Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 08.06.2021 року у справі №725/4505/20

Постанова

Іменем України

22 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 725/4505/20

провадження № 61-8571св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач- ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

представник відповідача - адвокат Міцней Володимир Федорович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, яка подана його представником - адвокатом Міцнеєм Володимиром Федоровичем, на постанову Чернівецького апеляційного суду від 27 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Лисака І. Н., Владичана А. І., Перепелюк І. Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно.

Позовна заява мотивована тим, що її дідусеві ОСОБА_3 та бабусі ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності подружжя належала квартира АДРЕСА_1, загальною площею 91,60 кв. м.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 та спадкоємцями належної їй частки у вказаній квартирі був чоловік покійної - ОСОБА_3, який постійно проживав разом з нею, у зв'язку із чим вважається таким, що прийняв спадщину, а також син покійної - відповідач у справі - ОСОБА_2, який звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті матері.

Зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її дідусь - ОСОБА_3, який 17 травня 2018 року склав заповіт, на підставі якого все майно, що належатиме йому на день смерті і на яке він буде мати право, в тому числі належну йому у праві спільної сумісної власності подружжя частку у квартири АДРЕСА_1 заповів своїй онучці - ОСОБА_1.

Посилалася на те, що з метою прийняття спадщини після смерті дідуся вона звернулась з відповідною заявою до приватного нотаріуса та листом від 21 серпня 2020 року її було повідомлено про неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, у зв'язку з відсутністю документів, які б підтверджували право власності на 1/2 частку спірної квартири.

Вважає, що на момент смерті її дідусю належала 3/4 частки спірної квартири, з урахуванням належної йому 1/2 частини у спільному майні подружжя та успадкованої половини частки, що належала його покійній дружині, оскільки він постійно проживав разом з нею на момент відкриття спадщини, а тому вважається таким, що прийняв спадщину. З урахуванням того, що ОСОБА_2, як спадкоємець майна після смерті ОСОБА_4, звернувся із заявою про прийняття спадщини, останній має право успадкувати лише 1/4 частину спірної квартири.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності на спадкове майно в квартирі АДРЕСА_1 в розмірі 3/4 частки, а за ОСОБА_2 в розмірі 1/4 частки.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 13 січня 2021 року у складі судді Федіної А. В. позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності у порядку спадкування на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1, загальною площею 91,6 кв. м, житловою площею 54,7 кв. м.

Визнано за ОСОБА_2 право власності у порядку спадкування на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1, загальною площею 91,6 кв. м, житловою площею 54,7 кв. м.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Додатковим рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 11 лютого 2021 року стягнуто ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 9 012,20 грн.

Рішення районного суду мотивовано тим, що спірна квартира належала ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності подружжя, а той факт, що за життя спадкодавця частки співвласників у праві спільної сумісної власності не були визначені чи виділені в натурі, не впливає на можливість поновлення порушеного права позивача, як спадкоємця за заповітом після смерті її дідуся - ОСОБА_3, шляхом визнання за нею права власності на 1/2 частку вказаного майна в порядку спадкування. При цьому районний суд вважав, що іншу частку в розмірі 1/2 спірної квартири, що належала спадкодавцю ОСОБА_4, слід визнати за ОСОБА_2 як спадкоємцем першої черги за законом.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що відсутні підстави вважати, що до ОСОБА_1 перейшло право на прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3, який у зв'язку зі смертю не встиг реалізувати своє право на прийняття спадщини чи відмови від неї після смерті його дружини - ОСОБА_4.

Додаткове судове рішення мотивовано тим, що ОСОБА_2 поніс витрати на правову допомогу в розмірі 9 012,20 грн, розмір яких є співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також ціною позову та складністю справи.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 27 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 13 січня 2021 року задоволено частково.

Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 13 січня 2021 року в частині визначення розмірів часток у спадковому майні змінено, визначивши за ОСОБА_1 3/4 частки, а за ОСОБА_2-1/4 частки.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Змінено розподіл судових витрат.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у розмірі 26 275
грн.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Першотравневого районного суду м.

Чернівці від 11 лютого 2021 року задоволено.

Додаткове рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 11 лютого 2021 року скасовано.

У задоволенні заяви ОСОБА_2 про стягнення витрат на правничу допомогу відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції безпідставно не застосував до спірних правовідносин правила статті 1276 ЦК України, внаслідок чого помилково відмовив у задоволенні позовних вимог в повному обсягу.

Апеляційний суд зазначив, що оскільки у встановлений законом строк ОСОБА_1 зверталась до нотаріуса за видачею їй свідоцтва про право на спадщину як за заповітом на 1/2 частку майна, що належала ОСОБА_3 на момент його смерті у праві спільної сумісної власності подружжя, так і на ј частки, яка би мала йому належати з часу відкриття спадщини після смерті ОСОБА_1, отже, рішення районного суду підлягає зміні в частині визначення розміру часток сторін.

Щодо додаткового рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 11 лютого 2021 року, яким з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто витрати на правничу допомогу у розмірі 9 012,20 грн, апеляційний суд вважав, що у стягненні на користь ОСОБА_2 зазначених витрат слід відмовити, оскільки апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

При цьому суд апеляційної інстанції здійснив перерозподіл судових витрат.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить постанову Чернівецького апеляційного суду від 27 квітня 2021 року скасувати та залишити в силі рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 13 січня 2021 року, додаткове рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 11 лютого 2021 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин положення статті 1276 ЦК України, оскільки спадкова трансмісія застосовується у випадку, якщо спадкоємець за законом чи заповітом помер після відкриття спадщини та не встиг її прийняти.

Звертає увагу на те, що у цій справі ОСОБА_3 на підставі частини 3 статті 1268 ЦК України прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4.

Зазначає, що судом апеляційної інстанції не застосовано до спірних правовідносин положення статей 1223, 1245 ЦК України щодо спадкування частини спадщини, яка охоплена заповітом.

Вважає, що апеляційним судом неправильно визначено суму судового збору, що підлягала сплаті.

Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення заявник вказує неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2020 року у справі № 350/1850/17, що передбачено пунктом 1 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У травні 2021 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 липня 2021 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

15 квітня 1967 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було зареєстровано шлюб.

15 липня 2016 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_4 придбала квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 91,60 кв. м, житловою площею - 54,70 кв. м.

17 травня 2018 року ОСОБА_3 склав заповіт, відповідно до якого все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, в тому числі належну йому на праві спільної сумісної власності подружжя частку квартири, заповів своїй онуці ОСОБА_1 (а. с. 38).

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4

ІНФОРМАЦІЯ_2, до спливу шестимісячного строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, помер її чоловік ОСОБА_3, що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а. с. 37).

Відповідно до повідомлення приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Половинської О. Б. від 21 серпня 2020 року № 94/02-14 ОСОБА_4 фактично відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на відповідну частку у спірній квартирі, оскільки спадкоємцем не надано документів, що посвідчують право власності за спадкодавцем на вказану вище квартиру (а. с. 125-126).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині 2 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає не повністю.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті.

У статті 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до частин 3 та 5 статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого частин 3 та 5 статті 1268 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Судами встановлено, що квартира АДРЕСА_1 була набута ОСОБА_4 та ОСОБА_3 15 липня 2016 року, в період перебування у зареєстрованому шлюбі, отже, є спільною сумісною власністю подружжя, частки у якій кожного з них є рівними.

У зв'язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4, ОСОБА_3 відповідно до статті 1261 ЦК України ввійшов до першої черги спадкоємців та на підставі частини 3 статті 1268 ЦК України вважався таким, що прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4, тобто ј спірної квартири.

На момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, успадкована ним ј частина квартири АДРЕСА_1 увійшла до складу спадщини.

Задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд застосував до спірних правовідносин положення статті 1276 ЦК України, у якій зазначено, що якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов'язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія).

Колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги та вважає, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано до спірних правовідносин положення статті 1276 ЦК України, з огляду на те, що ОСОБА_3 прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що згідно із частиною 3 статті 1296 ЦК відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що законодавець розмежовує поняття "виникнення права на спадщину" та "виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини", і пов'язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки. Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов'язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину та не здійснив державну реєстрацію права.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 14 серпня 2019 року у справі № 523/3522/16-ц (провадження № 61-21211св18).

Отже, посилання заявника на необхідність застосування до спірних правовідносин положень статей 1223, 1245 ЦК України, що регулює спадкування неохопленої заповітом спадщини, є необґрунтованими, оскільки спірна ј частина квартири АДРЕСА_1 увійшла до складу спадщини після смерті ОСОБА_3, яку на підставі заповіту від 17 травня 2018 року успадкувала ОСОБА_1.

З огляду на зазначене, висновки суду апеляційної інстанції по суті справи є правильними, але підлягають зміні в мотивувальній частині, з огляду на висновки Верховного Суду у цій постанові

Посилання ОСОБА_2 на застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2020 року у справі № 350/1850/17 (провадження № 61-42603св18) колегія суддів відхиляє, оскільки у зазначеній справі встановлені інші обставини, відмінні від цієї справи, що у свою чергу призводить до іншого матеріально-правового регулювання спірних відносин.

Щодо доводів заявника про неправильне визначення судами попередніх інстанцій вартості судового збору, яка підлягала сплаті за подання позовної заяви та апеляційної скарги, колегія суддів вважає їх обґрунтованими.

Так, розмір судового збору, який підлягав сплаті за подання позову, повинен був складати 8 705,66 грн (1 160755*3/4)*1%/100%=8 705,66), за подання апеляційної скарги - 13 058,48 грн (8 705,66*150%/100%=13 058,48), оскільки позивач заявляла вимоги щодо набуття за нею права власності на 3/4 частини спірного майна.

Отож, загальна сума судового збору становить 21 764,15 грн, яка і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, оскільки її позов задоволено.

З огляду на зазначене, оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції в частині стягнутих на користь ОСОБА_1 судових витрат слід змінити.

Згідно із частиною 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини 4 статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду змінити, з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду по суті вирішення питання не спростовують, на його законність не впливають.

Щодо судових витрат

Ураховуючи те, що касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, а саме - змінено лише мотивувальну частину судового рішення та розподіл судових витрат, відтак ОСОБА_2, як особа, яка подала касаційну скаргу, не отримав очікуваного результату, на який сподівався при поданні касаційної скарги.

Отже, понесені заявником судові витрати за касаційний розгляд справи розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2, яка подана його представником - адвокатом Міцнеєм Володимиром Федоровичем, задовольнити частково.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 27 квітня 2021 року у мотивувальній частині змінити з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 27 квітня 2021 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесених судових витрати у розмірі 26
275 (двадцять шість тисяч двісті сімдесят п'ять) гривень змінити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у розмірі 21 764
(двадцять одна тисяча сімсот шістдесят чотири) гривні 15 копійок.

У решті постанову Чернівецького апеляційного суду від 27 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк