Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.07.2018 року у справі №403/452/17

Постанова

Іменем України

04 червня 2020 року

м. Київ

справа № 403/452/17

провадження № 61-40673св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Устинівського районного нотаріального округу Кіровоградської області Трутень Олександр Якович, Орган опіки та піклування Устинівської районної державної адміністрації Кіровоградської області,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 24 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Кіселика С. А., Авраменко Т. М., Чельник О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом(далі - Закон України № 460-IX).

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Устинівського районного нотаріального округу Кіровоградської області Трутень О. Я., Орган опіки та піклування Устинівської районної державної адміністрації Кіровоградської області, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та про визнання недійсним свідоцтва про право за заповітом.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , який є її рідним батьком, що підтверджується актовим записом № 4 від 12 березня 1996 року Димитрівської сільської ради Устинівського району Кіровоградської області про народження ОСОБА_1 , де в графі «батько» зазначено - ОСОБА_3 .

Вказувала, що йому на праві власності належала земельна ділянка площею 6,56 га, кадастровий номер: 3525882300:02:000:0637, яка розташована на території Димитрівської сільської ради, що підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю, виданим Устинівською районною державною адміністрацією Кіровоградської області 30 березня 2002 року. ОСОБА_3 при житті заповітного розпорядження не складав, на день його смерті позивач вважалась малолітньою особою.

ОСОБА_4 є батьком ОСОБА_3 і відповідно до статті 1261 ЦК України,

ОСОБА_4 відноситься до першої черги спадкоємців за законом. Незважаючи на те, що разом із батьками, у першу чергу право на спадкування за законом мають також і діти спадкодавця, державним нотаріусом Устинівської районної державної нотаріальної контори Кіровоградської області 08 серпня 2006 року ОСОБА_4 , як спадкоємцю за законом, видано свідоцтво про право на спадщину на спадкове майно

ОСОБА_3 , тобто, на земельну ділянку, площею 6,56 га, кадастровий номер: 3525882300:02:000:0637, розташовану на території Димитрівської сільської ради Устинівського району Кіровоградської області.

Зазначала, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . За життя ОСОБА_4 вчинив заповітне розпорядження на користь спадкоємця ОСОБА_2 Приватним нотаріусом Устинівського районного нотаріального округу Кіровоградської області Трутнем О. Я., 19 лютого 2015 року, було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом ОСОБА_2 на спадкове майно ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , яке складається з земельної ділянки, площею 6,56 га, кадастровий номер 3525882300:02:000:0637, розташованої на території Димитрівської сільської ради Устинівського району Кіровоградської області.

Оскільки при прийнятті спадщини та оформленні правовстановлюючих документів, були порушені її права на спадкове майно, позивач просила визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом від 08 серпня 2006 року та свідоцтво про право на спадщину за заповітом 19 лютого 2015 року.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Устинівського районного суду Кіровоградської області

від 26 грудня 2017 року позовні вимоги задоволено.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане

08 серпня 2006 року державним нотаріусом Устинівської районної державної нотаріальної контори Кіровоградської області Лисогором О. А., на спадкове майно спадкодавця ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємцю ОСОБА_4 .

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане

19 лютого 2015 року приватним нотаріусом Устинівського районного нотаріального округу Кіровоградської області Трутнем О. Я., на спадкове майно спадкодавця ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємцю за заповітом ОСОБА_2 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що будучи спадкоємцем після смерті свого батька, ОСОБА_1 строк звернення до суду із позовом про визнання свідоцтв про право на спадщину, виданих на земельну ділянку власником якої, за життя, був її батько, пропустила з поважної причини, оскільки на день відкриття спадщини була малолітньою (неповнолітньою) особою.

Постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 24 квітня 2018 року рішення Устинівського районного суду Кіровоградської області від 26 грудня 2017 року скасовано частково.

Визнано свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 08 серпня 2006 року державним нотаріусом Устинівської районної державної нотаріальної контори Кіровоградської області Лисогором О.А. частково недійсним в Ѕ частині спадкування спадкового майна спадкодавця

ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , його батьком ОСОБА_4 .

Визнано свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 19 лютого 2015 року приватним нотаріусом Устинівського районного нотаріального округу Кіровоградської області Трутнем О. Я., частково недійсним

в Ѕ частині спадкування спадкового майна спадкодавця ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємцем за заповітом ОСОБА_2 .

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус не встановив коло спадкоємців та не врахував факт прийняття спадщини ОСОБА_1 (малолітньою дочкою померлого) відповідно до вимог частини четвертої статті 1268 ЦК України.

Крім того, задовольняючи позов, суд першої інстанції не звернув уваги, що ОСОБА_4 мав право на спадкування Ѕ частини майна ОСОБА_3 , а отже безпідставно визнав свідоцтво про право на спадщину видане ОСОБА_4 недійсним у повному обсязі. Оскільки після смерті ОСОБА_3 його батько

ОСОБА_4 успадкував лише Ѕ частини майна, що належала ОСОБА_3 , то і після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 міг успадкувати лише такий об`єм майна, який був успадкований ОСОБА_4 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити без змін рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що при апеляційному перегляді рішення суду першої інстанції, апеляційним судом не було застосовано жодної норми матеріального права, на підставі якої апеляційна скарга була задоволена.

Також, апеляційним судом було порушено межі розгляду справи, що призвело до порушення норм процесуального права.

Крім того, при апеляційному перегляді рішення суду першої інстанції, судом апеляційної інстанції не було враховано, що свідоцтво про право на спадщину є правовстановлюючим документом і законодавцем не було передбачено можливості частково його скасування, оскільки це унеможливлює подальшої реалізації прав особи, права якої були порушені.

Доводи інших учасників справи

Учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_3 є батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . За життя, ОСОБА_3 на праві власності належала земельна ділянка, площею 6,56 га, кадастровий номер: 3525882300:02:000:0637, розташована на території Димитрівської сільської ради, що підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю, виданим Устинівською районною державною адміністрацією Кіровоградської області 30 березня 2002 року.

Згідно з актовим записом про смерть за № 03 від 16 січня 2006 року Димитрівської сільської ради Устинівського району Кіровоградської області ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Із матеріалів справи та спадкової справи Устинівської районної державної нотаріальної контори Кіровоградської області вбачається, що ОСОБА_3 , за життя, заповіту не складав.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на день смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , була малолітньою особою.

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 (батько) отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно спадкодавця ОСОБА_3 (сина), який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме, на земельну ділянку площею 6,56 га, кадастровий номер: 3525882300:02:000:0637, розташовану на території Димитрівської сільської ради.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер.

За життя ОСОБА_4 складено заповіт, який 09 серпня 2006 року було нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Устинівського районного нотаріального округу Кіровоградської області та вчинено особисте розпорядження на випадок смерті, яким ОСОБА_2 призначено спадкоємцем земельної ділянки, площею 6,56 га, кадастровий номер: 3525882300:02:000:0637, розташованої на території Димитрівської сільської ради.

19 лютого 2015 року ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на спадкове майно ОСОБА_4 , який помер

ІНФОРМАЦІЯ_2 , яке складається із земельної ділянки, площею

6,5573 га, кадастровий номер: 3525882300:02:000:0637, розташованої на території Димитрівської сільської ради.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

У частині третій статті 3 ЦПК України (тут і далі - у редакції, що діяла до набрання чинності Законом України № 460-IX) визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Частиною першою статті 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частини чотири, п`ять статті 1268 ЦК України).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що під час видачі свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_4 , були порушені права малолітньої ОСОБА_1 , оскільки державний нотаріус Устинівської районної державної адміністрації Кіровоградської області при видачі свідоцтва не перевірив усіх спадкоємців ОСОБА_3 .

Суди дійшли правильного висновку, що ОСОБА_1 на час відкриття спадщини була малолітньою особою, а тому вона фактично прийняла спадщину після смерті свого батька ОСОБА_3 на підставі статті 1268 ЦК України.

Спадкоємцями після смерті ОСОБА_3 , крім ОСОБА_1 , був батько померлого - ОСОБА_4 , а тому кожен з них фактично успадкував по Ѕ частині спадкового майна, що залишилась після смерті ОСОБА_3 , а саме, по Ѕ частині спірної земельної ділянки площею 6,5573 га, кадастровий номер: 3525882300:02:000:0637, розташованої на території Димитрівської сільської ради.

Апеляційний суд під час перегляду рішення суду першої інстанції правильно встановив, що ОСОБА_4 мав право на спадкування лише Ѕ частини майна після смерті ОСОБА_3 , а отже суд першої інстанції безпідставно визнав свідоцтво про право на спадщину, видане ОСОБА_4 недійсним у повному обсязі.

Оскільки після смерті ОСОБА_3 його батько ОСОБА_4 успадкував лише Ѕ частини майна, що належала ОСОБА_3 , то і після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 міг успадкувати лише такий обсяг майна, який був успадкований ОСОБА_4 .

Враховуючи вказане, апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог лише в частині спадкування Ѕ спадкового майна (спірної земельної ділянки), яку прийняла у спадщину ОСОБА_1 , тому обґрунтовано скасував рішення місцевого суду в частині визнання свідоцтв про право на спадкування в повному обсязі. Також обґрунтованим є висновок апеляційного суду про те, що позивач, яка набула повноліття 20 січня 2014 року, а з позовом звернулася лише 10 вересня 2017 року, строк позовної давності не пропустила, оскільки про порушення свого права на спадщину дізналася безпосередньо перед зверненням із позовом. При цьому апеляційний суд правильно врахував, пояснення сторін у справі про те, що сам ОСОБА_4 , а після його смерті також й ОСОБА_2 щорічно передавали ОСОБА_1 половину доходу, отриманого від використання спірної земельної ділянки, що давало підстави позивачу вважати, що вона успадкувала Ѕ частину земельної ділянки.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом не було застосовано відповідні норми матеріального права, на підставі яких апеляційна скарга була задоволена частково, суд касаційної інстанції вважає необґрунтованими, оскільки судове рішення апеляційної інстанції ухвалене з урахуванням норм права, якими регулюються спірні правовідносини (статей 257, 261, 1268 ЦК України).

Посилання в касаційній скарзі на вихід судом апеляційної інстанції за межі розгляду справи, що призвело до порушення норм процесуального права не знайшли свого підтвердження, оскільки справа розглянута в межах заявлених вимог позовної заяви та апеляційної скарги, а також на підставі доказів, що були предметом дослідження в суді першої інстанції.

Так, відповідно до частин першої, четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Разом з тим, не зазначення судом апеляційної інстанції в своєму рішенні про вихід за межі доводів апеляційної скарги за наявності законних підстав для здійснення такого виходу не є порушенням вимог статті 367 ЦПК України.

Крім того, доводи касаційної скарги про те, що при апеляційному перегляді рішення суду першої інстанції, судом апеляційної інстанції не було враховано, що свідоцтво про право на спадщину є правовстановлюючим документом і законодавцем не було передбачено можливості частково його скасування, оскільки це унеможливлює подальшої реалізації прав особи, права якої були порушені не заслуговують на увагу, оскільки при їх видачі були порушені права спадкоємця першої черги, яка мала право лише на Ѕ частину спадкового майна. В іншій Ѕ частині спадкового майна (земельної ділянки) спірні свідоцтва про право на спадщину були видані із дотриманням вимог законодавства.

Наведенні в касаційній скарзі доводи Верховний Суд вважає необґрунтованими оскільки судом апеляційної інстанції правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права та не порушено норми процесуального права.

При цьому, відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

На думку судової колегії судове рішення, що переглядається, є достатньо мотивованим.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 24 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська В. С. Висоцька А. І. Грушицький