Історія справи

Постанова КЦС ВП від 04.10.2023 року у справі №310/10625/18
Ухвала КЦС ВП від 29.04.2020 року у справі №310/10625/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 310/10625/18

провадження № 61-7166св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Пророка В. В.,

Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (після перейменування - Акціонерне товариство «Сенс Банк»), виконавчий комітет Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (після перейменування - Акціонерне товариство «Сенс Банк»), в інтересах якого діє адвокат Ременюк Тетяна Олександрівна, на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 23 жовтня 2019 року, ухвалене у складі судді Прінь І. П., та постанову Запорізького апеляційного суду від 18 березня 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Подліянової Г. С., Гончар М. С., Маловічко С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Акціонерного

товариства (далі - АТ) «Укрсоцбанк» та виконавчого комітету Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання припиненими договору про надання відновлювальної кредитної лінії та іпотечного договору, скасування рішення про державну реєстрацію і відновлення права власності.

На обґрунтування своїх вимог зазначав, що 9 липня 2008 року Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку (далі - АКБ СР) «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 уклали договір про надання відновлюваної кредитної лінії № 08-330/П/024-КЛ, згідно з умовами якого банк зобов`язувався надати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, яке буде здійснюватися окремими частинами (траншами) зі сплатою 14% річних та комісій, в межах максимального ліміту заборгованості до 59 400 доларів США з кінцевим терміном повернення кредиту до 8 липня 2018 року.

Укладеними цими ж сторонами додатковими угодами № 2 від 16 липня

2009 року та № 3 від 19 лютого 2010 року сторони внесли зміни до вказаного договору, а саме кредитор зобов`язався надати позичальнику грошові кошти окремими частинами (траншами) зі сплатою 15,43% річних в межах максимального ліміту заборгованості до 63 676,52 доларів США та з кінцевим терміном повернення кредиту до 8 липня 2023 року.

Належне виконання зобов`язань позичальника за договором про надання відновлюваної кредитної лінії № 08-330/П/024-КЛ забезпечено іпотекою квартири АДРЕСА_1 відповідно до укладеного 9 липня 2008 року банком з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 іпотечного договору №08-330/П/024-КЛ-І, посвідченого приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області Порохнею О. В. та зареєстрованого за № 2029.

Пунктом 4.1 іпотечного договору сторони погодили право іпотекодержателя задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов`язання.

Заочним рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області

від 20 червня 2011 року задоволено позов банку та звернено стягнення на квартиру АДРЕСА_1 в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед АТ «Укрсоцбанк» за договором про надання відновлюваної кредитної лінії № 08-330/П/024-КЛ

від 9 липня 2008 року в загальному розмірі 604 425,17 грн. Встановлено спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження з початковою ціною продажу, визначеною на підставі оцінки суб`єкта оціночної діяльності.

Вказував, що у грудні 2018 року він дізнався про прийняття державним реєстратором виконавчого комітету Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області Ільющенковим С. О. рішення від 28 листопада

2018 року про реєстрацію за АТ «Укрсоцбанк» права власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі іпотечного застереження.

На думку позивача, вказані дії є незаконними, оскільки в 2011 році банк скористався своїм правом звернути стягнення на предмет іпотеки, обравши згідно з пунктом 4.6.1 іпотечного договору спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки - за рішенням суду.

Крім того, право власності на вказану квартиру набуто АТ «Укрсоцбанк» під час дії мораторію, встановленого Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

В порушення пункту 6.2 іпотечного договору та порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, АТ «Укрсоцбанк» не повідомляло ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про намір набути право власності на предмет іпотеки, тому державний реєстратор безпідставно зареєстрував право власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем.

Також, як вважав позивач, кредитний договір є припиненим в силу

статті 653 ЦК України, оскільки банк скористався правом на дострокове повернення кредиту в повному обсязі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі заочного рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 20 червня 2011 року у справі № 2-1475/11. Кредитний договір є припиненим у зв`язку із закінченням строку його дії.

Іпотечний договір позивач вважав припиненим на підставі частини першої

статті 17 Закону України «Про іпотеку» - у зв`язку з припиненням основного зобов`язання.

За таких обставин просив:

- визнати припиненими договір про надання відновлювальної кредитної

лінії № 08-330/П/024-КЛ, укладений АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1

9 липня 2008 року, та іпотечний договір № 08-330/П/024-КЛ-І, укладений цим банком з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3

9 липня 2008 року;

- скасувати рішення про державну реєстрацію права власності з відкриттям розділу (індексний № 44343581) від 30 листопада 2018 року про реєстрацію права власності та державну реєстрацію права власності від 28 листопада

2018 року (номер запису про право власності 29195421) за АТ «Укрсоцбанк» на квартиру АДРЕСА_1 ;

- відновити право власності іпотекодавців на вказану квартиру.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 23 жовтня 2019 року відмовлено у задоволенні позову.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що заочне рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 20 червня 2011 року, яким в рахунок погашення заборгованості звернено стягнення на предмет іпотеки, не виконано у зв`язку з дією мораторію, встановленого Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Заборгованість позичальника, яка визначена вказаним рішенням суду, ним не погашена, тому відсутні підстави для визнання припиненим кредитного договору.

Врахувавши, що основне зобов`язання не припинене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання припиненою іпотеки.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині вирішення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора, суд першої інстанції зазначив про обрання позивачем неефективного способу захисту права.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 18 березня 2020 року частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану в його інтересах адвокатом Безухом М. І., та залишено без задоволення апеляційну скаргу АТ «Укрсоцбанк».

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 23 жовтня 2019 року в частині вирішення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Скасовано запис про право власності № 29195421 від 28 листопада 2018 року, яким зареєстровано за АТ «Укрсоцбанк» право власності на квартиру

АДРЕСА_1 .

В іншій частині рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 23 жовтня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав вважати припиненим основне зобов`язання, та іпотеку, якою забезпечене належне виконання такого зобов`язання.

Крім того, суд апеляційної інстанцій зазначив, що, приймаючи оспорюване рішення про державну реєстрацію прав, державний реєстратор в порушення вимог частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1127), не перевірив подані йому документи на відповідність їх умовам іпотечного договору і безпідставно прийняв таке рішення за відсутності доказів вручення усім іпотекодавцям вимоги про усунення порушень, як того вимагає пункт 6.2 іпотечного договору.

Також суд апеляційної інстанції зазначив, що зазначена квартира використовується іпотекодавцями як місце постійного проживання та забезпечує зобов`язання за кредитом в іноземній валюті, тому на цю квартиру не може бути звернено стягнення шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем, оскільки це суперечитиме Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі, і шляхом реєстрації права власності

за АТ «Укрсоцбанк».

Надаючи оцінку ефективності обраному позивачем способу захисту права, апеляційний суд врахував висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 4 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18), згідно з яким належним способом захисту права або інтересу позивача у подібних правовідносинах є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію права, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності.

Апеляційний суд зазначив, що позивач, крім вимоги про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію права, просив також скасувати запис про державну реєстрацію права власності № 29195421

від 28 листопада 2018 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У квітні 2020 року представник АТ «Альфа-Банк» (після перейменування -

АТ «Сенс Банк»)- адвокат Ременюк Т. О. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 23 жовтня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 18 березня 2020 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції помилково скасував запис про реєстрацію права власності на іпотечну квартиру, оскільки у позовній заяві ОСОБА_1 таких вимог не заявляв, а просив виключно скасувати рішення державного реєстратора про реєстрацію право власності. Допустивши таке порушення процесуального права, апеляційний суд вийшов за межі заявлених позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо ефективності способу захисту права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18), від 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18 (провадження № 14-536цс18), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18), від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18 (провадження № 11-474впп19), та в постанові Верховного Суду

у справі № 635/2208/16-ц (провадження № 61-23269св18).

На думку заявника, суд апеляційної інстанції помилково вважав оспорюване рішення державного реєстратора прийнятим з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку № 1127, оскільки такого висновку суд дійшов без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 4 липня 2018 року у справі № 522/2732/16-ц (провадження № 14-240цс18), від 21 березня 2018 року

у справі № 760/14438/15-ц (провадження № 14-38цс18), і висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 31 січня 2018 року у справі № 910/6592/16.

Помилковим вважає заявник і висновок апеляційного суду про неможливість звернення стягнення на іпотечну квартиру під час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки норми цього Закону не поширюються на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку» (на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя). Такий висновок викладений Верховним Судом

у постановах від 9 грудня 2019 року у справі № 464/8589/15-ц

(провадження № 61-10874сво18), від 18 грудня 2019 року у справі № 718/2468/18 (провадження № 61-5939св19), від 18 грудня 2019 року у справі № 712/15975/17 (провадження № 61-42676св18), від 15 січня 2020 року у справі № 127/16726/17-ц (провадження № 61-39438св18), від 15 січня 2020 року у справі № 607/2754/16-ц (провадження № 61-29694св18).

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 3 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про застосування судами норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18), від 16 січня 2019 рокуу справі № 755/9555/18 (провадження № 14-536цс18), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18), від 20 листопада 2019 року

у справі № 802/1340/18 (провадження № 11-474апп19), від 4 липня 2018 року

у справі № 522/2732/16-ц (провадження № 14-240цс18), від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц, у постановах Верховного Суду від 26 лютого

2020 року у справі № 635/2208/16-ц (провадження № 61-23269св18),

від 31 січня 2018 року у справі № 910/6592/16, від 9 грудня 2019 року

у справі № 464/8589/15-ц (провадження № 61-10874сво18), від 18 грудня

2019 року у справі № 718/2468/18 (провадження № 61-5939св19), від 18 грудня 2019 року у справі № 712/15975/17 (провадження № 61-42676св18),

від 15 січня 2020 року у справі № 127/16726/17-ц (провадження № 61-39438св18), від 15 січня 2020 року у справі № 607/2754/16-ц (провадження № 61-29694св18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 5 грудня 2022 року зупинено провадження у даній справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду в касаційному порядку справи № 759/5454/19 (провадження № 14-81цс22).

Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2023 року поновлено провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 21 вересня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 9 липня 2008 року АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк» (після перейменування - АТ «Сенс Банк»), та ОСОБА_1 уклали договір про надання відновлюваної кредитної лінії № 08-330/П/024-КЛ, згідно з умовами якого банк зобов`язувався надати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, яке буде здійснюватися окремими частинами (траншами) зі сплатою 14% річних та комісій, в межах максимального ліміту заборгованості до 59 400 доларів США з кінцевим терміном повернення кредиту до 8 липня 2018 року.

Укладеними цими ж сторонами додатковими угодами № 2 від 16 липня

2009 року та № 3 від 19 лютого 2010 року сторони внесли зміни до вказаного договору, а саме кредитор зобов`язався надати позичальнику грошові кошти окремими частинами (траншами) зі сплатою 15,43% річних в межах максимального ліміту заборгованості до 63 676,52 доларів США та з кінцевим терміном повернення кредиту до 8 липня 2023 року.

Належне виконання зобов`язань позичальника за договором про надання відновлюваної кредитної лінії № 08-330/П/024-КЛ забезпечено іпотекою квартири АДРЕСА_1 відповідно до укладеного 9 липня 2008 року банком з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 іпотечного договору № 08-330/П/024-КЛ-І, посвідченого приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області Порохнею О. В. та зареєстрованого за № 2029.

Пунктом 4.1 іпотечного договору сторони погодили право іпотекодержателя задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов`язання.

Заочним рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області

від 20 червня 2011 року задоволено позов банку та звернено стягнення на квартиру АДРЕСА_1 в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед АТ «Укрсоцбанк» за договором про надання відновлюваної кредитної лінії № 08-330/П/024-КЛ

від 9 липня 2008 року в загальному розмірі 604 425,17 грн. Встановлено спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження з початковою ціною продажу, визначеною на підставі оцінки суб`єкта оціночної діяльності.

На виконання вказаного заочного рішення суду 15 червня 2015 року старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Бердянського міськрайонного управління юстиції Запорізької області Курасовою Н. І. (далі - державний виконавець) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП № 47808636).

Постановою державного виконавця від 15 вересня 2015 року вказане виконавче провадження було завершено, а виконавчий документ повернено стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції Закону, чинній на час винесення постанови (встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника).

У березні 2018 року ОСОБА_1 отримав повідомлення ПАТ «Укрсоцбанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, а

у грудні 2018 року дізнався про прийняття державним реєстратором виконавчого комітету Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області Ільющенковим С. О. рішення від 28 листопада

2018 року про реєстрацію за АТ «Укрсоцбанк» права власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі іпотечного застереження.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 628 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено зміст договору, який становить умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону України «Про іпотеку»).

За приписами частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Положеннями статті 37 Закону України «Про іпотеку» у редакції Закону, чинній на час укладення договору іпотеки, визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня

2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (далі - Закон № 800-VI) норми статті 37 Закону України «Про іпотеку» передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Приписами статті 36 Закону України «Про іпотеку» у вказаній редакції Закону передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Після внесення Законом № 800-VI змін до статті 36 Закону України «Про іпотеку» її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Разом з тим відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), який набрав чинності на момент прийняття оспорюваного рішення, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Із наведеного слідує, що обов`язковою умовою при вирішенні питання перереєстрації права власності на іпотечне майно є наявність доказів отримання іпотекодавцем письмової вимоги та дотримання строку, зазначеного в ньому.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати

Верховного Суду від 20 листопада 2019 року в справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), 19 травня 2020 року в справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20) та від 26 липня 2023 року в справі № 759/5454/19 (провадження № 14-81цс22).

Зі змісту іпотечного договору суди встановили, що всі повідомлення за цим договором будуть вважатися зробленими належним чином у випадку якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур`єром, телеграфом або вручені особисто за зазначеними адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення або дата поштового штемпеля відділення зв`язку одержувача.

У справі, судові рішення в якій переглядаються, суди встановили, що банком на адресу іпотекодавців направлено повідомлення від 2 березня 2018 року про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням. Проте у справі відсутні докази вручення повідомлення-вимоги боржнику та всім іпотекодацям. Вказані обставини були перешкодою у вчиненні державним реєстратором оспорюваних реєстраційних дій.

Такий висновок апеляційного суду є правильним і узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у вказаних постановах.

Доводи касаційної скарги про необов`язковість вручення вказаного повідомлення боржнику та неврахування судами висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 4 липня 2018 року у справі № 522/2732/16-ц (провадження № 14-240цс18) і від 21 березня 2018 року

у справі № 760/14438/15-ц (провадження № 14-38цс18), та висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 31 січня 2018 року у справі № 910/6592/16, оскільки такі доводи не впливають на обов`язок реєстратора перед здійсненням відповідних процедур отримати документ, що підтверджує факт

отримання іпотекодавцем (боржником) письмової вимоги іпотекодержателя (пункт 61 Порядку).

Щодо застосування Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» до спірних правовідносин

7 червня 2014 року набрав чинності Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», підпунктом 1 пункту 1 якого у редакції чинній на час оспорюваної реєстраційної дії передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Згідно з пунктом 23 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції Закону, яка діяла на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки, споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку»).

Отже Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Водночас Закон України «Про мораторій стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанції про те, що квартири АДРЕСА_1 , яка використовується позивачем як місце постійного проживання, не може бути відчужена примусово (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно) на підставі дії вказаного Закону, у тому числі шляхом реєстрації права власності за ПАТ «Укрсоцбанк» як забезпечення виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору від 9 липня 2008 року, наданого в іноземній валюті.

Таким чином, у державного реєстратора Ільющенкова С. О. були наявні правові підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ПАТ «Укрсоцбанк».

Доводи касаційної скарги про помилкове застосування судами Закону

України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки норми цього Закону не поширюються на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку» (на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя) і невідповідність цього висновку висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 9 грудня 2019 року у справі № 464/8589/15-ц (провадження № 61-10874сво18), від 18 грудня 2019 року

у справі № 718/2468/18 (провадження № 61-5939св19), від 18 грудня 2019 року

у справі № 712/15975/17 (провадження № 61-42676св18), від 15 січня 2020 року

у справі № 127/16726/17-ц (провадження № 61-39438св18), від 15 січня 2020 року у справі № 607/2754/16-ц (провадження № 61-29694св18), відхиляються касаційним судом, виходячи з наступного.

В постановах Верховного Суду від 15 вересня 2021 року в справі № 643/18202/18 (провадження № 61-617св21) та від 16 серпня 2023 року

в справі № 753/21242/19 (провадження № 61-518св21) зазначено, що «Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження у зв`язку з невиконанням умов кредитного договору. З огляду на викладене предмет іпотеки, а саме нерухоме житлове майно, яке використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя, не може бути примусово стягнуто на підставі положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі і шляхом реєстрації права власності за банком як забезпечення виконання позичальником/майновим поручителем умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті. Такий правовий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 травня

2020 року в справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20). Аналогічний висновок щодо застосування положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року в справі № 802/1340/18-а. При цьому Велика Палата Верховного

Суду у постанові від 19 травня 2020 року в справі № 644/3116/18

(провадження № 14-45цс20) не знайшла підстав для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року

в справі № 802/1340/18-а, та відступила від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного

цивільного суду від 9 грудня 2019 року в справі № 464/8589/15-ц

(провадження № 61-10874сво18), стосовно того, що звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідним застереженням в іпотечному договорі), який передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі - покупцеві, як і передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, не може вважатися примусовим стягненням (відчуженням без згоди власника), оскільки таке право виникло на підставі договору (відповідного застереження в іпотечному договорі), згоду на яке надано іпотекодавцем. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року

у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18) зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, в яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду».

Щодо способу захисту права

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір, у свою чергу, не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Обраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами.

У наведеній категорії справ щодо оскарження рішень (записів) про державну реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі), Велика Палата сформувала сталу практику в частині належного (ефективного) способу захисту прав іпотекодавця саме у спосіб оскарження таких рішень. Зокрема, такий спосіб захисту прав іпотекодавця застосований Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 4 вересня 2018 року у справі № 915/127/18

(провадження № 12-184гс18), від 20 листопада 2019 року

у справі № 802/1340/18-а, від 1 квітня 2020 року в справі № 520/13067/17,

від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18-ц та багатьох інших.

У постанові Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 922/2589/19 викладено висновок про те, що з 16 січня 2020 року законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, а отже, відсутня необхідність застосування позивачем такого способу судового захисту, який в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачу відновлення порушеного права, а значить не спроможний надати особі ефективний захист її прав.

У постанові Верховного Суду від 6 липня 2023 року у справі № 462/4050/19-ц (провадження № 61-4818св23) зазначено, що згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції. Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 жовтня 2021 року в справі № 545/1883/20 (провадження № 61-5728св21) вказано, що: «на підставі статті 412 ЦПК України підлягають скасуванню оскаржувані судові рішення і в частині вирішення позовних вимог про скасування запису про реєстрацію права власності на нерухоме майно та поновлення становища, що існувало до порушення, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні цих вимог, оскільки задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності за банком призведе до відновлення порушених прав позивача і не потребує для застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності та скасування запису про реєстрацію права власності, який є неналежним способом захисту порушеного права».

У справі, яка переглядається, позивач заявив вимогу про скасування рішення про державну реєстрацію права власності з відкриттям розділу

(індексний № 44343581) від 30 листопада 2018 року про реєстрацію права власності та державну реєстрацію права власності від 28 листопада

2018 року (номер запису про право власності 29195421) за АТ «Укрсоцбанк» на квартиру АДРЕСА_1 .

Отже позивач пред`явив вимогу, яка відповідає правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та просив захистити право ефективним способом.

Ухвалюючи рішення про скасування запису державного реєстратора, суд апеляційної інстанції не тільки самостійно змінив формулювання позовних вимог, а й задовольнив позов у спосіб, який є неналежним способом захисту порушеного права ОСОБА_1 .

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою

статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Колегія суддів вважає за необхідне врахувати висновки щодо ефективності способу захисту права іпотекодавця шляхом пред`явлення вимоги про скасування рішення державного реєстратора щодо здійснення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем, викладені після подання касаційної скарги у постанові Верховного Суду від 6 липня

2023 року у справі № 462/4050/19-ц (провадження № 61-4818св23), що узгоджується з частиною третьою статті 400 ЦПК України.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

У частині першій статті 412 ЦПК України вказано, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною четвертою статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

За таких обставин резолютивна частина постанови апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог до АТ «Альфа-Банк» про скасування рішення державного реєстратора підлягає зміні шляхом викладення абзацу п`ятого резолютивної частини постанови в наступній редакції: скасувати рішення про державну реєстрацію права власності з відкриттям розділу

(індексний № 44343581) від 30 листопада 2018 року про реєстрацію права власності за АТ «Укрсоцбанк» на квартиру АДРЕСА_1 .

Щодо вирішення позовних вимог до виконавчого комітету Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області про скасування рішення державного реєстратора

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава

(стаття 48 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання

за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Результат аналізу статті 51 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року

в справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) викладено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 1 квітня 2020 року

у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19) зазначила, що позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивач визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, чи не був залучений. Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року

у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) зазначено, що належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.

У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підтверджують, що спір у позивача виник з АТ «Альфа-Банк» щодо предмета іпотеки, тому виконавчий комітет Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області є неналежним відповідачем у цій справі, що суди попередніх інстанцій не врахували. Суд апеляційної інстанцій дійшов помилкового висновку про задоволення позову, пред`явленого до виконавчого комітету Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області, хоча за обставинами цієї справи у задоволенні вимог до нього належало відмовити через їх пред`явлення до неналежного відповідача; суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог, однак помилився з мотивами такої відмови.

Такий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду,

викладеним у постанові від 23 серпня 2023 року у справі № 209/3985/19 (провадження № 61-4760св22).

Колегія суддів вважає за необхідне врахувати висновки, викладені після подання касаційної скарги у постанові Верховного Суду від 23 серпня 2023 року у справі № 209/3985/19 (провадження № 61-4760св22), що узгоджується з частиною третьою статті 400 ЦПК України.

За таких обставин постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до виконавчого комітету Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області про скасування рішення державного реєстратора підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції в частині вирішення вказаних вимог - зміні в його мотивувальній частині.

Касаційна скарга не містить доводів щодо незаконності та необґрунтованості рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк» (після перейменування - АТ «Сенс Банк»), та виконавчого комітету Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області про визнання припиненими договору про надання відновлювальної кредитної лінії та іпотечного договору і відновлення права власності, тому оскаржувані судові рішення в цій частині в касаційному порядку не переглядаються.

Керуючись статтями 400 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (після

перейменування - Акціонерне товариство «Сенс Банк»), в інтересах якого діє адвокат Ременюк Тетяна Олександрівна, задовольнити частково.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 18 березня 2020 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 до Акціонерного

товариства «Альфа-Банк» (після перейменування - Акціонерне товариство «Сенс Банк») про скасування рішення про державну реєстрацію змінити, виклавши абзац п`ятий резолютивної частини постанови в такій редакції: «Скасувати рішення про державну реєстрацію права власності з відкриттям розділу

(індексний № 44343581) від 30 листопада 2018 року про реєстрацію права власності за АТ «Укрсоцбанк» на квартиру АДРЕСА_1 ».

Постанову Запорізького апеляційного суду від 18 березня 2020 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 до виконавчого комітету Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області про скасування рішення про державну реєстрацію скасувати. Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 23 жовтня 2019 року щодо правових підстав відмови в задоволенні зазначеної позовної вимоги змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 23 жовтня 2019 року в резолютивній частині щодо відмови в задоволенні вказаних позовних вимог залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Пророк В. В. Сердюк