Історія справи

Постанова КЦС ВП від 04.12.2024 року у справі №335/11059/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 335/11059/20

провадження № 61-4756св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Запорізька обласна прокуратура,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Запорізької обласної прокуратури на постанову Запорізького апеляційного суду від 05 березня 2024 року у складі колегії суддів: Полякова О. З., Крилової О. В., Кухаря С. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до прокуратури Запорізької області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями працівників прокуратури, стягнення суми застави.

Позовна заява мотивована тим, що у 2018 році перший заступник прокурора Запорізької області ОСОБА_5 скасував постанову про закриття кримінального провадження № 12014080020001068 від 29 березня 2014 року за фактом розкрадання грошових коштів МКП «Основаніє» та відновив досудове розслідування за вказаним кримінальним провадженням. 09 жовтня 2018 року заступник прокурора Запорізької області ОСОБА_6 підписав постанову про призначення групи прокурорів для проведення досудового розслідування в об`єднаному кримінальному провадженні № 12014080020001068 від 29 березня 2014 року, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 191, частиною другою статті 364 Кримінального кодексу України (далі - КК України) щодо зловживання владою посадовими особами комунальних підприємств м. Запоріжжя та Запорізької міської ради, а також розтрати вказаними особами бюджетних коштів.

11 жовтня 2018 року йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 КК України. При цьому у вказаному повідомленні про підозру була відсутня дата його складання та всупереч тому, що він отримав його у с. Бабаї Харківської області, у повідомленні зазначено - м. Запоріжжя.

Цього самого дня заступник начальника управління з розслідувань кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури Запорізької області ОСОБА_2 звернувся до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя з клопотанням про застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, яке, на його думку, містило недостовірні відомості, у зв`язку із чим пред`явлена йому підозра є необґрунтованою та незаконною, а кримінальне провадження щодо нього є організованим умисним притягненням до кримінальної відповідальності невинуватої особи.

Вказував, що під час здійснення досудового розслідування кримінального провадження № 12014080020001068 від 29 березня 2014 року він неодноразово подавав клопотання про проведення процесуальних та слідчих дій, які, на його думку, були формально задоволені, проте жодних процесуальних дій проведено не було. Крім того, він неодноразово звертався зі скаргами до слідчих суддів Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя, керівництва прокуратури Запорізької області, керівництва Генеральної прокуратури та Генеральної інспекції.

Так, ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12 березня 2019 року у справі № 335/2387/19 за результатами розгляду його скарги визнано протиправною бездіяльність посадових осіб прокуратури Запорізької області та зобов`язано зазначених осіб внести відомості до ЄРДР за його заявою та розпочати досудове розслідування.

Крім того, ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 15 травня 2019 року у справі № 335/4856/19 за результатами розгляду його скарги визнано протиправною бездіяльність посадових осіб прокуратури Запорізької області та зобов`язано посадову особу прокуратури Запорізької області внести відомості до ЄРДР за його заявою про вчинення прокурорами Запорізької області кримінальних правопорушень, передбачених статтею 27, частиною четвертою статті 28, частиною другою статті 371, частиною другою статті 372 КК України.

На думку позивача, зазначене судове рішення відповідальні особи прокуратури Запорізької області не виконали, оскільки начальник відділу прокуратури Запорізької області Семенюк О. повідомив його листом від 21 жовтня 2019 року про те, що посадові особи прокуратури Запорізької області самостійно та безпідставно змінили рішення суду та надали іншу правову кваліфікацію, як зазначено у повідомленні про вчинення кримінальних правопорушень.

Крім того, ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13 жовтня 2020 року у справі 335/8400/20 за результатами розгляду його скарги визнано протиправною бездіяльність уповноважених осіб прокуратури Запорізької області та зобов`язано їх зареєструвати кримінальне провадження за його заявою, проте посадові особи прокуратури Запорізької області внесли відомості до ЄРДР не згідно з ухвалою суду, а на власний розсуд.

Позивач уважав, що незаконними діями посадових осіб прокуратури Запорізької області під час розслідування кримінального провадження № 12014080020001068 щодо внесення завідомо недостовірних відомостей у клопотаннях про проведення обшуку, взяття під варту, складання підозри та обвинувального акту, який був повернутий для усунення недоліків, неодноразовим прийняттям рішень у спосіб, який не відповідає діючому законодавству України, йому було завдано моральну шкоду, яку він оцінює у 12 800 000 грн.

Посилався на те, що його незаконно було позбавлено волі, під час одного з його допитів не витримало серце у його батька та останній помер. Крім того, у зв`язку з неправомірними діями посадових осіб прокуратури Запорізької області, він був змушений протягом тривалого часу звертатися до суду та керівних органів зі скаргами на бездіяльність слідчих, у зв`язку із чим витрачав час, кошти, зазнав моральних страждань, був позбавлений відчуття безпеки, правової стабільності, верховенства закону. Протягом двох років він займався непритаманними йому справами, його життя безповоротно зруйновано та порушено психологічне благополуччя, погіршився стан здоров`я.

Ураховуючи наведене, на підставі статті 23 1174 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ОСОБА_1 просив суд стягнути із Запорізької обласної прокуратури моральну шкоду, завдану неправомірною тривалою протиправною та злочинною діяльністю прокурорами Запорізької обласної прокуратури під час розслідування кримінального провадження № 12014080020001068 від 29 березня 2014 року у розмірі 12 800 000 грн, витрати на правову допомогу, понесені у кримінальному провадженні у розмірі 300 000 грн та 3 524 000 грн - за необґрунтовану заставу під час розслідування кримінального провадження.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 31 березня 2021 року змінено назву відповідача з прокуратури Запорізької області на Запорізьку обласну прокуратуру.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 жовтня 2023 року у складі судді Алєксєєнка А. Б. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів належними і допустимими доказами факт завдання йому моральної шкоди, наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача і наявністю моральної шкоди, яку останній оцінює в розмірі 12 800 000 грн, та настанням тих негативних наслідків, на які він посилався. Суд зазначив, що позовна заява містить лише загальні посилання на наявність підстав, на думку позивача, для відшкодування моральної шкоди, та посилання на моральні страждання.

При цьому суд зазначив, що підставою позову було відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями працівників прокуратури, незаконність яких не була встановлена, а не незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що сам факт звернень ОСОБА_1 до посадових осіб та постановлення слідчими суддями процесуальних ухвал, якими зобов`язано відповідача вчинити певні дії, не тягне за собою наслідків цивільно-правового характеру та не може бути доказом того, що діями та бездіяльністю відповідача позивачу було завдано моральну шкоду. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлені зазначені позивачем ухвали слідчих суддів, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідача і притягнення посадових осіб Запорізької обласної прокуратури до цивільно-правової відповідальності.

Районний суд вважав, щотакож не підлягає задоволенню позовна вимога про стягнення з відповідача 3 524 000 грн за необґрунтовану заставу під час розслідування кримінального провадження, оскільки застава була застосована на підставі ухвали слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 жовтня 2018 року, яка за наслідками апеляційного перегляду набрала законної сили, тому підстави вважати заставу не обґрунтованою не встановлено. Крім того, під час розгляду справи позивач зазначив, що застава була йому повернута.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 05 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 жовтня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями працівників прокуратури задоволено частково.

Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 15 000 грн.

В іншій частині позов залишено без задоволення.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю відвідування органів досудового розслідування та неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність.

Скасовуючи рішення районного суду та частково задовольняючи позов ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив із того, що у цій справі правовою підставою для відшкодування шкоди є не самі по собі факти оскарження позивачем дій та бездіяльності органів досудового розслідування, а надмірна тривалість (майже сім років), яка не може бути визнана виправданою, та неефективність досудового розслідування кримінального провадження.

Оскільки ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про відшкодування йому шкоди, завданої незаконними діями працівників прокуратури у зв`язку з невиправданою надмірною тривалістю кримінального провадження щодо нього, а не в порядку, визначеному Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у зв`язку із закриттям кримінального провадження, апеляційний суд дійшов висновку про доцільність відшкодування позивачу моральної шкоди на загальних підставах.

Ураховуючи характер й глибину завданих ОСОБА_1 моральних страждань, тривалості здійснення кримінального провадження щодо нього, виходячи із засад розумності та справедливості, апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 15 000 грн.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у стягненні суми застави у розмірі 3 524 000 грн під час розслідування кримінального провадження, оскільки заставу застосовано ухвалою слідчого судді, яка набрала законної сили, під час розгляду кримінального провадження у порядку КПК України, нормами якого передбачено порядок та підстави повернення суми застави.

