Історія справи

Постанова КЦС ВП від 18.09.2018 року у справі №753/12684/16

Постанова

Іменем України

05 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 753/12684/16

провадження № 61-18327св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду міста Києва від 17 травня 2017 року у складі колегії суддів: Заришняк Г. М., Андрієнко А. М., Мараєва Н. Є.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2016 року ОСОБА_4 звернулася з позовом до ОСОБА_5 про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів, який у грудні 2016 року уточнила.

Позовна заява мотивована тим, що у період з 16 вересня 2005 року до 06 лютого 2013 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, в якому ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народився син ОСОБА_6. Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14 жовтня 2013 року з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 стягнуто аліменти на утримання сина в розмірі ? частини усіх видів заробітку щомісячно, починаючи з 26 вересня 2013 року до досягнення дитиною повноліття.

Однак відповідач не сплачує стягнуті з нього аліменти, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість, яка станом на 30 квітня 2016 року становила 18 725,59 грн, а станом на 01 грудня 2016 року - 12 145,16 грн.

У зв'язку з викладеним, посилаючись на частину першу статті 196 СК України, позивач стверджувала про необхідність стягнення з відповідача неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Станом на 20 грудня 2016 року сума неустойки за період з грудня 2015 року до квітня 2016 року складає 27 759,49 грн.

На підставі наведеного ОСОБА_4 просила стягнути з ОСОБА_5 на її користь неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на утримання сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 27 759,49 грн.

До позовної заяви ОСОБА_4 додала відповідні розрахунки розміру пені.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 01 лютого 2017 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 неустойку за прострочення сплати аліментів у розмірі 27 759,49 грн.

Вирішено питання судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що зазначені в позовній заяві обставини знайшли своє підтвердження під час судового розгляду справи. Суд першої інстанції також погодився із розрахованим позивачем розміром неустойки, яку необхідно стягнути з відповідача.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 17 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 01 лютого 2017 року змінено.

Зменшено розмір стягнутої з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 неустойки за прострочення сплати аліментів з 27 759,49 грн до 1 981,63 грн.

У решті рішення залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про необхідність стягнення з відповідача неустойки за прострочення сплати аліментів. Однак з визначеним судом першої інстанції розміром неустойки апеляційний суд не погодився, оскільки розрахунок неустойки здійснено без дотримання порядку, передбаченого в постанові Верховного Суду України від 02 листопада 2016 року у справі № 6-1554цс16, згідно з яким пеня нараховується на суму заборгованості за той місяць, в якому не проводилося стягнення аліментів, сума заборгованості зі сплати аліментів за попередні місяці не додається до заборгованості за наступні місяці, а кількість днів прострочення обчислюється, виходячи з того місяця, в якому аліменти не сплачувалися.

Розраховуючи суму неустойки, яку необхідно стягнути з відповідача, апеляційний суд виходив з того, що неустойка за один місяць рахується шляхом множення заборгованості зі сплати аліментів за місяць на 1 % пені та на кількість днів місяця, в якому виникла заборгованість; загальна сума неустойки визначається шляхом додавання нарахованої пені за кожен із прострочених платежів (за кожен місяць).

Таким чином, неустойка складає: за листопад 2015 року - 531,68 грн (1 772,25 х 0,01 х 30), за грудень 2015 року - 657,82 грн (2 121,50 х 0,01 х 31), за січень 2016 року - 552,42 грн (1 781,50 х 0,01 х 31). За період з 01 лютого до 11 лютого 2016 року, виходячи із доходу згідно зі статистикою по м. Києву, пеня складає 82,26 грн, а за період з 12 лютого до 29 лютого 2016 року з урахуванням отриманої відповідачем заробітної плати пеня складає 37,29 грн. За березень 2016 року розмір пені становить 120,28 грн (387,50 х 0,01 х 31). Оскільки 04 травня 2016 року позивачу було перераховано утримані із заробітної плати відповідача аліменти за квітень 2016 року та частково заборгованість за аліментами, підстав для стягнення пені за квітень 2016 року немає.

У зв'язку з викладеним апеляційний суд вважав, що загальна сума неустойки, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 1 981,63 грн (531, 68 + 657,82 + 552,42 + 82,26 + 37,29 + 120,28).

У червні 2017 року ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд здійснив неправильний розрахунок розміру неустойки, що підлягає стягненню з відповідача, оскільки неправильно застосував норму статті 196 СК України та не врахував позицій Верховного Суду України, висловлених у постановах від 16 березня 2016 року в справі № 6-2589цс15 та від 02 листопада 2016 року в справі № 6-1554цс16. У зв'язку з цим апеляційний суд змінив законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Заперечень на касаційну скаргу не надходило.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

19 квітня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, розглянувши матеріали справи, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судами встановлено та матеріали справи свідчать про те, що 16 вересня 2005 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зареєстрували шлюб.

У шлюбі, ІНФОРМАЦІЯ_1, в сторін народився син ОСОБА_6

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 06 лютого 2013 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 розірвано.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14 жовтня 2013 року стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 на утримання сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, аліменти в розмірі ? частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 26 вересня 2013 року до досягнення дитиною повноліття.

ОСОБА_5 аліменти на утримання дитини сплачував нерегулярно.

У статті 180 СК України закріплений обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов'язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Відповідно до частини першої статті 196 СК України (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти.

У статті 196 СК України не встановлено будь-яких обмежень періоду нарахування пені, навпаки, в ній зазначено, що пеня нараховується за кожен день прострочення.

Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов'язку буде різним, отже і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто, пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення.

Отже загальна сума пені за несплату або несвоєчасну сплату аліментів має розраховуватися за формулою:

?p=(A1?1%?Q1)+(A2?1%?Q2)+……….(An?1%?Qn), де:

?p - загальна сума пені за несплату або прострочення сплати аліментів, обраховується позивачем на момент подачі позову;

A1 - нарахована сума аліментів за перший місяць;

Q1 - кількість днів прострочення сплати суми аліментів за перший місяць;

A2 - нарахована сума аліментів за другий місяць;

Q2 - кількість днів прострочення сплати аліментів за другий місяць;

An - нарахована сума аліментів за останній місяць перед подачею позову;

Qn - кількість днів прострочення сплати аліментів за останній місяць.

Пеня за заборгованість по сплаті аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення.

Отже, зобов'язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з'ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов'язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені, виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.

Зазначений висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 25 квітня 2018 року, винесеній у справі № 572/1762/15-ц.

Розглядаючи спір по суті, суди першої та апеляційної інстанцій урахували, що відповідач неналежно виконує покладений на нього статтею 180 СК України обов'язок утримувати дитину до досягнення нею повноліття, оскільки сплачує стягнуті з нього рішенням суду аліменти нерегулярно, та дійшли правильного висновку про наявність передбачених статтею 196 СК України підстав для стягнення з відповідача на користь позивача неустойки за прострочення сплати аліментів.

За загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру збитків, наявності доказів, що їх підтверджують).

Однак суд апеляційної інстанції, не встановив всіх обставин, що мають значення для справи, зокрема, для визначення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача за прострочення сплати ним аліментів на утримання сина. Апеляційний не з'ясував розмір несплачених відповідачем аліментів за кожним із цих періодичних платежів, не установив строк, до якого кожне із цих зобов'язань мало бути виконане, у зв'язку з чим неправильно обчислив розмір пені.

Крім того, апеляційний суд дійшов неправильного висновку про необхідність обчислення розмір неустойки шляхом множення заборгованості зі сплати аліментів за один місяць на 1 % та кількість днів місяця, в якому виникла заборгованість, оскільки, як уже зазначалося, пеня за заборгованість по сплаті аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожний день прострочення її сплати.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалене з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

У зв'язку з викладеним рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно врахувати викладене в цій постанові, а також взяти до уваги висновок, викладений в постанові ВеликоїПалати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 572/1762/15-ц.

Крім того, суду апеляційної інстанції необхідно врахувати, що Законом України від 17 травня 2017 року № 2037-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» внесено зміни до статті 196 СК України. Зокрема, частину першувикладенов такій редакції: «1. У разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості».

Встановлення граничного розміру пені, яка може бути стягнута в разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти, у розмірі, що не може перевищувати 100 відсотків заборгованості, є обставиною, що пом'якшує відповідальність, а тому стаття 196 СК України, змінена Законом України від 17 травня 2017 року № 2037-VIII, на підставі частини першої статті 58 Конституції має зворотню дію в часі.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду міста Києва від 17 травня 2017 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. О. Лесько

С. Ю. Мартєв

В. В. Пророк

С. П.Штелик