Історія справи

Постанова КЦС ВП від 08.01.2025 року у справі №759/17710/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 січня 2025 року

м. Київ

справа № 759/17710/22

провадження № 61-3962св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Лідовця Р. А., учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ),

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Желіховська Раїса Михайлівна, на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 31 березня 2023 року у складі судді Ключника А. С. та постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року складі колегії суддів: Нежури В. А., Невідомої Т. О., Соколової В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ), про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовну заяву обґрунтував тим, що відповідно до свідоцтва про право власності від 09 лютого 2022 року він був власником двокімнатної квартири АДРЕСА_1 .

24 червня 2022 року на підставі договору купівлі-продажу квартири він продав вказану квартиру відповідачці ОСОБА_2 . Яка у свою чергу на підставі договору купівлі-продажу від 05 жовтня 2022 року відчужила це майно відповідачці ОСОБА_3 .

Зазначав, що вчинив правочин від 24 червня 2022 року не зі своєї волі, а у момент, коли не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними.

Відсутність усвідомлення значення своїх дій він пояснював тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_4 , з якою він постійно проживав у квартирі АДРЕСА_2 .

Після смерті матері він, перебуваючи в шоково-нервовому стані та залишаючись на одинці зі своїм горем, став спочатку періодично, а надалі систематично вживати наркотичні засоби.

Отже, під час укладення 24 червня 2022 року із відповідачкою ОСОБА_2 договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , яка належала позивачу на праві власності, він вчиняв правочин не зі своєї волі, оскільки не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.

З огляду на викладене та з урахуванням положень статей 203 216 225 321 387 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позивач просив суд витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_2 , та повернути цей об`єкт нерухомості у його власність.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 31 березня 2023 рокуу задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів, що на момент укладення договору купівлі-продажу квартири від 24 червня 2022 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу (далі - КМНО) Карою О. О. за реєстровим № 692, він не усвідомлював значення своїх дій, не міг керувати ними у зв`язку з наркотичною залежністю і спірне майно вибуло з його володіння поза його волею.

Також суд першої інстанції врахував, що перед вчиненням вказаного правочину, за вимогою відповідача ОСОБА_2 та в її присутності, він пройшов огляд в Комунальному некомерційному підприємстві «Київський міський психоневрологічний диспансер №1» виконавчого органу Київської міської ради, за результатом якого отримав медичну довідку (форма первинної облікової документації № 122-2/о) серії ААН № 566053 про те, що він на обліку не перебуває, ознак його психіатричних захворювань не виявлено, тож він був дієздатним.

Водночас суд першої інстанції відхилив посилання позивача на довідку Підприємства об`єднання громадян «Медичний діагностично-реабілітаційний центр «ВІДРОДЖЕННЯ-ХХІ» від 17 жовтня 2022 року як доказ його перебування з 25 листопада 2021 року до теперішнього часу на підтримуючій терапії в зв`язку з наявністю діагнозу - психічні та поведінкові розлади за наслідком вживання опіоїдів на етапі замісної підтримуючої терапії, оскільки дійшов висновку про те, що така довідка не встановлює нездатність позивача керувати своїми діями і розуміти їх значення, а отже є неналежним доказом.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Святошинського районного суду м. Києва від 31 березня 2023 року - без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні позову.

Водночас апеляційний суд дійшов висновку про те, що оскільки позивач не заперечує сам факт того, що він 24 червня 2022 року уклав з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу спірної квартири, а лише стверджує про те, що він не усвідомлював значення своїх дій і не міг керувати ними внаслідок наркотичної залежності, то зазначений договір купівлі-продажу не є недійсним, а є оспорюваним. Відповідно, пред`явлення позову про витребування від останнього набувача ( ОСОБА_3 ) спірного майна без розгляду судом позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 24 червня 2022 року з підстав, передбачених частиною третьою статті 215 ЦК України та частиною першою статті 225 ЦК України, не може вважатись належним способом захисту.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У березні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат -Желіховська Р. М., із застосуванням засобів поштового зв`язку, подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 31 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 27 вересня 2023 року у справі № 201/1051/22, від 20 червня 2023 року у справі № 362/2707/19, від 20 січня 2021 року у справі № 205/4477/17, від 07 червня 2023 року у справі № 932/7660/21, від 11 вересня 2019 року у справі № 522/11532/15-ц, від 07 грудня 2022 року у справі № 757/26182/14-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).

Крім того, заявник зазначає, що суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:

- не надали належну оцінки тому факту, що позивач мав тимчасові психічні та поведінкові розлади, внаслідок вживання наркотичних засобів, а тому на день та час укладення договору купівлі-продажу квартири від 24 червня 2022 року, хоча й був дієздатною особою, але перебував у такому стані, при якому внаслідок порушення фізіологічних процесів в організмі та хворобливих явищ (приймав наркотичні та інші препарати підтримуючої терапії), не розумів значення своїх дій та (або) не міг керувати ними;

- не звернули увагу на доводи заявника про те, що він не пам`ятав: день укладення договору купівлі-продажу квартири від 24 червня 2022 року; особу, якій продав квартиру; коли і для чого надавав покупцю розписку про отримання грошових коштів, так як кошти мали зараховуватись на його депозити в банку; щоб покупець передавала йому гроші готівкою;

- не врахували, що 24 червня 2022 року заявник не відвідував ні психіатричної лікарні (диспансеру), ні лікаря-психіатра для отримання довідки про відсутність у нього якого-небуть психіатричного захворювання;

- безпідставно відмовили у задоволенні клопотання заявника про призначення судово-психіатричної експертизи;

- не врахували, що захист права особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача;

- помилково вважали, що для витребування майна з чужого незаконного володіння необхідним є оспорювання правочинів щодо спірного майна.

Також у касаційній скарзі заявник виклав клопотання про поновлення йому строку на касаційне оскарження рішення Святошинського районного суду міста Києва від 31 березня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року, яке обґрунтував тим, що повний текст оскаржуваної постанови апеляційного суду складено 09 лютого 2024 року, зареєстровано в Єдиному реєстрі судових рішень 23 лютого 2024 року та направлено на його електронну поштову адресу лише 22 лютого 2024 року. На підтвердження чого надав суду відповідні докази.

У травні 2024 року ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Ткачук В. В., із застосуванням засобів поштового зв`язку, подав до Верховного Суду відзив на касаційну ОСОБА_1 , в якому зазначила про необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 19 березня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Желіховська Р. М., на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 31 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2024 року ОСОБА_1 поновлено строк на касаційне оскарження рішення Святошинського районного суду міста Києва від 31 березня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху з наданням заявнику строку для усунення недоліків, зокрема для доплати судового збору.

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2024 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав, визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано зі Святошинського районного суду міста Києва матеріали цивільної справи № 759/17710/22; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У травні 2024 року матеріали справи № 759/17710/22 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2024 року справу № 759/17710/22 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з договором купівлі-продажу від 24 червня 2022 року, посвідченим приватним нотаріусом КМНО Карою О. О. за реєстровим № 692, ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_2 купила квартиру АДРЕСА_2 .

Перед укладанням вказаного договору позивачем, за вимогою ОСОБА_2 та в її присутності, пройдено огляд в Комунальному некомерційному підприємстві «Київський міський психоневрологічний диспансер № 1» виконавчого органу Київської міської ради, за результатом якого видано медичну довідку (форма первинної облікової документації № 122-2/о) серії ААН № 566053 (26793), відповідно до якої ОСОБА_1 на обліку не перебуває, ознаки психіатричних захворювань не виявлені.

Надалі, згідно з договором купівлі-продажу квартири від 05 жовтня 2022 року, ОСОБА_2 продала ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_2 .

Відповідно до довідки Підприємства об`єднання громадян «Медичний діагностично-реабілітаційний центр «ВІДРОДЖЕННЯ-ХХІ» від 17 жовтня 2022 року ОСОБА_1 систематично знаходиться на підтримуючій терапії агоністамиопіатів (метадон, бупренорфін) у зв`язку з наявністю діагнозу - психічні та поведінкові розлади в наслідок вживання опіоідів на етапі замісної підтримуючої терапії F 11.22.

Згідно з довідкою Громадської організації «РЦ «Реформація» від 27 грудня 2022 року вих. № 115/12, ОСОБА_1 з 12 грудня 2022 року проходив курс психо-емоційної корекції після наслідків наркозалежності. Рекомендований реабілітаційний процес - шість місяців.

Звертаючись до суду із позовом, позивач вказував на те, що належна йому квартира АДРЕСА_2 , вибула з його володіння поза його волею і, відповідно, має бути витребувана з незаконного володіння набувача ОСОБА_3 , у зв`язку з тим, що на момент вчинення правочину позивач не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними у зв`язку з його наркотичною залежністю.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів, що на момент укладення договору купівлі-продажу квартири від 24 червня 2022 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Карою О. О. за реєстровим № 692, він не усвідомлював значення своїх дій, не міг керувати ними у зв`язку з наркотичною залежністю і спірне майно вибуло з його володіння поза його волею.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні позову.

Водночас апеляційний суд дійшов висновку про те, що оскільки позивач не заперечує сам факт того, що він 24 червня 2022 року уклав з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу спірної квартири, а лише стверджує про те, що він не усвідомлював значення своїх дій і не міг керувати ними внаслідок наркотичної залежності, то зазначений договір купівлі-продажу не є недійсним, а є оспорюваним. Відповідно, пред`явлення позову про витребування від останнього набувача ( ОСОБА_3 ) спірного майна без розгляду судом позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 24 червня 2022 року з підстав, передбачених частиною третьою статті 215 ЦК України та частиною першою статті 225 ЦК України, не може вважатись належним способом захисту.

Верховний Суд не погоджується із такими висновками апеляційного суду в цілому з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та їх правове обґрунтування

У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 04 червня 2019 року в справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

У випадку порушення права власності власник відповідно до статті 387 ЦК України має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Віндикаційний позов як спосіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належним йому майном.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на особливість правової природи віндикації.

Так, Велика Палата Верховного Суду зазначила у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) про те, що умовами звернення з таким позовом є: 1) позивач є власником майна; 2) власник фактично втратив володіння річчю; 3) відповідач є незаконним володільцем; 4) власник і володілець не перебувають у договірних відносинах; 5) предметом позову може бути тільки індивідуально визначена річ; 6) ця річ на момент розгляду спору повинна існувати в натурі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16 (провадження № 14-2цс21) зазначила, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

У справі, що переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 заявив позовну вимогу про витребування спірного майна, а саме: квартири АДРЕСА_2 , із чужого незаконного володіння кінцевого набувача ОСОБА_3 , оскільки вважав, що це майно вибуло з його власності незаконно.

Така позовна вимога у розумінні приписів статей 387 і 388 ЦК України є необхідним та ефективним способом захисту порушених прав особи, яка вважає себе власником спірного майна, що приводить до їх поновлення.

При цьому норми частини першої статті 216 ЦК України у сукупності із частиною третьою статті 215, частиною першою статті 225 ЦК України не можуть застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було в наступному набувачем відчужене третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним.

Апеляційний суд на вказане уваги не звернув, належним чином не врахував висновків Верховного Суду щодо застосування статей 387 і 388 ЦК України у подібних правовідносинах, не дослідив належним чином доводи апеляційної скарги по суті спору, та дійшов помилкового висновку про те, що для пред`явлення позову про витребування від останнього набувача ( ОСОБА_3 ) спірного майна без розгляду судом позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 24 червня 2022 року з підстав, передбачених частиною третьою статті 215 ЦК України та частиною першою статті 225 ЦК України, не може вважатись належним способом захисту.

Отже, наведені заявником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, та відповідні доводи касаційної скарги знайшли своє часткове підтвердження.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги частково, скасування рішення суду апеляційної інстанції з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду апеляційному суду належить врахувати викладене, розглянути справу по суті в установлені законом розумні строки з додержанням вимог норм матеріального і процесуального права, проаналізувати всі доводи, заперечення сторін, ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.

Щодо судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема із розподілу судових витрат.

Оскільки розгляд справи не закінчено, то питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 400 411 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Желіховська Раїса Михайлівна, задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийД. Д. Луспеник Судді:І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець