Постанова

Іменем України

20 січня 2021 року

м. Київ

справа № 197/1330/14-ц

провадження № 61-21956 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1;

представник позивача - ОСОБА_2;

відповідачі: держава Україна в особі Державної казначейської служби України, управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області, прокуратура Миколаївської області;

представник Державної казначейської служби України - Хараїм Наталія Леонідівна, представник управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області - Руснакова Тетяна Анатоліївна, представник прокуратури Миколаївської області - Бондарчук Олександр Сергійович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1, Державної казначейської служби України на рішення Широківського районного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2019 року у складі судді Леонідової О.

В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до держави України в особі Державної казначейської служби України, управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області (далі - УМВС України в Миколаївській області), прокуратури Миколаївської області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями і рішеннями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Позовна заява мотивована тим, що24 серпня 2001 року ОСОБА_3 їй спричинено тяжкі тілесні ушкодження. Вироком Казанківського районного суду Миколаївської області від 13 квітня 2011 року ОСОБА_3 визнано винним у вчинені злочину, передбаченого частиною 1 статті 101 КК України 1960 року, і призначено покарання у вигляді п'яти років позбавлення волі.

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 23 лютого 2012 року вирок Казанківського районного суду Миколаївської області від 13 квітня 2011 року змінено, ОСОБА_3 звільнено від призначеного судом покарання у зв'язку із закінченням строків давності.

Вказувала, що під час розслідування зазначеної кримінальної справи були допущені грубі порушення норм КПК України та порушені її законні права та інтереси органом досудового слідства та прокуратурою, що були встановлені апеляційним судом Миколаївської області та доведені до відома Генерального прокурора України та Уповноваженої Верховної Ради України з прав людини для відповідного реагування. Зазначені порушення призвели до звільнення засудженого ОСОБА_3 від призначеного йому покарання. Ураховуючи викладене, посилаючись на те, що численні порушення закону та затягування розгляду справи спричинили незворотні негативні наслідки у її житті, ОСОБА_1 просила суд стягнути з Державної казначейської служби України завдану їй моральну шкоду у розмірі 500 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Широківського районного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з держави України в особі Державної казначейської служби України, управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області, прокуратури Миколаївської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 250 000 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції керувався статтею 1174 ЦК України та виходив із того, що бездіяльність правоохоронних органів, органів слідства та прокуратури при прийнятті рішень у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_3 встановлені належними та допустимими доказами, а тривала бездіяльність цих органів призвела до звільнення засудженого ОСОБА_3 від призначеного судом покарання у зв'язку із закінченням строків давності, чим позивачу завдано моральну шкоду.

Визначаючи розмір моральної шкоди, який підлягає стягненню на користь позивача в сумі 250 000 грн, суд першої інстанції виходив з того, що такий розмір відповідатиме характеру та обсягу страждань, яких зазнала позивач.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення; апеляційні скарги Державної казначейської служби України, управління міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області, прокуратури Миколаївської області задоволено частково.

Рішення Широківського районного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2019 року змінено в частині порядку та розміру моральної шкоди, стягнутої з держави України в особі Державної казначейської служби України, управління міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області, прокуратури Миколаївської області на користь ОСОБА_1, зменшено цей розмір з 250 000 грн до 30 000 грн та викладено другий абзац резолютивної частини рішення суду наступним чином: "Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 30 000 (тридцять тисяч) грн".

Рішення Широківського районного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2019 року змінено в частині стягнутих судових витрат, збільшено цей розмір з 4
092 грн до 8 184 грн та викладено четвертий абзац резолютивної частини рішення суду наступним чином: "Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України, шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України, на користь ОСОБА_1 в рахунок судових витрат 8 184 (вісім тисяч сто вісімдесят чотири) грн та судовий збір на користь держави в сумі 3 000 (три тисячі) грн".

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи з наведенням відповідних доказів і мотивів, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди, завданої позивачу, однак не погодився з порядком стягнення моральної шкоди, визначеним судом першої інстанції розміром моральної шкоди та розміром судових витрат.

Врахувавши, що після спричинених позивачу у 2001 році тілесних ушкоджень її життя змінилося в негативну сторону, вона відчуває постійні головні болі, які не дають їй можливість вести нормальний спосіб життя, а затягування розгляду кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_3, який спричинив їй тілесні ушкодження, змусило її поїхати з рідного селища та призвело до написання нею чисельних скарг та звернень до органів досудового розслідування та прокуратури, виходячи з характеру та обсягу страждань позивача, вимушених змін в організації її життя, а також виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про зміну розміру стягнутої на користь позивача моральної шкоди з 250 000 грн до 30 000 грн. Суд апеляційної інстанції також зауважив, що скарги ОСОБА_1, яка визнана потерпілою у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_3, щодо затягування розслідування вказаного кримінального провадження розглянуто слідчими суддями з урахуванням положень КПК України, а отже позивач поновила своє порушене право на неупереджене досудове слідство у межах, передбачених статтями 303, 307 КПК України, реалізувала своє процесуальне право на оскарження рішень, дій, бездіяльності слідчого під час досудового розслідування, що є також підставою для зменшення розміру стягнутої судом першої інстанції моральної шкоди.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині порядку стягнення моральної шкоди, апеляційний суд посилався на пункти 1,4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, відповідно до яких Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів, яка, зокрема здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У грудні 2019 року Державна казначейська служба України подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Широківського районного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року й ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

У поданій до Верховного Суду касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Широківського районного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року в частині порядку та розміру моральної шкоди та ухвалити нове судове рішення про стягнення з Державної казначейської служби України на її користь моральної шкоди у розмірі 500 000
грн.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 28 грудня 2019 року касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 197/1330/14-ц із Широківського районного суду Дніпропетровської області.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 24 січня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державної казначейської служби України у вказаній справі.

У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 січня 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій при ухваленні рішення у справі не врахували висновок експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судової психологічної експертизи від 22 лютого 2018 року № 8550/17/61, відповідно до якого встановлено, що за умов ситуації, яка досліджувалася у справі, їй спричинено страждання (моральна шкода), еквівалент грошовий компенсації якої складає 121,9 мінімальних заробітних плат, установлених на момент ухвалення рішення. Суди не зазначили мотивів відхилення цього висновку, у зв'язку з чим допустили порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права в частині визначення розміру суми морального відшкодування.

Касаційна скарга Державної казначейської служби України мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що Державна казначейська служба України не є учасником спірних правовідносин, не вчиняла неправомірних дій або бездіяльності відносно позивача, а тому не має нести відповідальність за дії інших державних органів.

Вважала, що суди мали застосувати до спірних правовідносин норми Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".

Судами проігноровано вимоги Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів" від 06 грудня 2016 року, який набрав чинності з 01 січня 2017 року, Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів" від 06 грудня 2016 року не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року.

Отже, при визначенні розміру морального відшкодування суди мали застосувати саме прожитковий мінімум як розрахункову величину.

Позивачем не доведено факту заподіяння їй матеріальної шкоди, її розмір, наявність причинно-наслідкового зв'язку між кримінальним провадженням, досудовим розслідуванням та погіршенням стану її здоров'я, а тому правові підстави, на думку заявника, для відшкодування моральної шкоди, відсутні.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційні скарги

У лютому 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від прокуратури Миколаївської області на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржувані судові рішення є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах, судами попередніх інстанцій вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин.

У відзиві, поданому УМВС України в Миколаївській області, останнє підтримало вимоги касаційної скарги Державної казначейської служби України, просило скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 у зв'язку з недоведеністю позивачем факту заподіяння їй моральної шкоди.

У відзиві, поданому УМВС України в Миколаївській області на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначено, що розмір моральної шкоди, стягнутий судами першої та апеляційної інстанцій, встановлено без надання належних та допустимих доказів спричинення позивачу моральної шкоди.

У відзиві, поданому ОСОБА_1 на касаційну скаргу Державної казначейської служби України, зазначено що доводи касаційної скарги є безпідставними, суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, правильно застосували положення статей 19, 55, 56 Конституції України та статей 23, 1167, 1174 ЦК України, відповідно до змісту спірних правовідносин встановили у діях відповідачів склад цивільного правопорушення із спричинення їй моральної шкоди протиправною бездіяльністю органів досудового слідства та прокуратури при розслідуванні кримінальної справи за фактом заподіяння їй тяжких тілесних ушкоджень. Суди правильно виходили з того, що причинний зв'язок між моральними стражданнями позивача та неправомірними діями саме працівників міліції та прокуратури підтверджено її чисельними заявами зверненнями та скаргами, а також поясненнями свідків та висновком судової психологічної експертизи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що постановою слідчого Казанківського РВ УМВС у Миколаївській області від 05 вересня 2001 року порушено кримінальну справу за заявою ОСОБА_1 щодо нанесення їй тілесних ушкоджень ОСОБА_3, справу прийнято до провадження. Постановою від 22 вересня 2001 року ОСОБА_1 визнано потерпілою у кримінальній справі (а. с. 5,6, т. 1).

Вироком Казанківського районного суду Миколаївської області від 23 листопада 2005 року ОСОБА_3 визнано винним за вчинення злочину, передбаченого частиною 1 статті 101 КК України 1960 року, та призначено покарання у вигляді п'яти років позбавлення волі. Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області зазначений вирок скасовано, справу направлено на додаткове розслідування прокурору Казанківського району Миколаївської області (а. с. 55-59, т. 2).

Окремою ухвалою Казанківського районного суду Миколаївської області від 23 листопада 2005 року встановлено порушення слідчими СВ Казанківського РВ УМВС в Миколаївській області ОСОБА_4 та ОСОБА_5 при провадженні досудового слідства у кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_3 вимог процесуального законодавства, а саме: проведення слідства з порушенням вимог статті 120 КПК України, про що повідомлено прокурора Казанківського району Миколаївської області (а. с. 48, т. 1).

Вироком Казанківського районного суду Миколаївської області від 13 квітня 2011 року ОСОБА_3 визнано винним у вчинені злочину, передбаченого частиною 1 статті 101 КК України 1960 року, і призначено покарання у вигляді п'яти років позбавлення волі. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1 000 грн майнової шкоди, пов'язаної з витратами на ліки, та 9 000 грн моральної шкоди. Заяву ОСОБА_1 та її представника про збільшення позовних вимог залишено без розгляду (а. с. 49-53, т. 1).

Окремою ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 07 липня 2011 року встановлено ряд грубих порушень кримінально-процесуального законодавства, які були допущені органом досудового слідства та прокуратурою під час розслідування справи, порушення прав як потерпілої так і обвинуваченого, а саме: розслідування злочину більше семи років, безпідставність зупинення розслідування, бездіяльність прокурора, який наглядав за розслідуванням; про виявлені порушення доведено до відома Генерального прокурора України та Уповноваженого Верховної Ради з прав людини для відповідного реагування (а. с. 54, т. 1).

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 23 лютого 2012 року вирок Казанківського районного суду Миколаївської області від 13 квітня 2011 року змінено, на підставі частини 5 статті 74 КК України ОСОБА_3 звільнено від призначеного судом покарання у виді п'яти років позбавлення волі, відповідно до пункту 4 частини 1 статті 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності (а. с. 16-19, т. 3).

Окремими ухвалами апеляційного суду Миколаївської області від 27 березня 2012 року та від 17 травня 2012 року встановлено умисне порушення норм кримінально-процесуального законодавства з боку працівників прокуратури Казанківського району Миколаївської області у кримінальній справі відносно ОСОБА_3 та неналежне виконання ними своїх службових обов'язків, а саме: непроведення детальної перевірки заяви ОСОБА_1, проведення слідчих дій без порушення кримінальної справи, неодноразове винесення постанов про відмову в порушенні кримінального провадження, які в подальшому скасовувались, про що доведено до відома прокурора Миколаївської області та Генерального прокурора України для вжиття мір відповідного реагування (а. с. 20-21,22-23, т. 1).

Постановою та окремою ухвалою Казанківського районного суду Миколаївської області від 10 серпня 2012 року, залишеними без змін ухвалами апеляційного суду Миколаївської області від 13 вересня 2012 року, за скаргою ОСОБА_6 визнано дії працівників прокуратури Казанківського району Миколаївської області щодо неодноразового винесення незаконних постанов про відмову в порушенні кримінальної справи відносно слідчого СВ Казанківського РВ УМВС в Миколаївській області ОСОБА_4 за матеріалами, виділеними з кримінальної справи, за зверненням ОСОБА_1, незаконними. Ухвалами Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 23 липня 2013 року вказані ухвали апеляційного суду Миколаївської області від 13 вересня 2012 року залишено без змін (а. с. 71-72,73, т. 2).

Постановою Казанківського районного суду Миколаївської області 22 серпня 2012 року скаргу ОСОБА_6 задоволено частково, постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, винесену 30 липня 2012 року прокурором прокуратури Казанківського району Миколаївської області за результатами розгляду виділених матеріалів перевірки по кримінальній справі за фактом підробки підпису громадянки ОСОБА_1, скасовано, матеріали направлено для проведення додаткової перевірки (а. с. 74-78, т. 2).

Постановою Казанківського районного суду Миколаївської області від 23 листопада 2012 року за наслідками розгляду скарги ОСОБА_6 постанову помічника прокурора Казанківського району Миколаївської області Булаєвої І. Ю. від 12 жовтня 2012 року про відмову в порушенні кримінальної справи відносно слідчого СВ Казанківського РВ УМВС ОСОБА_4 за матеріалами, виділеними з кримінальної справи за зверненням ОСОБА_1, скасовано, матеріали повернуто для прийняття відповідного рішення згідно норм КПК України. Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 25 грудня 2012 року вказану ухвалу залишено без змін (а. с. 79-81, т. 2).

Ухвалою Казанківського районного суду Миколаївської області від 05 червня 2013 року за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 скасовано постанову слідчого прокуратури Казанківського району Миколаївської області від 25 березня 2013 року про закриття кримінального провадження № 42013160240000002 у зв'язку з відсутністю в події кримінального правопорушення у діях слідчого Казанківського РВ УМВС ОСОБА_4. (а. с. 1, т. 3).

Також матеріалами справи встановлено, що потерпілою ОСОБА_1 в період часу з червня 2002 року по травень 2012 року до слідчого відділення Казанківського РВ УМВС у Миколаївській області, слідчого управління УМВС України в Миколаївській області, прокуратури Казанківського району Миколаївської області, прокуратури Миколаївської області, Генерального прокурора України та Уповноваженого Верховної Ради з прав людини направлялися численні заяви, звернення та скарги щодо неналежного розслідування кримінальної справи, порушення її прав та строків розгляду справи (а. с. 60,61,63,73,76-78,83-84,90, т. 1) та отримано відповіді від відповідних органів про притягнення винних осіб до відповідальності та про її право звернення до Європейського суду з прав людини (а. с. 33,71,81,86,88,89,94,95,98-99,100-101, т. 1).

Висновком експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судової психологічної експертизи від 22 лютого 2018 року № 8550/17/61 встановлено, що ситуація, яка досліджується за справою, є психотравмуючою для ОСОБА_1; за умов ситуації, що досліджувалася у справі, їй були спричинені страждання (моральна шкода). Орієнтовний еквівалент грошової компенсації завданої ОСОБА_1 моральної шкоди складає 121,9 мінімальних заробітних плат, установлених на момент розгляду справи судом (а. с. 145-152, т. 3).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги ОСОБА_1, Державної казначейської служби України задоволенню не підлягають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з вимогами частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статей 55, 56 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка з огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно з частинами 1 та 6 статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Відповідно до частини 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статтею 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Отже, причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.

При цьому причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв'язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди).

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2020 року у справі № 686/25718/19 (провадження № 61-7697св20), від 30 грудня 2020 року у справі № 482/48/19 (провадження № 61-11020св20).

Відповідно до частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України.

Згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Встановивши, що позивач довела належними та достатніми доказами факт заподіяння їй моральної шкоди, причинний зв'язок між тривалим розслідуванням кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_3 та настанням тих негативних наслідків, про які вона вказує, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність передбачених законом підстав для відшкодування заданої позивачу моральної шкоди.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, зокрема, може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Отже, моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого- спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, дослідив наявні у справі докази, і надав їм належну оцінку та дійшов обґрунтованого висновку про зміну рішення суду першої інстанції в частині розміру грошових коштів, що підлягають стягненню з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України, зменшивши розмір відшкодування моральної шкоди до 30 000 грн.

Судом апеляційної інстанції надано належну правову оцінку доводам ОСОБА_1 про те, що при визначенні розміру суми морального відшкодування суди мали враховувати висновок експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судової психологічної експертизи від 22 лютого 2018 року № 8550/17/61, відповідно до якого встановлено, що ситуація, яка досліджується за справою є психотравмуючою для позивача та їй були спричиненні страждання (моральна шкода), орієнтований грошовий еквівалент компенсації, завданої позивачу складає 121,9 мінімальних заробітних плат, установлених на момент ухвалення рішення, та зазначив, що вказаним висновком експерта визначено орієнтований, не граничний грошовий еквівалент компенсації моральної шкоди позивачу, що не може свідчити про те, що саме такий розмір морального відшкодування має бути стягнутий на користь позивача.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.

Посилання у касаційній скарзі Державної казначейської служби України на те, що вона не має нести обов'язок з відшкодування шкоди, не можуть бути прийняті, з огляду на таке.

Відповідно до статті 25 Бюджетного кодексу України Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до законушкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Згідно з підпунктом 1 пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Зазначені рішення передаються до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для виконання.

Відповідно до пункту 23-1 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України єдиний казначейський рахунок - це рахунок, відкритий центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів (далі - Казначейство України), у Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного банку України, на якому консолідуються кошти державного та місцевих бюджетів, фондів загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування та кошти інших клієнтів, які відповідно до законодавства знаходяться на казначейському обслуговуванні.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215 (далі - Положення), Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Відповідно до покладених завдань Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 Положення).

Згідно із пунктом 9 Положення Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідно до частини 1 статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

На підставі аналізу наведених нормативно-правових актів слід зробити висновок про те, що Державна казначейська служба України, діючи від імені держави в цілому, здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Правовий статус цього органу визначається функціями з обслуговування єдиного казначейського рахунку держави, пов'язаними з консолідацією та обслуговуванням Державного бюджету України, зокрема й з безспірним списанням коштів державного бюджету.

Пред'являючи вимогу про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями і рішеннями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, позивач зазначила відповідачами УМВС України в Миколаївській області та прокуратуру Миколаївської області, які, на її думку, повинні відшкодувати цю шкоду, та державу України в особі Державної казначейської служби України.

Таким чином, належним відповідачем у цій справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Такими органами у цій справі є Державна казначейська служба України (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює списання коштів з державного бюджету) та орган, дії якого призвели до завдання позивачу шкоди.

Доводи касаційної скарги Державної казначейської служби України про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння їй моральних страждань, є безпідставними, оскільки матеріалами справи доведено спричинення позивачу моральних страждань у вигляді душевних переживань, необхідності застосовувати значних зусиль для захисту своїх прав.

Інші доводи касаційних скарг є аналогічними тим доводами, які були викладені в апеляційних скаргах, та перевірялися судом апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду цього спору.

Таким чином, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявників, при цьому враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Суди першої та апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції в незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1, Державної казначейської служби України залишити без задоволення.

Рішення Широківського районного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2019 року в незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович