідно і проживає у м. Києві, ОСОБА_2 вважає, що місце проживання дитини має бути визначено в м. Києві.

Виходячи з наведеного, просив визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 разом з батьком за місцем його проживання.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 24 травня 2021 року об`єднано в одне провадження зустрічний та первісний позови.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 07 липня 2022 року первісний позов задоволено. Визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 разом з матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . У зустрічному позові відмовлено.

Задовольняючи первісний позов та відмовляючи задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що згідно з висновком органу опіки та піклування доцільним є проживання дитини з матір`ю, жодних доказів, які б підтвердили неналежне виховання дитини матір`ю (враховуючи, що дитина постійно проживала з нею) суду не надано, батько також вважав доцільним проживання спільної дочки з матір`ю, але не надав суду доказів винної поведінки матері, яка унеможливлює спілкування дитини з матір`ю та їх спільне проживання.

Суд не встановив обставин, а ОСОБА_2 не надав належних доказів того, що поведінка чи дії ОСОБА_1 або наслідки її спілкування з дитиною, можуть суперечити інтересам дитини або впливати на неї негативно, перешкоджати її фізичному та духовному розвитку. Крім того, ОСОБА_2 не надав обґрунтованих та достатніх доказів про створення ОСОБА_1 стосовно дитини таких умов, за яких вона позбавлена можливості виконувати свої батьківські обов`язки.

У зустрічному позові суд першої інстанції відмовив у зв`язку з його необґрунтованістю.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 07 липня 2022 року скасовано, ухвалено нове рішення. Первісний позов задоволено частково. Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 разом з матір`ю ОСОБА_1 .

У зустрічному позові відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний виходив з того, що про судове засідання, призначене на 07 липня 2022 року,ОСОБА_2 та його представник належним чином не повідомлені. Доказинаправлення їм судової повістки-повідомлення про призначення розгляду справи на 07 липня 2022 року та її отримання у матеріалах справи відсутні. Відповідно до клопотання представника ОСОБА_2 адвоката Ткаченка О. В. станом на 05 липня 2022 року вони не були повідомлені про наступне судове засідання. Отже, сторона відповідача за первісним позовом не була належним чином повідомлена про розгляд справи судом першої інстанції, тому суд не дотримався вимог частини п`ятої статті 128 ЦПК України, що відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Задовольняючи частково первісний позов та відмовляючи у зустрічному позові, суд апеляційної інстанції з урахуванням першочергового врахування інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, взяв до уваги те, що з народження малолітня ОСОБА_3 проживає з матір`ю, особисту прихильність малолітньої дитини до матері, вік дитини, відсутність будь-яких обставин, які виключали можливість проживання дитини з матір`ю, враховуючи висновок органу опіки та піклування, який є обґрунтованим та не суперечить інтересам дитини, та виходив із того, що визначення місця проживання дитини з матір`ю відповідатиме найкращим інтересам дитини.

Часково задовольняючи первісний позов, апеляційний суд також вказав, що зазначення у резолютивній частині рішення суду першої інстанції адреси, за якою має проживати дитина, а саме за адресою: АДРЕСА_1 , є зайвим, оскільки місце проживання малолітньої дитини визначається за місцем проживання матері або батька, або за конкретною адресою. Оскільки наявні підстави для визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 з матір`ю, то підстави для зазначення конкретної адреси відсутні, тому позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.

Саме по собі зазначення відповідачем у зустрічному позові підстав для визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком, який проживає у м. Києві, лише тому, що позивачка (мати дитини) працює у закладі, який розташований у м. Києві, не може бути безумовною підставою для визначення місця проживання дитини саме з відповідачем за первісним позовом - батьком малолітньої ОСОБА_3 .

Факт створення належних умов для проживання малолітньої дитини за місцем проживання батька з урахуванням дійсного психоемоційного стану дитини не забезпечить розвиток малолітньої дитини у безпечному, спокійному та стійкому середовищі.

Отже, правові підстави для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року, просив її скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення є незаконним, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Суд апеляційної інстанції не дотримався вимог щодо законності та обґрунтованості рішення, неповно з`ясував обставини, які мають значення для справи, дійшов висновків, які не відповідають матеріалам справи, не врахував доводів ОСОБА_2 та не надав належної правової оцінки його аргументам.

Суди помилково вважали встановленим факт проживання дитини з матір`ю, оскільки в судових засіданнях з`ясовано та підтверджено представником позивачки за первісним позовом, що ОСОБА_1 та дочка з червня 2021 року не проживають у м. Первомайську, точне місце їх постійного перебування представник не зміг повідомити. Факт непроживання ОСОБА_1 та дитини за адресою, за якою вона просить визначити місце проживання дитини, підтверджено й актом обстеження, складеним Органом опіки та піклування Первомайської міської ради Миколаївської області.

Безпідставним та необ`єктивним є посилання суду апеляційної інстанції на психологічний висновок спеціаліста-психолога від 25 листопада 2020 року № 25-11, оскільки на момент ухвалення постанови від 07 грудня 2022 року дитині виповнилося майже 6 років. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 звертав увагу суду на неправомірність такого висновку, оскільки він складений за відсутності батьків, а викладені в ньому висновки викликають сумнів щодо достовірності.

Суди не врахували, що ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 29 вересня 2021 року призначено судово-психологічну експертизу, однак обмежилися посиланням на її призначення і про неможливість її проведення. Проте суди не зазначили, що експертиза не була проведена з вини ОСОБА_1 , оскільки вона неодноразово ухилялася від участі у її проведенні та не забезпечувала присутність дитини.

Суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог та безпідставно необґрунтовано визначив місце проживання дитини без зазначення конкретної адреси.

Суди, визначаючи місце проживання дитини з матір`ю, не з`ясували, де фактично перебуває та проживає дитина, не встановили умов такого проживання, оскільки додані ОСОБА_1 докази не відповідають дійсним обставинам справи.

Суд апеляційної інстанції, будучи повідомленим про те, що дитина змінила місце постійного проживання та виїхала в невідомому напрямі, навіть не намагався встановити нове місце проживання дитини та той факт, де і з ким фактично проживає дитина, взявши до уваги лише докази та усні пояснення представника ОСОБА_1

Суди, вирішуючи спір, не застосували правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 332/2901/15 (провадження № 61-2171св20), від 06 травня 2020 року у справі № 201/11183/16-ц (провадження № 61-23601св18), від 13 червня 2018 року у справі № 754/14768/15-ц (провадження № 61-12333св18), від 30 листопада 2022 року у справі № 523/11247/19 (провадження № 61-5950св22), від 28 січня 2021 року у справі № 753/6498/15-ц (провадження № 61-10851св20), від 04 липня 2018 року у справі № 496/4271/16-а (провадження № К/9901/29090/18), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 500/6325/17 (провадження № 11-548апп18).

Аргументи інших учасників справи

Відзив ОСОБА_1 , поданий через адвоката Тандира Д. В., на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржуване судове рішення є законним, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться виключно до переоцінки доводів, наведених в апеляційній скарзі, з якими не погодився суд апеляційної інстанції. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, ОСОБА_2 вказує на те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував статті 161 171 СК України, проте не зазначив, у чому саме полягає порушення, конкретних аргументів не навів, а лише виклав загальні фрази, які зводяться до розуміння змісту норм права.

ОСОБА_2 не зазначив доводів чи аргументів про те, що саме за умови проживання дитини з ним, її суспільний інтерес та розвиток буде кращим ніж з матір`ю, не вказує на те, чому саме має бути розірвано соціальний зв`язок матері і дитини, не зазначає, що малолітній ОСОБА_3 не виповнилося 10 років, тому вона не може бути заслухана, реалізуючи своє право та не травмуючи її, за участі психолога.

Безпідставними є доводи касаційної скарги щодо невзяття до уваги судами доказів, а саме актів обстеження, оскільки вони датовані 07 липня 2022 року, тобто більше ніж через три місяці після ухвалення рішення судом першої інстанції.

ОСОБА_2 не надав висновок органу опіки та піклування про можливість проживання дитини з ним, у зв`язку з цим безпідставними є доводи касаційної скарги щодо ухилення ОСОБА_1 від проведення експертизи.

Провадження у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 12 квітня 2023 року цивільну справу № 484/1402/20 призначено судді-доповідачеві Олійник А. С., судді, які входять до складу колегії: ОСОБА_4, Ступак О. В.

Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи № 484/1402/20.

У червні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно із протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 22 червня 2023 року цивільну справу № 484/1402/20 призначено судді-доповідачеві Олійник А. С., судді, які входять до складу колегії: ОСОБА_4, Ступак О. В.

Відовідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 06 листопада 2023 року на підставі повідомлення судді Олійник А. С. у зв`язку із відставкою судді Верховного Суду ОСОБА_4 згідно із розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Грицик О. Ф. проведено повторний автоматизований розподіл судової справи № 484/1402/20, яку призначено судді-доповідачеві Олійник А. С., судді, які входять до складу колегії: Гулейков І. Ю., Ступак О. В.

05 лютого 2024 року суддею-доповідачем Олійник А. С. подано заяву про самовідвід під час розгляду справи № 484/1402/20.

Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2024 року заяву про самовідвід судді Олійник А. С. задоволено, передано цивільну справу № 484/1402/20 для здійснення повторного автоматизованого розподілу.

Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 лютого 2024 року цивільну справу № 484/1402/20 призначено судді-доповідачеві Сердюку В. В., судді, які входять до складу колегії: Фаловська І. М., Ігнатенко В. М.

21 лютого 2024 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктами 1, 4 частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389, пунктами 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що малолітня ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , її батьками є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

ОСОБА_1 змінила прізвище на « ОСОБА_1 » у зв`язку з реєстрацією шлюбу 11 лютого 2022 року.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 липня 2019 року у справі № 759/19510/17 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Первомайська міська рада, про усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільному спілкуванні з дитиною батьком, який проживає окремо, задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_1 не перешкоджати ОСОБА_2 брати участь у вихованні та вільному спілкуванні з його дочкою ОСОБА_3 ; визначено такий спосіб участі ОСОБА_2 у вихованні дочки, особисте спілкування: побачення першої та третьої суботи та неділі з 12 год до 18 год за місцем проживання чи перебування дитини; під час побачень дозволити ОСОБА_2 гуляти з дочкою в присутності матері ОСОБА_1 з 14 год до 16 год; зобов`язано ОСОБА_1 за два дні до дня зустрічі ОСОБА_2 з дочкою надавати йому точну інформацію про навчання, проживання та перебування дитини, а у разі настання змін повідомити про зміни його особисто на наступний день після настання таких обставин чи змін. У задоволенні такого способу участі ОСОБА_2 у вихованні його дочки ОСОБА_3 як гуляти під час побачень з дитиною в період часу з 14 год до 16 год надворі за відсутності матері відмовлено.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року у справі № 759/19510/17 рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 липня 2019 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 08 квітня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 липня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року залишено без змін.

За висновком Органу опіки та піклування Виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області щодо участі у вихованні та спілкуванні з дитиною, який було надано у справі № 759/19510/17, визнано доцільним та таким, що відповідає інтересам малолітньої дитини, встановити порядок побачення та вчинити дії для усунення перешкод для вільного спілкування ОСОБА_2 з дочкою ОСОБА_3, кожної суботи та неділі з 12 год до 18 год, але за попереднім узгодженням часу зустрічі з матір`ю дитини, за місцем проживання чи перебування дитини, в присутності обох батьків, без сторонніх осіб.

Відповідно до цього висновку ОСОБА_1 разом з малолітньою дочкою проживають з бабусею та дідусем у приватній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , де створені належні для проживання, виховання та розвитку дитини умови.

Також зазначено, що між сторонами виникли неприязні стосунки та ОСОБА_2 хоче забирати дитину до себе та своїх родичів, бере участь у вихованні дитини на власний розсуд, коли йому це буде зручно, що доводить те, що він намагається забрати дитину до себе в м. Київ.

Згідно з психологічними висновками практичного психолога ОСОБА_3 переживає психологічний тиск з боку батька ОСОБА_2 , не сприймає його як батька та потребує психологічної допомоги з боку фахівців-психологів та психотерапевтів. Після зустрічей з батьком спостерігаються неспокійний сон, плаксивість, роздратованість.

Відповідно до довідки від 21 січня 2021 року № 05/21-03 ОСОБА_1 працює у Київському коледжі зв`язку з 09 червня 2008 року на посаді завідувача лабораторії аналізу та обробки інформації з 01 липня 2013 року. З 01 лютого 2021 року запроваджено дистанційну (надомну) роботу згідно з трудовим договором від 20 січня 2021 року № 01, наказом від 20 січня 2021 року № 02-к (т. 1, а. с. 206).

Згідно з довідкою від 18 січня 2021 року № 18/01 Житлово-будівельного кооперативу «Фрегат» ОСОБА_1 станом на 18 січня 2021 року проживала разом зі своєю малолітньою дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 191).

Відповідно до акта обстеження матеріально-побутових умов проживання дитини від 08 грудня 2020 року, складеного комісією управління у справах дітей Первомайської міської ради, ОСОБА_1 разом із дочкою проживають у трьохкімнатній квартирі, одна з кімнат якої повністю обладнана під кімнату дочки згідно з її віковими потребами (т. 1, а. с. 194).

Комісія у складі начальника управління у справах дітей Первомайської міської ради, завідувача сектору захисту прав, свобод і інтересів дітей управління у справах дітей міської ради та головного спеціаліста-юрисконсульта управління у справах дітей міської ради, 27 січня 2021 року обстежили матеріально-побутові умови проживання малолітньої ОСОБА_3 , за місцем проживання: АДРЕСА_1 , про що склала акт. Відповідно до змісту акта під час перевірки з`ясовано, що сім`я проживає в трьохкімнатній квартирі, в який зроблений сучасний ремонт, підключені всі зручності, індивідуальне опалення; квартира мебльована сучасними меблями, є необхідні електричні побутові пристрої; для дитини обладнана окрема кімната, де є сучасні іграшки, розвиваючі ігри, піаніно; в кімнаті окремо дитяче ліжко з чистою білизною; в окремій шафі складено дитячий одяг; дитина забезпечена засобами для гігієни, всіма побутовими речами; санітарний стан приміщення відповідає санітарно-гігієнічним нормам. Комісія з`ясувала, що умови проживання малолітньої дитини відповідають санітарно-гігієнічним нормам для проживання, розвитку та відпочинку ОСОБА_3 , створені належні умови (т. 1, а. с. 224).

Згідно з висновком Органу опіки та піклування Виконавчого комітету Первомайської міської ради від 04 лютого 2021 року про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 Виконавчий комітет Первомайської міської ради як Орган опіки та піклування вважав доцільним та таким, що відповідає інтересам дитини, визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 разом із матір`ю ОСОБА_1 за місцем її реєстрації та проживання за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 221-223).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (частина перша статті 5 ЦПК України).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

За статтею 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Cімейні спори, які стосуються інтересів дітей та їхніх батьків, необхідно розглядати з урахуванням принципів правового статусу дитини, які закріплені у Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), зокрема, при ухваленні всіх рішень, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси мають першорядне значення і повинні повністю й ефективно дотримуватися, держава має позитивні зобов`язання щодо дітей, щоб будь-які вжиті заходи ніколи не шкодили їхньому здоров`ю та розвитку (забезпечує у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини) (статті 3, 6).

Згідно з частинами першою, другою статті 3 Конвенції в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до статті 9 Конвенції на держави-учасниці покладається обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

За статтею 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно зі статею 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 643/16285/20, провадження № 61-530св23.

Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини. Рішення органів опіки та піклування з цих питань можуть бути оскаржені до суду у порядку, встановленому законом (частини перша-третя статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно із статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки щодо дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку (постанови Верховного Суду від 23 вересня 2021 року у справі № 491/1292/16, провадження № 61-13940св20; від 13 березня 2024 року у справі № 753/17344/19, провадження № 61-8479св23)

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага, і для дотримання такої рівноваги особливу увагу необхідно приділити найважливішим інтересам дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04).

У постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 (провадження № 61-14041св19) вказано, що питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.

У постанові Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 623/349/19 (провадження № 61-4654св21) зазначено, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім - права батьків. Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що для дітей розлучення батьків - це завжди тяжке психологічне навантаження, пов`язане, зокрема, з кардинальними змінами в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюбні відносини, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства. Таким чином, при вирішенні таких спорів доцільно та правильно керуватися виключно інтересами дитини, судам передусім потрібно впевнитися, що саме той з батьків, на чию користь буде прийнято рішення, створить для дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку.

Фактично підтримуючи висновки суду першої інстанції щодо визначення місця проживання дитини з матір`ю, апеляційний суд погодився із тим, що для забезпечення інтересів дитини саме визначення місця проживання дитини із матір`ю відповідатиме її інтересам.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, і насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини з огляду на об`єктивні обставини спору, а вже тільки потім права батьків (постанова Верховного Суду 21 травня 2020 року у справі № 587/2134/17, провадження № 61-37492св18).

Верховний Суд зазначає, що міжнародні та національні законодавчі акти не містять норм, які наділяли б будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частини четверта, п`ята статті 19 СК України).

Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду з процесуальних питань (відсутність доказів повідомлення учасника справи про час і місце судового засідання) та ухвалюючи нове рішення у справі про часткове задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічного позову, по суті погодився із висновками суду першої інстанції щодо визначення місця проживання дитини з матір`ю, оскільки для забезпечення інтересів дитини саме визначення місця проживання дитини із матір`ю відповідатиме її інтересам.

З огляду на викладені норми, що регулюють правовідносини, які виникли між сторонами, в межах доводів касаційної скарги, Верховний Суд має з`ясувати, чи виконав відповідач обов`язок доведення обставин, за наявності яких суд має право відмовити у визначенні місця проживання дитини з матір`ю, чи довела позивачка, що проживання дитини з нею відповідатиме найкращим інтересам дитини.

Положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема: обстеження умов проживання; характеристики психоемоційного стану дитини; поведінки батьків стосовно дитини; висновку органу опіки та піклування (постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17, провадження № 61-9074св20).

ОСОБА_2 , заперечуючи проти вимог позивачки за первісним позовом, зокрема вказував про те, що суди помилково вважали встановленим факт проживання дитини з матір`ю, оскільки в судових засіданнях з`ясовано та підтверджено представником позивачки за первісним позовом, що ОСОБА_1 та дочка з червня 2021 року не проживають у м. Первомайську. Факт непроживання ОСОБА_1 та дитини за адресою, за якою вона просить визначити місце проживання дитини, підтверджено й актом обстеження, складеним Органом опіки та піклування Первомайської міської ради Миколаївської області.

Суд апеляційної інстанції, будучи повідомленим про те, що дитина змінила місце постійного проживання та виїхала в невідомому напрямі, не встановив нове місце проживання дитини та той факт, де і з ким фактично проживає дитина, взявши до уваги лише докази та усні пояснення представника ОСОБА_1 .

Отже, визначаючи місце проживання дитини з матір`ю, апеляційний суд не з`ясував, де і з ким фактично перебуває та проживає дитина, не встановив умов такого проживання.

Безпідставним є і врахування апеляйційним судом психологічного висновку спеціаліста-психолога від 25 листопада 2020 року № 25-11, оскільки на момент ухвалення постановисуду апеляційної інстанції від 07 грудня 2022 року дитині виповнилося майже 6 років.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 29 вересня 2021 року призначено судово-психологічну експертизу, однак суди послалися на неможливість її проведення. Суд апеляційної інстанції не врахував, що така експертиза не була проведена з вини ОСОБА_1 , оскільки вона неодноразово ухилялася від участі у її проведенні та не забезпечувала присутність дитини, а також з вини ОСОБА_2 , який також не з`явився для проведення експертизи.

Вказану судово-психологічну експертизу доручено провести експертам Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України.

З матеріалів справи вбачається, що директор та судовий експерт неодноразово просили забезпечити прибуття ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та малолітньої ОСОБА_3 для здійснення психологічного обстеження.

Із повідомлення про неможливість проведення судової експетизи також убачається, що 17 лютого 2022 року на виклик експерта прибув лише ОСОБА_2 , а 28 лютого 2022 року на виклик експерта сторони не з`явилися.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд зауважує, що суди під час вирішення спору щодо визначення місця проживання дитини мають виходити з того, що поведінка батьків, їх авторитет відіграє суттєву роль у вихованні дитини, оскільки дитина не має самостійного досвіду соціальної поведінки, а тому успадковує досвід і поведінку авторитетних для неї батьків.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що між сторонами існує особистий конфлікт, який негативно впливає на дитину.

Згідно з матеріалами справи суд першої інстанції встановив, що відповідно до висновку Органу опіки та піклування виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області, щодо участі у вихованні та спілкуванні з дитиною, який було надано у справі № 759/19510/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Первомайська міська рада Миколаївської області, про усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільному спілкуванні з дитиною батьком, який проживає окремо, визнано доцільним та таким, що відповідає інтересам малолітньої дитини, встановити порядок побачення та вчинити дії для усунення перешкод для вільного спілкування ОСОБА_2 з дочкою ОСОБА_3, кожної суботи та неділі з 12 год до 18 год, але за попереднім узгодженням часу зустрічі з матір`ю дитини, за місцемпроживання чи перебування дитини, в присутності обох батьків, без сторонніх осіб.

Відповідно до цього висновку позивачка разом із малолітньою донькою проживають з бабусею та дідусем у приватній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , у квартирі, де створені належні для проживання, виховання та розвитку дитини умови.

Суди встановили, що з 09 червня 2008 року ОСОБА_1 працює у Київському коледжі зв`язку. З 01 лютого 2021 року їй запроваджено дистанційну (надомну) роботу, згідно укладеного трудового договору № 01 від 20 січня 2021 року, наказ № 02-к від 20 січня 2021 року.

За довідкою Житлово-будівельного кооперативу «Фрегат» від 18 січня 2021 року № 18/01 ОСОБА_1 станом на 18 січня 2021 року проживала разом зі своєю малолітньою дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_1 .

З актів обстеження матеріально побутових умов проживання дитини від 08 грудня 2020 року, складеного комісією Управління у справах дітей Первомайської міської ради, та від 27 січня 2021 року, складеного комісією за участю начальника управління у справах дітей Первомайської міської ради, завідувача сектору захисту прав, свобод і інтересів дітей управління у справах дітей міської ради та головного спеціаліста-юрисконсульта управління у справах дітей міської ради, вбачаєтсья, що позивачка разом із дочкою проживають у трьохкімнатній квартирі, одна з кімнат якої повністю обладнана під кімнату доньки, згідно з її віковими потребами. Умови проживання малолітньої дитини відповідають санітарно-гігієнічним нормам, для проживання, розвитку та відпочинку ОСОБА_3 , створені належні умови.

Згідно з висновком Органу опіки та піклування виконавчого комітету Первомайської міської ради про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , Виконавчий комітет Первомайської міської ради як Орган опіки та піклування вважав доцільним та таким, що відповідає інтересам дитини, визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом із матір`ю ОСОБА_1 за місцем її реєстрації та проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

З висновку Органу опіки та піклування виконавчого комітету Первомайської міської ради від 04 лютого 2021 року № 953/03.01-26 про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , вбачається, що він складений лише на підставі пояснень ОСОБА_1 та поданих нею документів. Водночас цей висновок не містить відомостей про те, чи викликався батько дитини ОСОБА_2 для надання пояснень. Крім того, з тексту вказаного висновку також убачається, що він складений за відсутності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 виключно на піставі письмових доказів.

Разом із тим зазначений висновок не містить інформації щодо намагання Органу опіки та піклування заслухати малолітню ОСОБА_3 ,а також у ньому не наведено чіткі підстави та аргументи, які саме інтереси малолітньої дитини враховано під час визначення місця проживання дитини саме з матір`ю, що викликає обґрунтовані сумніви у повноті та об`єктивності цього висновку.

Також колегія суддів зауважує, що з актів обстеження матеріально побутових умов проживання дитини від 08 грудня 2020 року та від 27 січня 2021 року неможливо встановити, що малолітня ОСОБА_3 дійсно проживає з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 .

Інших належних, допустимих та достовірних доказів на обґрунтування своїх позовних вимог, зокрема щодо проживання позивачки за первісним позовом з дитиною за адресою: АДРЕСА_1 , матеріали справи не містять.

Суд апеляційної інстанції, взявши до уваги лише висновки Органу опіки та піклування та частково задовольнивши первісний позов матері, дійшов таких висновків без належного з`ясування дійсних обставин справи, дослідження та оцінки наданих сторонами доказів, без з`ясування інтересів дитини.

Крім того, без належного з`ясування залишилися обставини невиконання ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 29 вересня 2021 року, якою призначено судово-психологічну експертизу стосовно малолітньої ОСОБА_3 .

Отже, апеляційний суд під час перегляду справи не з`ясував психоемоційний стан дитини, її прихильність до батьків тощо, ухвалене судом апеляційної інстанції рішення фактично ґрунтується на письмових документах, наданих лише однією стороною у справі - ОСОБА_1 , а висновки суду містять загальні доводи про зв`язок матері з дитиною відповідного віку.

Не з`ясував суд і умови проживання відповідача ОСОБА_2 , який, як слідує з довідки про склад сім`ї, проживає разом із батьком та двоюрідним братом, які можуть заперечувати проти проживання разом із ними малолітньої дитини.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу та визначаючи місце проживання дитини з матір`ю, достеменно не з`ясував, де фактично перебуває та проживає дитина на час розгляду справи, не встановив умови її проживання.

Крім того, апеляційний суд залишив поза увагою і те, що ОСОБА_2 у цій справі звернувся із зустрічним позовом та також просив визначити місце проживання дитини з ним, однак суд не з`ясував умови проживання за адресою місця проживання батька та не вирішив питання щодо можливості отримання висновку від Служби у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністраціїщодо розв`язання спору за результатами обстеження умов проживання дитини.

Верховний Суд виходить із того, що при ухваленні всіх рішень, що стосуються дітей, найкращі інтереси останніх мають першорядне значення і повинні повністю й ефективно дотримуватися. Держава має позитивні зобов`язання щодо дітей, щоб будь-які вжиті заходи ніколи не шкодили їхньому здоров`ю та розвитку.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що апеляційний суд належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 , не з`ясував обставини справи, зокрема щодо складення психологічного висновку спеціаліста-психолога від 25 листопада 2020 року № 25-11, та обставин не проведення судово-психологічної експертизи, призначеної судом першої інстанції, місця проживання дитини, не врахував, що висновок Органу опіки та піклування не містить мотивів щодо інтересів дитини та складений за відсутності батьків лише на підставі письмових доказів, наданих матір`ю дитини, та без з`ясування думки дитини щодо місця проживання, а також не дослідив умови проживання за адресою батька, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про визначення місця проживання дитини з матір`ю.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України, тому постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Враховуючи, що недоліки, допущені судом апеляційної інстанції під час перегляду справи, не можуть бути усунуті при касаційному розгляді справи, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Пунктом 1 частини третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Суд апеляційної інстанції не встановив у повному обсязі фактичних обставин справи, що мають суттєве значення для її вирішення, та не надав належної оцінки висновкам місцевого суду.

Під час нового розгляду справи апеляційному суду необхідно надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог і заперечень, як у цілому, так і кожному доказу окремо, та надати мотивовану відповідь на всі основні аргументи сторін.

Керуючись статтями 402 409 410 411 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська СуддіВ. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк О. М. Ситнік