Також суд апеляційної інстанції вважав, що не підлягають стягненню витрати на правову допомогу, понесені ОСОБА_1 у кримінальному провадженні, оскільки вони є недоведеними та необґрунтованими.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Запорізька обласна прокуратура, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить постанову Запорізького апеляційного суду від 05 березня 2024 року скасувати та залишити в силі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 жовтня 2023 року.

У частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 судові рішення не оскаржуються, тому, відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України, Верховним Судом не переглядаються.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У квітні 2024 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 квітня 2024 року касаційну скаргу Запорізької обласної прокуратури залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції та відмовлено у задоволенні клопотання заявника про зупинення виконання оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.

У травні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2024 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга Запорізької обласної прокуратури мотивована тим, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає положенням статей 263-265 ЦПК України та підлягає скасуванню. Вважає, що апеляційний суд неповно дослідив обставини справи та не надав їм належної правової оцінки.

Зазначає, що, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , районний суд дійшов правильного висновку про те, що обставини моральних страждань, якими позивач обґрунтовує наявність моральної шкоди, не підтверджено належними, допустимими та достатніми доказами. Позивачем не надано доказів на підтвердження заподіяння йому шкоди відповідачем, не доведено наявність жодного з елементів складу цивільно-правової відповідальності щодо заподіяння моральної шкоди, протиправності діянь відповідача, причинного зв`язку між шкодою та протиправними діяннями, що відповідно до положень статті 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

Посилається на те, що апеляційний суд, у порушення вимог статті 367 ЦПК України, безпідставно переглянув справу в апеляційному порядку поза межами підстав, вимог позову та прийняв до розгляду нові доводи позивача щодо надмірної тривалості досудового розслідування та помилково застосував до спірних правовідносин положень частини шостої статті 1176 ЦК України, стягнувши на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 15 000 грн за надмірну тривалість досудового розслідування кримінального провадження.

При цьому висновок апеляційного суду щодо тривалості досудового розслідування кримінального провадження відносно позивача не відповідає дійсності та спростовується матеріалами справи, оскільки під час здійснення досудового розслідування кримінального провадження № 12014080020001068 11 жовтня 2018 року ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 КК України, а 04 березня 2021 року вказане кримінальне провадження щодо позивача було закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 284 КПК України, отже загальний строк перебування позивача під слідством та судом становить 28 місяців 21 день.

Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення Запорізька обласна прокуратура вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) та постановах Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 646/7576/20, від 15 листопада 2023 року у справі № 613/853/20, від 13 грудня 2023 року у справі № 199/10335/19, від 08 січня 2024 року у справі № 454/2855/22, від 12 лютого 2024 року у справі № 757/4970/22-ц, від 19 лютого 2024 року у справі № 932/3602/22, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

29 березня 2014 року до ЄРДР за № 12014080020001068 внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення з правовою кваліфікацією - частина третя статті 191 КК України (том 2, а. с. 48).

06 липня 2015 року внесено до ЄРДР відомості про вчинення кримінального правопорушення за правовою кваліфікацією - частина друга статті 364 КК України за тим же номером кримінального провадження № 12014080020001068 від 29 березня 2014 року (том 2, а. с. 48).

Відповідно до витягу про рух кримінального провадження № 12014080020001068 30 грудня 2016 року було прийнято рішення про закриття зазначеного провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України, яке скасовано 22 серпня 2018 року першим заступником прокурора області - начальником управління Карманом В. В. (том 3, а. с. 74).

Ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 02 жовтня 2018 року у справі № 335/11343/18 ухвалено провести обшук за місцем проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (том 2, а. с. 209-212).

11 жовтня 2018 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 КК України - зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для іншої юридичної особи використання службовою особою службового становища всупереч інтересам служби, яке завдало тяжкі наслідки охоронюваним законом державним інтересам (том 2, а. с. 213-222).

Ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 жовтня 2018 року у справі № 335/11343/18, залишеною без змін ухвалою Запорізького апеляційного суду від 30 жовтня 2018 року, щодо ОСОБА_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 КК України, обрано міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та одночасно встановлено розмір застави у межах 2 000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб у розмірі 3 524 000 грн (том 2, а. с. 201-208; 223-237).

Відповідно до витягу про рух кримінального провадження № 12014080020001068 31 січня 2019 року до зазначеного кримінального провадження приєднано провадження № 42018080000000431, а 04 квітня 2019 року - приєднано кримінальне провадження № 42019080000000036 (том 3, а. с. 74).

Ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12 березня 2019 року у справі № 335/2387/19 скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність прокуратури Запорізької області, яка полягає у невнесенні до ЄРДР відомостей про вчинення кримінального правопорушення задоволено.

Зобов`язано уповноважених осіб прокуратури Запорізької області внести відомості до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 про вчинення кримінального правопорушення від 19 лютого 2019 року та розпочати досудове розслідування, про що проінформувати заявника.

Відповідно до листа прокуратури Запорізької області від 19 березня 2019 року № 17/2-1673-18 та постанови заступника начальника управління з нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Запорізької області ОСОБА_2 від 18 березня 2019 про відмову в задоволенні клопотання 14 березня 2019 року ОСОБА_1 звертався до прокуратури Запорізької області з клопотанням про закриття кримінального провадження № 12014080020001068 від 29 березня 2014 року, у задоволенні якого було відмовлено (том 1, а. с. 17-19).

11 квітня 2019 року заступником начальника управління з нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Запорізької області ОСОБА_2 винесена постанова про уточнення дати внесення відомостей до ЄРДР у кримінальному провадженні № 12014080020001068 (том 1, а. с. 23-25).

11 квітня 2019 року у кримінальному провадженні № 12014080020001068 відбулася зміна підозри, відкрито матеріали досудового розслідування для ознайомлення в порядку статті 290 КПК України, що підтверджується витягом про рух кримінального провадження (том 3, а. с. 74).

Ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 15 травня 2019 року у справі № 335/4856/19 скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність прокуратури Запорізької області, яка полягає у невнесенні до ЄРДР відомостей про вчинення кримінального правопорушення задоволено.

Зобов`язано уповноважених осіб прокуратури Запорізької області внести відомості до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 про вчинення кримінального правопорушення від 05 квітня 2019 року та розпочати досудове розслідування (том 1, а. с. 62-64).

13 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до керівника Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України Уварова В. Г. зі скаргою, в якій просив перевірити факти, викладені у скарзі та результати досудового розслідування кримінального провадження № 12014080020001068 від 29 березня 2014 року.

За результатами підготовчого судового засідання у кримінальному провадженні № 12014080020001068 ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 серпня 2019 року у справі № 335/6219/19 обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12014080020001068 від 29 березня 2014 року за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 364 КК України, частиною третьою статті 206 КК України повернуто прокурору, який затвердив обвинувальний акт, для усунення зазначених в ухвалі недоліків.

19 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до прокуратури Запорізької області з клопотанням про закриття кримінального провадження № 12014080020001068 від 29 березня 2014 року (том 3, а. с. 76-78).

Листом від 02 вересня 2019 року № 04/2/4-4179-14 за підписом начальника відділу прокуратури області ОСОБА_7 позивача повідомлено про те, що відповідно до вимог статті 220 КПК України розгляд клопотань здійснюється під час досудового розслідування кримінального провадження, яке у кримінальному провадженні № 12014080020001068 від 29 березня 2014 року завершено (том 1, а. с. 36).

16 грудня 2019 року та 17 грудня 2019 року ОСОБА_1 звертався до прокуратури Запорізької області зі скаргами на бездіяльність прокуратури Запорізької області та зловживання службовим становищем (том 1, а. с. 38-45).

У відповідь на зазначені скарги прокуратурою Запорізької області листом від 14 січня 2020 року ОСОБА_1 повідомлено про відсутність підстав для проведення службового розслідування.

20 лютого 2020 року ОСОБА_1 подано скаргу Генеральному прокурору України на дії посадових осіб прокуратури Запорізької області, яка листом від 18 березня 2020 року № 09/1/3-р-2020 скерована до прокуратури Запорізької області для розгляду в межах компетенції (том 1, а. с. 81-83).

Відповідно до листа керівника Генеральної інспекції І. Нуруллаєва від 28 лютого 2020 року за № 17/1-27685-14 прокурору Запорізької області ОСОБА_3 для організації розгляду направлене прийняте на особистому прийомі звернення ОСОБА_1 щодо можливих протиправних дій працівників прокуратури Запорізької області, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності та з інших питань.

07 квітня 2020 року за підписом заступника начальника управління прокуратури Запорізької області С. Спільник листом за № 04/2/4-2673-18 ОСОБА_1 повідомлено, що звернення, яке надійшло з Офісу Генерального прокурора розглянуто та за результатами розгляду підстав для проведення службового розслідування не встановлено (том 1, а. с. 72-74).

20 травня 2020 року ОСОБА_1 звертався до прокуратури Запорізької області з клопотанням щодо відмови від обвинувачення у кримінальному провадженні № 12014080020001068 від 29 березня 2014 року.

Листом за підписом заступника начальника управління прокуратури Запорізької області С. Спільник від 02 червня 2020 року за № 04/2/4-7673-18 ОСОБА_1 повідомлено про те, що подане клопотання є передчасним, оскільки обвинувальний акт у кримінальному провадження № 12014080020001068 21 грудня 2019 року направлено до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя для розгляду по суті (том 1, а. с. 84).

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25 серпня 2020 року обвинувальний акт у кримінальному провадження № 12014080020001068 від 29 березня 2014 року у справі № 335/6219/19 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 364 КК України, частиною третьою статті 206 КК України повернуто прокурору, який затвердив обвинувальний акт, для усунення зазначених в ухвалі недоліків (том 2, а. с. 239-246).

02 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до прокуратури Запорізької області із заявою (повідомленням) про вчинення кримінального правопорушення, в якій просив внести відповідні відомості до ЄРДР, визначити орган досудового розслідування та невідкладно розпочати досудове розслідування у формі попереднього слідства відносно прокурора ОСОБА_4 та невстановлених осіб прокуратури Запорізької області, з підстав вчинення ними, на його думку, правопорушення, що має ознаки кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 255, частиною другою статті 364 КК України. Крім того, позивач просив повідомити його письмово про початок досудового розслідування та направити на його адресу витяг з ЄРДР (том 1, а. с. 53-57).

Ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13 листопада 2020 року у справі № 335/8400/20 скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність прокуратури Запорізької області, яка полягає у невнесенні до ЄРДР відомостей про вчинення кримінального правопорушення задоволено.

Зобов`язано уповноважених осіб прокуратури Запорізької області внести відомості до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 про вчинення кримінального правопорушення від 02 жовтня 2020 року та розпочати досудове розслідування (том 1, а. с. 77-79).

Згідно з повідомленням Запорізької обласної прокуратури від 03 грудня 2020 року № 31/1-1113вих-20 на виконання ухвали слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13 листопада 2020 року у справі № 335/8400/20 Запорізької обласної прокуратури 30 листопада 2020 року внесені відомості до ЄРДР за № 42020080000000163 за заявою ОСОБА_1 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 372 КК України.

Постановою прокурора відділу Запорізької обласної прокуратури - прокурора у кримінальному провадженні № 12014080020001068 ОСОБА_8 від 04 березня 2021 року кримінальне провадження № 12014080020001068 від 29 березня 2014 року щодо ОСОБА_1 , підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 364 КК України, частиною третьою статті 206 КК України закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення його винуватості в суді і вичерпанні можливостей їх отримати (том 4, а. с. 220а-226а).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга Запорізької обласної прокуратуризадоволенню непідлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

На підставі наведеної норми права відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.

Частинами першою-третьою статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.

Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із цих складових є підставою для відмови у задоволенні позову.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, зокрема, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеня зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц (провадження № 61-21956св19) вказано, що «причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із цих складових є підставою для відмови у задоволенні позову».

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19 (провадження № 61-21982св19), від 20 січня 2021 року у справі № 686/27885/19 (провадження № 61-8240св20).

Відповідно до частини першої та третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відмовляючи у задоволенні позову, районний суд виходив із того, що ОСОБА_1 не довів належними і допустимими доказами факту завдання йому моральної шкоди, наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача і наявністю моральної шкоди, яку останній оцінює в розмірі 12 800 000 грн, та настанням тих негативних наслідків, на які він посилався. Суд зазначив, що позовна заява містить лише загальні посилання на наявність підстав, на думку позивача, для відшкодування моральної шкоди, та посилання на моральні страждання.

При цьому суд першої інстанції зазначив, що підставою позову було відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями працівників прокуратури, незаконність яких не була встановлена, а не незаконним притягненням до кримінальної відповідальності. Судом також ураховано, що ОСОБА_1 під час розгляду справи, відповідно до статті 49 ЦПК України, підстави позову не змінював, інших підстав позову не наводив, позовні вимоги не уточнював, не збільшував та не зменшував, тому суд першої інстанції розглянув справу в межах позовних вимог та обґрунтувань, які викладені позивачем при зверненні до суду у позовній заяві.

Скасовуючи рішення районного суду та частково задовольняючи позов ОСОБА_1 , апеляційний суд, виходив із того, що у цій справі правовою підставою для відшкодування шкоди є не самі по собі факти оскарження позивачем дій та бездіяльності органів досудового розслідування, а надмірна тривалість (майже сім років), яка не може бути визнана виправданою, та неефективність досудового розслідування кримінального провадження. Ураховуючи характер й глибину завданих ОСОБА_1 моральних страждань, тривалості здійснення кримінального провадження щодо нього, виходячи із засад розумності та справедливості.

Апеляційний суд, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, надавши оцінку доводам сторін, дослідивши та оцінивши всі докази у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, урахувавши характер й глибину завданих ОСОБА_1 моральних страждань, тривалості здійснення кримінального провадження щодо нього, виходячи із засад розумності та справедливості, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову та стягнення з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 15 000 грн.

Верховний Суд зазначає, що надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю відвідування органів досудового розслідування та неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність.

У цій справі суди встановили, що досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12014080020001068 тривало понад шість років. При цьому ОСОБА_1 неодноразово оскаржував бездіяльність органів досудового слідства щодо неефективного проведення досудового розслідування.

Оцінюючи спірні правовідносини, колегія суддів ураховує, що у цій справі правовою підставою для відшкодування шкоди є не самі по собі факти оскарження позивачем дій та бездіяльності органів досудового розслідування, а очевидна надмірна тривалість та неефективність досудового розслідування кримінального провадження.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) зазначила, що надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.

Висновки про відшкодування моральної шкоди, завданої особі надмірною тривалістю досудового розслідування викладені також у постановах Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 585/724/19 (провадження № 61-18673св19), від 23 вересня 2020 року у справі № 638/14007/17 (провадження № 61-3288св19), від 07 червня 2023 року у справі № 335/8532/21 (провадження № 61-4608св23).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Перевіряючи доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд вийшов за межі доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить із такого.

Згідно із частиною першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Переглядаючи справу, апеляційний суд правильно виходив із того, що у цій справі правовою підставою для відшкодування шкоди є не самі по собі факти оскарження позивачем дій та бездіяльності органів досудового розслідування, а надмірна тривалість (понад шість років), яка не може бути визнана виправданою, та неефективність досудового розслідування кримінального провадження.

Верховний Суд звертає увагу на те, що звертаючись до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями працівників прокуратури, ОСОБА_1 посилався на те, що своїми незаконними діями під час розслідування у кримінальному провадженні № 12014080020001068 щодо внесення завідомо недостовірних даних у клопотання про проведення обшуку, взяття під варту, складання підозри та обвинувального акту, який був повернутий для усунення недоліків, неодноразове прийняття рішень у спосіб, який не відповідає чинному законодавству України, посадові особи прокуратури Запорізької області завдали йому моральну шкоду. Крім того, позивач обґрунтовував свої вимоги неефективністю та надмірною тривалістю здійснення кримінального провадження.

Отже, безпідставними є доводи касаційної скарги Запорізької обласної прокуратури про те, що апеляційний суд вийшов за межі доводів апеляційної скарги, оскільки справа переглянута в апеляційному порядку за наявними в ній доказами, а рішення суду першої інстанції перевірено в межах доводів та вимог апеляційної скарги, що відповідає частині першій статі 367 ЦПК України.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про незабезпечення повного та всебічного розгляду справи апеляційним судом та неврахування наявних у матеріалах справи доказів, оскільки вважає, що суд встановив обставини справи в достатньому обсязі для правильного її вирішення та ухвалення законного судового рішення по суті спору.

Посилання касаційної скарги Запорізької обласної прокуратури на застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) та постановах Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 646/7576/20, від 15 листопада 2023 року у справі № 613/853/20, від 13 грудня 2023 року у справі № 199/10335/19, від 08 січня 2024 року у справі № 454/2855/22, від 12 лютого 2024 року у справі № 757/4970/22-ц, від 19 лютого 2024 року у справі № 932/3602/22, є безпідставними, оскільки висновки у цих справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у зазначеній справі суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки апеляційним судом належно досліджено всі зібрані у справі докази та надано їм правильну правову оцінку, отже, спір вирішено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість постанови суду апеляційної інстанції не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду без змін.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає без задоволення касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Запорізької обласної прокуратури залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 05 березня 2024 рокув частині відшкодування моральної шкоди залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді:І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець