Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.10.2020 року у справі №646/3668/19

Постанова

Іменем України

05 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 646/3668/19

провадження № 61-14985св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - державний нотаріус Першої Харківської державної нотаріальної контори Цуканова Олена Василівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Кругової С. С., Пилипчук Н. П., від 20 серпня 2020 року.

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом

до державного нотаріуса Першої Харківської державної нотаріальної контори Цуканової О. В. про визнання незаконною та скасування постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії, зобов'язання нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину.

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що постановою державного нотаріуса Першої Харківської державної нотаріальної контори Цуканової О. В. від 25 травня 2016 року № 2008/02-31 їй відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, а саме у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 на житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходяться по АДРЕСА_1.

Стверджувала, що посилання нотаріуса на неможливість встановити місце відкриття спадщини і те, що правовстановлюючі документи нотаріус витребує виключно у спадкоємців є необґрунтованим. Так, 21 травня 2019 року за зверненням для отримання повторних свідоцтв про смерть батьків у відділі реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції роз'яснено, що витяг з актового запису про смерть, із зазначенням місця смерті спадкодавця, надається виключно за запитом нотаріуса або суду, оскільки така інформація відноситься до службової. Аналогічні відмови отримані у комунальному підприємстві "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" Харківської міської ради (далі - КП "ХБТІ") щодо проведення інвентаризації спадкового майна, оцінки майна, оскільки такі дії здійснюються за запитом нотаріуса з метою оформлення спадкових прав.

Позивач вважає вищезазначену постанову державного нотаріуса незаконною і такою, що підлягає скасуванню, оскільки державним нотаріусом не було здійснено вичерпних заходів для отримання необхідних документів, що привело до порушення її прав як спадкоємця і є підставою для скасування оскарженої постанови.

Із урахуванням викладеного, позивач просила позов задовольнити, визнати незаконною і скасувати постанову державного нотаріуса Першої Харківської державної нотаріальної контори Цуканової О. В. від 25 травня 2016 року № 2008/02-31 про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину. Зобов'язати державного нотаріуса Першої Харківської державної нотаріальної контори Цуканову О. В. видати свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1, що належали її матері ОСОБА_2.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова, у складі судді Шелест І.

М., від 11 листопада 2019 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заявлені позивачем вимоги до задоволення непідлягають, оскільки позивачем не доведено, що державний нотаріус при розгляді її заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину порушив вимоги закону та не здійснив відповідний запит для з'ясування складу спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 20 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 11 листопада 2019 року скасовано.

У задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що судом першої інстанції у порушення вимог пункту 2 частини 4 статті 274 ЦПК України розглянуто справу в порядку спрощеного позовного провадження, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, що є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.

Заявлені позовні вимоги визнанні такими, що до задоволення не підлягають, оскільки державний нотаріус відповідно до частини 4 статті 49 Закону України "Про нотаріат" та у передбаченому Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України розглянула заяву позивача про видачу свідоцтва про право на спадщину і за результатами розгляду цієї заяви правомірно відмовила у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв'язку з відсутністю у спадкоємця правовстановлюючих документів на житловий будинок.

Апеляційний суд зазначив, що позивач наділена правом на звернення до суду з позовом про визнання права власності на майно у порядку спадкування за законом із залученням до участі у справі інших спадкоємців.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

08 жовтня 2020 року до Верховного Суду ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 20 серпня 2020 року у частині відмови у задоволенні позову, направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду за правилами загального позовного провадження.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначила неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу,

що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Заявник стверджує, що судом першої інстанції ухвалою від 25 жовтня 2019 року безпідставно відмовлено у задоволенні її клопотань про витребування доказів з метою встановлення суб'єктного складу учасників справи, що впливає на правильність вирішення справи, яку розглянуто у порядку спрощено позовного провадження в супереч вимогам статті 274 ЦПК України.

Позивач наголошує на тому, що оскаржена постанова державного нотаріуса Першої Харківської державної нотаріальної контори Цуканової О. В. від 25 травня 2016 року № 2008/02-31 про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 є неаргументованою і незаконною, а тому підлягає скасуванню. Посилання нотаріуса на неможливість встановити місце відкриття спадщини і те, що такі документи витребовує нотаріус виключно у спадкоємців є необґрунтованими. Позивач стверджує, що за результатами розгляду її звернення для отримання повторних свідоцтв про смерть батьків відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції було роз'яснено, що витяг з актового запису про смерть, із зазначенням місця смерті спадкодавця, може бути надано виключно за запитом нотаріуса або суду, оскільки така інформація відноситься до службової.

Аналогічні відмови отримані у КП "ХБТІ" щодо проведення інвентаризації спадкового майна, оцінки майна.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції з підстав недотримання судом першої інстанції процедури розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції не усунув допущенні районним судом порушення, не переглянув справу у повному обсязі, що призвело до ухвалення незаконного рішення про відмову у задоволенні заявлених нею позовних вимог.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

У січні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

27 січня 2021 року засобами поштового зв'язку до Верховного Суду державним нотаріусом Першої Харківської державної нотаріальної контори Цукановою О. В. подано відзив на касаційну скаргу, до якого додано заяву про продовження встановленого ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2020 року строку для надання відзиву, який визначено до 06 січня 2021 року.

Відповідач посилається на те, що строк подачі відзиву пропущено нею з поважних причин, оскільки ухвалу Верховного Суду від 17 грудня 2020 року було отримано лише 28 грудня 2020 року (за вх. № 3230/01-16), в той час коли вона знаходилася у відпустці. Після виходу з відпустки 20 січня 2021 року нею було підготовлено і направлено відзив на подану касаційну скаргу.

Враховуючи доводи відповідача, з метою реалізації її права на судовий захист, колегія суддів Верховного Суду вважає за доцільне прийняти поданий відзив до розгляду.

У поданому відзиві державний нотаріус Першої Харківської державної нотаріальної контори Цуканова О. В. посилається на те, що нею із урахуванням положень статті 49 Закону України "Про нотаріат" та у відповідності до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України розглянуто заяву позивача про видачу свідоцтва про право на спадщину і обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом. Вказує, що під час вирішення спору судом апеляційної інстанцій не були порушенні норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, а тому оскаржена постанова є законною та обґрунтованою, а позивачем не наведено обґрунтованих підстав для скасування постанови апеляційного суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

14 травня 1997 року до Першої Харківської державної нотаріальної контори з метою оформлення спадщини на житловий будинок по АДРЕСА_1, який залишився після смерті ОСОБА_2, звернулася її дочка ОСОБА_1.

Окрім ОСОБА_1 із заявами про прийняття спадщини звернулись інші діти спадкодавця: син ОСОБА_3 та донька ОСОБА_4

25 травня 2016 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 звернувся із заявою до Першої Харківської державної нотаріальної контори з метою врегулювання питання щодо отримання свідоцтва про право на спадщину.

В зазначеній заяві представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 зазначав, що спадкоємець не може надати документи підтверджуючі місце відкриття спадщини та надати до нотаріальної контори правовстановлюючий документ на спадкове майно, у зв'язку з чим просив роз'яснити щодо можливості отримання свідоцтва про право на спадщину на вказаний житловий будинок з надвірними будівлями, а в разі неможливості видачі такого свідоцтва просив винести постанову про відмову у вчинення нотаріальної дії, а саме: у видачі свідоцтва про право власності.

Згідно копії спадкової справи № 236/97, заведеної 17 листопада 1996 року, на запит державної нотаріальної контори від 07 серпня 2015 року щодо реєстрації права власності до державної нотаріальної контори була надана довідка КП "ХМБТІ" від 13 серпня 2015 року № 1301014, в якій зазначено, що право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, згідно матеріалів інвентаризаційних справ не зареєстровано.

Постановою державного нотаріуса Першої Харківської державної нотаріальної контори Цуканової О. В. від 25 травня 2016 року ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв'язку із відсутністю у спадкоємця правовстановлюючих документів на житловий будинок по АДРЕСА_1.

Позиція Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною 3 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За змістом частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини 3 статті 5 ЦК України якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

У пункті 1 постанови Пленум Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" вказано. що відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються ЦК України.

Отже, до спірних правовідносин необхідно також застосовувати норми ЦК Української РСР 1963 року, оскільки спадщина після смерті ОСОБА_2 відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідно до статті 526 ЦК Української РСР місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця (статті 526 ЦК У), а якщо воно невідоме, - місцезнаходження майна або його основної частини.

Згідно статті 548 ЦК Української РСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до статті 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Згідно статті 5 Закону України "Про нотаріат" нотаріус зобов'язаний, зокрема: здійснювати свої професійні обов'язки відповідно до статті 5 Закону України "Про нотаріат" і принесеної присяги, дотримуватися правил професійної етики; сприяти громадянам, підприємствам, установам і організаціям у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз'яснювати права і обов'язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду; відмовити у вчиненні нотаріальної дії в разі її невідповідності законодавству України або міжнародним договорам; виконувати інші обов'язки, передбачені законом.

Відповідно до статті 46 Закону України "Про нотаріат" нотаріуси або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, має право витребовувати від фізичних та юридичних осіб відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії.

Відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій, повинні бути подані в строк, визначений нотаріусом. Цей строк не може перевищувати одного місяця. Неподання відомостей та документів на вимогу нотаріуса є підставою для відкладення, зупинення вчинення нотаріальної дії або відмови у її вчиненні.

Пунктами 2, 9 частини 1 статті 49 Закону України "Про нотаріат" визначено, що нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частин 3 , 4 статті 49 Закону України "Про нотаріат" нотаріусу забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії. На вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, зобов'язані викласти причини відмови в письмовій формі і роз'яснити порядок її оскарження. Про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус протягом трьох робочих днів виносить відповідну постанову.

Нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва, та склад спадкового майна (частина 1 статті 68 Закону України "Про нотаріат").

Главою 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 року, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595, регламентується процедура видачі свідоцтв про право на спадщину.

Відповідно до пунктів 4.14,4.15 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (тут і надалі, у редакції, чинній час вчинення нотаріальної дії), при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов'язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти.

Пунктами 1.13,1.14 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України передбачено, що місце відкриття спадщини підтверджується: довідкою житлово-експлуатаційної організації, довідкою правління житлово-будівельного кооперативу про реєстрацію (постійне місце проживання) спадкодавця; записом у будинковій книзі про реєстрацію (постійне місце проживання) спадкодавця, довідкою адресного бюро, довідкою райвійськкомату про те, що спадкодавець до призову на військову службу проживав за відповідною адресою. Місце відкриття спадщини не може підтверджуватись свідоцтвом про смерть. У разі відсутності у спадкоємців документів, що підтверджують місце відкриття спадщини, нотаріус роз'яснює спадкоємцям їх право на звернення до суду із заявою про встановлення місця відкриття спадщини. У такому випадку місце відкриття спадщини підтверджується копією рішення суду, що набрало законної сили.

Згідно пункту 4.12 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України свідоцтво про право на спадщину видається за наявності у спадковій справі всіх необхідних документів.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статті 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, доводи сторін спору, дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги, з підстав, заявлених позивачем, до задоволення не підлягають, оскільки нотаріус відповідно до Закону України "Про нотаріат" та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України розглянула заяву позивача про видачу свідоцтва про право на спадщину, за результатами розгляду якої правомірно відмовила у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2, у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на житловий будинок.

Вказаним обставинам, надано належну оцінку апеляційний судом, а також враховано, що предметом розгляду у цій справі (із урахуванням меж заявлених позовних вимог) є визнання незаконною та скасування постанови державного нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії, зобов'язання нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину, а не визнання права власності в порядку спадкування за законом на спадкове майно у зв'язку із відмовою у вчиненні нотаріусом нотаріальної дії.

Позивач не позбавлена можливості реалізувати своє право на звернення до суду із відповідним позовом про визнання права власності на нерухоме майно у порядку спадкування за законом із залученням до участі у справі інших спадкоємців.

Апеляційним судом у повному обсязі оцінено доводи апеляційної скарги позивача про те, що районним судом у порушення вимог пункту 2 частини 4 статті 274 ЦПК України було розглянуто цю справу у порядку спрощеного позовного провадження, у зв'язку із чим рішення суду першої інстанції скасовано, справу розглянуто апеляційним судом за участю представника позивача, надано належну оцінку доводам та аргументам позивача, які стосуються суті спору.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, не спростовують правильного висновку апеляційного суду по суті спору та значною мірою зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції.

Апеляційнимсудом правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, зроблені обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів (стаття 89 ЦПК України).

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування правильного по суті судового рішення, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 20 серпня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:Є. В. Синельников С. Ф. Хопта В. В. Шипович